Пеперо

День Пеперо – це чудове свято. Чудове свято, яке ненавидить Хван Хьонджін.

 

Маленька мила історія, написана на фоні останніх приємних подій.

Пам’ятайте, що всі персонажі історії є вигаданими і будь-який збіг із людьми, що живуть нині чи жили в минулому, випадковий. Це лише моя уява.

 

 

Насправді Хьонджін завжди вважав День Пеперо якимось несправжнім святом. Йому з соромом пригадувався жахливий випадок у молодшій школі, коли ніхто з дівчат не подарував йому ані коробочки Пеперо, навіть його подруга дитинства Рюджин, яку він за це ще не скоро пробачив. Звісно, він тоді був малим бовдуром і говорив усім навколо, що це дурня якась, а не свято, і взагалі корейці вигадали його собі самі. Проте у глибині душі був переконаний, що його парта може переломитися навпіл від тієї кількості солодощів, які він отримає того дня.
Але ніхто йому нічого не подарував. Ні друзі, ні навіть дівчата, яким він точно знав, що подобається.

Після такого в Джіні не лише з’явилася нетерпимість до цього свята і самих ні в чому не винних Пеперо, а й невелика травма бути відторгнутим. Тому дорослий Хван Хьонджін все ще не визнавав цей день і з огидою дивився на палички Пеперо, які насправді були повсюди. Ви навіть не уявляєте, наскільки повсюди, бо мало хто звертає на них увагу, якщо це не переддень свята.

Цього року 11 листопада випало на суботу, чому Хьонджін був несказанно радий, бо він може провести прекрасний одинокий день удома, і йому не доведеться бачити всі ті щасливі парочки, ніби зараз День закоханих. Але всі його самотні плани несподівано порушив Фелікс, котрий зателефонував ще зранку і запросив Джіні сходити з ним у кіно, бо він страшенно хотів подивитися один фільм. Звісно, можна було відмовити, навряд чи його друг зіставив би це з Днем Пеперо, він може взагалі не знати про це свято.

Фелікс був австралійцем і приїхав до Кореї навчатися хореографії. І хоч його батьки були корейцями, здавався не надто заглибленим у цю культуру. Так, можна було йому відмовити, але проблема в тому, що Феліксові неможливо відмовити. Просто тому що це Фелікс.

Добре, можливо справа у тому, що саме Хьонджін не вмів йому відмовляти, бо Лікс був натурально наймилішою і найприємнішою людиною на світі. Проводити з ним час – це найвище задоволення, яке тільки було доступне Хьонджіну, десь між танцями і малюванням. Він навіть не пригадав, які у нього були плани на цей жахливий день і що це взагалі буде за день, і просто погодився так, як завжди погоджувався на всі пропозиції Лікса.

Вони домовилися зустрітися біля самого кінотеатру, і дорогою туди Джіні встиг переконати себе, що він навіть зможе розірвати цей порочний круг невдалих одинадцятих листопада, бо день, проведений в компанії Фелікса, ну ніяк не може бути втраченим дарма. Це однозначно буде краще, ніж сидіти одному вдома і сотні разів прокручувати у голові всі свої погані думки.

Звісно, десь за годину до зустрічі він почав рефлексувати, чи варто йому дарувати Ліксу бісів Пеперо. Бо коли справа торкалася цього австралійця, всіяного ластовинням, Хьонджін не думав, що у нього є принцип: не святкувати цей день і нікому не дарувати солодощі, він думав лише про те, що Ліксові може бути приємно отримати невеликий подарунок. Тим більше, у такий день він був цілком виправданим, бо ж багато хто це святкує, так? Але вже стоячи у магазині і дивлячись на величезний вибір Пеперо, які ніби насміхалися над ним, Джіні відчув себе дурнем серед усіх цих людей, що вибирали солодощі для тих, кого вони люблять.

І справа навіть не у тому, що він все одно не отримає від Лікса такий подарунок у відповідь, це не мало значення, якщо можна трохи порадувати його. Всі люблять Пеперо, правда ж? Не даремно ці палички мають власне свято. Але ж це дійсно свято, такий подарунок матиме значення. І навіть якщо ці значення варіюються від «дружу з тобою, mate» до «ти мені подобаєшся» і до «кохаю тебе», Хьонджін дещо злякався усіх цих значень, які повинні були щось виражати, бо він не міг просто подарувати йому ті солодощі, які для нього самого не були просто солодощами.

