Офіс

Просидівши до опівдня за перевіркою бюджетних звітів, я зняла окуляри. Поклавши їх у футляр, закрила «вікно» з документами і обережно потерла втомлені очі, щоб не зіпсувати макіяж. Шлунок голосно булькнув, натякаючи мені, що було б непогано щось попоїсти. За вікном мрячив дощ — виходити з офіса не хотілося. Піднявши слухавку і натиснувши кнопку на селекторі я попросила секретарку замовити китайську їжу. Евеліна зробила уточнення на скільки персон робити замовлення, і одразу ж перемкнулася на іншу лінію.

Розминаючи пальцями затерплі м’язи на шиї, я поглянула на годинник, який висів над дверима. Велика стрілка вказувала на те, що от-от мають з’явитися Мар’яна з Лорою. Посміхаючись я подумала, що своєю появою вони розвіять гнітючу атмосферу, що тут панувала, і кабінет засяє яскравими барвами. Ці двоє досить часто складали мені компанію за обідом, якщо не були зайняті особистими справами.

Вигнувшись в спині, я почула хрускіт хребців. Руки за звичкою потягнулися до потилиці, пальці намацали заколку і, за якусь мить, темне волосся розсипалося, лягаючи на плечі.

«Кайф. Ще б хтось масаж зробив, щоб моє життя не здавалося таким сірим»

Більшість людей були б задоволені ним, але не я. Присвятивши себе кар’єрі я не помітила коли промайнув час. Статки, висока посада, нерухомість — все це більше не тішило мене, як колись. Хотілося вовком вити від самотності; чимось заповнити порожнечу, яка зяяла чорною дірою у грудях…

— Хелоу, ціпонька! — сяючи голівудською усмішкою, Лорка розчахнула двері, вихром вриваючись в кабінет.

— Схоже в когось чудово пройшли вихідні, — констатувала я, спершись ліктями на стіл. — Невже тобі нарешті вдалося продавити опір фітнес-тренера?

— О, так! — радісно вигукнула рудокоса бестія, засяявши ще яскравіше, — Шкіра досі палає від пристрасних поцілунків.

— Ага, особливо на шиї, — реготнула я, помітивши багровий засос, який був погано прихований під шовковою хустинкою.

Лорка підлетіла до дзеркального панно, милуючись своїм здобутком. Графітна сукня-футляр відмінно підкреслювала усі жіночі принади, а високі чобітки на полатформі надавали її образу емпазантності.

— Вітаю, пані директорко.

Слідом за рудокосою кокеткою увійшла в кабінет наша «міс елегантність», цокаючи по підлозі високими підборами. Зшитий на замовлення кремовий костюм волав про чималі кошти, витрачені на нього. Так само, як і вдало підібрані ювелірні прикраси.

— Вітаю, Мар’яно Євгенівно, — окинувши високу шатенку оцінюючим поглядом, я відкинулася на м’яку спинку крісла, схрестивши руки на грудях. — Як пройшли ваші вихідні? З датою весілля вже визначилися?

— Так. Мій асистент надішле вам запрошення поштою. — манірно махнувши рукою, вона граційно присіла на шкіряний диванчик, заклавши ногу за ногу.

Мої брови здивовано підскочили вгору, вуст торкнулася крихітна усмішка.

— Якщо ти мене не запросиш особисто, я залишу тебе сьогодні без десерту.

— Якого десерту? — медові очі блиснули допитливими вогниками.

— Яблука в карамелі.

— Ти непосмієш так зі мною вчинити, — впевнено заявила Мар’яна, розглядаючи свій манікюр.

— Хочеш це перевірити? — вигнувши брову, з викликом запитала я.

— Припиніть поводитися, як офісні стерви. — Озирнувшись до нас, Лорка підійшла до стола, за яким я сиділа, нависаючи над монітором грозовою хмарою. Її м’ятні очі вп’ялися у мої гострими колючками. — Де обіцяна їжа, Савицька? Я вмираю від голоду.

— Ще б пак. Секс-марафон відбирає багато сил та енергії.

— І калорій, — з широченною усмішкою погодилася вона.

Я закусила внутрішню частину щоки, щоб не розреготатися. Спостерігаючи за нами, Мар’янка неестетично хрюкнула, накривши усміхненого рота долонею. Це стало тригером. Ми утрьох вибухнули нестримним реготом.

