Осяйно блакитний

У Парижі доволі тепло й радісно, на вулицях лине музика впереміш з розмовами і сміхом. Запахи переплітаються, змішуються, перебивають одне одного розтікаючись кварталами поміж людей.

Волосся Марінетт розтікається шовком по плечах до самих обрубів крил*. Кіт заворожено споглядає, ніжно проводячи по пасмах й раптом щось згадуючи, відсахується ніби від удару.

‒ Марі, то ти їдеш до Нью-Йорку?  –  він майже проклинав бісів показ де він був моделлю й переповнений щастям демонстрував її котелок. Марі навіть переймаючись через його алергію замінила пір’я на штучне.

Вона похмурніє та відводить погляд, що можна сказати другу якого отак зненацька полишаєш.

‒ Вибач, Котику. Це мій шанс, я справді хочу поїхати,  –  ніяково прочісує волосся пальцями.

Й усе замовкає, вони дивляться на вулички, де весело гуляють люди, гамір та світло від ліхтарів трохи заспокоює, дозволяє загорнутися в атмосферу щастя з головою, щоб навіть багато страждальні носи сховати. Кіт важко видихає, з розумінням поглядаючи на Марінетт.

‒ Я розумію, принцесо і завжди буду чекати тебе тут у Парижі.

Марінетт ніжно  усміхається та пригортає Кота до себе.

Час лине Кіт і Леді Баг з дня у день рятують Париж, все наче йде як зазвичай. Проте Адріану вже не вистачає тихих розмов з Марінетт, їх ніякових поглядів у коридорі між заняттями. Марі справді прекрасна, тому він і закохався, ще тоді на початку навчального року, коли вперше прийшов до школи.

‒ Ох, перепрошую, я тут трохи загубився. Чи не підкажете мені як дійти до мого кабінету?  –  звертається він до єдиної хто був у пустому коридорі, протягуючи листок з номером.

‒ Так, звісно,  –  після цих слів та її ніжного погляду у купі з м’якою усмішкою, Адріан і почав тонути у цих почуттях.

Дівчина була настільки милою, що навіть провела його до кабінету й поділилась макаруном з маракуєю, яку він просто обожнює. Може це доля?

Вони ще розмовляли декілька разів у стінах школи, хлопець здавалось виловлював кожну можливість та міцно тримався за неї. Питався чи однакова у них програма, переживав коли у неї закохався супер злодій, його дратувало до побілілих кісточок, що хтось отак нахабно примушує її, хоча були й свої плюси вони знову могли поговорити. А коли він побачив Марі, що підійшла до хлопця якого акумунізували й з щасливою усмішкою на устах привітала того з минулим днем народження, серце Адріана затріпотіло з новою силою. Її доброта сяяла з самого дна променисто блакитних очей.

Супер злодії були аж якось надто часто зациклені на Марінетт, то намагались помститись за бозна-що, то надмірно опікали її, то були знову ж таки закохані.
Проте його задушливий образ золотого хлопчика все ще зупиняв його від будь-яких рішучих дій. Аж тут Адріана осяяло, він згадав інцидент зі Злолюстратором, як йому тоді було легко жартувати та на повну проявляти свою симпатію, тому й вирішив почати залицятися до Марі у личині Кота. З маскою він міг сказати та зробити значно більше ніж зазвичай.

Спершу він з’явився на її балконі з трояндою у руках, незграбно привітався та назвав своєю Принцесою. Марі так здивувалась, що аж ледь не впустила чашку з чаєм. Отак Кіт заходив час від часу до неї на гостину, вона частувала його чаєм та солодощами, а він навзаєм приносив їй квіти муркотів різноманітні компліменти та змушував дівчину шарітися. Вони говорили довго та багато, про що завгодно, так Кіт навіть дізнався, що вона думає про Адріана. Нічого цікавого, просто милий хлопець, що вчиться з нею в одній школі, Марінетт навіть за друга його не вважала.

А якими ж веселими були їх походи у кіно, сміх та веселі розмови котилися залом впереміш з шипінням та обуренням інших глядачів.

До усього хорошого звикаєш, й він звик. А коли у нього це відібрали то не зміг оговтатись, Адріан мав ще тоді перед показом попросити її стати друзями, взяти номер чи щось ще, тільки не полишати все отак.

***

Сніг припорошив усе навкруги, вкриваючи навіть вікна своєю білизною. Природа спить, а життя продовжується, на вулицях так само гамірно та весело. Марі повертається до Парижу майже через пів року, бо ж Різдво, а його треба святкувати з родиною.Кіт з’являється на їх балконі під самий вечер, знову ж таки з трояндою, небесно блакитною** під колір її очей. За що отримав теплі обійми та гарячий чай. Вони довго розмовляли не змозі натішитись спілкуванням, адже Марі тут не надовго може на тиждень чи два. Нью-Йорк чекати не буде.

Раптом Марінетт замовкає й напружено відводить погляд, щоки червоніють, а пальці безперестанку крутять чашку.

‒ Коте, – серйозно промовляє. А Кіт напружується, бо є чого боятись. – З першої нашої зустрічі, я думала, що ти просто дурко. Проте зараз ти займаєш особливу роль у моєму серці, – видихає наостанок, спрямовуючи рішучий погляд в очі кольору перцевої м’яти. – Коте Нуар, я закохана в тебе.
Він розпливається в усмішці та не даючи Марінетт оговтатись, притискає до себе.

‒ Я теж…, – радісний голос різко обривається, коли він згадує про наслідки, обережно відсовується від дівчини. – Але Марі, я…

‒ Я розумію… Розумію, – вони замовкають.

Тиша тисне на вуха.

‒ Може поговоримо про це, коли я і Леді Баг переможемо злісного метелика? – грайливо підморгує жартуючи. Видно наскільки його веселість награна, Марі пригортає його до себе з ніжністю проводячи по золотих пасмах.

Більше вони не розмовляють, а Кіт йде залишивши недопитий чай.

***

Через декілька днів, Марі навідується до школи, аби зустрітися з класом та друзями. У коридорах тихо, людей не так вже й багато. Дівчина проходить пустим коридором як раптом чує:

‒ Марінетт,  –  кличе хлопець,  –  пам’ятаєш мене? Я Адріан Агрест, був у твоєму котелку на показі.

Дівчина ніжно усміхається дивлячись в очі кольору перцевої м’яти, такого ж кольору як у її першого кохання.

*Лопатки(так авторка любить банальні порівняння)
**Одне зі значень блакитної троянди – досягнення неможливого.