Бо що значитиме цей подарунок для нього? Навіть якщо для Фелікса він буде неважливим, це здавалося Джіні неправильним. Тому він не купив нічого і йшов до Лікса з пустими руками, почуваючись ще більше некомфортно через те, що дорогою йому вже трапилося надто багато людей, котрі тримали в руках різнокольорові коробочки.

Тепер він був переконаний, що це помилка, бо Фелікс просто не міг не знати про свято, йому, мабуть, уже всі знайомі корейці по це розповіли, а хтось вже навіть міг вручити солодкий подарунок. Це не повинно було так хвилювати Хьонджіна, і він це розумів, але все одно не міг про це не думати.

Його заспокоїв радісний вигляд Фелікса, коли його очі вичепили у натовпі високого Джіні, що наближався у його сторону. Маленькі руки Лікса не тримали ніяких різнокольорових коробок, він йому помахав і усміхнувся так само чарівно, як усміхався завжди. Звісно, Хьонджін дарма хвилювався і дарма себе накручував, як завжди любив це робити. Він просто зустрівся з другом, як у будь-який інший звичайний день. І варто було-таки вийти з дому, щоб побачити Фелікса у цій шкіряній курточці та білій футболці, які йому дуже пасували.

– Дякую, що погодився сходити зі мною! – Промовив Лікс, обійнявши Хьонджіна.

Боже, він так любив обійматися, що почав робити це при зустрічі і прощанні мало не відразу після знайомства, і якщо спочатку це було страшенно незвичним, то досить швидко стало приємною звичкою, бо познайомившись з Ліксом, вам і самим захочеться його обійняти. Він був наче улюблена м’яка іграшка, яку в дитинстві не хотілося випускати з рук.

– Та я і сам хотів глянути цей фільм, – відказав Хьонджін, усміхнувшись. Губи самі розтягувалися, варто було побачити його. – Чудово виглядаєш. У тебе нова сережка? – Додав він, зачепивши пальцем довгу висячу прикрасу Фелікса у лівому вусі, яку він не бачив раніше.

Насправді це було не зовсім правдою. Звісно, не те, що Фелікс чудово виглядав, таке не ставилося під сумнів, просто Хьонджін вперше почув про цей фільм лише тоді, коли Лікс запросив на нього сходити. Але ж він дійсно захотів його глянути після такої пропозиції, тому це не було цілковитою брехнею. Яка там у нього була назва? Щось там про рай. В цілому, без різниці, разом з Феліксом рай може бути навіть у переповненому залі кінотеатру у найгірше свято на планеті.

Вони змогли піймати квитки ще не на найгірші місця і взяли солодкі напої, аби ще більше підсолодити цей і без того прекрасний вечір, та сіли, очікуючи початку сеансу. Вчора в університеті вони не бачились, бо перший і другий курс по п’ятницях пересікалися рідко, маючи надто несхожі графіки, тому Фелікс розповідав, як у нього минув день. А тоді перейшов до кумедної історії про котів Мінхо, яких він бачив сьогодні зранку. Чекайте, коли він встиг побачити його котів?

– Ти був у Мінхо сьогодні? – Здивувався Джіні, нахмуривши брови, через що здивування виглядало радше як погроза. Здається, Лікс не звернув на це уваги.

– Так, я заночував вчора у нього. Ми засиділися допізна і я не став вертатися до гуртожитку.

Мінхо був одногрупником Хьонджіна, і взагалі-то це саме він познайомив їх з Феліксом. І тепер Хван намагався пригадати вигляд його квартири, а саме те, чи було там достатньо місця для ночівлі двох людей, які бажали спати у різних ліжках. Він був там кілька разів і здається, у вітальні був диван, на якому точно міг би розміститися невеликий Фелікс, бо ноги Джіні тоді звисали на добрих кілька сантиметрів.

