Онлайн

Ештон стояв в бібліотеці і розглядав вже готовий князівський договір. Договір готовий, а Картер – ні. Хм… Ештон створив ще один блок інформації. Такий же. Просто скопіював. І в новому договорі начисто зніс частину, що відповідала за милість Повелителя. Почав заново. Для кого робити? Для Сірін. Її договір найлегше зруйнувати. Зрештою він знає про цей договір все. Він сам його створив. Там є похибка. Проблем бути не повинно.

І затягнуло так… Що він і не помітив, коли настав час вечері.

– Серце Шазарії, дозвольте відволікти.- Лорія (пташечка така маленька, співоча, дуже гарна)- позивний Лори, дочки Лі. Дівчина дуже толкова виявилась. Ванесса її собі в підпорядкування забрала. Інколи нею дірки в графіку тепер затикає.

– Так?- Відірвався Ештон від голографа і привітно їй усміхнувся. Дівчина зовсім на Лі не схожа. І на матір теж. Серйозна, але жива, емоційна. Розважлива і зібрана. Але не занудна. Вона ніби балансує між грайливістю і серйозним ставленням до всього. Хоча прикинутись супер-серйозною вміє за потреби. Просто зовсім не бажає жертвувати своїми… особливостями заради чого б там не було. Вміру егоїстична. Ештону вона подобалась.

– Потрібно повечеряти.- Усміхнулась вона. Ештон скривився і з жалем перевів погляд на договір. Ех… Тут ще роботи не початий край… Ну, гаразд…

– Окей, дякую.- Кивнув Ештон. І сів за стіл. Мала швидко все зробила і пішла.

А Ештон продовжував роздумувати за функціонал договору. І… Потрібно вже подумати за волю для князів. Хех…

– Ештон!- Забіг в бібліотеку сполошений Рікон.

– Що?- Перевів він погляд на Рікона, виринаючи з роздумів. Насправді окрім ще цієї медитеції він ще не розгрібся з усім… Ще й Пірей вимагає борг – уже назбирав йому матеріалів для аналізу…

– Повелителька вийшла з медитації. Розвідники повідомили…

Ештон вже не слухав. Вибіг з бібліотеки, находу викликаючи вільну капсулу. Як же він скучив!!! О!!! Стоп… Може ментальний зв”язок спрацює?

《Мерін, кохана!》- З надією, не припиняючи бігти до місця паркування капсули, звернувся Ештон. Але відповіді не було.

Ештон добіг і капсула приїхала, майже одночасно. Він влетів в неї, ліг з нетерпінням, вбиваючи на ходу координати ментальним наказом. Чорт! Ще ніколи капсула не закривалася так повільно! Ну, поїхали. О, чорт! П”ятнадцять хвилин! Як витримати? Це скільки він уже Мерін не бачив і не чув? Так… Майже два місяці!!! Два місяці! О, він скоро поїде у відпустку! О, добереться він до неї! О, не дай Боже хоч одна жива душа на заваді стане! Як же він скучив!!!

Приїхали! Нарешті! І, чорт! Ця капсула відкривалася надто повільно, Ештон не витримав і просто відірвав нахрін цю єбучу кришку!!! Вилетів звідти і помчався назустріч з Мерін. Він біг. А перед ним розпахувалися двері від його ментального наказу, а все вечірнє відділення, побачивши оскаженілого Серце Шазарії просто розтупалося, а хто не встиг – отримував прискорення потоками енергії Ештона. І він, чесне слово (!!!), доклав усіх зусиль аби нікому не нашкодити. І бісові двері в центр зв”язку не відчинялися без доступу, але Ештон не мав настрою і терпіння чекати, поки йому відкриють, і просто виламав їх акуратно, але блискавично, скрутивши в трубочку. Ештон влетів всередину. Там всі завмерли, дивлячись на оскаженілого Ештона.

