Глава 6: Ох, уж ця робота.

Взяв невелику перерву на розмову з чаєм у копитах, що дуже швидко було зроблено земним поні на його робочому столі. Тія змогла зібратися з думками, бо наразі було важливо розпитати, та дізнатися про ситуацію навколо її персони.

– Почни з най важливішого. – Спокійно та розважливо звернулася поні до друга, трохи примружившись від запаху ароматного чаю.

– Колегія розділилася на два фронти, якщо можна так виразитись, одні повністю та цілком погоджуються з твоєю кандидатурою, коли інші вже написали листа принцесі де запропонували свою кандидатку. Рада так і не змогла дійти компромісу й кожен залишилися при своїй думці, – фиркнувши під кінець, понь задумався прокручуючи в своїй пам’яті той балаган, що творився під час нарад.

– Без палиць в наші колеса, ми не обійдемося. – Тія тяжко зітхнула. – Заклюють мене з обох сторін, як не подивись.

– Тому, – підняв копито, понь твердо подивився на подругу, – ти повинна урвати цей шанс, тоді ти будеш під крилом принцеси, і тоді…

– …і тоді мене почне клювати дзьоб побільше, називається «еліта кантерлоту», що дуже любить загублювати молоде покоління, що не має сильних зв’язків, щоб грати в їхні ігри.

Тія скривила мордочку, показуючи свою брезгливість до вищих еліт Кантерлоту.

– Я впевнений, що об твою твердість вони зламають свої зуби.

– Не кажи гоп, поки не перескочиш, бо на кожного звіра, знайдеться свій мисливець…

– Добре-добре. – Виставивши копита вперед показуючи свою поразку, що тут йому вже немає чим крити.

– Ти як завжди здаєшся занадто швидко, Ред. – Тія трохи посумніла та відпивши чай, задумалася на декілька хвилин. Незважаючи ні на що, біла поні була готова до складних рішень та роботи, що ляже на плечі молодої, але дуже талановитої поні. Навіть невідомість із співбесідою не лякала, так, як дні перед нею, бо дуже передбачувані були опоненти в її оточенні. На кожному кроку цього університету, її чекали «приємності», що охоче заберуть її душу в своє рабство.

– З тобою дуже важко сперечатися, мені не знати це, тому краще підтримати тебе ділом, ніж розводити між нами балаган.

– Які будуть пропозиції? – жваво відреагувала поні, поклавши передні копита на стіл, витягуючи мордочку поближче до Реда.

– Ти знову за своє?!

– Можливо, але наразі мої булки важливіші.

– Всі і так все знають, навіщо так пудрити всім голови? – Ред в наглу ткнувся впритул до мордочки Тії, але це тільки тішило білу, котра прикривши очі, хитро зорила в очі друга. Навіть не каплі рум’янцю не з’явилося на мордочці білої поні, ніби ніхто теплий, та ображений не притулявся до мордочки.

– Якщо будеш так мило сопіти, то я тебе поцілую!

– В тебе не такі вже й солодкі губи.

Тія відірвалася та насупилася у кріслі, це був удар нижче поясу. Ред задоволено посміхнувся та усівся комфортніше за свій стіл, радіючи своєю маленькою перемогою.

– Тож… що там за план? – Взявши зі столу свій чай, Тія вирішила змінити тему.

– Все просто, ми почекаємо поки усі розійдуться, та ти спокійно зможеш вийти.

– А ще краще, якщо ти будеш увесь час біля мене, – доповнила план Тія, – бо, я все ще не вирішила усі свої справи.

– Емм… це також, непоганий варіант. Охх… я з тобою інколи забуваю про свій статус – суворого поні.

– Ніщо не вічне! – Тія на мить задумалася, та скориставшись рогом витягнула з правої сумки невелику дерев’яну коробочку, та пролевітувала до копит жеребця.

Той вже на самому столі без вагань відкрив кришку та радісно вигукнув від погляду на необроблений синьо-матовий Лацерит.

– Ось й перше виконане завдання, – задоволено відмітила вона спостерігаючи, як її друг дбайливо взяв передніми копитами коробочку, пройшовши на задніх копитах не відволікаючись на це до іншого столу.

– Йой, Тія, я ж… – але його швидко перебили.

– Завжди будь ласка, просто підвернувся під копито, от і вирішила привезти.

– Ти найкраще чудо в світі.

Тія тихо хі-хікнула в копито від компліменту, допивши свій чай та спостерігаючи, як Ред, ще трохи повозився з кристалом, та вклавши його у невелику ємкість, знов повернувся до столу з Тією. Усівшись за своє робоче місце, жеребець надав усю свою увагу кобилці, щоб зустрітися з її поглядом.