– Круто, я люблю котів Мінхо. – Відповів Хьонджін. – Хоча це не дуже взаємно. Хо каже, що вони відчувають від мене запах собаки, тому ми не зможемо подружитись, скільки би я не намагався.

– Так, вони чудові. Я би хотів і собі взяти кота з притулку, коли переїду. Мене вони люблять. – Засміявся Лікс і глянув на Хьонджіна так, ніби збирався прямо зараз показати йому язика.

– Ну, звісно! Ще б вони не любили, ти сам наче той кіт.

Фелікс залився сміхом і мявкнув, склавши руки в кулачки і зробивши отой рух, який ніколи не роблять справжні коти, але який імітують всі, хто тих самих котів показує.

Хьонджін справді не цікавився, на який фільм його затягнули, доки не зрозумів, що це була якась романтична дорама. Тоді він спокійно видихнув повітря, яке затримав у легенях, і роздивився навкруги, щоб відмітити, що у залі повно парочок, а сьогодні, варто нагадати, День Пеперо. Це було наче прийти у Валентинів день у кіно на побачення. Звісно, вони не на побаченні, і Лікс справді любить подібні фільми, Джіні прекрасно про це знав, бо і сам таке любив. Це не перша романтична дорама, на яку вони прийшли удвох, але сьогодні будь-який подібний крок відчувався йому ніби щось особливе.

Якщо зазвичай Хьонджін полюбляв дивитися такі стрічки вдома наодинці, там і сплакнути можна, і ніякого іншого друга він би на подібний фільм не запросив, то з Ліксом дивитися ці дорами було легко і приємно. Він виглядав дуже мило, коли розчулювався на романтичних моментах, а спостерігати за цим було чистим задоволенням. Ще чистішим, ніж перегляд самої стрічки. Поряд з ним Джіні ще ніколи не було соромно чи якось ніяково.

Ніхто в залі не звертав на них ніякої уваги, а Фелікс був зосереджений на тому, що відбувалося на екрані і, можливо, Хьонджін теж міг би так зробити, але насправді він не міг. Бо це був не звичайний день. А ще це був… Фелікс. При всьому бажанні, Хьонджін не зміг би пояснити, у чому тут різниця, але вона була величезною, наче поліно в оці, наче слон у посудній крамниці, наче його танець і танець Чанбіна, що вчився на продюсера і виглядав, наче Ма Дон Сок у його молоді роки.

Здається, у нього почалися проблеми з диханням, а долоні спітніли так, що навіть паперовий стаканчик з Колою збирався вислизнути з руки, тому довелося поставити його у підставку та витерти свої кінцівки у штани. Він вперше почувався не на своєму місці разом з Феліксом. Звісно, це не була вина австралійця, Хьонджін сам накрутив себе до такого стану, і розуміння наскільки це було безглуздим, ніяк не покращувало ситуацію. В усьому винен бісів День Пеперо.

 

Після перегляду, який виявився для Хьонджіна надто важким, але який він все-таки пережив, вони вирішили піти поїсти, як робили завжди. Вибрали один з улюблених ресторанів, до яких можна було пішки дійти від кінотеатру. Джіні був надзвичайно вдячний Феліксові, що той сьогодні так багато говорив і він не повинен був робити над собою надто багато зусиль, щоб підтримувати розмову. Хоч цей день і виглядав таким же чудовим, як і кожен, що вони проводили разом з Ліксом, проте думки про Пеперо не давали йому спокою. Мабуть, йому варто було подарувати другові ті дурні палички, навіть якщо сам Фелікс про це навіть не згадував. Або ж ні, щоб не почуватися дурнем, коли Лікс не приділить цьому ніякої уваги.

– Хьон, все гаразд? – Несподівано запитав Фелікс, коли вони зайняли один зі столиків у невеликому ресторані. – Здається, ти сьогодні трохи… неуважний. У мене складається враження, що ти десь не тут. Тебе щось турбує?

Хьонджін закляк на кілька довгих секунд, вдивляючись в стурбоване обличчя молодшого. Несподівано очі трохи защипало, ніби він збирався розплакатись, хоча таке, звісно ж, зовсім не входило в його плани на цей вечір. Не було причин сумувати, цей день уже був значно кращим, ніж він від нього очікував, а вечір ще навіть не скінчився.

