остання лінія

ґеральт їхав лише на тиждень: потрібно було перевірити селище поблизу на наявність утопців, а тягти в цю глушину любистка і цирі було, по-перше, безглуздо, по-друге — небезпечно, причому швидше для утопців, ніж для цих двох безпосередньо, про що він і повідомив, але вони все одно влаштували справжнісінькі проводи зі сльозами та хусточками. ну, гаразд, може, і без сліз, але чепурний шалик любистка так і просився сповзти з його шиї у витончену долоню і драматично майоріти на вітру.

зранку вони обидва вибігли на ганок: звиклий куняти до полудня любисток виглядав вельми комічно, але стійко опирався позіханням і спромігся одночасно заспокоювати цирі та кидати важкі погляди на ґеральта. плітка позаду вже починала виразно пирхати, так що ґеральт зібрав волю в кулак і востаннє скуйовдив цирі волосся на маківці, розкошлативши і без того безладну після сну зачіску.

— зовсім дитину зіпсуєш, — зітхнув любисток, — нічого, за час твоєї відсутності навчу її нормально заплітати коси.

— доки в тебе язик щовечора після візиту до шинку заплітається, це малоймовірно, — не залишилася у боргу цирі, так що любисток зобразив скорботний вираз обличчя і приклав руку до грудей.

 — вона так на тебе схожа, ґеральте.

— і це на краще. значить так, цирі — жодної магії за моєї відсутності. і тренування тільки з дерев’яним мечем, мені ще потрібна принцеса з двома руками, — цирі одразу ж виструнчилась, посміхаючись, — а ти, любистку… — ґеральт обвів його довгим поглядом і розвернувся назад до цирі, — наглядай за ним.

цирі кивнула. ґеральт подивився на обличчя любистка, таке спокійне і серйозне, але зі звичними бісиками в очах і тінню занепокоєння у вигині брів, і зітхнув.

— цирі, відвернись.

— це нечесно!  — вона одразу ж обурилася, — я вже не маленька, і я багато разів бачила, як ви цілувалися!

— цирі.

цирі фиркнула, схрестила руки на грудях і розвернулася до них спиною, демонстративно задерши підборіддя.

ґеральт тут же торкнувся чужої потилиці, зариваючись пальцями в каштанове волосся і притягнув до себе, цілуючи. він легко провів кінчиком язика за контуром м’яких губ, що віддавали чимось ягідним — любисток нестримно видихнув від подібного ентузіазму, так що ґеральт продовжував цілувати, прикусуючи і пестячи, впиваючись, мов джерельною водою, і все сильніше стискаючи в кулаку пасма. відірватися один від одного вдалося, коли любисток, не обдарований відьмачою витривалістю, але компенсуючий це відмінною впертістю, почав задихатися, так що ґеральт вирішив, що випадку з джином поки що досить і з жалем відсторонився, відверто облизуючись.

— ну ось, тепер і мені всю зачіску зіпсував, — видихнув любисток і зовсім заграюче пробігся пальцями від відьмачих грудей до плеча, — ех, ґеральте, як же нам бути? я вже сумую.

я теж.

— постарайся не робити дурниць, — цирі аж надто голосно кашлянула, так що ґеральт, востаннє стиснувши плече любистка, відійшов і осідлав плітку, смикнувши повіддя, напевно, трохи сильніше, ніж слід.

— вертайся скоріше, ґеральте!  — пролунав за спиною крик цирі, і ґеральт посміхнувся.

так, повернеться, звісно. тепер йому є, куди.