Перепрошувальний танок

Ноги самі понесли його вверх до ванної кімнати, де знаходилось найбільше дзеркало. Янгол ніби розкрив свої білосніжні крила і взлетів по сходах, ледь не вдаряючись об одвірок.

“Та цього бути не може…”
“Вона напевне просто пожартувала… У міс Браун таке дивне почуття гумору…”

Азирафаїл встав посеред ванної кімнати і поглянув на свій загривок у дзеркальному відображенні. Це було досить важко зробити, тому він так і не зміг оглянути власну шию на предмет “доказів”.

“Ні, так не піде. Треба ще одне…”

Помах світлої руки – і у пальцях з’явилося ще одне дзеркальце значно меншого розміру.

Він послабив метелик, звично зав’язаний навколо його горла, аби покраще розглянути те, чого там на 99.9% не могло бути. Але цей клятий 0.01% не давав Азирафаїлу спокою.

– О, господи..,- лише губами промовив янгол, побачивши декілька червоно-фіолетових слідів, котрі насправді були там, де йому і вказала пару хвилин назад невгамовна пані.

Азирафаїл оглянув плями ще детальніше і пригадав останні дні на вміст проявів необережності, внаслідок якої він би так сильно вдарився одним й тим самим місцем декілька разів поспіль. Звісно ж такого не могло статися. Тільки якщо б янгола побила інша особа.

Або…

У мозку спалахнула його остання ніч, в котру янгола кусали за шию, зализуючи новоутворені гематоми гарячим язиком. По спині пробігли сироти.

Раптом занурений у роздуми янгол схопив бляшку шкіряного ременя і стягнув його з себе. Те ж саме він зробив з коричневими брюками, лишаючи свою нижню частину лише у спідній білизні. Проте і та не довго пробула на тілі Азирафаїла.

Повернувшись до дзеркала боком він поглянув на свої сідниці.

На них виднілись ледь помітні шрами від гострих кігтів. По п’ять ніжно-рожевих смуг на кожній.

– О-ох… Кроулі, який же ж ти дурень!..

З очей потекли сльози, але в душі стало так легко, ніби серце підлетіло до самих хмар і розсміялося кожному зустрічному янголу у обличчя.

***

Морозний вітер сильно завивав між Лондонських вулиць, зриваючи з дерев останнє пожовкле листя. Неприємний холодний дощик часто моросив і повністю відбивав бажання виходити з дому. Жовтень добіг кінця, уступаючи своє місце останньому осінньому місяцю – листопаду.

Ось і закінчився для Кроулі місяць страждань і диявольських тортур у пеклі. Втомлений але задоволений виконаною роботою демон йшов по мокрому тротуару своєю чудернацькою ходою, навіть не намагаючись прикрити червону макітру від майже льодяних крапель, що сипались з неба. Нехай сиплються – Кроулі любив осінь і усі її прояви. Неприємний вологий холод є чудовим збудником багатьох поганих емоцій та хвороб, що гарантувало пеклу поповнення грішними душами роздратованих британців. Проте знаходились і більш приємні моменти.

Наприклад, ось цей крижаний дощ.

Для будь-кого він здався б лише черговою проблемою на шляху до місця роботи або до дому. Але не для Кроулі. Демон просто обожнював дощ. Він навіть не пам’ятав, коли це почалося, але кожного разу насолоджувався звуком крапель, що розбивались об дахи будівель і авто, об багряне листя на майже голих деревах, і об його руде волосся. Було в цьому щось, що дарувало йому ясність думок і впевненість у власних силах. А також щось, що заспокоювало його одвічну тривожність.

На вулиці було жахливо холодно і мокро, але в душі у демона було лише світле сильне крило, що вкривало його від усіх тяжких переживань.

Власник цього крила навіть не уявляв, які саме були ці переживання. Вони вже дві години не давали Кроулі згадати де ж все-таки знаходиться його Бентлі, приховуючи від господаря все, окрім них.

Що саме гризло та жерло душу демона?..

