Переконання

“В одній дуже далекій галактиці…”, – думаю, кожен розпочав би так історію, озираючись на світлові роки, що залишились далеко позаду. У мирному, безхмарному тоді ще минулому. Ось і вони, ті, що змогли пережити пекло, дивилися в минуле з печаллю. В учора та на останні роки Імперії, коли послідовники Сили мали свій притулок в цьому неосяжному світі. З дитинства позбавленні батьківської любові, джедаї знали лише научення старих, мудрих магістрів.

 

Всё змінило повідомлення та попередження Обі-Вана Кенобі не повертатися у храми. Події розвивалися дуже швидко. Розгубленні падавани прокладали собі шлях через натовпи братів по зброї – колись віданних їм клонів. Несподівано воїни пішли проти генералів, взявши ініціативу над майстерністю джедаїв вправлятися зі світловим мечем та технікою фехтування незліченною кількістью.

 

– Ці клони ні на що нездатні, – міріаланка підняла ноги та поклала їх на панель керування в тісному шатлі, проявляючи своє обурення.

 

Дівчина змінила світлу джедайську робу на більш зручний одяг, що дуже віддалено нагадував скромну рясу прибічників світлої сторони. Тільки світло-зелені руки та витончені пальці було видно з-під приталеного чорного одягу. Поверх цього вбрання вона також носила накидку, яка гармонійно підходила під рясу своїми темними, траурними кольорами. Ніби на память про всіх загиблих прибічників Сили, що не так давно вірою та правдою захищали Галактичну республіку.

 

Її напарником був такий самий прибічник – забрак. Цей вид гуманоїдів завжди її насторожував. Рога, що стирчали з голови забрака та оперезали його череп, скоріше надавали йому вигляд якогось монстра. А пестрий колір шкіри ще більше викликав відразу. Своїм блідим кислотним забарвленням і довгими стирчалими догори рогами прибулець як раз викликав у пам’яті міріаланки не найприємніші спогади з нічних сновидінь.

 

Не так давно вони разом проходили навчання на одній забутій усіма планеті та майже не спілкуватися, що суперечило настановам старих майстрів про прийняття всіх істот такими, які вони є.

 

Саме це “мирне” та “дружнє” співіснування зруйнували клони, коли прибули на їх планету. І дивним було те, що солдати знаходились під командуванням такого самого чутливого до Сили прибульця, який прийняв Темну ії сторону. Саме він запропонував їм вибір: загинути разом зі своїми наставниками чи піднятися над собою теперішніми, ставши сильніше та навчившись майстерніше керувати своїми здібностями. Вони, як і деякі інші їх брати по зброї, вибрали другий варіант. Після цього перебіжчиків очікувало підвищення у військовій кар’єрі та різкий прорив у розвитку власних здібностей. Ніхто з них і подумати не міг, що під впливом емоцій вони зможуть так легко перемогти ворогів Імперії – в недалекому минулому колишніх соратників.

 

– Знову ти за своє, – ліниво відповів забрак, після чого одразу відчув на собі злісний погляд тимчасової напарниці.

 

У прибульця ця міссія не викликала ніяких емоцій, окрім тягара на серці. На це у нього було декілька причин: по-перше, йому потрібно було спілкуватися з досить сварливою Лейлою, що вже було не надто приємно. Ця дівчина показувала свій складний характер ще під час навчання в храмі джедаїв. А по-друге, їм знову доведеться зустрітися зі своїми колишніми соратниками.

 

Забрак не розумів: як можна було загубити джедаїв? Куди саме дивилися клони і чи справді ці солдати мали намір покінчити з ворогами новоствореної Імперії?

 

Такі сумніви на рахунок захисників Республіки підкріплялись діями теперішнього Імператора, що віддав наказ позбавитись від усіх ненависних копій колись відомого на всю Республіку найманця Джанго Фетта.

 

– Забудь, – проговорив собі під ніс Чак, коли система шатла повідомила про прибуття до місця призначення. Їх космічний корабель викинуло з гіперпростору в сектор Картакк, в однойменній системі. Якщо вірити даним розвідки, то саме в ній мали ховатися вороги новоствореної Імперії.