– Бажано, мені вже треба йти, – левітувавши на стіл горнятко, Тія зістрибнула з стільця відійшовши трохи до дверей, та обернулась, – рушиш зі мною?

– Так-так, – швидко схаменувся понь, та поспішив за подругою в коридор.

Закрив за собою кабінет, двоє поні рушили у західному напрямку коридору, де час від часу їх зустрічали випадкові погляди студентів.

– Я хоч й зголосився на допомогу, але не зможу займатися цим цілий день.

– Думаю, це не розтягнеться на увесь день, якщо мене не будуть відволікати «погомоніти» у кожен закуток.

– Це означає ніяких «попудрити носик»?! – приснув в копито Ред.

– Це де що інше, ніж ви жеребці маєте в себе на думці. – Підняв підборіддя до гори, Тія гордо йшла вперед, показуючи свою твердість кобили на висловлювання жеребця.

Ред трохи спохмурнів та відвів свій погляд в іншу сторону.

– А ще кажуть, що у поні найкраща толерантність на Еквусі, пфф, вони точно ще не були знайомі з тобою.

– В кожної статі присутні свої власні «родзинки», що може об’єднати, або щось розповісти.

– Ніби нам не вистачає, наших вербальних жестів тіла!

– Це наше культурне набуття, яке поні пронесли крізь століття, передаючи це своїм нащадкам.

– Деякі з них незадоволені!

– Кажи за себе, – обурилася поні, – це допомагає сформувати особистість.

Поні пройшли ще декілька метрів по коридору до кінця, та зупинилися біля темних дерев’яних дверей з табличкою «Бухгалтерія». Ред з покер-мордою дивився на подругу, що повільно вклала своє копито в ємкість за формою підкови, та провернула по часовій, щоб штовхнувши пройти далі.

– Я почекаю тебе тут.

У невелику приймальню для відвідувачів з невеликими подушками для очікування, де завжди пахло старими паперами, та звідусіль був чутний звук друкарської машинки, а м’яке покриття підлоги надавало приємні кроки по приміщенню, якщо доводилось бігати від розлючених бухгалтерів. Приречено зітхнувши, Тія попрямувала до зеленуватих дверей по ліву сторону приймальні з платиновою табличкою «Відділ Звітності»

– Вітаю! – Не відходячи від дверей звернулася Тія, до поні за столом, що левітувала навколо себе багато сторінок. Звернувши увагу на гостя, та вмить впізнавши, вона відклала свої поточні справи.

– Ох, невже час промайнув так швидко? – розгублено пробубніла поні.

Тія трохи сповільнилась, бо не очікувала, що в ці дні на місці була дуже приємна та улюблена поні. Погляд став більш теплим та привітливим, а з ним й більш плавніший крок.

– Привіт Інкі, не очікувала тебе сьогодні зустріти.

– Я також, маю це на думці про тебе, – нервово відповіла винно-червона поні з ультрамариново-синьою гривою. Її очі блукали деінде, але тільки не на білосніжній поні, щоб не спровокувати себе до помилки.

– Щось в мене наразі дуже багато подібних зустрічей, – задумливо пробурмотіла Тія, але натомість продовжила в голос, – я тут не надовго, тільки віддати деякі папірці.

– Поспішаєш в Кантерлот?

– Ні, це не сьогодні, але от в цьому закладі є дуже багато допитливих поні, що думають зовсім інакше. – Тія запалила свій ріг, та дістала декілька папок з лівої сумки, які вже впали біля Інкі.

Інкі відволіклася від розмови, щоб перевірити данні старих розкопок з тими, які наразі надала Тія, з однієї з шаф вилетіло декілька папок, щоб з ними згрупувати та надати кілька печаток. Тії левітували невеликий листок, який вона перехопила своїм телекінезом, та з задоволенням сховала в сумку.

– Гадаю, ти ніяк не зможеш залишитись на чай?

– На жаль, сьогодні в мене є важливі та невідкладні справи, по місту, я сьогодні побігаю дуже багато. Обіцяю, що обов’язково на днях загляну до тебе на твій домашній чай.

– Іп! – тихо пискнула у відповідь подруга.

– От і файно, ти ж не проти суботи? – швидко схаменувшись, щоб не вертатися вдруге, Тія все ж змогла залишитись тактичною поні.

Інкі сполошилась та острахнулась від думки, що її подруга думає, що вона лишня та якась недокучлива поні.

– Ні-ні, що ти, я завжди рада бачити тебе, ти так рідко буваєш, я нічого не маю такого на увазі, це ж просто твоя робота, тому кожна зустріч для мене дуже особлива.

Тія тепло всміхнулася та потягнулась до мордочки кобилки, опісля м’яко потерлася носами та насолоджуючись збентеженими очами.

– Я щаслива чути, що поза все, ти цінуєш нашу дружбу. Тож гарного тобі робочого дня.