– Вибач, я просто… Все гаразд. Справді. Просто це був трохи невдалий день. Тому дякую, що ти витягнув мене кудись.

Він тепло усміхнувся Ліксові, аби в того не склалося враження, що Хьонджін не хоче тут бути. Сама думка про те, щоб повертатися зараз додому, де він буде сам, жахала його до тремтіння в руках. Він уже був майже готовий попрохати Фелікса не лишати його одного і посидіти ще трохи.

– Це через День Пеперо? – Невинно спитав молодший, закусивши губу і кинувши на Хьонджіна винуватий погляд. – Мінхо-хьон вчора сказав, що ти не дуже любиш цей день.

Фелікс не хотів, щоб це виглядало так, ніби вони з Мінхо обговорювали Хьонджіна за його спиною, хоча майже так і було.

– Він не розповів, чому. – Пояснив австралієць, помітивши, як спохмурнів його друг після цих слів. – Сказав спитати у тебе. І я подумав, що ми могли би трохи прогулятися сьогодні. Не для того, щоб ти мені про це розповідав, а просто, щоб цей день не був таким поганим. Якщо я можу тобі в цьому допомогти.

Він помітно нервував і навіть видихнув з полегшенням, закінчивши свою невеличку промову, і дивився Хьонджіну в очі з надією, що зробив усе правильно. Старшому несподівано захотілося розсміятися, він навіть не стримав усмішки, дивлячись на Фелікса, що кусав губи в очікуванні відповіді.

– Ти таке сонечко, Ліксі! – Ще встиг сказати Хьонджін, коли їх перервала офіціантка, щоб прийняти замовлення.

Здається, вони обоє не дивилися в карту, тому просто взяли те, що часто тут замовляли, аби швидше повернутися до розмови. Варто було їй відійти, як між ними запанувала тиша і обоє лише з усмішкою поглядали один на одного, доки Хьонджін не прочистив горло і не засміявся, після чого обоє залилися сміхом. Здавалося, все стало як завжди, і між ними знову не лишилося місця для тієї ніяковості, яка сьогодні невідомо звідки виникла.

– Дякую. – Відказав Джіні, коли вони припинили сміятися. – Це кращий Пеперо день з усіх, які у мене були. Я маю дещо неприємні спогади, тому не святкую його. І я знаю, що це по-дурному і це було давно, та і взагалі не має ніякого значення, але неприязнь лишилася. Нічого серйозного і нічого страшного тоді не сталося, я просто не отримав Пеперо. Це навіть звучить тупо, якщо подумати. – Хьонджін закотив очі і фиркнув власним дитячим спогадам. – Це навіть не варте того, щоб ми про це говорили. Поговорімо краще про щось приємне.

Йому дійсно ніби камінь з душі впав і він дивувався, чому взагалі приділяв цьому так багато уваги замість того, щоб насолоджуватися ще одним днем, який можна провести з Феліксом.

Коли вони вийшли з ресторану, набивши животи, Хьонджін уже вважав, що це один з кращих днів у його житті, але додому досі не хотілося. Він може запросити молодшого до себе? Вони могли би ще поговорити, бо розставатися зовсім не хотілося. Звісно, було трохи пізно, але якщо він заночував вчора у Мінхо, то міг би лишитися й у нього, так? Чи було не надто приємно не ночувати вдома дві ночі підряд, якщо гуртожиток можна назвати домом? Хьонджін присів на лавочці, яка трапилася їм у парку по дорозі. Власне, він не знав, куди вони прямують, бо, не змовляючись, вони просто пішли в одну зі сторін, продовжуючи розмову.

– Не хочу додому. Там нудно. – Зізнався старший, коли Фелікс опустився на лавку біля нього.

Хьонджін витягнув довгі ноги і задер голову догори, дивлячись на нічне небо, що здавалося майже чорним у місті. Сьогодні був надзвичайно приємний вечір, було не холодно, а легенький вітерець навпаки приємно холодив розпечені після душного ресторану тіла.

– Я теж. Можемо ще посидіти тут. Сьогодні чудовий вечір.

