Очi кольору моря

Звивистою асфальтною дорогою швидко їхала блискучо-чорна машина, залишаючи по собі ледь помітну хмару з пилюки. Проміння сонця, що вже майже зникло за горизонтом, осяювало рівний профіль жінки за кермом. Декілька пасм світлого волосся випадало з акуратної зачіски, надаючи тій якогось особливого шарму та чарівності, трав’янисті очі зосереджено дивились на шлях, що пролягав попереду, а тонкі пальці іноді барабанили по керму. Вдягнута вона була у свою улюблену зручну сорочку в червоно-коричневу клітинку та майку чорного кольору, і блакитні джинсові шорти, а голову мисливиці прикрашав невеликий ковбойський капелюх (це змусило Сем хмикнути та закотити очі, варто було їй лише побачити це).
Якщо прислухатися, можна було почути тиху веселу мелодію, що лунала з динаміків. Діана поняття не мала, хто співає цю жваву пісню, та була стовідсотково впевнена, що сидяча поряд супутниця теж.
Жінка поряд, трохи обернувши голову, мовчки спостерігала за тим, як пейзажі змінюються один за одним. Вона була зовсім не схожа на водійку. Темне, майже чорне, волосся було зібране в невеликий пучечок ззаду та обв’язане синьою стрічкою. Проте стиль одягу з більш офіційного, до якого так звикла Кас та який дістався їй від її вмістилища – Джейн, змінився на простіший: трохи завелика футболка білого кольору з незрозумілим написом та короткі коричневі штани.
– Чому? – запитала Кас, врешті відірвавши погляд від споглядання природи та перевівши сині очі на Вінчестер.
– Ти про що? – спантеличено зиркнула на неї Діана.
– Чому ти робиш це? Чому вирішила відвезти мене в своє улюблене місце?
Щоки мисливиці вкрились рум’янцем.
– Я… не знаю, просто хочу показати тобі усі принади життя, та щоб ти відчула це на собі…
Кассандра злегка посміхнулась.
– Дякую… за все.
Жінка лише хмикнула, опустивши руку до кнопки зміни гучності, та зробила музику гучнішою. Вони більше не промовили ані слова, лише якесь дивне тепле відчуття розлилося в грудях обох та так і не хотіло зникати.

*******
Трохи похитнувшись, машина загальмувала біля піщаного берегу.
Прочинивши дверцята та вибравшись з машини, Діана зробила глибокий вдих. Поправивши рукою капелюх, та озирнулась на Кас, що вже стояла за декілька кроків від автомобілю.
– Тільки поглянь, як тут чудово, – посміхнувшись, Вінчестер вказала рукою навкруги.
Невеликі хвилі розбивались об пісок, перетворюючись на піну. Проміння сонця, відбиваючись в блакитній гладі води, створювало враження тисячі яскравих зірок, що неначе впали донизу. По лівий бік від них була кам’яна пристань, а з іншого боку простягалась смуга безлюдного пляжу, де подекуди виднілись зелені дерева.
Відкривши задні дверцята, Діана взяла плед та невеликий кошик, який вона прихопила з бункеру.
– Це прекрасне місце, – сказала враз янголиця, підходячи до зеленоокої.
– Отож-бо, хіба ти сумнівалась в моєму смаку, а Кас? – трохи насмішливо запитала Вінчестер.
Та лише закотила очі та посміхнулася.
– Ходімо, – відказала старша Вінчестер і, схилившись, зняла босоніжки та рушила теплим м’яким піском.
Послідувавши її прикладу, янголиця рушила за жінкою.
Спинившись неподілік від води, Діана розклала плед та поставила кошик на нього. Присівши, вона легенько поплескала рукою поряд з собою, ніби запрошуючи Кассанду сісти.
Та обережно всілася поряд.
– Ти часто тут буваєш? – запитала брюнетка після довгої паузи.
– Я приїжджаю сюди рідко… через полювання на монстрів, часу на відпочинок майже немає.
Кас слабко посміхнулась.
– Це місце я знайшла, коли була на одному з полювань з батьком.
Згадка Джона Вінчестера змусила блакитнооку скривитися.
– Це місце нагадує мені про нього… але певно більше про ті часи, коли все не було так складно, – погляд Діани завмер на якійсь тільки їй видимій, точці за горизонтом.
Кас мовчки торкнулась рукою плеча Вінчестер, злегка стиснувши його. Відчувши дотик до своєї шкіри, жінка враз відволіклась від своїх похмурих думок.
– Хочеш чогось? Я прихопила трохи їжі… – потягнувшись, та дістала невеликий пакетик з сендвічами.
– Мені не потрібна їжа, я надприродна істота що не потребує…
– Так-так, що не потребує їсти чи спати, – трохи перекривлюючи ту, закінчила речення Діана. – Ну ти й зануда.
Кас закотила очі, відвівши погляд кудись вбік.
– Припини, ти що образилася? – діставши сендвіч, надкусила той світловолоса та легенько пнула ліктем вбік подругу.
Обернувшись до тої, жінка вперто поглянула на сендвіч та, взявши до рук один, принюхалася й відкусила трохи.
– Воно на смак як молекули, – врешті сказала Кас, відкладаючи недоїдену їжу.
Діана, що вже встигла з’їсти те, що взяла, зареготала, повалившись на плед так, що її капелюх впав десь подалі. Лежачи, та відверто сміялась з щирої реакції Кассандри.
