Опівніч

Вони сплять у ліжку, коли телефен Сергія неочікувано дзвонить. Володимир незадоволено стогне і притискається до теплого тіла поряд. Спросоння не розуміє ще звідки лунає це звук. Сергій тягнеться до тумби біля ліжка і навпомацки знаходить гаджет. Піднімає слухавку навіть не глянувши на екран.

— Алло. Іванов слухає — звучить хрипко. Сергій все ще лежить на спині із закритими очима.

— Хто це? — Володимир підводиться трохи спершись на лікті і тре очі пальцями.

— Так, зрозумів. Зараз вже виїжджаю — Іванов кладе слухавку і повертає телефон на тумбочку. Крехтить і сідає на краю ліжка. Тре обличчя долонями в спробі прокинутися і вмикає невеличкий світильник. Встає з ліжка.

— Щось сталося, Сергій? — Володимир трохи схвильований. Він сідає на ліжку та мружиться від світла лампи. Іванов підходить до нього, нахиляється і заспокійливо цілує.

— Все добре. Це важливий виклик по справі. Треба їхати. Пробач, що розбудив тебе — гладить рукою чужу щетину і тепло посміхається. Відпускає, підходить до шафи і стягує з себе футболку через голову. Починає одягатися.

Володимир теж встає з ліжка і веде плечима від прохолодного повітря в кімнаті. Встиг пригрітися під ковдрою. Зупиняється біля ліжка і кидає погляд на Сергія, а потім його переводить на вікно. Він не знає точно котра зараз година, але на вулиці все ще темно. Поодиноко горять вогні у вікнах квартир навпроти. Видно, що на вулиці сніжить.

“Там холодно, кінець грудня все таки”

Думає про те, що Сергію ще пертися в таку погоду біс зна куди, а потім, точно, буде мерзнути на вулиці оглядаючи місце.

Взагалі Сергій майже полишив юридичну роботу. Майже, бо лише деколи брався за якісь важливі, на його думку, справи. І якщо така знаходиться, то він співпрацює з правоохоронними органами. Дуже рідко, але деколи його просили приїхати на місце аварії чи ще якоїсь події. За весь час так пізно звонили йому вперше.

— Може тобі хоч чаю в термос зробити? — питає і обіймає себе за плечі руками. Думка про те, що Сергій там промерзне до кісток змушувала і його відчувати холод. Будь його воля, то він би взагалі його нікуди не пустив, тим більше вночі і в такий холод.

— Можна — відповідає Іванов і натягує штани колір яких у напівтемряві не розібрати.

Володимир йде на кухню, вмикає світло і мружачись від його яскравості клацає електрочайником. Поки вода гріється він йде у вітальню і забирає з дивану акуратно складений плед. Розправляє його, накидає на плечі і кутається у мʼяку рожеву тканину. Шаркає по підлозі, дістає з полиці термос та не втримавшись позіхає. Дістає пакетики з чаєм. Чайник клацає і Володимир заливає кипʼяток у термос. Закидає туди два пакетики та притримує їх обережно за ниточки не дозволяючи потонути, бо потім, настоявшись, вийде не чай, а чифір. За кілька хвилин витягає їх та міцно закручує термос. Сергій підходить зі спини, обіймає чоловіка за талію і цілує у скроню. Вдихає запах чужого волосся на повні груди. Їхати нікуди не хотілося, але так треба. Схоже, що знайшли нові важливі деталі по справі. Він треться обличчям, як той кіт об чужу маківку і шепоче вдячно на вухо:

— Дякую. Ти у мене неймовірний — Володимир торкається долонями чужих рук, гладить.

— Ти тільки бережи себе там. Добре? — трохи повертає голову, щоб заглянути в обличчя Іванову.

— Обіцяю — Сергій цілує його в кінчик носа і притискає до себе ще міцніше на мить перед тим як відпустити — Мені вже треба їхати. Лягай спати.

Забирає термос, гладить на останнок чуже плече і йде в коридор по дорозі забираючи з тумби ключі від машини. Скоро двері за ним захлопуються.

Володимир стоїть у кухні у всепоглинаючій тиші квартири ще трохи,а потім кидає погляд на настінний годинник.

” Майже третя ночі” думає і видихає трохи втомлено.

Заснути зараз він навряд чи зможе, тому дістає чашку і робить собі чай з лимоном. Відходить у спальню за телефоном, а потім сідає за стіл. Зручніше натягує плед і огортає долонями чашку гріючись. Він сидить так десь ще з годину. Пʼє чай, гортає стрічку інстаграму, але усі його думки повертаються до Іванова.

Він може ясно уявити картинку, як Сергій підʼїзджає до місця виклику плавно прокручуючи руль. Як на його обличчя падає червоно-синє світло від поліцейських мигалок. Як він глушить мотор, застібає куртку під саме горло і виходить на вулицю легенько здригаючись від холоду. Як морозне повітря обпікає легені, а з рота вириваються білі клубки пари. Уявляючи це він сам не помічає, як засинає прямо за столом.

Сергій старається заходити в квартиру максимально беззвучно. Повільно провертає ключ у замку і коли той клацає завмирає на декілька секунд, а потім обережно відчиняє двері. На годиннику вже шоста ранку.

Неочікувано для себе помічає, що на кухні горить світло.

“Може забув вимкнути” думає і тихо починає роззуватися та стягувати з себе куртку. Та шурхотить тканиною і чоловік морщиться від того, як голосно це звучить у тиші квартири.

Мʼяко ступає по паркету і завмирає на порозі кухні затримавши подих. Володимир спокійно дрімає прямо за кухонним столом спершись обличчям на складені руки і закутавшись у рожевий плед.

” Чекав мене” думає Сергій і від цього у грудях щось приємно стискається. Він підходить ближче. Бачить, як глибоко та розмірено дихає чоловік і як мило розтріпалося у нього волосся.

” Бідося моя” нахиляється і цілує у скроню. Володимир лише морщить носа уві сні. Будити його не хотілося, але й дозволити спати так далі він не міг.

” Ще спина буде через мене боліти” тому він торкається чужого плеча і обережно трусить його.

— Вставай, золотий мій. Пішли в ліжко спати.

Володимир хмуриться і неохоче привідкриває одне око. Питає хрипло:

— Ти вже прийшов?

— Так, пішли. В нас ще є час поспати.

Допомагає Володимиру піднятися і дозволяє майже повністю на себе спертися. Сергій вкладає чоловіка в ліжко, накриває і хоче вже відійти коли чужі пальці торкаються його запʼястка. Володимир сонно бурмоче:

— Ти куди?

— Я тільки переодягнуся і одразу до тебе — і його відпускають. Нашвидкоруч змінивши одяг Сергій пірнає під ковдру і обіймає Володимира. Той рухається трохи влаштовуючись зручніше, а потім затихає вмостившись. Сергій відчуває тепле дихання на своїй шкірі і теж закриває очі. Дуже хотілося спати.