Хьонджін заплющив очі і промугикав щось на знак згоди. Спати не хотілося, але він відчував себе трохи розмореним цим комфортом і Феліксом, що сидів поруч, торкаючись його стегна своїм. Якщо його звідси не проженуть, то він міг би лишитися тут навіть на всю ніч.

– Мені шкода, що я не купив тобі Пеперо. – Сказав Хьонджін, перервавши тишу і власні думки. – Насправді я збирався, але просто… не зробив цього. Я би хотів його тобі подарувати. Зрештою, я можу зробити це і завтра, правда?

– Хьон, – протягнув Фелікс і Хьонджін повернув голову в його сторону. Молодший розстібнув куртку і вийняв з кишені всередині червону коробку шоколадних Пеперо. – Я купив це тобі, але якось не був упевнений, чи варто його дарувати. Але я теж хотів віддати це тобі.

Хьонджін протягнув руку, щоб взяти солодощі. Це був його улюблений смак, який він пам’ятав ще з дитинства, бо вже справді давно їх не їв.

– Ти весь час носив її у кишені? – Спитав він, розсміявшись.

– Так, сподіваюсь, вони ще не розтанули, у тому ресторані було справді спекотно. Я ледь не зварився, на вулиці значно приємніше. – Невдоволено пробурчав Фелікс. Він завжди багато говорив, коли нервував.

– Дякую. Справді. – Хьонджін поглянув йому в очі і усміхнувся так тепло, що Ліксові знову стало надто спекотно. – З мене подарунок. Хочеш спробувати?

– Пеперо? – Перепитав Лікс, невпевнено кліпаючи очима. Він переводив погляд то на коробку з солодощами, то на обличчя Хьонджіна.

– Пеперо. Оці дуже смачні.

Не чекаючи відповіді, він розпакував їх і вийняв собі одну паличку, яку відразу вставив до рота та відкусив. Тоді простягнув пачку Ліксові, аби той пригощався. Дещо сконфужений Фелікс дістав і собі солодку паличку. Він поглянув на неї здивовано, ніби не знав, що з нею робити, а тоді знову подивився на Хьонджіна, котрий вже доїдав свого смаколика, хрумаючи зубами.

– Не хочеш зіграти у гру? – Спитав Фелікс і за секунду пояснив, коли Хьонджін здивовано зиркнув на нього. – Пеперо гру.

Хван трохи закашлявся, бо солодка паличка пішла кудись не туди, а тоді підняв погляд на Фелікса, що досі дивився на нього цілком серйозно, без натяку, що це був жарт. Хьонджін видав короткий смішок і нарешті прожував, важко проковтнувши шоколадну паличку.

– Ти хочеш зіграти у Пеперо гру? – Перепитав він, не відриваючи погляду від очей Лікса.

Молодший закивав головою, погоджуючись.

– Відкрий рота. – Сказав Фелікс. – Я буду рухатися тобі на зустріч.

Хьонджін покірно розтулив рота, чекаючи, щоб затиснути між зубами солодкого смаколика. І Фелікс поклав йому туди паличку, а тоді мило усміхнувся і відкусив невеликий шматок з іншого кінця. Кадик Хвана сіпнувся вниз і назад догори, коли він проковтнув слину, якої в роті стало надто багато.

Фелікс не поспішав, але почав активно рухатися вперед, кусаючи паличку Пеперо і підбираючись все ближче до старшого.

Він цього не зробить, – думав Хьонджін. Він просто не може цього зробити. Проте Лікс впевнено просувався у його сторону, зупинившись всього за кілька міліметрів від його губ, зам’явшись може через невпевненість, а може з іншої причини. Не чекаючи, коли австралієць торкнеться його, Хьонджін втягнув до рота паличку Пеперо і сам потягнувся, щоб нарешті поцілувати його.

Бажання торкнутися Фелікса було таким сильним, що Хван майже вдарився у нього, похапцем зминаючи м’які вуста. Ніхто його не відштовхнув, Ліксові губи рухалися разом із його, і Хьонджін обійняв молодшого за талію та притягнув до себе ближче. Маленькі теплі долоні австралійця лягли на шию Хвана і він подався вперед, в бажанні бути ще ближче.