 

Суха, частково позбавлена життя планета викликала відразу одним своїм виглядом. На ії орбіті знаходилось два супутника, а ще масивне небесне тіло оточував густий астероїдний пояс. Це сукупчення назвали Хребтом Лока, і воно майже повністю складалось з обсидіанових глиб. Віддалено, з космосу, здавалось, що ця занедбана планета оточена великою кількістю маленьких тіл, що також заважали пересуванню в межах її орбіти. З цієї причини пілоти космічних кораблів проклали вже звичні всім безпечні шляхи, і саме вони знаходились під контролем Імперії. На планету також можна було потрапити нелегально, але в цьому випадку пілоту потрібно було летіти через густий астероїдний пояс.

 

Лок, планета в системі Картакк, мала атмосферу, в якій спокійно могли дихати живі створіння. Однак на ній не вистачало води, і це небесне тіло страждало від посушливого клімату. В повітрі знаходилось багато пилюки, а також сірчаних частинок, що підіймалися від розташованих неподалік рік та озер. Планета мала безліч небезпечних гірськіх хребтів, випалених сонцем пустель та неродючий ґрунт. Здавалося, що в цьому місці взагалі неможливе життя. Та дехто все-таки заселив цю непривітну планету. На її посушливій поверхні легко можна було побачити уламки зруйнованих космічних кораблів. Вони залишились від суден сміливців, які намагалися незаконним шляхом прибути на непривітливе небесне тіло. І більшість з них заплатили високу ціну за власну рішучість. Також на поверхні планети можна було без особливих складнощів помітити давно покинуті всіма бази чи поселення. Старі, напівзруйновані будинки, засипані піском криниці, поіржавілі машини, припорошений пилом посуд та інші предмети побуту, – ось що залишилось від колись жвавих поселень.

 

Нині чужий, сухий і відштовшуючий світ став домівкою та пристанком для космічних піратів і злочинців інших мастей. Тепер вже вони створювали невеликі поселення, і ці місця розвивалися за рахунок незаконної торгівлі, а також угод, що укладалися в темних частинах ринку. Схожі місця існували всюди, і про них знали лише посвячені в кримінальні справи прибульці.

 

Шатл легко пройшов одним із прокладених транспортних шляхів, передав коди для перевірки й без будь-яких проблем зайшов в атмосферу планети Лок.

 

Як тільки Чак посадив космічний корабель, міріаланка підірвалась зі свого місця, доволі гучно стукнувши при цьому підошвами високих шкіряних чобіт. Вона пішла до задньої частини шатла і вийшла з нього, нічого при цьому не пояснюючи своєму компаньйону.

 

– Мене почекай, – закричав Чак, оцінивши дії вимушеної соратниці.

 

– Мені здається, що джедаї не будуть чекати, поки ти підірвеш свію дупу і захочеш попрацювати. Так що рухайся швидше.

 

Чак наздогнав напарницю. Його сильно зачепило таке свинське ставлення до власної персони. До того ж, замовчувати конфлікт він не збирався.

 

– Тобі хтось казав, що ти – те іще зіллячко? – прямо запитав він, наздогнавши і вставши перед міріаланкою, перегородивши їй шлях.

 

Дівчина нічого не відповіла, але роздратовано глянула на нав’язливого прибульця. А потім пройшла повз, задівши його плечом.

 

– Через тебе мы не встигнемо закінчити до прибуття гранд інквізітора, – підстрікнула соратника Лейла. – Нам потрібно розділитися, – відсторонено додала вона.

 

Дівчина не збиралася чекати відповіді компаньйона. Вона мовчки пішла в обраному напрямку, обігнувши забрака, який встав у неї на шляху. Перед її очима в довгі ряди стояло дуже багато прилавків. В цих тісних провулках починався місцевий базар.

 

Однак торгівля тут, м’яко кажучи, не процвітала. Багато прилавків було закрито, деякі ззовні здавалися давно покинутим і лише де-інде за ними зустрічалися продавці. Ці прибульці, у більшості своїй, тихо стояли біля власних магазинів чи розкладали товари, яких в них було не так вже багато.

 

Місцевий базар знаходився між звичайними домівками. Ці споруди не були дуже високими. Здебільшого в них нараховувалося два чи три поверхи. А за більшістю вікон, а точніше, віконних прорізів, так як на них не було навіть ставень, простиралась темрява. Інколи здавалось, що в цих старих будиночках ніхто не живе. Але це хибне припущення відразу розвіювали чиїсь тіні, що час від часу рухалися в цих самих кімнатах.

 

На довгу, вузьку вулицю простиралися лише сірі будинки. Складно було сказати , чи мали вони взагалі якийсь колір чи облицювання, яке знищив час і не найгарніші природні умови.