– Чортів ідіот!,- струнка рука вхопилась за мідні пасма, а закриті темними окулярами золоті очі сильно замружились в небажанні бачити увесь бісовий світ.

– Азирафаїл мені довіривссся. Довіривссся, не дивлячисссь на те, що я – демон. Сссправжній занепалий янгол. А я так по-дурному змив його 6000-річну довіру в каналізацію!,- від безвиході Кроулі хотілось вити вовком, але зараз з тонких вуст виходило лише позорне скигління.

Демон поспішив телепортуватися на шкіряне сидіння його рідного автомобіля і висушити себе диявольським дивом. Прогулянка видалася гірше нікуди.

– І як я тепер йому в очі зібрався дивитись?,- розбитий голос був схожий зараз на звук того самого дощу за вікном Бентлі, котрий став тільки сильніше, вже повноцінно заливаючи темну вулицю холодними бризками.

Голова демона закинулась доверху на спинку сидіння, а очі почали зрадницьки пекти від перших сліз.

Замилений погляд вчепився в незвичний предмет між панеллю управління та лобовим склом автівки.

Правий рукав піджака швидко стер сльозинки з темних вій, і ця ж рука схопила, як виявилось, листочок. А тремтяча ліва зняла улюблені окуляри, аби покраще роздивитись його:

Послання у по-вінтажно жовтоватому конвертику, котре пахло… Старими книгами та какао.

– Азирафаїле?..

Такі незграбні у дану секунду пальці ледве впорались з відкриттям звичайної воскової печатки.

І затаївши подих демон почав читати каліграфічно виведені символи:

“Дорогий Кроулі!

Вітаю тебе із завершенням відрядження!
Маю надії, що з тобою все гаразд і цей лист попав до тебе при гарному настрої.
Місяць назад я дійсно дуже погано повівся по відношенню до тебе.
Навіть складно уявити, наскільки сумно ти себе почував після мого воїстину ганебного вчинку…
Але вибачення – це не те, що варто робити у листі. Звичайний папірець не зможе в повній мірі передати усіх тих почуттів, котрі вирують у моїй душі. Та і танок він станцювати не зможе…
Тому, сподіваюсь, що ти все ще маєш бажання приїхати до мене у гості. Ми могли б чудово провести час разом.
До речі, у мене в колекції з’явилось пару пляшок того самого Chateau Montrose 2005 року, про яке я тобі розповідав нещодавно.

Буду радий твоїй компанії у будь-який момент дня або ночі.

Завжди твій, Азирафаїл.

22.10.18”

Вражений Кроулі ще довго вчитувався в останні два речення. А особливо в…

– “Завжди мій..”? Що це, нахрін, означає, янголе?,- по всьому обличу демона ніби розцвіли справжні червоні троянди збентеження від такої зовсім неочікуваної фрази.

Це все дуже дивно. Кроулі вже встиг уявити, як Азирафаїл надсилає йому прощального листа. У якому він описав би Змія найжорстокішими епітетами, що знав його ефірний мозок, і пригрозив би облити того святою водою з голови до ніг, якщо демон посміє хоча б на сантиметр до нього підійти.

А тут “Завжди твій”…

Кроулі вирішив не втрачати ні секунди, тому завів двигун і клацнув великим та вказівним пальцями, через що на сусідньому сидінні з’явились пакунки, доверху забиті солодощами. Янгол їх любить. А ще любить моментально доводити демона до істерики, ніби це було черговим ангельським дивом.

Але Кроулі йому пробачить. Як завжди. Він не може по-іншому з Азирафаїлем.

Янголом котрий викарбуваний на внутрішніх сторонах повік – аби бачити його навіть з закритими очима.

І котрий викарбуваний на серці – аби відчувати його присутність навіть у найдальшій частині всесвіту.

***

Раритетне авто під’їхало до книгарні.

Дорога не зайняла багато часу. Знервований Кроулі так поспішав, що ледь не наїхав на декілька бідних пішоходів, які встигли обізвати необережного водія всім, чим тільки можна.

