Осінь

Предвісники в серці. Що ж. Так вийшло, що я трохи хибно написала їхні імена, але сподіваюся, що це не буде різати вам очі. А ще я трохи лох, бо не вмію обирати назви творів. Тепер про роботу. Я планую написати п’ять таких розділів, які будуть складатися з двох маленьких частин, тобто осінню, зимову, весняну, літню та додаткову. Можна сказати, що вам вдасться прожити рік з ними. Приємного читання. Цьом

Коли ти демон або янгол, що попав на людську землю та живеш з людьми людським життям – з часом сам стаєш людиною.

Подяки, (не) вдалий підкат і стакан кави.

Шумні вулички, повні колориту та своєї естетики, що проходили повз рій кафешок та ресторанів, несучи на собі тисячі машин, сьогодні нагадували вулик, в якому бджолами були не бджоли, а загадковими людьми. А люди були вкрай стривожені різким холодом, який пренесла нова пора року. Ходили в теплих светрах, ніжних пальто або темних желетках, на шиї висіли ще тонкі шарфи, але вони не так сильно привертали увагу. Листя опадло на красиві капелюхи зазвичай темних відтінків або змішувалися з осіннім брудом під відполірованим взуттям, нагадуючи кашу.

Осінь.

Осінь, осінь, осінь. Що про неї можна сказати? По-своєму прекрасна пора року для милих порочок та самотніх відлюдників. З одного боку вона чудова, з іншого боку жахлива. Це все залежить від того, чи мають твої рожеві окуляри свої яскраві скельця, чи під час твого життєвого шляху вони вщент розбилися. Бо хіба яскраве листя не прекрасне? А легкий холод з різкими дощами? Бо хіба темні хмари не жахливі? Гразюка під ногами з голими деревами навколо? Все залежить від погляду, все залежить від людини. Якщо відомий лондонський ангел належав до першого типу людей, то його цікавий демонічний друг до другого. І це їх притягувало один до одного.

Демон, тобто Кровлі, вийшов з книгарні, не дуже відрізняючись від свого звичного прикиду. Виглядало так, що будівля була його домом, хоча швидше взагалі все місто, ні, планета. Пройшовся по бруківці, наче модель: стегно вліво, стегно вправо, плече нахилити, руки вздовж шва, злегка хитаючись збоку в бік, голову прямо, впевнено, без жодного страху, лиш з зухвалою подобою посмішки, шкода тільки, що зміїних очей не було видно з-за окуляр, вони б ідеально вписалися. Було відчуття, ніби в минулому житті він був вишуканою і неповторною моделю або ж простою та вульгарною спокусницею, за чиєю спідницею бігали всі не залежно від статі. Ну, не дивно, що він зараз демон.

І йшов чоловік не сам. Одразу за ним вийшов ангел, Азірафаель, який виглядав дуже доглянуто, такий милий і біленький, просто погляд не відвернеш. Він трохи здивований тим, що його друг вийшов з будівлі тільки після його однієї фрази, а саме : “Хочеться кави…”. Почувши ці слова, Кровлі без роздумів пішов у бік кафе. Азі побіг за ним і не знав, як почати розмову. – До речі, а куди ми йдемо? – він мило посміхнувся, показуючи ямочки на пухкенких щічках. Демону аж захотілося за них потягнути, а милий та допитливий погляд заставив в думках Кровлі вхопитися за серце. Чоловік кашлянув в кулак, стараючись приховати свої думки від спостережливого суспільства, про ангела він не переживав.

– Ти ж сам казав, що хочеш кави. – Рудий навіть не поглянув в його бік, лиш швидко зайшов в кав’ярню, глянув на вивіску з написом “Кава або смерть”, думаючи, що зараз замість кави обрав би смерть. Бо як же, янголе, можна бути таким красивим, милим, добрим, незграбним і ніжним?! Він точно помирає. Азі тупцяв біля нього, розуміючи, що доля правди в цьому питанні є (самі думайте, в якому), але от тільки є і просто “він не правильно зрозумів”.

– Але ж можна зробити каву в книгарні… – Ангел підняв погляд, який зупинився на татуювані з змією, що нагадувало про часи тисячі років тому. Дивні часи, зараз ще й до біса не звичні. Кровлі насупив брови, встаючи в коротку чергу за напоєм.

