Остання крапля

Тим часом у кімнаті ґаздині проходить мислений процес. Вона зісталася сам на сам зі своїм страхом. Минулий вечір видався й так складним, настільки сильно вона не любила людні місця, що тижнями могла не виходи із кімнати. Їй так подобався її простір, у цьому вона знаходила найяскравіщі сюжети та фантазії для своєї творчості. Чомусь в такі моменти вона проводила паралелі із своєю матерю.
В дитинстві вона пильно слідкувала за мамою, коли та знаходилася у творчому процесі. Її завжди захоплювало як вона водила пензлем по полотну, як годинами могла сидіти за книгою, ніби розчиняючись у ній. Це були такі приємні спомини, вона з особливою любовью та ніжністю згадувала це.
Тоді і батько був такий щасливий, його улюблена жінка була настільки гарною фізично та духовно, що кожен би чоловік міг тільки позаздрити йому. У них із-за правду був гарний дуєт.
Але смерть матері все змінила. У таку скрутну годину, коли Фаїна і батько мали бути разом, чомусь віддалилися. І до тепер вони ніби різні члени родини, які інколи пересікаються на святах батька, коли він інколи заїзжає додому.
Але у Фаїни до сих пір лишилася найкраща подруга, вона з нею була від початку і до сьогодення. Як зараз, Галайко пам’ятає їх перше знайомство. Батько привів маленьку, худеньку сирітку до їх маєтку на п’ятий день народження Фаїни. Спершу господиня навіть не звертала уваги на неї, але коли її компанія ставала нестерпною, у них були дивні сварки. Але остання сама значуща і розкрила Фаїні очі на Таїсу.
– Чому ти мене так ненавидиш, що аж розмовляти не хочеш? – бідна покоївка вже і не знала що робити, тиждень гуляла вона маєтком, дивувавшись красою, а головний об’єкт роботи на неї, навіть, не звертав уваги.
Відповіді навіть не очікувалося, Таїса думала піти кудись самою пограти доки не почула тихий плач. Фаїна сиділа до неї спиною та заливалася плачем.
– Чому тобі сумно? – наважилася підійти ближче.
– Я.. я.. – заступорилася на місці.
– Скажи щось небудь, будь-ласка.. – Таїса вже і сама починає плакати.
– Я не знаю що робити! У мене ніколи не було друзів! – повернушись до Таїси розплакалася ще більше.
– У мене теж.
– Що?
– Давай станемо один одному першими друзями. – протягнувши мізинчик, радісно говорить Таїса, у неї аж камінь з душі спав.
Фаїна тільки спантеличено подивилася на дівчину, нахмурила брови, все ж перестаючи плакати.
– Протягни мізинчик і ми поклянемося бути друзями. Це така клятва. – Таїса зрозуміла що господиня нічого не зрозуміла показала як правильно. – Отак, а тепер скажи: “”Клянусь”.
– Клянусь.
І Таїса щиро засміялася, а Фаїна підхопила її настрій.
Від того дня вони і стали чимось більшим один для одного.
Фаїна не переносила грози, навіть, до тепер, вмовлявши кожного разу Таїсу, щоб та поспала у її кімнаті.
На цих вихідних теж був дощ, така гроза, що була дуже близька до стану господарки. Вітер колихав гілля дерев із сторони в сторони, у вікно щось увесь час постукувало і десь далеко вже стало блимати. Фаїна так перелякалась, що вирвавшись зі своєї меланхолії побігла до дзвіночка, звати її. Нестерпним було очікування, вона вже готова була зірватися з місця і сама до неї побігти.
– Мені теж страшно, але, Фаїно, майте совість вже в кінець. – в одній сорочці з книгою в руці вбігає у покої.
– Лягай зі мною! – нервово перебігаючи очами, хватає її у дверях кімнати. – Лягай зв мною! – пригаючи на ліжко, Таїса лягає слідом і та обіймає її що сили.
– Якщо ви будете так сильно мене стискати, я, навіть, не зможу вам нічого прочитати. – відшучуючись, зсуває напор зі свого живота і зібравшись з думками почимає читати. – …
Тяжке приривісте дихання Фаїни змінюється на більш спокоійне. Умостившись на плечі подруги, господарка закриває тяжкі віки. Але враз вдарила гучна молнія, що вона аж підскочила на місці, знову впившись в тіло Таїси.
Сама покоївка піджавши губу, заспокоїла свої нерви і як ні в чому продовжила далі.
– Що з тобой не так?! – викрикнула Фаїна, сівши на коліна напроти подруги.
Дівчина ніяк не відреагувала, продовжуючи читати далі.
– Ти мене взагалі слухаєш?! – ще більш розлютилася, відірвавши у неї книгу і кинувши у бік.
Таїса сконцентрувала погляд на кинутій книжці і повільно стала вести його у бік господарки.
– Що з тобою сьогодні? – у покоївки був настільки порожній погляд на, що Фаїна була готова розплакатися із-за цього.
Таїса була ображена не з проста. Єдиний раз, коли вона пішла проти волі своєї господарки був сьоголнішній випадок на ємоціях. Їй було настільки цікаво що знаходиться під тканиною полотна і цей був перший вибух ємоційний. До цього часу вона максимально себе стримувалася, але в той момент, коли господарка плакала із-за картини вивив її з колії. Перший раз пішло все не так, як повинно, влада і безпека пройшли скрізь. І це все не дає спокою до зараз, тому вона зривається зараз на господині.