Прихопивши з собою солодкі пакунки, демон миттю вибіг з машини і поправив свій неохайний вигляд за допомогою дива.

Стрункі ноги миттю принесли його до вхідних дверей. Проте мозок все ще не придумав, що казати, тому зупинив усіляке дійство, поки шукає гідний варіант початку розмови з власником цієї книгарні.

“Ай! До біса це все! Щось потім придумаю. Шість тисяч років якось виходило, а тут не вийде?”

Проігнорувавши табличку “Зачинено” Кроулі буквально увірвався всередину книгарні. Його зустрів знайомий аромат старих книг та пилу. Світло горіло у головному залі, а отже – на нього чекали.

Демон озирнувся довкола, шукаючи знайому фігуру, проте нікого не знайшов.

– Кроулі, ти тут!,- янгол з’явився перед демоном майже неочікувано, визираючи з-за сходів на другий поверх радісними очима в окулярах.

– Я поки тебе чекав, вирішив провести маленьку інвентаризацію. Я вже завершую,- він швидко махнув рукою і зняв окуляри, поклавши їх на тумбочку поруч.

– Ти б краще гостя вчасно зустрічав, а не інвентарізації проводив, янголе,- беззлобно підловив демон.

– Вибач, стільки нового з’явилось – треба упорядкувати, бо потім руки не дійдуть,- він спустився зі сходів і поглянув на пакунки у долонях Кроулі.

– Я так розумію, це мені?,- з надією подивився у золоті очі навпроти.

– Правильно розумієш. Тримай,- смуглява рука простягнула пакети Азирафаїлу.

Казати “дякую” демону – це все одно, що кинути прокляття янголу, тому той лише вдячно усміхнувся, забираючи пакунки. І розвернувся у сторону підсобки.

– Ти сьогодні без своїх окулярів,- констатував Азирафаїл.

“Трясця! Я так гнався сюди, що зовсім про них забув”.

– Можу начаклувати назад, якщо тобі не подобається,- хмикнув під носа демон.

– Ні-ні-ні, Кроулі, не потрібно. Я ж бачив тебе без них безліч разів. Просто… Щоразу мене вражає твоя довіра показати мені свої очі, знаєш, адже ти нікому з власної волі їх не показуєш. Окрім мене..,- останню фразу янгол майже прошепотів.

Демону здалося, що його щоки в цей момент згоріли і перетворились на тліюче вугілля.
Забагато на сьогодні двозначних слів він почув від свого старого друга.

Кроулі так і не придумав, що відповісти на це, тому лише напружено прошипів.

Янгол здригнувся, почувши цей знайомий звук, і чомусь став більш нахмуреним.

З цієї секунди Азирафаїл не говорив ні-чо-го. Така дивна атмосфера, ніби хтось схопив демона з янголом за язики, та пригрозив відірвати їх, якщо ті скажуть хоч слово.

Принаймні є надія, що гарне вино з часом зможе зруйнувати це напружене мовчання.

У підсобці горіло приглушене світло, а на кавовому столику біля улюбленої софи Кроулі вже стояла пара кришталевих бокалів поруч з пляшками вина. Помах ангельскої руки – і на столі вже присутні найрізноманітніші закуски.

– Прошу,- янгол вказав, аби демон пройшов далі у кімнату і вмостився на, вже можна вважати, своєму дивані, що тей і зробив. Голос Азирафаїла вразив Кроулі пробігшим холодком по шкірі. Демону залишалось лише виконувати його забаганки. Адже це він винний у напруженості ситуації.

Почулось клацання пальців і перша пляшка була відкоркована.

Рубіновий напій демон галантно розлив по бокалах, простягнувши один з них вже сидячому на м’якому кріслі навпроти Азирафаїлу, котрий ні на секунду не відводив від нього задумливих очей.

Ця інтимна обстановка і неможливість навіть просто відкрити рота зводила з розуму, тому Кроулі вирішив як можна скоріше напитись, аби не червоніти тільки від одного цього тяжкого погляду янгола.