– Де вона?- Вже просто не сила чекати! Ще може якби не бісова капсула!!! Ештон роззирнувся і побачив екран з звітом, що Розвідник відправляв. Ештон швидко проаналізував: звіт у компактній та зрозумілій формі, блоки інформації поділені на сфери життя – це для Мерін. І його мало цікавило як він розрізнив здалеку і блискавично що до чого – він відчував це для Мерін, і все тут. Для неї. Він просто безцеремонно схопив всіх, хто були у нього на шляху і розсунув їх, кому не пощастило – завис в повітрі. Ештон підскочив до екрану відправив, що не встигло відправитись, і написав гарячково:

“Мерін, кохана. Це ти тут?”- І з нетерпінням став чекати відповіді. Як же скучив! Але відповідь не приходила. Чорт!

Ештон обернувся і знайшов когось поглядом:

– Чому так довго?- Нахмурився він, не фільтруючи роздратованого тону.

Всі були в шоці. Але Об’єкт його уваги взяв себе в руки:

– На відправку повідомлення потрібен час. Повідомлення зашифровується і розшифровується, аби його не могли перехопити. А також слід врахувати відстань…

– Скільки?!- Не витримав Ештон.

– Хвилина в кожний бік.- Швидко випалив Розвідник.

Ештон нетерпляче поглянув на екран. Тоді роззирнувся, відшукав стільчик, притягнув його до себе і приречено бухнувся, чекаючи відповіді.

– Серце Шазарії…- Акуратно звернувся хтось. Ештон обернувся до іншого Розвідника очікувально.- Ви… не могли б… Відпустити наших колег.- Вказав він під стелю. Ештон перевів туди погляд. Там висіло кілька наляканих мужиків.

– А, вибачте.- Ештон акуртно їх опустив. Тоді роззирнувся.- Вибачте за переполох. Просто… За дружиною скучив. Знаєте, в медитаціях час по іншому йде… Таке враження, що уже два роки її не бачив. А може і більше. Ще коли медитацій багато, а не одна…- Зітхнув Ештон і приречено перевів погляд на екран.

– Нічого-нічого. Ми розуміємо. Всі ми сумуємо за дружинами. Час від часу.- Запевнив Розвідник, підсміявшись трохи нервово.

“Здрастуй, душа моя. Як у тебе справи?”- Ештон радісно підскочив до екрану, готовий його розцілувати. І більше його уже нічого не хвилювало.

“У мене все добре! У тебе як? Я так скучив! Що ж ти так довго в медитації була? Ти там не голодна? Може я пришлю до тебе когось?”- Ештон відправив повідомлення, а потім покусав губу.

“Тут так довго йдуть повідомлення! Дві хвилини! Немає сил чекати! Розкажи мені все! Як тобі пустеля? Тяжко?”- Відстрочив Ештон. Але сил чекати і справді жодних немає.

“Я вирішив влаштувати собі відпустку. Поїду до тебе. Потрібно тільки деякі речі позавершувати… Я вже завершив печать-оберіг для клану Макнармерів. Зі мною Шона і Архітектор працювали. Тепер вони роблять аналогічні проекти для великих міст Зовнішнього Світу.”- Розказав Ештон.

“А ще я тут безсовісно відібрав у розвідників засіб зв”язку і не каюсь. Нехай мені зроблять щось типу телефону, щоб з тобою спілкуватись, або нехай терплять.”- Безапеляційно заявив Ештон.

“А ще я працюю над князівськими договорами. Мені, до речі, потрібен твій дозвіл. Хочу укласти один звичайний договір з ларом. Виклик мені кинув, уявляєш? Я так здивувався. Але, ти ж знаєш… Не можна відмовляти самітникам. Довелося битися. А малий виявився нічого. От і беру в зграю. Я ж тобі обіцяв.”- З усмішкою строчив Ештон.