– Дивись, янголе, в книгарні є книжки, а в кав’ярні – кава, тому мовчки стій. – він, ніби малій дитині, на пальцях пояснював, але співрозмовнику були якось байдуже. Ох, як же демон обожнював звертатися до Азірафаеля, кажучи саме “янголе”. Це чомусь так прикольно. Власник милих білих кучерів злегка посміхнувся, киваючи головою. Бо це мило.

– О, до речі, Кровлі. – ангел зачекав короткого “Гм” і бажав продовжити, але вже прийшла їхня черга. Чоловік зітхнув, але тормозити процес не хотів, тому з доброю посмішкою сказав своє замовлення Ніні, а вона, просто глянувши, пішла виконувати. Кровлі мовчав, тому Азі запитав, зім’явши губи. – А ти щось будеш? – Поглянувши на янгола, демон подумав, що хоче його, але вирішив, голосно ковтнувши слину, просто захитати головою. Азі знову посміхнувся (коли ти не посміхаєшся?), відвертаючи погляд. – О. Ну, гаразд.

Не пройшло й хвилини, як перед ними стояла кава. Азі щасливо подякував, не встигнувши і слова сказати, поки Кровлі заплатив та вже потягнув його назовні. Янгол посміхнувся Ніні, але вона вже приймала нового клієнта, тому просто хмикнула, не привертаючи багато уваги. Вони опинилися на холодному дворі, обоє на мить зупинилися, а хоча й не на мить. Чоловіки просто мовчки милувалися краєвидом.

Люди, птахи, похмуре небо, лаконічні будиночки, мокра дорога та вони. Хіба не рай, хоча для демона більше підійде пекло як місце повного блаженства, або, ні, навіть не так, йому підійде будь-яке місце, де є його янгол, щоб відчувати себе блажено. І це працювало в два боки.

На обличчі Азірафаеля з’явилася тепла посмішка, тепла, мов гаряче какао в холодну пору, яке так любив Азі, на її кутиках були ніжні ямочки, які додавали привабливості. В його посмішку хотілося зануритися, спробувати на смак, бо цікаво, чи вона справді така солодка, як здається, а легкий аромат, що йшов від чоловіка ще більше змушував цього бажати, адже від нього пахло гарячим шоколадом і старими книгами з легким шлейфом мудрості і доброти.

Очі зчурились в пориві радості, адже його демон знову поводився так мило, що серце ледь не зупинялося. Бо він знову старався йому допомогти, виглядати круто в його очах, наче принц, який прийшов врятувати принцесу. Чомусь ангел відчував себе дуже задоволено. Так задоволено, що посмішка стала трохи нахабною.

– Про що ти хотів поговорити всередині? – демон ледь стримався від того, щоб витягнути свої цигарки. Аж занадто сильно хотілося курити. Азі моргнув кілька разів і, зробивши крок вперед по проїжджій частині, почав говорити.

– Я хотів подякувати тобі за вчорашнє… Я… Я не знаю, як можу віддячити, ти просто знову мене врятував. – Азі, відкривши вільною рукою двері до книгарні, посміхнувся в обличчя демону, яке, здавалося, трохи покрилося рум’янецем. Той провів одними пальцями по своїй руці, думаючи, що сказати, бо в голову лізла одна розпуста. І він, згадавши книгу, яку не давно читав, сидячи, вочевидь, в книгарні, відповів, поки вони вже примостилися на кріслах біля обкладеного книжками столу.

– Це за рахунок закладу. Подяки не потрібні. – демон виглядав довольно, наче кіт, який наївся сметани, а Азі сидів, уособлюючи фразу “Га?”. Він завис, просто не можучи усвідомити сенс слів чоловіка. Той вже хотів якось пояснити, відчуваючи себе трохи не комфортно, але янгол почав першим.

– Тобто ти заклад…? – Азі зацікавлено дивився на розгублене обличчя друга, розуміючи, що він теж спантеличений словами хлопця та й своїми також. Чоловік припав губами до чашки з кавою, і Кровлі точно вмер, але збирався померти ефектно, тому, затамувавши подих, зібрався по частинках до купи і почав згадувати абетку.