Тонка рука піднесла догори келих. Дзинь! Оба бокали зіткнулись один з одним, тим самим офіційно розпочинаючи цей до біса дивний вечір.

А вино дійсно було добрим…

По-тихеньку вміст першої пляшки зникав. Як і відчуття неприємного морозу між друзями.

Через хвилин 20 смакування вже другої пляшки Азирафаїл порушив застояну тишу:

– Отже, як пройшло твоє відрядження, Кроулі?,- янгол відпив зі свого келиху, уважно дивлячись демону в очі. Темні окуляри Змій зняв ще у машині – прикриватись було нічим.
Допивши свій келих він поспішив відповісти:

– Не відрядження, а знущання якесь. Мене ця диявольська бухгалтерія змусила оббігати всі дев’ять кіл з тими папірцями. Думав, вже доведеться там рік крутитись, а не обіцяний місяць!

– Мені дуже шкода. З моменту Армагедону мене ні разу не викликали догори,- він кивнув на стелю, маючи на увазі небесне керівництво.- А тобі все ніяк спокою не дадуть.

– Та нічого. Я ж впорався з їхнім безкінечним списком завдань. У будь-якому разі, а чим ти займався увесь цей час, янголе?

Питання Кроулі моментально вивело янгола зі стану п’яної впевненості.

А й справді, що йому відповісти? Щось на кшталт: “Мій дорогий, щоночі я лягав спати аби зайнятися з тобою сексом. А потім цілий день тільки те і міг, що уявляти як насаджуюсь на твій член знову і знову”?

Азирафаїл трохи посмикався на кріслі і відпив вина для повернення хоробрості, непомітно повисивши градус свого напою.

– Нічого особливого насправді: продав декілька не дуже важливих книжок, навідався у крамницю до Меггі – у неї якраз є збірник неймовірних композицій того самого Доменіко Скарлатті! Правда ціна на нього аж занадто висока,- янгол все белькотів, намагаючись відвести думки Кроулі від найголовнішого.

– Сподіваюсь, ти нарешті виспався за цілий місяць?

– А..,- пауза вийшла красномовно довга.- Дійсно, я саме хотів виба…

– Не на словах, янголе,- демон показушно повільно відпив із келиха, перервавши фразу на зовсім невідповідному місці.

Ефірне створіння навпроти поперхнулося від неочікуваної двузначності слів, адресованих йому.

– У листі ти пообіцяв мені “перепрошувальний танок”. Раз пообіцяв – то виконуй!,- весело підбурював п’яний Кроулі.

Точно. Танок. Янгол вже встиг забути, що саме написав демону в той день, коли дізнався, що він є причиною його зовсім не святих сновидінь. Тоді його настільки розпирало від емоцій, що він був готовий спуститися до пекла особисто, аби втілити з Кроулі усі його не цнотливі сценарії на очах у самих Вельзивул. Тому вміст листа його пам’ять вдало викинула з себе одразу після встановлення печатки, лишаючи тільки пози, в яких Змій спокушав вартового Едемських воріт.

Підвищений градус “винця” сплутав хід думок Азирафаїла, і підкинув тому ідею, котра, як він вважав, вартувала негайної реалізації в життя.

– Звісно, мій милий,- кришталивий келих цокнув об темний лакований столик.

Азирафаїл підійнявся з крісла, скидуючи з себе такий жаркий зараз піджак.

– Знаєш, Кроулі, була ще одна річ, якою я займався протягом усього жовтня,- світла рука потягнула за картатий метелик на шиї, повністю його знімаючи.

Демон, до якого звертались, зараз лише міг спостерігати за незвичними діями співбесідника, розкривши зміїні очі настільки сильно, щоб вловити кожен рух ангельських пальців.

Чого-чого, а стриптизу від янгола в якості “перепрошувального танцю” він точно не очікував.

Кроулі ледь проковтнув вмить вставше посеред горла вино і вмостився на оксамитовій софі зручніше.

– Мені було так погано…

Пальці не спішно розтібали пошарпану жилетку. Ґудзик за ґудзиком.