“Ох, серце моє! Пробач, що змусила чекати. Я не голодна, не хвилюйся. Зорі годували мене, поки я була в медитації. Не втрималась від спокуси. Як же довго я не медитувала в спеціально призначених для цього місцях. Якщо, звісно не рахувати піраміди для заключення союзу душ, але відчуття все одно не ті. Шкода, що розташування сузір”їв не таке, як колись, але мені і цього вистачило. Коханий, ти змушуєш мене сміятися! Який же ти нетерплячий! Все гаразд, пустеля не приносить мені дискомфорту. Хоча колишній Єгипет мені більше був довподоби. Я навіть подумувала над тим, аби відправити сюди садівників, нехай би знову зайнялися озелененням…”- Писала вона. І Ештон жадібно вчитувався в рядки. Так точно! Садівники! Він має ідею, як порадувати кохану по поверненню. Він негайно відкрив Ключ і призначив зустріч з садівниками з галереї Мерін за три дні. Він встигне відтворити на голографі спогади.

“О, печать-оберіг? Звучить цікаво. А що попросиш взамін? Я чула, що у них якийсь із членів клану зумів скористуватися твоїм амулетом. Можливо його кандидатура тебе зацікавить? Тобі потрібні князі.

Коли ти змушуєш сміятися мене, я теж стаю нетерплячою. І виникає бажання як найшвидше побачитись з тобою. Розвідники викрутяться, не думаю, що вони зможуть часто ділитися з тобою засобом зв”язку. “- Ештон просто зараз обслинявить екран. Цікаво, а якщо попросити ХієдХайн прокласти шлях через простори до Мерін, а потім створити портал – він зможе дістатися до Мерін? Принаймі він хоче залізти в екран і опинитися по той бік вже зараз! Негайно!

“Чудові новини! Рада отримати звістку, що ти працюєш над питанням своїх князів. Звичайно, я надаю тобі дозвіл, аби ти уклав договір з ларом. Нехай новий член твоєї зграї служить тобі вірно і буде корисним. Я дуже жалкую, що не стала свідком твого двобою. Це урочиста подія в житті кожного Повелителя. Вітаю тебе з першим викликом. І хоча мені важко змиритися з тим, що твій суперник залишився живим, я ставлюся до цього з розумінням – твій народ інакший. І воля твоя інакша.”- Ештон відчував таке нетерпіння, захват, любов, просто всі можливі відчуття одночасно – ніби все змішали блендером і вилили в його тремтячу душу. Він хоче до неї. Може ну його все до біса і поїхати вже?

“На рахунок Рікона і Сірін – ти була права. Вони мої князі. Ми вирішили називати князів – наставниками. Так для ларів звичніше буде. Отже, Сірін та Рікон перейняли мою волю Повелителя. Це змішалося з субстанцією наших стосунків і еволюціонувало у волю Повелителя для князів. Точно таке, як в договорі Пірея. Я його годую до речі, бо він скаженів від голоду. Так от. Тепер мені потрібно переукласти договір з ними на князівський, прошу і на це дозвіл. А ще, як виявилось, я мав дитину в ієрархічному плані – Картера. Цей придурок склав мені Клятву Вірності. Тепер руйную цей договір… Роботи там – катастрофічно багато. Прошу дозвіл і на цей договір. А ще Кір. Він виявився менталістом, що спеціалізується на управлінні свідомістю. Я його теж хочу взяти в князі. Можна? Якщо чесно, стільки всього! Я тобі при зустріч розкажу! А ще Кір книгу пише, аби мені було легше спілкуватися з оточуючими. Ахах… Прочитаєш? Це з моїх пояснень…”- Ештон написав. Відправив. Перечитав. І вирішив, що чекати надто довго – почав писати, чи то видобувати з себе?, нове повідомлення:

“На рахунок печаті-оберегу і ціни. Я вже давно вирішив, що Шона надто корисна, і я не доплатив. Я їм поясню це. Я просто доплачую, аби обмін був рівноцінний. А якщо стане потім моїм князем – ще щось їм дам.”- Ештон перечитав. Рішуче кивнув і відправив. Ештон витримав рівно секунду – знову почав строчити нове повідомлення:

“Я скучив! На скільки мені можна залишити Шазарію?”- Повернувся він до найважливішого питання, що його турбує.