Сміх Вінчестер розтопив й саму янголицю, тож, посміхнувшись, вона лягла поряд.
Переставши сміятися, Діана перевела погляд своїх смарагдових очей трохи вбік та потонула в блакиті. Вони дивились одна на одну довго, ніби вивчаючи. Зараз мисливиця хотіла одного – поцілувати ці персикові вуста. Жінка збоку потягнулася рукою до куточка верхньої губи, поглажуючи злегка пальцем.
Трохи зашарівшись Діана опустила погляд на руки Кас.
– Пробач… в тебе була крихта там, – трохи зніяковіло пояснила брюнетка, прибираючи руку та відвертаючись.
На секунду Вінчестер відчула розчарування, та як сердце стиснулося з цих слів, змогла опанувати себе.
– Ходімо купатися, – враз запропонувала та, підіймаючись, і зняла сорочку, поклавши її на плед.
Ще декілька секунд заворожено спостерігаючи за тим, як Вінчестер зняла все, що не потрібно, лишивши лише темно-зелений відкритий купальник, Кас хмикнула.
– То от нащо ти його мені купила та змусила вдягнути, – стоячи в темно-синьому купальнику, відзначила Кас.
– Тобі справді личить, – Діана повільно роздивилась всю янголицю та, наблизившись, схопила ту за руку, – біжімо.
Вона потягла Кас до води. Та була теплою та приємною. Ввійшовши, Вінчестер відпустила руку Кас та, занурившись в воду, попливла.
Жінка з захопленням спостерігала за чіткими, рівними, та навіть граційними рухами, своєї подруги.
Сама ж вона, хоч і знала техніку, та все ж не дуже вміла плавати. Зробивши декілька кроків, та застигла не помічаючи Діани в полі зору.
Озирнувшись, та злякано вигукнула:
– Діано?
Тиша.
– Діано? – знову відповіддю був лише шум хвиль.
– Ді…- не встигла вона доказати, як її за талію обхопили міцні руки, та перед нею з-під глибини виникла щаслива та усміхнена Вінчестер.
Кас полегшено видихнула, а потім зміряла жінку розлюченим поглядом.
– Я ледь не вмерла від хвилювання, ти була під водою майже хвилину… я гадала – ти втонула… я…
Діана заспокійливо погладила руку Кас під водою.
– Це лише жарт… пробач… – відпускаючи та відхиляючись подалі, винувато сказала та.
Ще кілька хвилин янголиця дивилася на Вінчестер з гнівом.
– Добре… але більше так не роби.
Та кивнула.
– Тож поплаваємо?
– Я не… не дуже вмію…
– Я навчу, – хмикнула Діана.
Та вона справді почала вчити Кас. Акуратно та поступово, підтримуючи її. Серце мисливиці відчайдушно калатало, а руки тремтіли, коли їх тіла доторкалися одне до одного. Врешті вирішивши трохи перепочити, ті рушили до берегу, але не встигли вони дійти, як з ніг їх збила величенька хвиля, змусивши повалитися одна на одну.
Вони дивилися з зачаруванням, очі кольору трави та кольору неба ніби занурювалися одні в одних. Враз взявши обличчя Діани в свої долоні, Кас схилилася та повільно поцілувала. Шокована Вінчестер спершу просто дозволяла робити, що жінці заманеться, але невдовзі, торкнувшись волосся, відповіла на поцілунок.
Відхилившись одна від одної, світловолоса та брюнетка тяжко дихали.
– Я… пробач, що я поцілувала тебе, – враз швидко заговорила Кас, – я не хотіла, тобто ні, я хотіла, але не спитала чи згодна ти…
Та почала вставати, трохи хитаючись та відходячи. Діана, швидко піднявшись, рушила за Кас та торкнулась її руки.
– Гей… Кас, це справді було неочікувано, але я… я не проти…
– Слухай, я повна дурепа, що так вчин… чекай, що? – блакитноока спантеличено втупилася в Вінчестер. – Повтори…
– Я кажу, що я не проти, – посміхаючись, сказала Діана, – ти… мені подобаєшся, Кас.
– Оу… що ж… ти… теж мені подобаєшся.
Ті полегшено зітхнули та засміялися, переплітаючи руки.
– Треба висохнути… ходімо.
Та кивнула, та вони рушили до пледу. Склавши одяг в кошик, Діана взяла плед та, закутавшись, простягла його й Кас.
– Не хочу, щоб ти мерзла.
– Але я не відчуваю холоду…
Вінчестер скептично оглянула ту.
– Ти вся тремтиш, думаю, ти стала більше людиною, чим янголом.
– Тут ти, напевно, права, – Кассандра посміхнулась, закутуючись в плед разом з зеленоокою та притуляючись ближче.
Схилившись та чмокнула жінку в ніс.
– Ми можемо назвати це нашим першим побаченням? – після паузи спитала Діана.
Кас здивовано підняла на неї очі.
– То ми… ми пара?
– Звісно, хіба ж це не очевидно? – посміхаючись, уточнила мисливиця.
– З тобою завжди можна очікувати чого завгодно, – хмикнула брюнетка.
– Але в цьому я впевнена точно.
Кас посміхнулася та поклала голову на плече Діани, та так вони сиділи допоки на небі з’явилася перша зоря.