Операція “звести двох голубків”

– Вставай, лінива дупа!  – почув Субін крізь сон.  – Чуєш?  Прокидайся!

Хлопець скривився, почувши дзвінкий голос сестри, який спросоння боляче бив по голові, і накрився ковдрою з головою.  Кілька секунд це допомагало і він подумав, що зможе подрімати ще трохи.  Але наступної секунди Воньон стягнула з нього ковдру і хлопець відчув неприємну прохолоду по всьому тілу.  Субін скрутився в клубочок, перетворюючись з високого юнака на переляканого їжачка, і прикрив голову руками, але дівчина не припиняла його діставати.

– Давай піднімайся, сонько!  – не вгамовувалась вона.  – Скільки можна спати?

– Відчепись!  – невдоволено озвався Бін.  – Дай ще трохи поспати!

– Ні, не відчеплюся!  Мама вже їжі нам поклала!  Ідемо снідати!  Ну, оппа!

Але хлопець навіть не ворухнувся і дівчина вирішила застосувати силу.  Наступної миті Су закричав на всю кімнату, коли пролунав болісний ляпас по його дупі.  Він навіть відчув, як на його шкірі залишився пекучий слід від її п’ятірні.  Воньон розреготалася і тут же вибігла з кімнати, зачинивши двері перед носом у Субіна, що побіг за нею.

– Тобі капець!  – кричав він.  – Ти дограєшся колись, мала!

– Ага.  Тільки штани одягни.  – хихикнула дівчина і швидко втекла на кухню.  – Чекаю на тебе за столом!

Субін скривився і потер місце удару на своїй сідниці.  “Дівчина, а б’є, як справжній силач…” – подумав він.  Хлопець підійшов до дзеркала.  У відображенні на нього дивився високий кудлатий кролик.  Так його називали і у школі, і в університеті.  Через свій високий зріст Бін часто відчував жахливий дискомфорт.  Він завжди і скрізь був найвищим, через що його часто дражнили, адже він був не з тих, хто міг дати відсіч.  А значить ідеальною ціллю для глузування.

А потім Су прийняв свою орієнтацію.  Тоді про це якимось чином дізналися всі, хто любив дражнити його.  І саме тоді на третьому курсі університету з’явився його перший хлопець.  Його жахливий досвід.  Краще б він був і досі самотній.  Вони зустрічалися лише місяць і ніколи не заходили далеко.  Вони цілувалися тільки в щоку, а на побаченнях навіть не трималися за руки.  Тоді Субін не знав, що це дивно, адже зовсім не знав, що таке стосунки.

Потім стався їхній перший справжній поцілунок, але все, що було після цього, зламало Біна.  Зламало його та його поняття про почуття.  Його хлопець напився у дрова і повалив Су на ліжко.  Можна було подумати, що він його зґвалтує.  Але Субін би хотів, що краще все закінчилося п’яним сексом, ніж те, що він почув.  Те саме зізнання… Вони поцілувалися, а потім його так званий бойфренд сказав:

– Смішний ти.  Думаєш, що я кохав тебе?  Я ненавиджу геїв.  Ми з хлопцями посперечалися як довго я протримаюся.  Ти мерзенний педик.  Терпіти не можу таких, як ти.

З того часу світ Біна перевернувся з ніг на голову.  Він довго плакав.  Кілька днів.  А потім просто перетворився на беземоційного робота, який лише працював та допомагав батькам.  Наразі вже минуло півтора роки, а бажання розпочати нові стосунки так і не з’явилося.  Але, можливо, він просто ще не зустрів того, хто б зачепив його серце.  А поки що він зовсім не хотів бути у стосунках.  Того жахливого місяця йому вистачило.

Субін швидко причесав своє чорне волосся, одягнув сірий домашній спортивний костюм і піщов на кухню, де його сестра із задоволенням уплітала запіканку.  Щойно вони зустрілися поглядом, дівчина показала йому язика, а Бін похитав головою і сів за стіл.  Мати з посмішкою поставила перед ним тарілку і він кивнув на знак подяки.

