“От бідося!”

[Невеличка діалог-замальовка, якою вирішила поділитись]

– Женя, це деструктивно. Я не буду і не хочу реагувати на цей безлад, – чоловік був трохи роздратований, що вони знову підняли цю тему. Він не бачив сенсу, ні обговорювати її, ні взагалі думати щодо цього.

– Ну чому?!

– Бо мені, банально, начхати на їх думку, – розвів руками Спартак і обперся попереком об стіл, – хай йдуть нахєр, якщо я їм не подобаюсь. І чого ти взагалі думаєш про це, Жень? У твоїх перейманнях нуль сенсу, – білявий трохи нахилився до чоловіка, щоб зазирнути в чужі очі.

– Та того! Мені набридло, що вони про тебе пишуть! – парубок сплеснув руками й занадто швидко підірвався зі стільця, через що вдарився стегном об стіл, – Трясця! – потер долонею постраждале місце, – Мені не начхати, розумієш?!

– Окей, добре, як ти хочеш, щоб я відреагував ? – гучно видихнувши, спокійно намагався спитати Суббота.

– Я не знаю! Але мене то дратує! Ти ж не такий, як вони пишуть, вони тебе не знають, як я! – не вгамовувався Женя, занадто жваво махаючи руками.

– Отож-бо, вони мене не знають. Хай залишаються зі своєю думкою. Мені ж то начхати на неї, – Женя кинув у відповідь лише обурений погляд.

Спартак втомлено зітхнув і подивився на годинник. Через 15 хвилин прийде Антон, щоб знімати подкаст, а вони досі не можуть порозумітися через дурну тему, як ото стара сварлива пара.

– Добре, Жень, іди сюди, – чоловік повільно обійшов стіл і підійшовши до Яновича взяв того за руки, – мені не важлива думка не важливих мені людей. Для мене, насправді, зараз важлива лиш твоя думка щодо мене, – чоловік посміхнувся одним кутиком губ, – мені, звичайно, приємно, що ти переживаєш, але ти це робиш шкодячи собі : більше стресуєш і дратуєшся, – його пальці почали обережно погладжувати чужі зап’ястя.

– Я просто не знаю, як ще реагувати, – тихо і повільно відповів Янович, опустивши очі додолу.

– Просто скажи мені щось гарне і все, – тепер Спартак посміхався у всі 32, – давай, не вішай носа! Чи будеш таким розхлюпаним подкаст писати? – трішки насміхався чоловік.

– Ні, просто…, – хлопець видихнув і підвів очі на Субботу, – ти для мене важливий, Спартачку, от і все. Через це, я і переживаю, – якось сумно і знесилено доповнив він.

– От бідося! Йди сюди, – з вуст чоловіка не зникала посмішка, він відпустив чужі руки й схопивши за плечі, притис до себе в обійми.

– То моє слово, не тирь, – жартома сказав кудрявий, але на обійми відповів, поклавшии голову на чуже плече.

– Ну, от. Не кисни і знай, що для мене важлива лише твоя думка, – продовжував Суббота і зарився рукою в чужі кучері.

– Добре, добре, – Янович посміхнувся і закрив очі.

Все в них буде добре.

P.s вітаю, пані і панове! Чи подобається вам такий формат невеличких замальовок, чи краще повноцінна робота ? Напишіть, будь ласка, у коментарях 🤗

Бережіть себе! 💙💛