– Ні, тобто так. – він махнув рукою, вже трохи впевненіше кажучи. – Бо ти, ніби постійний клієнт. Все заходиш в мене, а вийти тяжко. – демон приклав кулак до підборіддя. – Хоча швидше навпаки… Я ж заходжу в тебе… Ну… – Азі з очима розміром з монету сидів, вхопившись за голову. Він був радий, що в ту мить не пив каву.

– Кровлі, ради Бога, перестань… Ти… Ох… Просто мовчи… – з кожною секундую він все більше і більше усвідомлював сенс фрази. Це щось типу підкату? Хтиві думки самі лізли в голову, показуючи це тільки рум’янцем, хоча і цього було достатньо, щоб Кровлі, який сам аж порожевів, голосно розсміявся. Азірафаель гучно зітхнув, бо зроду-віку не думав про щось схоже. Це було справді неочікувано. – О, Кровлі…

За вікном пішов дощ, розрубуючи мертву тишу. І що робити? Що сказати, щоб не виглядало, ну, якось не так, чи що? Азі просто посміхнувся, ховаючись за горнятком кави. Такі розмови смертельні. Янгол, начебто знайшов вихід, тому тихо сказав. – Але я все рівно вдячний… – він допитливо глянув з-під лоба на Кровлі, той розвів плечима, думаючи, що жартів на сьогодні вистачить. Тому він лиш, облизавши губи, знаючи, що його слова правда і що скоро вони підтвердяться, тихо відповів з дивним поглядом, розуміючи, що на нього спрямований такий самий.

– Так, звичайно, завжди до твоїх послуг.

***

Новий член сім’ї

Так, все та сама осінь, хоча вже пізніша, десь в районі листопада. Дощі стали ряснішими, листя вже майже все опало, будучи прямо всюди, небо завжди темне, голі дерева ще більше нагнітали, бо вже і яскравих барв не було, хіба якісь будинки або дурнуваті вивіски. А про відсутність сонця та неймовірний холод і говорити не хочеться. Якщо раніше люди були здивовані холодом, то тепер вони налякані. Складно згадати якусь осінь, яка була холодніша за цю, здавалося, що і сніг вже мав би випасти, але градусник застряг строго на плюсових числах, хоча й не більших за десятку, ні, п’ятірку.

Цього разу навіть представники потойбічних сил почали одягатися тепліше. Шапки з пухнастим м’ячиком на верхівці, в’язані шарфи, пухкенькі курточки, бо про пальто і згадки не було, теплі светри та милі шкарпетки з оленями. Так. Шкарпетки з оленями. В Азірафаеля, як ви зрозуміли, попри все був хороший настрій, близький до новорічного. Хоча його товариш тільки і робив, що ходив і зло бурмотів щось собі під ніс, будучи дуже не задоволеним, бо, як холод міг приносити задоволення? Що за демон цей янгол, якщо він ходить і посміхається, наспівуючи пісні? Питання без відповіді, бо як можна сказати щось схоже цьому метушливому і милому створінню? Місія не здійснена.

Сам демон, якого мучили ці думки, сидів за кріслом біля столу, “читаючи” книгу. Хоча швидше, просто дивлячись на картинки, які, о мій Бог, були. Це неймовірна рідкість, бо зазвичай в Азі були тільки дуже, можна сказати, серйозні книги з мінімальною кількістю малюнків. Але справа в тому, що Кровлі любив дивитися на картинки та пробувати вгадати сюжет, опираючись на те, що зображено на них. Складна місія, яку не дуже розумів янгол, але й не заперечував. Чим би дитина не тішились, лиш би не вішалась.

– Кровлі… – Азірафаель проходив повз кілька стелажів з книгами, явно прямуючи до виходу. Рудий поглянув на нього, але бачив тільки потилицю покриту білими кучерями. Нарешті янгол обернувся, стоячи вже біля дверей, і сказав. – Я збираюся піти до Меґґі, щоб забрати одну платівку, тож приглянеш за книгарнею? Будь ласка. – демон глянув на нього, піднявши одну брову. Він застиг, бо Азі був в милій шапочці, курточці та шарфіку, що виглядало просто демонічно гарно та ніжно, а його посмішка та біленьке волосся… Смерть.