– Дякую, мамо.

– Смачного, синку.  – відповіла жінка і приступила до миття посуду.

– Як спалось?  – хитро посміхнувшись, запитала Воньон.  – Жахи снилися?

– Добре спалося, поки ти не прийшла мене будити.  – сказав він.  – У мене досі дупа болить.

– У цьому винна не я, а твої коханці.  Тож питання не до мене.

– Ой, замовкни!  – Субін зім’яв серветку і жбурнув її в сестру, яка залилася реготом.  – Дівчина-довгий-язик…

– Діти!  Не сваріться!  – почувся голос матері.  – Воньон, ти б краще поспішила, а то запізнишся до університету.

– Ой точно!  – схаменулась дівчина, подивившись на годинник, і, взявши з стільця рюкзак, швидко попрямувала до виходу.

– Щоб тебе інопланетяни викрали… – буркнув Су.

– Я все чую!  – засміялася Воньон і вибігла надвір.  – Усіх цілую!  Я пішла!

Дівчина мчала так швидко, як тільки могла.  На щастя, потрібний автобус приїхав тієї ж хвилини, як вона примчала на зупинку.  І їй справді дуже пощастило, бо вона встигла на пару хвилина в хвилину.  Як тільки дівчина залетіла в аудиторію, очі знайшли знайому рожеволосу голову.  Йонджун широко посміхнувся і помахав їй, закликаючи сісти поруч із ним.  Воньон без вагань опустилася на місце поряд з другом і почала слухати якісь чергові плітки та скандали університетських парочок.

Починалася чергова нудна пара з філософії, тому дівчина, щоб не заснути, почала малювати всякі каракулі у своєму блокноті.  Йонджун тим часом підключив навушники і заплющив очі, поклавши голову на складені руки.  У навушниках заграла спокійна класична музика, що зовсім не сходилося з його зухвалим характером.

Якщо Воньон не переносила тільки фізику і філософію, а інші предмети легко терпіла і навіть любила, то хлопцеві ненависно було все.  Хоч він і ходив на пари, але чисто заради того, щоб посвітитись у нових шмотках, списати щось у когось і побалакати зі своєю найкращою подругою.  Вчитися він не любив, але його батьки вирішили все за нього.  Він любив музику, танці та свободу.  Саме тому він і став одним із найпопулярніших хлопців в університеті – через свій образ неформала.

Протест проти навчання виражався у його одязі, макіяжі та кольорі волосся.  І хоч він не виглядав як дівчисько, про що постійно говорив його батько, а скоріше, як зухвалий представник емо культури, його батьків це жахливо дратувало, а його тішило.  Те, що бісить їх, вважалося в нього правильним.  Єдине, що хлопець любив в університеті – це парні проєкти.  Адже можна було зробити мінімум і скинути все на свого партнера, а оцінку ставили обом.  Ось так і виходила оцінка на шару.  Тому Йонджун справді зрадів, коли наступної пари з етики сказали:

– Воньон та Йонджун ви будете в парі на проєкт.

– Тільки цього разу все чесно.  – застерегла дівчина, тицьнувши Йона пальцем у груди.  – Зроби бодай щось.  Я не хочу все за двох писати.

Той надув губи, але швидко розтанув, оскільки остання пара нарешті добігла кінця.  Друзі, як завжди, попрямували поїсти в найближчий фастфуд і, обговорюючи все на світі, набрали собі купу їжі.

– Мене дістала ця викладачка.  – насупився Йонджун.  – Навіщо мені взагалі ця етика?

– Щоб ти ноги на стіл не закидав.  – посміхнулася Воньон і легенько шльопнула його по нозі, яку він справді розмістив на краю їхнього столика.

– Ще одна зануда.  – пирхнув він і сів рівно.  – Чому не можна робити все, як мені хочеться, а не діяти за якимись безглуздими правилами?