– …увесь час так хотілось спати… і щоночі я бачив такі гарні сновидіння…

Вже непотрібний елемент одягу поклали на все тей же столик. І Азирафаїл взявся розтібати свою блакитну сорочку, починаючи з коміра. Він повільно підходив до наче вплавленого в диван Кроулі.

Серце Змія, хоч і холодне, але зараз йому було максимально гаряче, ніби він випив літр бензину і закинув зверху палаючий сірник. Хотілось швидше розірвати ці зовсім неважливі зараз ганчірки з янгола, але він би дуже образився на демона, тому той лише чекав, що далі учворить Азирафаїл.

Золоті очі схопились за молочну шкіру на шиї янгола, котру той відкрив для Змія, красуючись. Вона була вкрита майже свіжими бордовими засмоктами.

Стійте… Азирафаїл знає про це?..

Усе те ж серце забилось між ребер набагато сильніше, ледве не доводячи свого власника до нападу.

– Невже ти нарешті помітив, Кроу-лі?,- янгол пошепки просмакував ім’я демона, наче вперше вимовляв його.

– Ти мучив мене цілих тридцять ночей своїми безсоромними снами,- Азирафаїл обійшов стіл і встав прямо навпроти Кроулі.- Хоча це мало схоже на покарання, мій дорогий.

Він плавно провів своє коліно між струнких ніг і сів на праве бедро Змія.

– Я-янголе…

– Кожного разу я засинав у бажанні знову відчути тебе своєю шкірою та почути твоє зміїне шипіння, коли ти входив у мене. Проте за увесь місяць знущань я не отримав одного..,- теплий подих біля вуха повністю вивів алкоголь з організму, а слова, котрі вимовляв рот святого увів цей алкоголь назад з потрійною дозою. Унизу живота солодко потягнуло, а кров наблизилась до температури кипіння.

– І чого ж ти хочешшш, Азирафаїле?,- прошипів Кроулі.

– Ти ні разу не поцілував мене у губи..,- видихнув янгол і подивився прямо у темні розширені зіниці. Ніби ті були глибокими темними озерами, у яких міфічні лісові мавки топили мандрівників, що загубились посеред лісу. Саме таким заблукавшим мандрівником став бідний Азирафаїл.

Жилисті руки ласкаво охопили талію янгола. А тонкі вуста накрили пухкі: ніжно та легко – це ефірне створіння у долонях демона не заслуговує навіть на краплю насилля.

Янгол запустив свої пальці у жорстке волосся.

– Мгх..,- стогін чистого задоволення. Навіть не важливо, хто був автором цього звуку.
Кроулі провів язиком по закритим губам Азирафаїла.

– Ах!,- янгол зашарівся і різко відсахнувся від коханого.

– Ти злякався язика? Якщо хочеш, ми можемо поки без нього.

– Ох, вибач. Я зовсім не злякався. Просто уві сні він був..,- янгол не міг підібрати слова. Думки все ще плутались через алкоголь та збудження.

– Не роздвоєний?,- підсумував демон усі намагання Азирафаїла придумати підходящий прикметник.

– Так,- видихнув янгол.

Він лагідно погладив плечі Кроулі. Це заспокоювало Змія. Але збудження нікуди не зникало. Здається, воно стало ще більше, ніби насолоджуючись наївністю божого створіння.

– Хочеш спробувати з таким, чи мені змін…?

Пропозицію не дослухали.

Янгол з’єднав їхні вуста у поцілунку з набагато більшим натиском і невдовзі відчинив їх. Демон зрозумів його натяк і провів між губ Азирафаїла зміїний язик, переплітаючись з іншим.

Скільки ж часу тривав цей пристрасний танець між ангельськими та диявольськими вустами?..

Достатньо, аби легені їхніх земних тіл почали горіти, а у голові паморочитись від нестачі кисню. Припиняти зовсім не хотілось.

Але все-таки вони відсторонились один від одного. На зовсім трішечки аби поцілунок продовжило гаряче дихання та полум’я у очах. Ніхто не міг відірвати погляд від погляду навпроти.