Хьонджін зовсім втратив відчуття часу і не міг сказати, скільки довгих хвилин минуло, коли вони відсторонилися, все ще не відпускаючи один одного. Фелікс важко дихав йому у губи і продовжував ніжно пестити його потилицю пальцями. Він мало не розсміявся з шокованого виразу обличчя Хьонджіна. Руки старшого все ще міцно тримали Феліксову талію, і він вчепився у неї ще сильніше, намагаючись вернутися до свідомості, бо йому здавалося, що він ненадовго кудись відлетів. Наче той привид, що подорожував поза тілом, і душа стала на місце лише тоді, коли їх губи знову роз’єдналися.

Він поглянув на вуста Фелікса, жадаючи торкнутися їх ще раз, коли почув голосний хрускіт, коли молодший перекусив той маленький шматок Пеперо, який ще нещодавно був у роті Хвана.

– Солодко. – Промовив австралієць, дожувавши, і усміхнувся.

Він забрав теплі долоні з неприкритої шиї Хьонджіна і перемістив їх йому на плечі, відсторонившись ще трохи. Старший не знав, що сказати і що зробити, його мозок ніби досі продовжував обробляти інформацію про те, що вони щойно цілувалися. Це типу нічого такого? Чи все ж таки нічого собі? Відчувалося як дуже ого-го, і він не міг перестати думати про те, що хоче поцілувати його ще раз.

– Це у вас в Австралії такі традиції до дня Пеперо? – Спитав він трохи охриплим голосом.

– Ні, але ми можемо зробити це нашою традицією.

Хьонджін засміявся і знову глянув на вуста Фелікса; вони наче притягували, і важко виходило думати про щось інше.

– Намагаєшся змусити мене полюбити це свято?

– Скоріше переконую, що цей день може бути не таким уже й поганим.

– Угу, у тебе виходить.

Він відпустив Лікса зі свого захвату і сів прямо, дивлячись кудись вдалечінь, де ще ходили поодинокі люди.

– Фелікс, я не знаю…

– Я жартую, хьон. – Перебив його молодший, закусивши губу. Він поглянув на Хьонджіна з такою сумішшю жалю і страху, що йому стало майже фізично боляче це бачити. Як міг його настрій так швидко змінитися? Це через нього? Бо він якось неправильно відреагував?

– Що? – Тихо спитав Хьонджін.

– Я не кажу, що нам треба робити це традицією. Ти не повинен. Я просто піддався моменту і ні до чого тебе не…

– Ей, ей! – Джіні перервав його плутані слова і схватив того за руку. – Лікс, я не збираюся говорити, що це помилка, чи що я цього не хотів. І точно не скажу, що мені не сподобалося. Це було би геть безглуздо.

Хьонджін стиснув його долоню у своїй міцніше і підсунувся трохи ближче. Фелікс трохи розслабився і навіть стиснув руку Джіні у відповідь.

– Я просто… не планував цього робити. Тобто я ніколи не думав про це. Не думав про те, що хочу тебе поцілувати.

– А я думав. Часто. – Відказав Лікс з ніяковою усмішкою на пухких вустах, які все ще притягували погляд Хьонджіна, наче той магніт.

Йому треба було розрядити обстановку, бо Фелікс все ще нервував сильніше, ніж перед тим самим поцілунком, коли він виглядав досить впевнено. Старший лукаво йому посміхнувся і спитав:

– То ти вирішив звабити мене на день Пеперо, маленький порочний янголе?

– Я цього не планував! – Голосно обурився Фелікс. – Кажу ж, просто піддався моменту. Хоча не скажу, що не хотів це зробити уже давно.

Хьонджін гучно засміявся, руйнуючи нічну тишу своїм чудовим настроєм. Якби поряд сиділи голуби, то вже би досі злякалися і полетіли геть.

– Повірити не можу, що ти поцілував мене, скориставшись грою Пеперо. Ще сьогодні зранку я би ні за що не повірив, що таке можливо. – Все ніяк не міг припинити реготати старший.

– Взагалі-то це ти мене поцілував!

– Так, бо ти би точно це зробив, а я хотів бути першим!

Фелікс і собі усміхнувся після цих слів, ніби остаточно зрозумів, що ніхто не вважає, що він зробив щось погане чи неправильне.

