Передісторія та її спадщина

Новий день. Нова історія. Новий світанок і новий захід сонця. Нові емоції. Нові розмови, події, пригоди, знайомства. Якщо зібрати їх в одну картину, то вийде м’який літній пейзаж, на якому крижаним мазком кровоточитимуть старі рани.

***

Вінчестер-старший проводив час із любов’ю всього свого життя. Навів порядок у багажнику, почистив рушниці, поклав кілька мішечків солі, прикупив пару наборів срібних куль. Зараз він змащував чи ремонтував щось під салоном машини. Ремонт Імпали завжди допомагав йому відволіктися. От як зараз. Повозившись під машиною ще хвилин 10, він піднявся, тільки зараз помітивши дівчину, що спостерігала за ним.

– Давно тут стоїш? – спитав Дін, витираючи руки.

– Хвилин 20, – невпевнено всміхнулася вона.

Притулившись до стіни, Хізер схрестила руки на грудях, тримаючи в лівій руці пляшку з холодним пивом. Шатенка не поспішала покидати гараж, задивившись на хлопця. Його сіра футболка змокла від поту й прилипла до підтянутого тіла і рельєфного торсу. Рушник у міцних м’язистих руках здавався зовсім крихітним. Дін підійшов до дівчини, обережно забрав з рук пляшку, поки зухвалі очі Сінгер гуляють по його тілу.

– Без снодійного? Не хотілося б прокинутися у шпиталі для душевнохворих. Адже я псих, – застеріг її Вінчестер.

– Сподіваюся, ти не маєш нічого проти моргу.

Вона хитро усміхається. Дін хмикнув і відсалютував рукою, в якій тримав пляшку:

– Твоє здоров’я.

Повернув їй так ж хитру посмішку і підморгнув, роблячи кілька ковтків холодного напою. Крапля алкоголю скотилися з кутика губ. Хлопець облизнув нижню губу, зіштовхуючись із поглядом блакитних очей. Ну, добре, хоч вираз обличчя не підозрілий і вона вже не вважає Діна божевільним. Хоч Сінгер і поводилася більш дружньо, та зухвальства в поведінці не поменшало.

І найбільше вона любила грати з Діном у “хто кого передивиться”. Вони могли довго витріщатися одне на одного – вперто і наполегливо, аби тільки не програти. Тільки поява когось стороннього могла припинити цю безглузду гру.

Залишивши пляшку на столі поруч із дівчиною, Вінчестер повернувся до роботи. Так, Хізер безпосередньо відволіклася від мети свого візиту сюди. Потрібно це виправляти.

– І давно ви з братом стали мисливцями?

З самого початку передчуваючи, що вона прийшла сюди розпитати його про полювання, Дін підняв кришку капота.

– Все життя, скільки себе пам’ятаю. Батько вчив нас полюванню ще з дитинства.

Возячись із гайковим ключем він намагався думати не про шанс Хізер на нормальне життя, на відміну від них із Семом, а про ремонт машини.

– Полювання, як я зрозуміла, це щось типу справи всього життя. Всі… – Хізер замислилась. Їй ще незвично було вживати це слово стосовно людей подібної професії. – мисливці вчаться цьому з дитинства?

– Ні. Багато хто полює, зіткнувшись з монстрами особисто. У когось вбили дорогу людину, когось намагалися вбити, хтось втратив сім’ю. Твій батько був із розряду перших.

Дін згадував про Боббі з теплотою і побачив у їхній з Хізер розмові можливість розповісти їй про батька та людину, яка замінила главу сім’ї їм із Семом. А от шатенка, схоже, скептично ставилася до історій із життя батька.

– Цікаво, кого вбили монстри, щоб направити його на шлях рятівника, – дівчина ледь не пирхнула й міцніше стиснула схрещені руки.

– Його дружину. У неї вселився демон, і Боббі не зміг їй допомогти. Після цього він став мисливцем і врятував сотні безневинних життів, – погляд Вінчестера на секунду розфокусувався, він щось згадував.

– Зворушлива історія. Повернемося до мисливців, – не стала акцентувати увагу на драматичних розповідях дівчина, – а точніше, як ними стають?

До такого питання Дін готовий не був. З одного боку – її життя ще може стати нормальним. Та якщо зараз дівчина вплутається в цю справу – спокійно їй не жити. З іншого – рано чи пізно вони з Семом десь проколяться і тоді вона повинна вміти захистити себе.