Ніжно чмокнувши, Тія розвернулась та погарцювала на вихід, почувши сором’язливо тихий писк на всю кімнату, опісля вже клацнув замок, розділивши двох подруг.

Оминув декількох поні в приймальні, трохи затримавши погляд на одній з сидячій на подушці поні, Тія тихо пирхнула під ніс, та швидко вислизнула до друга в коридорі.

– Не думав, що це буде настільки швидко! – здивовано вигукнув Ред, коли відволікся від спостерігання природи за вікном.

– Треба знати кого відвідати, щоб було найменше головного болю.

– Невже, цей хтось, дуже добре може зняти головний біль?

– Так, і не тільки. В неї дуже смачний чай. – Мовила поні, весело штовхнувши бік друга. – Ходімо.

– Ех…

– Не будь таким букою, візьми відпустку, з’їздь зі своїм особливим поні до Понівіля, там дуже автентично та атмосферно. Найкращі яблуневі сади, спа салон та трохи вечірок вам гарантовано, подумай про це.

Поні трохи задумався над тим, скільки на це піде сил та витрат, чи зможе тепер таке місце, як Понівіль задовольнити потреби в особливому відпочинку двох жеребців.

– Не хвилюйся ти так, – ніби прочитав його думки, але це не мало сенсу, бо поні дуже жваво жестикулювали тілом, що також було своєрідною мовою, – там нікого не ущемляють за одностатеві відносини…

– А ти звідки, то знаєш?

– Мені перепало трохи попрацювати в замку Двох Сестер, не відвідавши Понівіль, це було б не можливо.

Пройшовши головний зал, два поні попрямували до сходинок на поверх вище, інколи відволікаючись, щоб привітатися чи то з колективом, чи то зі студентами.

– Також, там діє мораторій на заклинання ілюзії-Шайна, – пошепки промуркотіла біла, щоб спостерігати, як й так червоний колір стає ще більш насиченишім на мордочці Реда, Тія не зупинилась та продовжила, – це так несамовито звільнює тіло від кайданів цього непорозуміння, що змушує бажати знову повернутися, до цього міста.

– Добре-добре, я поїду, тільки давай закриємо цю тему, бо ми вже кілька хвилин стоїмо біля деканату, з поні що мрійливо пускає слинки на двері.

– І зовсім я не пускаю слинки, – ображено буркнула Тія. – Це тільки твоя хвора фантазія.

– Я би дуже посперечався з тобою, та не знаю чи оцінять нашу розмову інші, не забувай хто тут може ходити, та крутити своїми допитливими вухами. – Оглянувшись навколо, Ред видихнув, молячись Селестії, щоб якийсь малолітній сноб, чи його «дуже важлива» поні, не почули їх розмову. На перший погляд, в коридорі третього поверну нікого не було, але хто знає, хто може сховатися за колонами, прапорами цього закладу.

– Хі-хі, от і домовились, буду чекати від тебе фотографії.

– Про це ми поговоримо, коли ти повернешся з чергової місії.

– Якщо вона відбудеться. – З кислинкою в голосі відповіла Тія, та без стукоту штовхнула двері.

Ред тільки тихо пирхнув на свою подругу за таке її відношення, але більше нічого не додав, відійшовши до вікна, щоб скоротати час, поки за дверима Тія залагодить справи, або спричинить новий скандал.

Тія опинилась в схожому кабінеті-прохідній, але тут було набагато більше шаф, та два робочі столи за якими сиділо два сірих єдинороги, перевіряючи щомиті листи та левітуючи деякі вже перевірені до певних поличок з документами. Тія трохи пом’ялася на місці.

– Мені до Вайса Таблета по запису на місці, запишіть як головний звіт від Дейлі Тії по археологічним розкопкам.

– Міс Тія, вас вже очікують, – без зволікань на привітання, повідомила одна з рогатих, Тія була обізнана з роботою цих поні, тож кивнула у відповідь та поспішила до бічних дверей кабінету декану університету.

В мордочку линув пряний аромат свіжих троянд, що змусило живіт трохи забурчати та проковтнути пучок слини, що накопичився на язику. Із-за невеликого столу на неї споглядав земний-жеребець жовтого кольору хутра та короткої червоної гриви. Жовті очі повільно піднялися від паперів та з цікавістю споглянули на білу поні. Думки про спокій, що щойно скінчився промайнули в голові ректора університету, а мордочка змінилася у вираз на більш втомлену, хоч йому і не було багато років, але вже пройшли ті часи, коли він викладав для юних студентів.

– Вітаю міс Дейлі, присядьте, – поні вказав на подушку біля столу, – відколи ми дізналися про вашу кандидатуру до проекту «Відродження», увесь університет досі стоїть на вухах. Надіюсь, вам не сильно цим докучали?