– Кроулі…хах…я збрехав тобі..,- прошепотів Азирафаїл.

– І в чому ж?,- зміїні очі примружились, у намаганні самостійно відзнайти правду.

– Інвентаризація…Не нею я займався перед твоїм приходом…

Мозок Змія ніяк не міг зрозуміти зв’язок цієї безглуздої інвентаризації людських книжечок з тим, що зараз відбувається між ним та його янголом.

Ніжні руки взяли демона за кисті та зняли їх зі своїх боків, проте не відпустили. Азирафаїл підвівся та потягнув за собою зовсім не здібного зараз на ходьбу Кроулі.

Крок за кроком вони опинились у спальні.

Янгол розвернувся до Змія та м’яко посадив його на ліжко, він відійшов до робочого столу, відчиняючи шухлядку.

Через секунду він повернувся до Кроулі з дрібним пакетиком у руках.

– Я готувався. І придбав цю річ, у… спеціалізованому магазині, та дуже хотів би, щоб ми використали це за її прямим призначенням, любий.

Кроулі розгорнув пакет, дістаючи звідти маленький флакончик.

– Змазка?,- від усвідомлення того, що в даний момент пропонує йому Азирафаїл, у демона загорілося усе тіло, а у вухах голосно задзвеніло.

– Янголе… Невже ти дійсно хочешшш, зайти так далеко?

– Навіть не уявляєш, наскільки.

Кроулі схопив Азирафаїла за бедра та опустив собі на коліна.

Губи сплелись у зовсім новому до безумства пристрасному поцілунку, а руки почали роздягати розпалені тіла. Треба було максимально швидко зірвати з себе це задушливе ганчір’я, бо сил терпіти ставало все менше з кожним потиранням паху об пах.

Коли на обох не лишилось жодного елементу одягу, демон перевернув янгола на спину, уклавши того вище головою на подушки.

Вертикальні зіниці обвели усього янгола. Він мав запам’ятати усе до останнього міліметра, інакше проклинав би себе протягом наступної безкінечності століть.

Погляд зупинився на вологих очах янгола, що дивились на нього.

– Ну-ну, янголе, що сталось? Якщо ти передумав, то просто скажи мені про це,- смугляві тремтячі пальці ласкаво витерли сльозинки на червоних щоках.

– Як ти можеш таке казати…хах… Коли твій погляд ледве не сжер мене тільки-що?

– Але ж ти плачешшш…

– Ти також, коханий,- м’яка долоня змахнула вологу з вилиць на лиці демона.

– Я просссто… навіть не міг уявити, що твої почуття будуть хоч трохи схожими на мої… І ми будемо займатисссь такими неблагочессстивими речами,- куточки губ підвелися доверху, повернувши на обличчя звичну посмішку.

Рука янгола дзвінко ляснула демона по сідниці та ласкаво погладила палаючу після удару шкіру.

– Навіть не смій називати наше зайняття коханням “неблагочестивою річчу”!

Кроулі зірвався з шипіння на справжній тихий стогін.

Він опустився до уст янгола та вкусив того за нижню губу, зализуючи її в’юнким роздвоєним язиком.

– Ах!.. Кроулі… Любий, п-прошу тебе… хах… Скоріше,- пишні бедра розвели у різні сторони, підпускаючи демона набагато ближче.

– Ти ж не п’яний, Азирафаїле? Я не хочу аби ти потім покинув мене, через це…

– Та чорт забирай, Кроу-улі!,- м’яка долоня охопила збуджений до болю член демона. Змій відчув, що готовий розвтілитись ось просто зараз. У очах потемніло, ніби їх залили чорнилами. Він навіть не почув, як саме власна гортань простогнала ім’я янгола.

Добре. Кроулі зрозумів Азирафаїла: у цю гру мають грати двоє. Демон на те і демон, аби спокушати, а не питати по сто разів дозволу.

Змій огладив пухкі бока, трішки царапаючи нігтями ніжну шкіру, і опустив руки на ноги янгола підіймаючи їх собі на плечі.

