осінній сніг

відчуття, ніби вже зима. зима восени. зима… якою жахливою вона була минулого року, але якою прекрасною є зараз. в цей день. в цей момент. разом з ним.

поруч з тобою було тепліше ніж влітку. я могла зняти з себе весь одяг, але не відчувала би холоду. поруч з тобою мені не треба було ставати іншою людиною. емоції були настільки справжніми, що якийсь час я думала, що це все просто сон. поруч з тобою мені хотілось розмовляти. я не боялась, що мене, як завжди, не будуть слухати. поруч з тобою я не відчуваю самотність. серце і душа наповнені чимось теплим і легким. комфортно.

цей день я запам’ятаю назавжди. з того моменту, як пішов сніг в останні дні листопада, до того, як ми обіймались, стоячи під ліхтарем. ти посміхався. теж саме робила і я.

куди ж поділася твоя посмішка, коли я зізналася в своїх почуттях до тебе? куди зникли ті дні, коли ми почувались добре в обіймах одне одного? чому ти перестав спілкуватись зі мною так, як і завжди? чому перестав тримати мою руку?

я розбилась заради наших спільних моментів. я переступила через себе, свої почуття і страх. ти змінив мене. я думала, що ніколи більше не зможу відчувати те, що відчуваю до тебе зараз. ні, це не любов. це не щось непристойне або жахливе. це щось більше. більше ніж комфортне, більше ніж тепле, більше ніж яскраве. це більше чогось найбільшого. слова тут ні до чого. вони зайві. так само зайві, як і наші непорозуміння і сварки.

день був прекрасним. таким прекрасним як і сніг. таким незграбним як наш сніговик. таким теплим як мої рукавички. таким світлим як ліхтар, під яким ми бавились. таким дитячим як наш сміх. таким чудовим як ти.

мені неймовірно жаль, що цей день закінчився. як і наші спогади. як наші почуття.