Передмова

Шестирічний Ітачі разом з братом, котрий міцно тримався за його руку, прийшли відвідати матір у лікарні й подивитися на нового члена сім’ї. Сестричка лежала у ліжечку й з усіх сил намагалася уважно дивитися на братів своїми, поки що темно-блакитними, очками.

– Вона дуже схожа на тебе у такому віці, Ітачі, – промовила мати, обіймаючи Саске, котрий дуже за нею скучив, бо йому було всього півтора роки.

– Яке ви дали їй ім’я? – Поцікавився Ітачі, невідривно дивлячись у темні очки сестри.

– Ії ім’я – Амі, – відповіла мама, посміхнувшись. – Можеш ії потримати, якщо хочеш.

Ітачі обережно взяв Амі на руки й сів на край ліжка, відчуваючи приємне тепло свого безцінного грузу. Навіть, Саске підліз ближче й заглянув братові через плечо.

– Дивися, Саске, це наша сестра, – краечком рота посміхнувся Ітачі. Прошепотів, ніжно дивлячись на малятко: – Привіт, Амі…

Ніби відповідаючи, мала схопила старшого брата своєю маленькою ручкою за великий палець. Посмішка Ітачі стала трохи більше, й він обмінявся поглядом з Саске, думаючи, що більш чарівної дівчинки, ніж сестра, він у житті не бачив.

Тоді він ще не знав, що саме цій маленькій дівчинці судилося змінити його та долю всього світу шінобі…