Звичайне диявольське диво – і через мить у долоні опинилась та сама пляшечка змазки.

Прохолодна рідина вилилась на руку, огинаючи кожну фалангу.

Кроулі на хвилинку зачекав аби змазка нагрілась і провів долонею між сідниць янгола.

Азирафаїл зашарівся, не знаючи, куди йому дивитись. Адже стрункі пальці змащували його анус, а зміїні очі уважно споглядали за ним, вчитуючись у кожну емоцію на збентеженому обличчі.

– Нгх!..,- янгол відчув як у нього увійшов довгий палець, змащуючи його вже всередині.

Вертикальні зіниці все ще слідкували за будь-яким проявом страху зі сторони Азирафаїла, проте страху він не показував. Лише вираз легкого дискомфорту, примружившись.

Демон повернув голову та поцілував янгола у коліно, а потім у друге. Вільна рука лягла на член Азирафаїла, плавно обводячи вологу головку по колу. В тей час палець все-таки знайшов горбок нервових закінчень та лагідно пройшовся по ньому.

Примружені блакитні очі шоковано розкрились, нагадуючи зараз монету у два фунти стерлінгів, а ноги ніби скрутило судомою.

Реакція янгола повністю влаштувала демона, тому він додав ще один палець, аби покраще розтягнути тугі м’язи, не забуваючи про стимуляцію члена.

Щоразу як фаланги м’яко торкались точки всередині янгола, щось ніби підкидувало того догори. Він зовсім забув про сором, котрий був присутній на самому початку, зовсім не контролюючи пристрасні стогони.

Через деякий час, коли Азирафаїл звик до цілих трьох пальців і самостійно насаджувався на них, Кроулі вийняв їх.

Флакончик зі змазкою знову опинився в руках демона. Він вилив те, що лишилось, на свій член, розподіляючи в’язку рідину по всій довжині.

Погляд небесних очей спустився донизу. Хотілось не тільки відчувати, а й бачити усе, що буде відбуватись далі.

Кроулі приблизився ближче до входу.

– Янголе, ти готовий?

– Угм..,- Азирафаїл лише стверджувально кивнув головою.

– Добре…хах… т-тоді зроби глибокий вдих,- тонка рука взяла руку янгола і переплела свої пальці з іншими.

Азирафаїл виконав настанову Кроулі, і після цього відчув як між його сідниць пройшла слизька головка Змія і увійшла у нього.

Почування були зовсім розбіжні з тими, що були при розтяжці пальцями, але завдяки їй він не відчував болю. Лише дивне відчуття заповненості, яке йому дуже сподобалось.

Вони ніби стали одним цілим.

Від даної аналогії у грудях розгорілось приємне тепло, а очі защипало у бажанні знову радісно розплакатись.

Демон призупинився, даючи янголу звикнути до себе.

Ох, чого йому це вартувало… Бажання втрахати це пухке рідне тіло у ліжко варило з його мізків кашу і не давало повноцінно вдихнути на повні груди, завершуючи це все тяжким шипінням, ніби хтось наступив на справжню королівську кобру.

Спустившись з плечей Кроулі янгол замкнув свої ноги на талії демона і надавив п’ятками тому на спину, аби він не зволікав.

Демон сильніше сжав пальці на долоні Азирафаїла і увійшов до кінця.

– Мгах! Кроу-улі!,- головка пройшлася прямо по грудці нервів, доставляючи янгола з демоном до майже самої верхівки задоволення.

Змій штовхнувся в гаряче нутро ще раз, визвавши ще один захоплюючий стогін та тисячі вольт, що проскочили між ними. Їхні тіла підходили одне одному, ніби ті були частинами суцільної мозаїки великого вітражу на вікнах церковного собору.

Штовхнувшись ще пару разів демон увійшов в азарт і почав набирати темп, вибиваючи з легень обох усе наявне повітря.

Через декілька хвилин рухи були буквально шаленими, а їхня амплітуда дозволяла щоразу попадати по простаті.