Кровлі махнув рукою, мовляв : “Не вперше, тому йди з Сатаною “. Азі посміхнувся, зібравши руку в кулачки та радісно піднявши їх. – Дякую, покладаюся на тебе… – янгол радісно вийшов, не встигнувши побачити жестикуляцій демона, поки сам Кровлі зітхнув і знову повернувся до переглядуванням книги. Сюжет ставав все заплутанішим і заплутанішим.

Через хвилин п’ять, коли рудий вже придумав таку історію, що просто завал, але якраз зупинився на кульмінації з смертю одного чоловіка та правдою про нього ж, як зайшов у книгарню щасливий, хоча трохи спантеличений ангел з платівкою в руках і… кошеням…?

А кошеня було гарним, ще зовсім маленьким. Попри те, що воно було повністю мокре та брудне, можна було зрозуміти, що воно було білим з чорними крапочками. Найцікавішою клаксою, була та, що була в нього на мордочці, бо вона була у формі серця. Очі в нього були чорні, чи це просто зрачки були так розширені? Не ясно. Але це не заважало побачити смуток та страх в них, що заставило серце стиснулися.

– Що…? Янголе, нащо ти приволік цього кота в книгарню? – Кровлі максимально не задоволений та навіть трохи злий підійшов широкими кроками до двох котиків, одним з яких був Азірафаель. Рудий прискіпливо глянув на маленьке чудо в руках ангела, але промовчав, чекаючи пояснень.

– Він сидів на дворі… В коробці… Холодний, мокрий і самотній. – Азірафаель говорив повільно, чуттєво, періодично роблячи маленькі паузи і при цьому маючи такі сумні очі, що й демону плакати хотілося. Він опустив погляд на біло-чорний клубочок, за ним опустив його і рудий. – Мені стало його дуже шкода, бо він може захворіти і, не дай Боже, померти…

– Це не виправдання… – Кровлі не змінив своєї позиції, все стояв на своєму, склавши руки, він завжди був впертим. Бо, коли з’явиться цей клубок в книгарні, янгол точно забуде про свого демона. Ну, не точно, але можливо. – До того ж кіт – це одні проблеми, а нам їх вистачає по вуха. – кажучи це, рудий, піднявши палець, тикав ним в Азірафаеля. Янголу не сподобалося така відповідь, тому він в одну секунду перейшов до важкої артилерії, клонуючи рухи Кровлі.

– Ти зі своїми квітами граєшся, доглядаєш за ними, і це не морока? Тим більше ці квіти могли б вижити і без твого втручання, а цей котик – ні. Тому він точно буде жити в книгарні або я викину всі твої квіти. – З кожним словом палець був все ближче і ближче до обличчя рудого, поки той пробував якось відійти, а якщо точніше втекти від такого тиску. Схоже, янгол витягнув свої козирі, тепер демон безсилий перед ним. Кровлі підняв руки вгору, мовляв : “Добре-добре…. Я здаюся, ти виграв”. На обличчі Азірафаеля з’явилася маленька посмішка, здавалося, що кіт теж посміхався. От, зрадник малий.

– Я… Гаразд. Нехай буде. Але ім’я виберу я.

♡♡♡

Через тиждень, коли кошеня вже трохи звикло, вони обоє не могли від нього відлипнути, хоча Кровлі міг іноді на нього щось на нарікати, але частіше він був гордий ним, бо той повністю підходив своїй кличці “Руйнівник”, ну, або іноді й “Сатана”, хоча і єдиним, що він руйнував були меблі. Це був маленький мінус, але він швидко залагоджувався спільною працею.

Ще демону не подобалась його проблематичність, яку він згадував ще в їхній розмові тиждень тому, а саме: в лоток ходити навчи, корм йди купи, ще прогулятися треба, побавитися, навчити не бігати по столах та лізти в їхню їжу. Одна морока. А Азі ще й заборонив робити з ним, як з квітами, тобто робити такі собі профілактичні бесіди з явними погрозами, бо він же кіт, живе створіння.

Але були й плюси. Тепер вони могли милуватися котиком, коли він спить, спати з ним (так, не кіт з ними, а вони з ним), робити разом хатні справи, відпочивати і зближуватися. Коли з’явився кіт, вони справді стали, мов якась подружня пара, і це було дуже кумедно і приємно…? Наприклад, те, як вони разом обирали йому червоно-білий нашийник (він був з одного боку білим, а з іншого червоним, тому вони часто міняли його місцями, не боячись зайвої мороки, бо так краще ж), замовляючи металевий кулончик з його ім’ям, ловлячи на собі здивовані погляди. Хіба це не ніжно? Що аж тепло розливалося в грудях, заставляючи щоки почервоніти.

