Пейзаж страху.

Тепер лишався тест на страхи. Одних перевіряв Чотири, інших Ерік. Пітер із Тріс попали до Чотири, мабуть, зараз сидять обійнявшись, і не паряться. Тоді як я сиділа біля кабінету Еріка. Судячи з того, з якою усмішкою він пройшов з ранку мимо це не випадковість. Тепер ми мало бачились з ним, адже тренування закінчилися і командири готували все до цього іспиту. У мене з’явилось багато вільного часу, але я все одно витрачала його на пробіжки, де інколи бачила Еріка. Він ніколи даже виду не подавав що бачить мене, і це задівало мою гордість. Що він собі думає, пустив чутки і тепер може ігнорити? Що ж, цей план спрацював. Я почала пропускала прийоми їжі і швидко худнула, мій мозок часто видавав не те, що потрібно з-за ще більшої дози наркоти, і я погано спала.

— Блек! Чого розсілася? — Повертає до реальності Ерік.

Піднімаюсь і заходжу до кабінету. Ерік з усмішкою запрошує сісти на кушетку. Я видихаю повітря і сподіваюся, що занюхані дві доріжки нейтралізують сироватку, що вводиться, і я пройду тест так само, як і в рідній фракції.

— Буде прикро, якщо виявиться, що головним твоїм страхом виявлюся я. — Ерік нахилився до мого вуха і солодко вимовив ці слова. Його дихання залоскотало вухо і я відхилилася.

— Закрийся — усміхаюся у відповідь і показую вже звичний жест,  але цього разу він ближчий, ніж треба. Він заламує руку. — відпусти мене, Зб – а – а – а…

– Хто? Твій улюблений командир? Я не розчув? — Рука вивернута на сто вісімдесят градусів і я стою спиною до нього, а Ерік притискається пахом. Наркотики служать каталізатором наших емоцій і бажань, і як виявляється, я нереально хочу його прямо зараз. Даже після його грубості.

—Я сказала відпустити мене, збоченець!

Він відштовхує мене, і я приземляюся на кушетку. По очах бачу, весело йому. А я хочу прийти до тями. Тому коли лягаю, зосереджуюсь на дихані, поки Ерік мовчки кріпить проводки і вводить сироватку. Останнє, що є реальним, це його сірі очі, які так мені подобаються.

Ерік трясе перед очима білим пакетиком і посміхається.

— Що? Не чекала, що твій секретик відкриють? Більше ти це не побачиш!

Я намагаюся відібрати пакетик, мені терміново потрібна ще доза! Але Ерік відштовхує мене. Руки тремтять по лобі тече піт, очі неприємно висихають і боляче моргати.

– Дай мені. Будь ласка, благаю. — я не підводжуся з колін, повзу до лідера задихаючись від безвиході. Навколо все стає сірим і лише цей чортовий пакетик все ще сліпучо білий. 

—Пішла нахер.

Його руки розривають пакет і висипають все в туалет, а я задихаюся, в горлі ком. Беззвучний крик і я кидаюсь на Еріка щоб вдарити, та він зникає в темряві як і все навколо. 

Тепер я тримаюсь за залізну балку, як тоді й нікого нема поряд. Навіть Еріка, ніхто мене не врятує. Я дивлюся вниз і починає паморочитись в голові, моїх криків не чує ніхто. Свідомість все ще відчуває ламання, як у роті пересохло і у венах застигла кров, чекаючи нової дози. Я не можу піднятися і добігти до кімнати, щоб перестати мучиться. Складно терпіти цей світ без метамфетаміну, і я спокійно відпускаю парапет.

Темно. Не відразу розумію, що я в ямі і біля моїх ніг лежить мертвий Пітер, у нього куля у скроні. Я не вірю очам і падаю на підлогу, торкаюся подушечками пальців до обличчя Пітера і серце розривається на шматки. Він не дихає.

— Пітер! — Цілую його в лоба, обіймаю і сльози заливають бетонну підлогу. — Будь ласка, прокинься! Я благаю тебе, Хейєс!

Його тіло починає розкладатися і перетворюватися на пил. Стираючи будь-який доказ його існування.