Ештон сидів, прилипнувши до екрану, а повідомлення все не приходило! Чому? Чому так довго! Рррррррррр. Ештон почав потихеньку скаженіти від нетерпіння. І, мабуть, Розвідники це відчули, тому що знову потихеньку перемістилися від Ештона подалі. А до цього – вже знову працювали. Ештон відкинувся на спинку стільчика, закинувши голову назад і протяжно зітхнув. О! Повідомлення!

“О! Швидко ти набув князів! Чотири князі – це вже пристойна цифра! Я теж спершу мала чотирьох князів! Звичайно, надаю тобі дозвіл на усі чотири договори. Ти думав уже як будеш закріплювати? Поцілунку буде не достатньо. Ну, звичайно, залежить від будови договору… У будь-якому випадку, з нетерпінням чекаю новин. Я воліла б поглянути на твої князвські договори, мені цікаво. Якщо не заперечуєш. (-Пф!!! Звичайно покаже! Він ще й так старається, включно, бо похвастатись хоче!)

Воля Повелителя для князів… Ти неймовірно талановитий. Я не припиняю дивуватися скільки всього ти дізнаєшся з немислимих джерел за такий короткий час! Я ніколи не відділяла це поняття від князівського договору. Проте залюбки вислухаю твою точку зору! Якщо ти правий на рахунок утворення цього виду зв”язку, тоді виникає логічне питання: як же тоді виникала воля для князя у тих князів, що переходили у спадок від попереднього Повелителя. Хоча, визнаю! Зв”язок такого князя з новим Повелителем значно слабший! Мені коштувало зусиль, аби контролювати їх в повній мірі. Я навіть посилювала договір. Можливо, я не вірно чинила, залишаючи їм життя. Зрештою, проблем від них завжди було більше, аніж користі. Що тут говорити? Я і сама була таким князем, що в результаті кинув виклик своєму Повелителю. Хм. Дякую, душа моя, мені є над чим подумати з цього приводу.

Мені подобається це вираження емоцій: “Ахаха”. Це сміх? Якщо так, то дуже кумедно. І на рахунок Картера – теж дуже кумедно. А от на рахунок Пірея… Не будь надто щедрим. Нехай сам думає за своє харчування! Вистав йому достойну ціну! Ще чого цей світ не бачив! Щоб мій чоловік Пірея годував! (-Чорт, хоч би Пірею не влетіло.)

Твої листи приходять надто швидко! Я не встигаю відповідати!

Ну, що ж! І знову мова про твою надмірну щедрість! Але, якщо ти так високо оцінюєш юну Макнармер, то, звичайно, дій, як вважаєш за потрібне, душа моя.

Не хвилюйся щодо відпустки. Шазарія може деякий час функціонувати і без присутності Повелителів. Я чекатиму на тебе тут з нетерпінням.”

Ештон радісно і жадібно читав. Як же! Як же, чорт забирай!!!! Він хоче до неї! Що йому потрібно ще зробити? Так. Позаключати договори. Це по-перше. Так! Спершу відпише, буде думати, поки чекатиме повідомлення!

“Я не просто не заперечую! А дуже хочу похвастатися! Я тут стараюсь, між іншим! Як виявилось, створювати князівський договір дуже цікаво! Така свобода можливостей! Я тільки ще волю Повелителя не сформував… Але вже на цьому етапі. О! До речі! А як щодо протяжності життя? Як встановлення князівського договору вплине на їхню протяжність життя? Я підстрахувався і додав можливість кинути виклик з рядом умов. Не хочу, аби вони тут застрягли поруч зі мною… Нехай самі вирішують скільки їм жити. В тебе навчився цьому. Думаю, ти права.