Як мило Азі м’яв плямисті подушечки на лапках Сатани, безперервно посміхаючись. Це було так турботливо, проте Кровлі трохи заздрив йому, бо ангел приділяє йому весь свій час, але розумів, що янгол приділяє його і демону, тобто їм двом рівноцінно, але рудий хоче більшого, та мовчить, бо це більше схоже на слабкість, а не на проблему.

Як мило він вчив його слухати класичну музику. Хоча це швидше дивно, бо той справді почав вслухатися в неї, а коли весь день не чув, то бігати за ними, б’ючи своєю лапкою або вгризаючись зубами в ногу. Вони зробили Сатану справжнім джентельменом, хоч бери і костюм йому купляй та в арестократи одразу.

Крім того тепер, поки Азірафаель чесав Сатану, Кровлі почав йому розповідати свої історії, які придумував, роздивляючись малюнки. Він і не помітив, як в цих історіях почав з’являтися кіт, але це його робило щасливим, бо завжди, коли він згадував Руйнівника, янгол тепло посміхався, розбурхуючи темну воду в своїх очах, поки мідь в очах навпроти тихо плавилась від тепла навколо, яке випромінювали двоє його найцінніших котиків.

Перший, який лежав на колінах в Азі та тихо муркотав, перевертаючись збоку в бік, та другий, який був накритий легкою ковдрою й, спокійно співаючи якусь простеньку мелодію, повільно гладив Сатану. А Кровлі сидів біля них, обіймаючи янгола. Йому прийшлося зробити маленьку перестановку, щоб було зручніше лежати, а Руйнівник грайливо йому допомагав звичним чинном, все руйнуючи, щоб зараз вони обоє лежала на Азі, повністю тонучи в його обіймах та тихій пісні з дощем на фоні та какао під носом.

Янгол все не міг обрати кого гладити, тому просто почав гладити їх обох. Запустив руку в червоне волосся, яке торкалося його підборіддя, бо його власник примостився на його плечі, поклавши свою руку йому на ногу. Та в коротку, але лагідну шерсть милого котика, який повністю окопував його коліна, розтягнувшись на всю довжину, показуючи свій животик та доповнюючи мелодію своєї ніжною та лаконічною.

Зараз демон просто не міг усвідомити, що хтось міг просто залишити це сонечко на дворі, коли холод та дощ були просто всюди. Якісь нелюди. Кровлі поставив собі за мету знайти їх та запхати голих в коробку десь на вулиці, щоб вони зрозуміли його біль. А зараз Сатана освітлював все навколо своїми теплими промінчиками, не залишаючи жодного місця без свого світла. Він зігрівав не гріше за сонце, тому Азі і зараз боровся за ім’я “Санні”, але нічого не виходило, Кровлі був незворушним.

Стана, він же Руйнівник, не кіт, він повноцінний член сім’ї, який приносив щастя та незабутні спогади, емоції, які він розкидав своїм довгим хвостом по всій хаті, не оминаючи і тарілки з їжею. Його співмешканці вже майже звикли до нової приправи, навіть увійшли в смак, не можучи нормально їсти без його шерсті. Просто було вже не так смачно.

Тому Сатана є їхнім добрим другом, незамінним щастям, найкращою допомогою та найближчим рідним.

Цікаві факти про персонажів.

^ Як сміються різні персонажі, коли чуть не вмирають від сміху.

• Азирафаїл – сміється дзвінко, рідко стримано, періодично заглядаючи в очі співрозмовнику. Може прикрити рот рукою.

• Кроулі – сміється голосно, підіймаючи погляд вгору, а голову за ним. Іноді видає дивні звуки на подобі хрюкань. Ніколи не прикривається.

• Сатана (Руйнівник) – сміється, як коняка, при цьому своєю лапою, ламаючи все, що під руку попаде, зажмурюючись або дивлячись хто зна куди, чим не дає змогу зрозуміти, куди завдасть удар.