– Боже, – голосно протягнув Хьонджін і лишив короткий поцілунок на руці Лікса, яку все ще не відпускав зі свого захвату. Він протяжно видихнув повітря ротом, відчуваючи, що надворі стало значно прохолодніше. – Здається, ти мені подобаєшся. Тобто, звісно, ти мені подобаєшся, думаю, це ні для кого не таємниця, але я маю на увазі, що справді закоханий у тебе. Як я міг цього не розуміти?

– Ти що? Що? – Спитав Фелікс шоковано. Здається, його очі втричі збільшилися за розміром, коли він глянув на Хьонджіна. Той сидів, досі посміюючись, з широкою усмішкою на вустах, не в змозі приховати свого щастя.

– Я закохався у свого друга. Можеш у таке повірити? – Спитав старший.

– Яке співпадіння, хьон, – тихо промовив Лікс, який ледве міг зараз ворушити язиком. – Я теж. Чекай, ти ж про мене говориш? Чи може я допоміг тобі зрозуміти, що ти закоханий у якогось іншого друга?

Хьонджін знову засміявся і нахилився, щоб лишити короткий поцілунок на вустах Фелікса. Він м’яко провів пальцем по його вилиці, пестячи ніжну шкіру.

– Ну звісно. Насправді я закоханий у Мінхо. – Тихо видихнув Хьонджін йому в губи.

– Тільки не Мінхо. – Відказав Лікс так само тихо. – Ви не можете витримати один одного довше десяти хвилин. Я в таке не повірю.

Замість відповіді Хван знову потягнувся до його губ, цього разу затримавшись там значно довше. Йому перестало бути смішно, цілувати Фелікса – відчувалося так, ніби то твій перший поцілунок у житті. Наче щось неповторне і незабутнє, йому не хотілося відриватися. Хьонджін не міг повірити, що не думав раніше про те, щоб торкнутися цих губ своїми. Хіба це не повинно було бути чимось очевидним, як потреба щодня бачити сонце? Як його вічне бажання частіше бути поряд з Ліксом.

– Не хочеш переночувати сьогодні у мене? – Пошепки спитав Хьонджін, трохи відсторонившись. – Тут стає якось холодно, а я поки не готовий тебе відпустити.

– Хочу.

– Добре. – Ще один короткий поцілунок, і старший підіймається на ноги та за руку тягне Лікса за собою. – Тоді ходімо.

Вони швидко крокують у сторону виходу з парку, чи то тікаючи від холоду, чи, навпаки, поспішаючи додому, де можна буде усамітнитись. Хьонджін так і не відпускає долоню Фелікса, і ця рука значно тепліше правої, яку довелося всадити до кишені.

– Я винен тобі пачку Пеперо. Який твій улюблений смак?

– Знаєш, тобі не обов’язково грати зі мною в Пеперо гру для того, щоб поцілувати. Ти можеш зробити це просто так.

Хьонджін тихо сміється і ніжно пестить руку Лікса великим пальцем, продовжуючи швидко рухатись вперед.

– Справді? Шкода, що я не знав про це раніше. Ну, раз ми це вияснили, – говорить він, а тоді несподівано зупиняється і розвертається до Фелікса. – Будеш зі мною зустрічатися?

Австралієць ледь стримує щасливу усмішку, коли дивиться Хьонджіну в очі.

– Якщо пообіцяєш цілувати мене щодня.

– Як мало треба, щоб тобі сподобатись. Всього лише щоденні поцілунки?

Фелікс обурено фиркає і смикає старшого за руку ближче до себе, доки той усміхається, наче дурний закоханий.

– Щоб мені сподобатися, треба бути Хван Хьонджіном. Не сказав би, що це мало. Вважай, тобі пощастило, що ти Хван Хьонджін.

– Згоден, мені пощастило. Обіцяю цілувати тебе щодня і мало не щоночі. Наприклад, кожну другу ніч тобі підходить?

Сміючись, Фелікс за комір тягне Джіні донизу, щоб мати змогу торкнутися його вуст.

– Звучить непогано.

 

Дякую, що прочитали. Ви котики.