Переконання

– Женька, я вже на місці, ти не забув про нашу зустріч? – Спартак сидів за одним зі столиків чекаючи товариша.

– Так-так, я вже підходжу, дві хвилини, – на тому кінці слухавки почувся винуватий голос.

Вони знову вибралися пообідати не зраджуючи новим традиціям. У чоловіків дуже напружений графік, тому вони намагалися кожну вільну хвилину провести разом. У Спартака ще не було людини, яку б він так близько підпустив до себе.

Хоч він і казав всім, що йому не потрібні друзі, він прекрасно зможе прожити це життя сам, це було зовсім не так. Кожній людині хочеться знайти в цьому світі споріднену душу, щоб було з ким поділитися радістю і сумом.

Або спонтанно зібратися і кудись поїхати. Просто прийти в гості і грати всю ніч в ігри. А з ранку бурчати на Яновича, що у того незручний диван. Спартак навіть подбав про свій комфорт, і придбав нормальне ліжко в кімнату для гостей.

Ох і претензій було. Від ‘Треба було сказати відразу, а не мовчати впродовж місяця!”, до такого абсурдного ‘Ти що, вважаєш, що в мене не вистачить грошей купити в квартиру нові меблі?”

Спартак перевів погляд з меню на вхід, коли над дверима дзенькнув дзвіночок. Женька уважно обвів поглядом зал заповнений людьми, і розгублено підняв брови.

Чоловік насупився, згадуючи, що у Яновича є проблеми з зором. До речі, цю тему вони обминали в обговореннях подробиць з життя. Треба виправити цю помилку.

Так вийшло, що Женька просто повідомив, що має проблеми з зором, але ні разу не скаржився, що йому некомфортно так.

Суббота встав з-за столу, та попрямував на зустріч другу. Вже за декілька секунд рух помітив Женька і зніяковіло посміхнувся.

– Вибач. Людей дуже багато. Я не помітив тебе, – Женька відвів очі, коли Спартак намагався вловити його погляд.

– Привіт. Я зрозумів, ходімо. Я страшенно голодний, – розвернувшись, він пішов до обраного столика.

Коли обід був замовлений, рахунок принесений і вже заздалегідь оплачений, Спартак буквально витріщився на Яновича.

– Ну що? Я тобі щось винен? Чи ти хочеш рахунок поділити навпіл? – Женька глянув прямо на психолога.

Спартак не витримав, серйозний вираз обличчя змінився на лагідну посмішку, яка, здається, осяювала все приміщення ресторану.

– Дурник, як скажеш якусь нісенітницю, я аж не витримую. Ти робиш з мене м’яку іграшку в такі моменти. А я, – спеціаліст вказав на себе пальцем, – Я психотерапевт. Я повинен бути серйозним, щоб клієнти не думали, що я можу розчулитися від їхніх розповідей.

Женька тихо засміявся і похитав головою. Поглянув в ці блакитні очі, і його наче в одну мить почало затягувати в те море.

– Спартачок, ти добріший, ніж здаєшся, на перший погляд, повір, – Женька схопив чашку з чорним чаєм, і закрився нею роблячи ковток ароматного напою.

– Мою доброту бачиш лише ти, – Спартак взяв виделку, наколов на неї м’ясо і підніс до рота, – Давай, Женька, починай вже їсти. Ти ж знаєш – ненавиджу коли прийом їжі починають з солодкого чаю, а потім не можуть з’їсти свою норму калорій через цукор.

– Зануда, – Женька слухняно взяв свої прибори, та почав їсти, активно розповідаючи про події першої половини дня.

Бесіда продовжувалася десь пів години, і кожен натяк Спартака про те, що їм варто поговорити про зір Яновича, той вперто ігнорував, і відразу перестрибував на іншу тему.

– Женька, – Спартак відставив порожню чашку та глянув прямо на актора, – Я поговорити хочу з тобою, не поводь себе як дитина, яка боїться сказати батькам про батьківські збори в старшій школі.

– Я не хочу про це говорити, Спартак, правда, – Женька відвів погляд і глибоко вдихнув повітря носом.

– Чому? Я ж не хочу зробити тобі гірше. Я допомогти хочу. Хочу, щоб твоє життя було більше якісним, хіба ти цього не розумієш, га? – в голосі психолога відчувалися нотки подиву та відчаю.

– Я вірю, Спартачок. Тобі завжди. Ти ж знаєш, – Женька глянув на співрозмовника, – Просто. . . Дай мені трохи часу, добре? Я не готовий зараз обговорювати свої недоліки.

Спартак мовчки подивився на друга розуміючи його почуття. Страх через те, що від тебе відвернуться дорогі тобі люди через те, що ти відрізняєшся від соціуму. Сором через те, що він виявив слабкість, і втік від такої важливої розмови.

– Добре, але послухай, що я тобі скажу. Твоє життя дається тобі один раз. Воно може бути коротке і наповнене різними подіями. І при цьому, якщо в тебе є шанс зробити своє існування максимально комфортним – ти повинен прикласти для цього всі зусилля.