 

На відкриттій місцевості постійно грав вітер, присвистуючи і піднімаючи з поверхні землі частинки сірки.

 

Ця погодна умова також вплинула на зовнішній вигляд місцевих жителів. Продавці та рідкі покупці куталися в одяг, що захищав їх тіла від цих ріжучих шкіру частинок. А ось очі в них здебільшого були прищуренні, до того ж ледь помітні у вузьких прорізах у вбранні.

 

Міріаланка пройшла досить далеко в місцевий ринок і за цей час не раз ловила на собі погляди жителів цієї планети, що, не дивлячись на всі складні погодні та економічні умови, якось продовжували вести свій бізнес. Лейла була більш ніж упевнена, що за день вони нічого не виторгують. І тоді перед нею вставало питання: “Навіщо ці прибульці тут даремно стоять?”

 

Її погляд зачепився за непримітну споруду, в якій то і діло миготіли тіні. Міріаланка подумала, що саме там їй можуть дати пораду. Тому вона звернула до будівлі, довірившись своїм відчуттям.

 

Цей заклад справді важко було помітити з вулиці. В самій кантині сиділо багато відвідувачів, коли дівчина зайшла всередину. Прибульці відпочивали кожен за своїм столом, тримаючи в руках стакани зі спиртними напоями. Дехто також замовляв місцеві страви, які у Лейли своїм зовнішнім виглядом викликали лише відразу. Дівчина не могла збагнути, що смачного відвідувачі знаходять в космічній бурді з іще живими щупами чи іншими погано обробленними частинами якогось вкрай сумнівного м’яса.

 

З її прибуттям шум в закладі почав потроху стихати, а погляди відвідувачів час від часу чіплялися за її персону. Лейла вважала, що це через її видову приналежність, а не відношення до числа імперських посланців. До того ж, зустріти міріаланів у відкритому космічному просторі було можливо вкрай рідко. Особливо, якщо врахувати те, що їх представники зазвичай не покидали планету без гострої на це необхідності. Або ж причиною небажаної уваги стали її татуювання, які точечно покривали всі відкриті ділянки тіла.

 

Дівчина окинула уважним поглядом весь заклад, і, помітивши бармена, що, як їй здалося, був одночасно і його господарем, пішла до барної стійки. Грубий низькорослий угнот відразу зрозумів, що нова відвідувачка направилася до нього. Він став швидко озиратися в різні боки і метушитися, щось хрюкаючи собі під ніс.

 

– Я бачу, що ти в цьому закладі головний, – Лейла відразу почала тиснути на прибульця, зробивши певні висновки зі своїх спостережень. – Я шукаю джедаїв і маю перевірену інформацію, що вони знаходяться на цій планеті. Ураховуючи те, що твій заклад вважається обмінним пунктом з місцевими жителями і заїзджими прибульцями, я думаю, що ти володієш цікавою для мене інформаціею, – Лейла не збиралась гаяти час і натяками діставати цікаві їй факти.

 

Не дивлячись на те, що угнот стояв на високому барному стулі, яких за стільницею знаходилось декілька, щоб бармен міг вільно пересуватися та готувати замовлення для відвідувачів, він все одно мав менший зріст, ніж міріаланка, що тепер стояла перед ним.

 

Лейла нависала над господарем кантіни, змушуючи його ще сильніше втиснути голову в плечі, щоб здаватися менше.

 

Міріаланка так і не отримала відповіді від угнота. А після короткої паузи підняла руку і різко повела нею в сторону. Одночасно з цим рухом із полиці за спиною господаря з шумом упали і розбилися об землю скляні пляшки, наповненні вином, та добротні стакани.

 

– Я маю двічі повторювати своє питання? – погрожуюче запитала посланниця Імперії.

 

Її дії змусили багатьох відвідувачів кантіни чимдуш тікати з закладу. Якщо в когось ще були сумніви на рахунок нової відвідувачки, то тепер вони повністю розвіялись.

 

Угнот сильно пригнувся від несподіванки, через що втратив рівновагу і впав назад. Коли низькорослий прибулець зник із поля зору, внизу знову почулося звякання розбитого скла й пронизливе хрюкання.

 

– Выходить, це правда, – почувся зі сторони машинний, низький голос, що лунав через апарат для обробки мови.

 

Коли міріаланка обернулася, вона побачила іторіанця. Досить молодого представника цієї гуманоїдної раси. В своїх тонких, довгих пальцях він міцно тримав голубий світловий меч. Прибулець виставив зброю перед собою і через це його бліднувато-сіру шкіру залило ніжне, холодне сяйво.