– Бо без них світ був би у хаосі.

– Ходячий хаос сидить навпроти мене.  – хмикнув хлопець.

– Я зараз ці палички тобі в очі вставлю.  – пригрозила дівчина.  – Якщо ти не забув, то палички дві та очей теж двоє.

– Все-все.  Зрозумів.  – хмикнув Джун, поїдаючи свою картоплю фрі.  – До речі, ти вже визначилась із темою нашого проекту?  Тому що я в цьому не шарю.

– Ну… – замислилася Вонен, постукавши пальцями по губах, а потім хитро посміхнулася.  – Особливості побудови стосунків між людьми.

– А чому саме цю?  – поцікавився хлопець.

– Тому що маю можливість провести експеримент.  – неоднозначно відповіла вона.

– Дивна ти… – здивовано скинув брови Йонджун, а потім знизав плечима і продовжив їсти.  – Втім мені начхати, все одно я в цьому не шарю.  Допоможу лише з технічними проблемами та оформленням.

– Ну, хоч би так.  – зітхнула дівчина.  – Ти вже доїв?

Йонджун, запхнувши до рота останній шматок бургера, кивнув, викликавши сміх у Воньон.

– Тоді йдемо.  Незабаром будуть наші автобуси.  – сказала вона і друзі покинули столик, знову почав обговорювати якусь маячню.

Додому дівчина дісталася швидко і тут же зайшла до їхнього сімейного кафе.  Тільки цього разу на кухні працювала мати.  Десь поруч був батько, звіряючи з постачальником нові привезені продукти.  Воньон усміхнулася татові й підійшла до матері, поцілувавши її в щоку.  Жінка відразу засяяла.

– А де Субін?  – запитала дівчина, одягаючи фартух.

– Поїхав за якоюсь книгою.  – відповіла пані Чхве.  – сказав, що скоро повернеться.

– Ех… Він все читає… – зітхнула Воньон і почала мити овочі.  – Так і лишиться один до кінця своїх днів.

– Хіба він слухає?  Йому тільки робота та книги цікаві.  – сказала мама.  – Після того випадку стільки часу минуло.  Пішов би, прогулявся… Знайшов би собі якогось хлопчика.  Так ні…

– Марно, мамо.  – похитала головою Воньон.  – Я вже вчора казала йому.  Як об стінку горохом.  Але знаєш… У мене тут з’явилася ідея… Не знаю, правда, чи варто…

Жінка зацікавлено повернула голову до дочки і змовницьки прошепотіла:

– Кажи, що ти вже вигадала…

– Я тут подумала… Якщо він сам не хоче знайомитися, то треба познайомити його з кимось.  І я вже маю гарний варіант.  – відповіла дівчина.

– Так?  І що це за варіант?

– Так?  І що це за варіант?

– Мій найкращий друг.  Йонджун.  Я тобі про нього розповідала.  Він також гей.  Симпатичний, веселий і, найголовніше, поки що ніким не зайнятий.  – сказала Воньон.  – Чекай.  Я зараз тобі покажу фото.

Дівчина швидко витерла руки і дістала телефон, почавши шукати їхнє спільне з Йонджуном фото.  Нарешті, знайшовши його, вона повернула телефон екраном до матері.  Та придивилася до знімку і за кілька секунд задоволено посміхнулася.

– Справді симпатичний… – закивала вона.  – Думаю, вони б чудово виглядали разом.

– Тааак… Я теж так вважаю!  – радісно вигукнула Воньон.  – Йонджун на вихідних прийде до нас.  Ми проект робитимемо.  Думаю, тоді й познайомимо їх.

– Потрібно буде щось для вечері приготувати.  – зайнялася ідеєю жінка.

– Якщо що Йонджун любить лазанью.

– Так, треба запам’ятати.

Мати і дочка ще довго обговорювали операцію “звести двох голубків”, поки ні той, ні другий не здогадувалися, що їхнє життя скоро круто зміниться.