– Дякую за ваше занепокоєння, та турботу, це було незвично, коли тебе оточують достолиха допитливих поні, але я завжди можу покластися на друзів.

Вайс задовільно кивнув та посміхнувся, поправивши копитом неслухняний клаптик волосся, він витягнувся струнко, щоб трохи прохрустіти хребцями спини. Поки Тія трохи збила подушку, щоб було більш зручніше провести розмову, та вмоститись як найкраще.

– Наразі ваші поточні справи закінчені, – констатував Вайс, – якщо вас ствердять, ми отримаємо всі нам потрібні папери від канцелярії принцеси в той же день, там з вас схочуть тільки підпис, бо всі документи, ми надали за письмовим наказом обох принцес.

– Ох… для цього знадобилося, аж дві принцеси.

– Як ви знаєте,- відкашлявся жеребець, – наша принцеса дуже любить свою сестру, та хоче, щоб вона не почувалася відчуженою, тому всіляко підтримує її.

– Так професоре Вайс, це найкращий вихід з такої скрутної ситуації, але ця тема наразі не на часі, тож в мене буде подушка безпеки, вразі мого провалу?

– Все було заготовлено, ще до самих перших шепотків, тож у вас буде невелика відпустка, та компенсація за витрачений час.

Жеребець відхилився, щоб відкрити одну з шухляд, та захопити білу папочку з зображенням к’юті-марки Тії, та жирним шрифтом «ТАЄМНО – 007» Тія тихо пирхнула в себе, над маленькою асоціацією про таємного агента, але Вайс зустрів лише легку посмішку на її обличчі.

– Тут містяться рекомендації, та справжні запрошення до Кантерлоту. Абсолютно ніхто окрім вас не повинен, знати та читати ці документи, використана спеціальна магія, що знищить ці документи в невідповідних копитах.

Тія закотила догори очі, та вже відчувала, як ця місія починає знущатися над нею, навіть ще не почавшись. Схопивши магією папку з документами, Тія відчула, як магія підтвердження сканує та аналізує її, для подальших внесень свіжих даних кандидата. Що автоматично дублювалося, до копії в канцелярії Кантерлоту.

– Дякую за попередження професоре, – Тія відстебнула одну зі своїх бокових сумок, щоб обміняти місцями папки, та протягнути свій власний звіт з розкопок.

– Оу, це було не обов’язково здавати зараз, але я дуже втішний твоєю пунктуальністю.

– Це було зроблено по-факту, поки я добиралася до Кантерлоту, завжди допомагає скоротати час.

– Тоді, – поклавши копито на папку жеребець подарував Тії свою найщирішу посмішку, – міс Дейлі, хочу побажати вам терпіння, та нагадати, що знать Кантерлоту буде уважно слідкувати за вашими діяннями, те що колись можливо було непомітно прикрити, буде піднято та обговорено найдетальніше ніж пір’я Джека Спарроу.

– Хех, він той ще вертихвіст та пияка. – Фиркнула Тія, згадуючи, як цей крилатий бовдур знайшов прокляті скарби швидше, ніж її експедиція змогла розшифрувати карту печер, побігати від мертвих прийшлося доволі довго, але трохи надерти йому дупу поза очей, цього коштувало.

– Він цілеспрямовано створив свою репутацію, тому він знає свої переваги та хитрощі спілкування з акулами вищого суспільства всієї Еквестрії. Ви ж тільки, но ступаєте на цей шлях, що наражає вас на ризики та боротьбу знатних сімей за вплив на політичній арені. Я хотів би, щоб ви були дуже уважними, бо час нейтральності вашої сім’ї, нажаль закінчився.

Вайс Таблет тяжко зітхнув, прикривши очі, та почав легко масажувати копитами свої скроні. Трохи тиші запанувало в кабінеті ректора з найкращою працівницею по археологічним розкопкам Кантерлоту, це були останні дні сім’ї Дейлі без політичного впливу.

– Не хвилюйтеся так, – з твердістю в голосі мовила Тія, – цей статус відігравав свою роль достатньо довго, навіть занадто, але бачить Селестія, цей час вийшов. Ми ніколи не відмовлялися від свого минулого, та шанували традиції сім’ї.

Посмішка жеребця набула ще більшого розквіту, від такої захоплюючої новини.

– Передайте вашій сім’ї, найщиріші привітання від сім’ї Таблет, з поверненням у лави Сонячних.

– Обов’язково!

 

Коментар автора:

Ну от, трохи біганини з документами та знову зустріч з друзями. Як вам відсилки на культові фільми? А так наступна глава буде вже трохи сімейних розмов, та зустрічі з іншими представниками сімей. От. Коли вийде не знаю. поки не напишу 10 сторінок. Вибачайте. До зустрічі.