– Хочеш спробувати? – невпевнено запитав Вінчестер, випрямляючись і припиняючи роботу. Було видно, що він не схвалював її ідею, нехай хлопець і намагався це приховати.

– Можливо.

Хізер хоче надати голосу максимальної байдужості та спокійної невизначеності, але тут же розкриває себе. Обоє – і мисливець, і дівчина – розуміють: настане час і їй доведеться самій рятувати своє життя.

***

Після повернення у свою тимчасову кімнату, Хізер вдоволено посміхалася. Чудово. Дін повівся. Зрозуміти що в нього на думці, виявилося не так складно. Можливо, це егоїстично – використовувати його. Все-таки вони з братом хочуть захистити її від монстрів, що влаштували на дівчину полювання заради помсти. Та тільки на відміну від нього Хізер розуміє: де мисливці – там монстри. Хочеш уникнути останніх – уникай перших. Її задум щодо того, як втілити свій план в реальність дуже простий. Дозволити братам убезпечити себе на якийсь час, поки вона збере відьомський мішечок, а потім звалити звідси нахрін, назавжди зникнувши з цієї частини її життя.

***

Працюючи за ноутбуком, Сем відчув запах кави, що витав у будинку, тільки коли помітив у дверях дівчину в укороченій сорочці бордового кольору поверх чорного міні-топу і з чашкою ароматного напою.

– Мозковий штурм?

Босі ноги пройшлися килимом. Хізер узяла стілець і сіла навпроти Сема. Вона закинула ногу на ногу, обводячи кімнату поглядом. Просторе приміщення з товстими стінами – старе і трохи затхле. Камін за спиною Сема не запалювали вже довгий час, і він більше скидався на музейний експонат. Хізер ніби опинилась у закинутій бібліотеці.

– Намагаюся зрозуміти, що відбувається у світі, – Сем відсунувся від ноутбука. Він кілька разів заплющив почервонілі очі й потер руками. Певно, довгенько не спав

– І як успіхи?

Гарячий напій грів долоні. Вона іноді прибирала руки від чашки, коли починало припікати.

– Цунамі, землетрус, пожежі, загибель худоби, збій у метеорологічних прогнозах.

У нотатнику Роберта дівчина наче читала про щось подібне. Ці явища були небесними знаками. Якщо ставалося щось із перерахованого – трапився великий викид сили, який супроводжувався масивним надприродним явищем.

– Коїться щось недобре, – одразу зрозуміла Хізер.

– Це знамення, що сповіщають про прибуття багатьох демонів. Раніше таке вже траплялося.

Глибоке зітхання. Хізер відпиває каву, перед очима приноситься картина чорних очей Кріса. Точно. Демони, що йдуть по її душу.

– Що тоді було? – вона подивилася на Сема, знаючи що відповідь їй не сподобається.

– Демониця на ім’я Ліліт збирала армію, щоб випустити у наш світ Люцифера.

Коротка історія з життя Вінчестерів ще раз переконала дівчину в правильності рішення “зникнути з їхніх очей”.

– Усе так погано? – вона ніби насміхалася з того, на що перетворилося її життя, хоча чудово розуміла – сміятися тут нема з чого. Насправді дівчині було тривожно і – ніде правди діти – страшно. Так, Хізер не зізнавалася Вінчестерам, та брехати собі не могла.

– Не хвилюйся. Тут ти у безпеці.

Велика долоня молодшого Вінчестера лягає поверх невеликої дівочої долоні в заспокійливому жесті.

– Звісно.

М’яка посмішка з’явилася на її губах. “Все це незабаром закінчиться”.

Це була єдина думка, яка її втішала.

 ***

Ніч. У високе вікно пробивається холодне місячне світло. Через два дні повня. Дівчина лежить на ліжку животом донизу і читає книгу під назвою «Класифікація надприродного. Групи I, II, III». А ще кілька днів тому вона б визнала непотрібною інформацію про те, що демони можуть створювати електромагнітні перешкоди і залишають за собою слід із сірки, що вони керують вогнем і, вселившись у людину, повністю керують нею; відьми можуть використовувати силу демонів, слугувати Сатані та змінювати реальність; у вампірів не по два ікла, а зо три десятки чи більше. Іноді вона відволікалась, замислюючись: чи під силу їй втекти від цього? Чи не станеться так, що світ полювання стане для неї рифом, з якого Хізер більше не зможе підняти якір? Від подібних роздумів дівчина одразу ж відгороджувалася. Ні. Її нічого не зможе супинити. Ніщо не завадить їй витягнути себе з чергової життєвої колотнечі.