Янович уважно слухав, цього разу не відводячи погляду ні на хвилину. Перевівши дихання, Спартак продовжив:

– Ти можеш хоча б відвідати лікаря і пройти огляд. І тоді вже вирішувати, що робити далі. А так – ти просто марнуєш такий дорогоцінний час. Пам’ятаєш, я колись приводив тобі приклад? Коли людина наступила на голку п’яткою, а через 10 днів їй ампутували пів ноги, бо вона не придала значення такій дрібниці, як їй тоді здавалося? Можливо, завтра ти захочеш змінити своє життя на краще, а вже буде пізно. І будеш весь інший відрізок життя звинувачувати себе в тому, що не переступив через свої страхи.

Женька судомо видихнув, поклав лікті на скатертину, і вперся чолом в долоні.

– Я так боюся, Спартачок. Боюся. Невідомості. Вироку лікаря. Боюся давати собі надію. Мріяти, що ось я сходив до лікаря, і він мені сказав, що це лікується. А якщо лікування не принесе результату? Якщо мені зроблять корекцію і вона не допоможе? Моє життя не стане якісніше. Або ще гірше, мені скажуть, що вже пізно щось виправляти, і я згаяв такий дорогоцінний час, – Женя говорив тихо, його голос тремтів. Здавалося, що він зараз зовсім розчулиться.

Спартак сидів і слухав, роздумуючи як підтримати. Як вмовити попіклуватися про своє здоров’я. Але і їздити тому по болючому не хотілося.

– Поки не спробуєш не дізнаєшся. Це дуже тупо сидіти і ховатися, якщо є хоч мізерна надія на покращення власного життя.

Спартак протягнув руку і пригладив неслухняні пасма кучерявого волосся.

– Дякую тобі за те, що змушуєш задуматися над правильністю моїх вчинків. – Женька підняв голову та перехопив руку, що плуталася у його волоссі, – Я даю тобі слово, що сходжу до лікаря. Обіцяю.

Після такої тяжкої розмови зовсім не хотілося повертатися до серйозних випадків в роботі. Спартак сподівався, що зміг щось донести до свідомості товариша, і той зробить висновки.

* * * * * * * *

“Можна я приїду до тебе, будь-ласка?”

Повідомлення о першій годині ночі сполохало сонну тишу кімнати, в якій Спартак читав книгу, для якої нарешті виділив час.

“Ти вирішив випробувати мій диван на зручність?;)”

“Щось типу того.”

“Тоді чекаю.”

Спартак відклав книжку, встав з ліжка, трохи потягнувся, розминаючи замлівші м’язи. Вони вже тиждень пропускають тренування. Треба повертатися у форму.

* * * * * * * *

– Привіт. – Женя переступив поріг квартири, як тільки відкрилися двері.

– Доброї ночі. – Спартак здивовано дивився на нервового Женьку. – Щось сталося?

Вони увійшли на кухню, де стояло дві чашки з чаєм. Янович сів на стілець. Підсунув до себе чашку.

– Ну? – психолог сів поруч, почав стукати пальцями по поверхні столу.

– Я подумав над твоїми словами, і вирішив дослухатися до твоєї думки. Сьогодні подзвонив в одну клініку, мене записали на консультацію, – Женька почав пити чай маленькими ковтками.

– Це ж добре! – Спартак зрадів, його обличчя осяяла лагідна посмішка.

– Так, але. . . Слухай, чи не міг би ти сходити зі мною? – Янович глянув на психолога.

– А-а, боїшся заблукати? А як же навігатор? – він вирішив не акцентувати увагу на тому, що актору страшно.

– Блін, мені більше подобалося, коли ми з тобою тільки познайомилися, і ти ще так не стібався з мене, – комік усміхнувся.

– Ага, з ким поведешся – від того наберешся, знаєш таке? Піду звісно, куди ж я від тебе подінуся? Коли консультація?

– Завтра. О 10 ранку. – Євген відставив порожню чашку на стіл.

Суббота задумався, трохи пожував щоку з середини, наче щось згадував.

– Так, добре. Я зможу перенести зустріч, щоб піти з тобою до лікаря. Ну що, лягаємо спати? Чи ще посидимо?

– Ні, давай спати, – Женя піднявся і пропустивши Спартака вперед пішов до дивану. Господар відкрив шафу, дістав додатковий комплект постільної білизни, віддав товаришу.

– Тримай.

* * * * * * * *

Янович ніяк не міг нагріти собі місце. Вже по всьому дивану крутився. І подушку підбивав, і ковдру стягував, і ногу висував. Нічого не допомагало.

Він встав, пішов на кухню. Напомацки відкрив шафу, дістав чашку, налив води з фільтра. Повинно ж хоч щось допомогти заснути. Потім вирішив викурити цигарку. Вдягнувся, вийшов в під’їзд, щоб не смердіти у квартирі психолога. Поки цигарка тліла в його пальцях він все думав, чи не пожалкує завтра, якщо йому скажуть, що в корекції немає сенсу. Краще б жив собі далі, й нічого не змінював.

Чоловік весь час після дзвінка проганяв від себе погані думки. Майже молився, щоб йому допомогли. Вже почав уявляти, як буде помічати Спартака не тоді, коли він до нього почне йти, а відразу, як тільки зайде в приміщення, де його будуть чекати.

Відчувши неприємний пекучий біль, він глянув на свою руку, яку вже обпалював вогник від фільтра цигарки.

– Трясця! – так нормально і не покуривши, Женя вдавив залишки в урну, і пішов назад у квартиру.