В який день все пішло шкереберть?
від Fanat Doctora– То як саме ви познайомились із ним? – блондин із цікавістю глипнув на свого батька, явно в очікувані, але продовжив скигливо протягувати слова, коли не отримав відповіді, – Чесно, я не розумію, тату. Чому ти маєш прикривати його вічні пʼянки?
Мурштейко і сам не знав за яких причин всього всесвіту та імовірностей він прикриває Михайла Петровича, затятого алкоголіка, що розпластався на підлозі авдиторії із пляшкою міцного в руках.
Це був понеділок.
Той самий понеділок в який все мало скінчитись. Платівка давньої історії прокрутитись до кінця, вичавивши з себе останні акорди драми із присмаком розчарування, зради та ненависті, і здавалось ще чогось.
– Лютецію, допоможи його віднести в мій кабінет, поки декан не почав свій ранковий обхід університету в пошуках проблем до яких можна було б прискіпатись.
В ту ж секунду одна така проблема видала протяжний, гортанний рев, повідомляючи, що все під контролем. Але все ж був нюанс.
Через 10 хвилин до навчального приміщення почнуть збиратись студенти, які очікують на неймовірно захоплююче знайомство з новими формулами царства цифр. Молоді люди звиклись до тяжкості математичних задач та вчорашнього перегару викладача, скупченості послідовності дій та розхристаному на вигляд немолодого чоловіка.
Михайло та Борис були однолітками, випущені з одного навчального закладу, які вели дружбу з підліткових часів. Проте вони були полярно різними навіть зовнішньо, не те що кажучи про цінності та світогляд.
– Оу, я вступив, – Лютецій відскочив назад, піднімаючи червоні конверси вище землі, що тепер були із кастомом рідини шлункового тракту та жовчі, можливо ще чогось, – Гидота.
Професор втомлено вдихнув більше повітря, розуміючи наскільки буде довгий день.
Стиль написання крутецький. Продовжуйте, будь ласка :3