Фанфіки українською мовою

    Передмова

    Знаєш, ніколи не любила порівняння життя людей із творами мистецтва. Надлишкова романтизація книжкових тропів чи сцен із фільмів – мені це просто огидно. Причина досить проста: навіть ворогу не побажала б опинитися у тому вихорі подій та драми, які зазвичай відбуваються зі героями відомих нам історій. 

    Але прошу, не подумай нічого зайвого чи дурного про мене. Я не проти мистецтва, як явища. Навпаки! Без нього людство не розвинулося і не набуло б тієї еволюційної форми, у якій перебуває зараз. Саме через твори, фільми чи картини ми шукаємо сенси у нашому бутті, дискутуємо та рухаємося далі. Для когось творчість стає мотивацією жити і хоча б заради таких випадків вона мусить існувати.

    Люби мистецтво, створюй нове, але прошу одне – не живи його мотивами та ідеалами. Не романтизуй, будь ласка, героїв: у реальності люди, які так живуть, є глибоко нещасними та травмованими. Спробуй насолодитись спокоєм та стабільністю перед тим, як стрибати у море повне хижих акул. Пам’ятай, основа будь-якого сюжету – це конфлікти. І чим їх більше – тим цікавіше спостерігати. Але це не про реальність, не про живих людей із кісток та крові, а про прописаних автором образів. 

    Спитаєш: “Чому ти так багато про то говориш? Чому так застерігаєш?”. А все до біса просто: я могла б описати зараз абсолютно звичайну історію, із простими, всім зрозумілими істинами, але не судилось. Не судилось просто проіснувати поміж людей, не судилось щасливо прожити. І тепер я – головна героїня тієї трагічної книги, що ти зараз читаєш. На жаль, моєї автобіографії.

     

    0 Коментарів