На рахунок Пірея – не переймайся. – Тут Ешон зробив паузу і ретельно обдумав, що напише:- Я його сам вмовив. Не хочу, аби твої діти голодували. І, так, ціну я йому виставлю. Але, як по правді, я й сам багато дізнаюсь, поки годую його. І він мені з Кіром допоміг. Там ціла історія була… А порятунок князя чогось та вартує… Словом, ніхто не ображений.

Може мені двічі у відпустку з”їздити? Хочу тебе побачити! І не тільки побачити! Ахаха(так це сміх). У мене твій запах перед носом стоїть одинокими ночами! Спершу спати не міг! Що ти зробила зі мною, демонице моя! Кохаю тебе! Скоро тут весь екран розвідникам обслинявлю! А можна через цей пристрій переслати фотографію?”- Ештон відправив і негайно причепився до розвідників:

– Можна через цей пристрій переслати фотографії?- У Ештона було таке враження, що він від жадібності зараз слинею захлинеться… Може це через те, що він не довечеряв?

– Ні, на жаль, не можна…- Розвідник хотів ще щось говорити, але Ештону було уже начхати… Він зосередився знову на екрані. І чхати було на голод, який підступно до нього підкрався і намагався його відволікти.

” Не можна, на жаль… Ех…”- Ештон розчаровано зітхнув.

” Я з жінкою вже мільйон років не переписувався. І щасливий спробувати це з тобою, але краще б ми були разом…”- Знову зітхнув Ештон.

Отже… Що йому потрібно зробити, щоб відправитись у відпустку? Договори – раз, проекти на обереги – два, було б добре ще з амулетами розібритися – три (але це вже буде видно)… Що там ще? Ештон напружено думав. Ну, так то все… Подарунки треба Мерін і Лагору привезти… О! Повідомлення!

“На рахунок протяжності життя – не можу бути певна. Ані люди, ані лари раніше князями не були. Але, я б на твоєму місці додала б це у функціонал – продовження життя. Про всяк випадок. Щодо ларів – навряд це спрацює. Навіть союз душ не вплинув на природу їхнього довголіття. А от щодо людей – питання надзвичайно делікатне. Продумай все, що тільки спадає на думку. Але мені імпонує, що ти… приймаєш мої рішення і мій світогляд, котрий я здобула, спираючись на свій власний життєвий досвід, який, подекуди, я б воліла не спіткати. Я ціную. І це поглиблює мої почуття до тебе. Я щаслива йти з тобою одним шляхом на двох. Дякую тобі за це. (-ох, кохана…- у Ештона боляче стислося серце.)

На рахунок Пірея… Що ж не буду сердитись. Але ситуація вийняткова. На майбутнє – ми уникатимемо подібних казусів.(-Фух. Пронесло.)

Коханий, не думала, що у тебе такий гострий нюх. Нам потрібно спробувати спільне полювання! (-Пффф…Ахах!- Вона переоцінює Ештона.) Ооох, чекатиму з нетерпінням. У пустелі не так багато тварин. Але, скажімо, гадюку вполювати можна. Місцеві бедуїни смажать її м”ясо. Головне, аби вона себе не вкусила. Таке м”ясо людям їсти не можна. Я не думаю, що це тобі серйозно зашкодить. Але навіщо витрачати зайву енегію на регенерацію через зіпсоване м”ясо?

Ось! Бачиш, я ж казала, що на роль демона я годжусь куди краще, аніж на роль божества! Ахах.

І на рахунок того, куди тобі і на скільки часу їхати – не запитуй у мене. За нашими домовленостями ти вільний самостійно вирішувати що тобі робити з цього приводу.

Приїжай сюди, та й побачиш мене, нащо тобі фотографія, коханий? (Він напише її портрет. І повісить у себе в спальні. Так. Вирішено.)