 

– Розвідувальні дані були вірними, – мовила дівчина, тепер повернувшись у бік джедая. – Шкода, але ця зустріч буде останньою для тебе.

 

– Боляче бачити, як моя сестра піддалася впливу темної сторони, – знову мовив іторіанець.

 

Міріаланка бачила лише, як рухаються його губи в звуженній частині обличчя. За ними на неї дивилися випуклі очі на молотоподібній голові.

 

Несподівано дівчина задумалась над тим, що їй дуже пощастило народилися саме на Міріалі. Представники її раси отримали бліді кольори шкіри. Також багато хто свято вірив в релігію, за устоями якої і наносив на свої тіла татуювання.

 

– Якщо боляче, то не дивись, – мовила перебіжчиця.

 

Вона активувала свій меч, через що її темний одяг залив яскравий рубіновий колір.

 

Лейла стояла, уважно стежучи за своїм опонентом. Між ними зберігався певний простір і саме на його середині закінчувалось сяйво світлових мечів.

 

Ще момент – і дівчина почала рух до свого противника. Міріаланка вправно розмахувала легкою, невагомою зброєю і освітлювала простір біля себе. На диво, і її опонент видався майстерним фехтувальником, не дивлячись на свій молодий вік. Лейлі здавалося, що він теж, як і вона, в мирні часи проходив навчання при храмі.

 

Вона декілька разів нанесла удари в різні частини тіла противника. Та всі вони були легко відбиті ззовні грубим і неповоротким іторіанцем. Товстошкірий молотоголовий несподівано швидко рухався, переставляючи зброю в те місце, куди дівчина хотіла вдарити.

 

– Ти все одно не переможеш, – викрикнула Лейла і схрестила меч зі своїм вправним противником. – На моему боці сила Темряви, – прошипіла вона через сильно зчеплені зуби.

 

– І ти вважаешь, що вона тобі допоможе? – спокійно поцікавився іторіанець.

 

Джедай приклав трохи більше зусиль, пересиливши прибічницю Темної сторони. Лейла, як і її противник, відійшла на відносно безпечну відстань. Дівчина легко відскочила назад, а іторіанець зробив декілька кроків в свою сторону.

 

– Ти навіть не уявляешь, яку силу дає темна сторона, – жадно вдихаючи повітря в легені, викрикнула міріаланка. Бій з рівним їй по силі прибульцем розігнав по тілу кров та стимулював приток оп’яняючого адреналіну.

 

– Ти себе взагалі чуєш? – прямо запитав іторіанец. – Невже забула про небезпеку, яка таїться в цій неосяжній темряві?

 

– Зате я нарешті чогось досягла… – заявила вона, розставивши руки в сторони для демонстрації своїх досягнень та здібностей.

 

– Це фантомний прогрес…

 

– Хочеш перевірити? – міріаланка різко перебила співрозмовника і знову напала на нього.

 

На цей раз іторіанець не вступав з нею у відкриту конфронтацію. Прибулець підрізав свою опонентку, вибивши з її рук зброю. Меч згас, і одночасно з цим його отруйне, червоне сяйво зникло. Зброя впала на підлогу кантіни, покотившись в зовсім інший бік від міріаланки.

 

– Тобі лише здається, що ти стала сильніше, – продовжив свою думку джедай. – Темна сторона дає швидкий результат, але…

 

Закінчити йому знову завадили. На цей раз прибулець відчув на своїй шиї невидимий захват, що заважав йому вільно дихати.

 

Лейла поспішила скористатися цією можливістю. Силою вона притягнула до себе меч і активувала його. Лазерне лезо легко пройшло через товсту шкіру супротивника, задівши життево важливі органи.

 

– Ти довго, – дорікнула своєму нікчемному напарникау міріаланка.

 

– Зате ти в нас завжди вчасно. Коли треба і ні, – незадоволенно мовив забрак.

 

Чак зайшов в кантіну, ледве стримуючи свої ємоції. Як тільки він наблизився до напарниці і вже бездиханного тіла біля неї, то тяжко зітхнув.

 

– Я мушу про це повідомити гранд-інквизитора, – напруженого вимовив він.

– Про що саме? – не зрозуміла Лейла і в той самий момент відчула неладне.

Чак, як сама міріаланка робила за їх недовгий термін співпраці безліч разів, просто розвернувся та пішов до виходу з кантіни.