Усією кімнатою, і можливо, за її межами роздавалась справжня композиція із вологих ляпасів шкіри об шкіру, скрипу старого ліжка і гучних стогонів всуміш із зміїним сичанням та благаннями ні в якому випадку не зупинятись.

Азирафаїл усім тілом тягнувся до Змія, наче той був справжнім рятівним жилетом від утоплення в цьому бурхливому потоці похоті, котрий вони самі ж і створили.

– Ази…фелю, я…хах… більшшше, бля-ять, не можу…

Жилиста рука схопила член янгола, а пальці іншої стиснули бедро, притискаючи його до себе ще ближче.

Хоча ближче вже нікуди.

– Зр-роби це!.. Ах!.. Я дозволяю..,- він до болю схопився за плечі демона і втягнув того у поцілунок. Проте він навіть не намагався бути схожим на те, що люди називають “поцілунком”. Це був справжній обмін душами, котрі зараз або взлетять догори, аж до самих хмар, або розіб’ються у криваве місиво. Або і те і інше. Головне, що разом.

Через буквально пару глибоких відчайдушних поштовхів пролунав останній акорд цієї божевільної симфонії. Зате який! Ніби у ньому за раз пролунали усі види інструментів одночасно.

Тіла звело судомою, а тисячі раніше згаданих вольт перетворились на мільйони, спалюючи усе, що було перед очима.

Кроулі упав на розпашілого Азарафаїла і просто слухав його невгамовне серце, котре, як і його, пережило тільки-що справжній кінець… Ні! Початок нового світу.

Закохані були зараз ніби між реальністю і вигадкою не в силі зрозуміти, що є перше, а що – друге.

Трохи оговтавшись від оргазму, Азирафаїл махнув рукою: тим самим очистив їхні тіла та накрив їх сухою теплою ковдрою.

Тонкі руки любляче обійняли янгола за світлі плечі.

Пухкі пальці ласкаво пробігли між вогняних пасм.

– Знаєш, я навіть не думав, що моє втручання в твої сни буде лишати на тобі сліди.

– Ти знущаєшся? Я вважав, ти спеціально залишав їх на найочевидніших місцях, а я такий дурний – не помічав цього аж два тижні!

– Не я особисто їх лишав…

Це спантеличило Азирафаїла.

– В сенсі?

Він відчув на обличчі Кроулі усмішку, що видала звук схожий на пирхання.

– Пфф, янголе! Я всього лише додав до твоїх снів свого, так би мовити, “ефемерного актора” і ще дрібку..,- демон підбирав слово,- ..перцю. Це ТИ вже робив з ним усе, чого хотіла твоя найсвятіша свідомість.

Щоки вмить набули червоного, наче стигла вишня, кольору.

– С-старий Змій!,- нігті дряпнули шкіру рудої голови.

– Я лише трішечки помстився. Невже тобі зовсім не сподобалось?

Ніжний поцілунок у маківку заспокоїв метушливого демона.

– Що ж… Ти мав повне право ображатися. Совість, до речі, з’їла мене одразу після того, як ти тоді кинув слухавку,- янгол задумливо перебирав жорстке волосся.- І звісно, що мені сподобалось! Я ж кохаю тебе!
Демон підвівся, аби побачити чесні ангельські очі. Він приблизився дуже-дуже близько до обличчя навпроти, торкаючись своїми губами вуст свого янгола. І ледь чутно прошепотів:
– Це взаємно, мій янголе.

***

У книгарні все ще пахло пилом і старезними томами безкінченних книг на скрипучих полицях.

А ще пахло вином та палаючою сіркою.

І…

І морозним осіннім дощем.

Ніхто вже не зважав на його сильні пориви, адже у спальні на другому поверсі тієї самої книгарні у м’якому ліжку дві закохані безсмертні душі відзнайшли свій спокій у теплих обіймах одна одної.

Вони поринули у справжні солодкі сни. Без страху, без сорому, без всевидящих очей архангелів та лордів пекла.

Лише двоє закоханих безсмертних душ і глухий стукіт холодних крапель за вікном.