— Ні! Хейєс, не залишай мене! Пітере, що мені робити без тебе? — Вітер здуває залишки його тіла на долонях і я залишаюся сама в темряві, яка поглинає будь-який мій крик. Закриваю обличчя руками і сльози потом льються з очей. Я залишилась одна.

Вдих і я можу розплющити очі. Дихаю важко і бачу реакцію Еріка на мій краєвид страху. Губа підібгана, м’язи на шиї здулися. Така реакція була у батьків, вони просто цього не очікували, як і він. Я отримую ляпас, та такий що звалююсь з кушетки. Намагаюся сама себе заспокоїти, наркотики стали каталізатором не тільки для емоцій, а й для страхів. Мені все одно, що я тепер ізгой, я просто вчуся заново дихати і намагаюся припинити плакати від втрати Хейєса. Я не можу його втратити.

— Ти серйозно думала, що ніхто не дізнається? — Лідер підіймає мене і трясе за грудки. Ніхто й не знав до цього моменту, ще б трошки і я спокійно патрулювала б вулиці Чикаго.

Він тягне мене в коридор, інші неофіти перелякано втиснулися в стінку і раді, що Ерік пройшов повз них, тягнучи за шкірку лише мене.

— Пусти — Витираю рукавом сльози, гикавка не дає спокійно дихати і я не до кінця розумію, що Ерік готовий мене задушити, що я в кінець його допекла. — Мені потрібно до Пітера! Що з ним, чому його хочуть вбити? – я досі не розумію що трапилось, що то була не справжня смерть.

—Кінчена сука—Ерік трясе мене і знову дає ляпаса, що б я прийшла в себе. Люди навколо нас розступаються, навіть Чотири не втручається. Макс, помітивши Еріка, розвернувся і пішов у інший бік. Ну чому тільки я мушу терпіти гнів цього садиста?

— Мені боляче,  йди повільніше, я не встигаю.— в моїй голові все ще ті мертві очі друга і та безпорадність.

— Пітер тебе покривав? Звичайно, він знав, як інакше! Ідіотка! — Лідер закидає мене на плече і кров різко приливає до голови. Мені стає краще, реальність накриває з головою і тепер я розумію що один із страхів став реальністю. Боже, що я накоїла.

— Не чіпай мою дупу! Якщо хочеш викинути мене, то не переймайся! Я сама піду! – Б’ю його кулаками у спину, та той нічого не відчуває. Всі спроби вирватись були марними, Ерік вчепився так, що без його бажання мене ніхто не забере у нього.

— Де її місце? — хлопці, що сидять у кімнаті, які вже пройшли краєвид страху,  здається наклали в штани і не змогли розпізнати чия дупа висить на плечі лідера перед їхніми очима. — Де спить Джой?!

Мабуть, хтось ткнув на моє місце пальцем і я полетіла на сусіднє ліжко. Ерік потрошить ковдру, подушку, і матрац. Викидає речі з тумбочки і знаходить усі схованки…
– Піду до афракціонерів і добуду ще, можешь це залишити собі. – Ерік повертає голову до мене і страх накриває новою хвилею. Я думала він хоче викинути мене разом з речами із фракції, тому так спокійно зреагувала.

— Що ти сказала? — Його бличчя червоне, вінка на лобі пульсує, долоні стиснуті в кулаки, ще трохи й пару з вух повалить. Я вирішила, що він мене зараз заб’є у фарш і перевалилася через ліжко, швидко встала і дала драту. — Стій, курва!

Позаду чую як металеве ліжко вдаряється об інше ліжко, як важкі кроки слідують за мною і я боюсь повертатись.
Пробігаю повз Макса, який все ж такі наважився вийти з кабінету, і мене заносить на повороті. Пару разів врізаюсь у людей, але все ще біжу. Краще я сама звалю до ізгоїв, ніж мене винесуть на ношах. Я не така винослива як Ерік, але мені вдається пробігти всю яму, перебігти через міст, спуститься сходами і врізатися в груди Еріка. Він перестрибнув через поруччя опинившись на моєму шляху, добріше за ці п’ять хвилин він не став.

— Догралася.