Не звертаючи на нас уваги, коротко стрижена жінка (невизначеного віку і з позбавленим емоцій обличчям) закотила в кабінет стіл-підніс, серверований картонними коробками з логотипом ресторана. Залишивши його поряд з диваном вона мовчки вийшла, прикривши за собою двері.

— Господи-боже-ти-мій… — прикравши руку до грудей, Лорка присіла поряд з Мар’яною,— Я мабуть ніколи до цього не звикну. — Поглянувши на мене, вона запитала: — Як ти з нею працюєш, Вітка? Твоя секретарка моторошна до усрачки. Як бісів фантом.

— Віталіна спеціально прийняла Евеліну на роботу, щоб не спокушатися на естетику жіночої краси, — згуморила Мар’янка, на що я закотила очі, підкочуючись на кріслі до столика.

— Це одна з причин, — довелося погодитися мені. Мої подруги знали мене, як облуплену, тож заперечувати очевидне не було сенсу. — А ще Евеліна чудово справляється зі своїми обов’язками і підходить мені по всім параметрам. Кваліфікованішого працівника годі й шукати. — Дві пари очей вперилися в мене, висвердлюючи решту правди. Зтишивши голос я додала: — Завдяки Евеліні в мій кабінет нарешті припинили вдиратися набридливі роззяви, без нагальної потреби і попередження. Вона професійно відлякує людей і це її найбільший плюс.

— Тобто, твоя секретарка щось на кшталт страхітливого опудала для Радченка і йому подібним? — з веселою усмішкою зробила уточнення Лора, підсовуючи до себе коробку з локшиною та морепродуктами.

— Господи, говори тихіше, — шикнула я на неї, підчепивши паличками морські водорості. — Бо й на тебе її натравлю.

Хихочучи, Мар’яна штурхнула гострим ліктем ошелешену подругу, через що пельмень, затиснутий між паличками, вислизнув і впав у бульйон. Жирні бризки потрапили на рукави, зробивши її дуже нещасною. Вона навіть на похоронах свого папужки мала менш засмучений вигляд. Я простягла їй серветку, щоб вона витерла: руки чи сльози? Або усе разом. Мар’яна поглянула на неї так, наче це був використаний шматок туалетного паперу. Але взяла і почала відтирати плями, навпаки розмазуючи їх ще більше. На це було боляче дивитися…

Маючи намір відволікти «міс елегантність» від суїцидальних думок, руда бестія вирішила перемкнути її увагу на мене.

— Савицька, а чого це ти нам не хвалишся своїм тату?

— Бо нема чим хвалитися. Стався форс-мажор і мені довелося домовитися з майстринею про наступну зустріч.

Це спрацювало. Медові очі миттєво ожили. Слухати про форс-мажори, які відбувалися з іншими людьми, Мар’яна просто обожнювала. До неї навіть апетит повернувся. Закинувши пельменя до рота вона тицьнула у моє похмуре обличчя паличками, владно наказавши:

— Розповідай!

— Спершу доїжте. Не хочу щоб ви вдавилися від сміху і захарастили мій кабінет рештками їжі.

Я ще ніколи не бачила щоб хтось так швидко проковтував їжу. Американські конкурсанти з поїдання хот-догів на швидкість, на їхньому тлі, виглядали аматорами.

Коли коробки спорожніли, я переповіла їм усю історію від початку до кінця. Подруги голосно хихотіли, наче гієни, не переймаючись, як вони виглядають. Зовнішність буває оманлива, у їхньому випадку так точно. Мені ж було не до сміху, бо було ясно як день, що Славка тепер думає про мене казна що. Брехня, в яку я увязла по саме горло — зробила свою справу.

— Не засмучуйся, Вітка. Ти ж навіть не впевнена чи вона вільна і чи їй подобаються жінки. Що не стається, все на краще.

Лорині слова, які мали мене підбадьорити, зробили тільки гірше.

— Може ця білявочка якась аферистка. Побачила гарненьку самотню кралечку, при баблі, і вирішила тебе спокусити, щоб поживитися. — долучилася до розмови Мар’яна, перебираючи пальцями на тонкому зап’ястку золотий браслет.

— Ой, все, йдіть працюйте. Обід давно закінчився, — ледве стримуючи роздратовання, я повернулася за своє робоче місце, показуючи їм цим жестом що розмову завершено.