Що ж, зауважу, що переписуватися люди завжди любили. Хм… Якби висловитися… Ще з першого букета квітів, подарованого тобою, я зрозуміла, що мене чекає цікава екскурсія крісь людські залицяння. Щиро радію, що розділяю цей досвід з тобою – моєю істинною парою. І радію, що є ще цьому світу що мені припіднести. А я гадала, що мене важко здивувати. Що ж, схоже демони не вибагливі.”

Ох, кохана… У Ештона серце вариться у власному соку… Як же він її кохає, любить, цінує, жалкує. Ох, його особисте щастя.

“Кохана, це я тобі повинен дякувати за те, що йду з тобою одним шляхом. Дякую, щастя моє. Душа моя. Демонице моя! Ахах! Моє особисте божество. Моє натхнення. Кохаю тебе.

Щодо твоїх порад – дякую. Ти казала, що пізніше підправляла свої князівські договори. І я планую робити так само. Але, звісно, спробую зробити як належить одразу.

На рахунок спільного полювання – я тільки “за”, але ти явно переоцінила мій нюх. Я не зможу унюхати гадюку. Але навчусь її готувати – це без проблем.”- Ештон відправив це з посмішкою. І пригадав, що він обіцяв коханій ночівню в печері… Тааак… Де в Єгипті печери?

” Кохана. Я маю для тебе завдання. Хочу, аби ти замовила у мене подарунок. А я бігав, як сайгак і організовував це для тебе. Будемо продовжувати для тебе екскурсію по території людських залицянь.”- Усміхнувся Ештон. І чому йому так на все начхати?

– Серце Шазарії.- Акуратно перервав Ештона Розвідник. Ештон перевів на нього незадоволений погляд, всім своїм виглядом говорячи – що екран він не віддасть найближчим чином і готовий за нього битися. Розвідник вираз обличчя розцінив правильно (ну ще б, Ештон так вчепився в екран, що кожен зрозумів би, а він же до стіни прикріплеий – його тримати не треба) і затараторив швидко:- Ваша свита попросила Вас нагодувати.- І тільки тепер Ештон помітив в його руках скромну вечерю.

– О, дуже дякую.- Ештон відпустив екран, взяв вечерю і продовжив переписуватися з уже зайнятими руками і набитим ротом.

“З нетерпінням чекаю на смажену гадюку!”- Ештон прямо таки чув її заливистий сміх… Еехх… Так…

“Мені вечерю під ніс підсунули. Майже як завжди, вечеряємо разом. Смаженої гадюки не вистачає.”- Напихаючись і підсміюючись, відправив Ештон.

“Ти мені дав нелегке завдання! Дати завдання! Дай подумати. Це повинен бути подарунок? Чи завдання?”- Ахах. Його щастя.

“Хм, підказку просиш? Давай і подарунок, і завдання!”- Продовжував розважатись Ештон. Ну, тепер хоча б чекати не так тяжко – їжа є. Ештон відкрив Ключ. Так печееери. Ештон її обдурить! Ахах. Ештон впевнений, що вийде.

” Мухлюєш! Що ж у такому разі хочу танець! Справжній! Як я тобі показувала! А подарунок… Ох, Ештон. Що ж мені вигадати тобі? Ніби тобі і без цього роботи не вистачає! Гаразд, хочу прикрасу, достойну демона, чи то божества. На твій вибір.”- Ахахаах!!! Ештон був задоволений.

Так чи інакше, але Ештон не віддав розвідникам екран до глибокої ночі. Ештон був щасливим. Але, звісно, він був би щасливішим, якби засинав сьогодні в обіймах коханої, а не сам. Повісить портрет Мерін на стелю. Хм, а як тоді торкатиметься, щоб відчути її? Хм… Ну, тоді напроти ліжка. Ештон сів. Точно. І якось ще так треба, щоб якийсь пароль вводиш – і хоп Мерін гола. Тоді і дрочити можна. Хееех. То що там треба, щоб у відпустку поїхати? Договори заключити?