– Я дуже втомилася і єдине я хотіла трішки почитати і лягти спати. – уввечері перед тим вона гірко плакала на самоті.
– І це таке виправдовування для твоєї поведінки? – не розуміла Фаїна.
– А те що ви жбурляєте моїми речами це виправдання вашого настрою? – всередині у дівчини щось переключилось і вона не змогла більше себе контрулювати. – Ви коли небудь цікавилися моїми почуттями, а не тільки своїми? Хоч думка підкрадалася що мені теж може бути складно? У цій дружбі чомусь тільки я взяла за це відповідальність і потакала вашим прихоттям. За увесь час ви хоча б слізинку на очах моїх бачили? Чому я тримаюся, а ви не можете узяти себе руки?
– Що.. – її очі наповнилися злізьми, піджав підборіддя і більше не могла нічого сказати. Так багато думок крутилося у неї в голові і стало так боляче.
– Вибачте, будь-ласка.. – побачивши цей вираз обличчя, Таїсі стало незручно за свої слова. – Я не хотіла вас образити. Ви у мене найкраща.. – поклала руку на плече господарки.
– Не чіпай мене! – ніби від огня тікаючи, ізвернула плече.
– Фаїна, я правда винна, що наговорила вам дурниць, вибачте..
– Вийшла з моєї кімнати!
– Господине!.
– Книгу свою забери! Щоб ти мені на очі більше не траплялася!
Фаїна не могла знайти спокою після того як вигнала свою єдину подругу. Але і залишатися на самоті під час такої грози було надто страшно. Тому вона попросила підійти найближчу підлеглу Таїси.
– Доброго вечора?. – до кімнати входить дівчина.
– Не мнися, вибирай книгу з полиці і скоріш до мене. – стираючи свої сльози, вдіваючи на себе нейтральну маску.
– Добре. – не очікуючи такого дивного прийому, швидко узяла до рук першу книгу і почала читати.
Слова розпливалися у неї в очах, долоні пітніли і глянцева поверхня книги зіскальзувала у неї з рук. Коли щвейцар сказав пройти їй у кімнату господині, бідна Василина ніби не втратила свідомість. До цього моменту, скільки вона працювала і ніколи не дозволялося, навіть, наближатися до неї, дивитися, а тім більш розмовляти. Єдина хто зі всіх могла це робити – Таїса. Взагалі Фаїна жила якимось дуже дивним життям, як здавалося Василині. Вона була ніби привидом, її маєток, а господарка увесь час сидить у себе, рідко покидая свої покої, а щоб вийти погуляти у себе в саду, то ніхто вже не пам’ятає коли то взагалі було. Василину дивувало, та водночас і лякало, це взагалі було ненормально, а тут з переляку її запрошують до її покоїв і з порогу поворять читати книгу. Зі сторони вона виглядала дуже холодною. Василина на секунду підняла погляд з книжки на господиню і її зустрів настільки пожираючий вираз облича, що та знову заховалася у рядки сторінки. Прочитавши ще декілька речень стрибаючим тембром голосу, вдаряє близкавка і за її руку чепляється льодяна долонь господині.
– З вами усе добре?. – дивиться на Фаїну, а та дивиться криштальним поглядом мертвеця на неї під яркий світ близкавки. – А! – перелякавшись, підскакує з ліжка, роняючи книгу з рук. – Вибачте, будь-ласка!
– Сідай.. – після невеликої паузи, тягне її назад.
– Вибачте! – ніби вже не плачучи, вертається на місце.
– Чому ти так дивно поводишся? – Фаїна вже починає лютувати. – Взагалі розумієш де знаходишся?!
– Так, усе розумію, буду нормально читати! – пищить від страху, боячись що та вишвирне її з маєтку.
– Та що тобі не зрозуміло?! Кинула ту книгу і заспокіюй мене!
На момент застигши, потім бере льодані руки гоподарки і починає суродомно розтирати їх великим пальцем. І слова не могла видавати із себе, навіть, не розуміючи що господарка від неї хоче. Декілька років вже працювала у неї і бачила її раз у декілька тижнів.
– Ти щось усе неправильно робиш. – нудьгує Фаїна, поклавши свої руки на стегна покоївки, починає їх масажувати. – От Таїса одразу б зрозуміла.. – на момента замовчала. – Зроби те що я попросила, інакше вилитиш звітси ще скоріше, ніж пришла.
– Добре, не гнівайтесь! – почала робити теж саме.
Таїса усю ніч гірко заливалася слізьми. Їй здавалося що це був крах. Вона згадала як ще в дитинстві намагалася привернути увагу своєю ґаздині. Усвідомлення того, що Фаїна, яка була для неї усім, так легко від неї відвернулася і проміняла її на іншу покоївку, було нестерпне. Таїса зненавиділа Глафіру, так сильно ревнуючи її до господарки, а Фаїна про руду тільки і думає. Її брала образа, що найкраща подруга малює дівчину, яку, навіть, і не знає, а нею нехтує. Хоча Фаїна не протримається і дня без Таїси і вони це прекрасно усвідомлювали.