Одужуй, сонечко

Йому було спекотно. І якось незручно. Наче все тіло було роздратоване, і навіть найм’якіша постіль здавалася цвяхами.

Повітря обпалювало легені, було боляче дихати. Про те, щоб ковтнути клубок в’язкої слини, яка зібралася в ротовій порожнині – навіть мови не йшло.

Різко сівши на ліжку, психолог намагався пригадати, що такого сталося минулого вечора, що зараз він почуває себе так погано.

В голові запаморочилося. Захотілося в цю ж мить лягти на м’яку подушку, і сховатися під теплою ковдрою від всього світу.

Приклавши холодну долоню до гарячого та вологого лоба, Спартак зрозумів, що його справи дуже кепські.

Поруч поворушився Женька. Провів по тому місцю, де нещодавно лежав чоловік, рукою наче відчував, що щось змінилося. Риси його обличчя змінилися, спохмурніли, коли той через сон зрозумів, що ліжко поруч пусте.

– Трясця. Невже знову його шукати, – пробурчав тихо, наче ще дрімаючи, але потім різко підняв свій тулуб відкриваючи очі, – Спартак?! – від неочікуваності почути так гучно своє ім’я поруч, психолог здригнувся.

Груди розпирало від сухого кашлю. Відкривши рота, той намагався щось сказати, але вийшов лише незрозумілий хрип, Женя з жахом повернувся до товариша, навіть в сонному стані помічаючи зовнішній вигляд Субботи.

– Спартак? Що? Приснилося щось? – він підхопився і присів до того ближче, протягнувши руку і  схопивши за плече. – Йой! Та ти гориш весь!

– М-х-м.

– Я зараз знайду термометр. І ліки. І треба рушником вологим тебе обтерти. Це допоможе! Мені так мама в дитинстві температуру збивала! – Женя говорив надто емоційно, розмахуючи руками після кожної репліки. Але все-таки швидко пішов у ванну, пам’ятаючи, що там на верхній поличці завжди лежала аптечка.

Він схопив її і хутко повернувся до кімнати. Спартак влігся назад на простирадла, накривають ковдрою до маківки.

– Спартачку, не спи, – Женя схопив краєчок, і потягнув на себе ковдру, – Зараз я зміряю тобі температуру, дам ліки, і ляжеш далі спати, – він розмовляв з ним, наче з дитиною, легенько проводячи по спітнілому чолу.

Той лише невдоволено хмурився, пирхаючи від кожного дотику, та трохи відсовуючись.

Врешті, через 5 хвилин, вони дізналися, що у Спартака 38.8°. Женя видавив з блістера таблетку, дав психологу, приніс воду. Змочив рушничок, та коли той знову ліг на ліжко, почав прикладати до лоба, полегшуючи стан чоловіка.

За вікном було похмуро, але ранок потроху вступав у свою силу. Суббота спав вже півтори години, за цей час двічі прокидаючись від сильних нападів кашлю. Женя не міг зімкнути очі від страху за товариша. Лежав поруч, і схоплювався кожну хвилину, боячись, щоб тому не стало гірше. Прикладав руку до теплового вологого лоба, кутав сильніше в ковдру, натягуючи ту до носа, ховаючи і його.

– Білка! Клята білка! – знову шепоче щось незрозуміле через мариво сну.

Женя підсунувся ближче, притягнув хворого до себе, вкладаючи його голову собі на груди, притискаючи ближче до себе. Він сподівався, що це допоможе Спартачку заспокоїтися, хотів берегти його сон від всіляких там білок.

Наче крадій, поки ніхто не бачить, притулився носом до м’якого волосся, цілуючи його губами. Обережно, щоб не сполохати й так неспокійний зараз сон психолога.

Погладив рукою плече, заспокоюючи. Вони переплелися тілами. Женя зігрівав своїм тілом навіть п’ятки Субботи, стежачи, щоб їх не було видно з укриття.

Коли Суббота прокинувся, день був в самому розпалі. Женя якраз пів години тому подзвонив в ресторан Клопотенка, попросив зробити доставку дієтичного меню. Бо підозрював, що коли психолог прокинеться, то буде зголоднілим. А може і ні. Але це не зупинить актора, і якщо треба – він буде годувати чоловіка з ложечки, аби точно бути впевненим, що той не голодний.

Женя змусив того знову поміряти температуру. Ще трохи трималася. Психолог відчував біль в горлі, тому на всі запитання або погоджувався або заперечно хитав головою.

– Спартачок, чуєш? Я замовив для тебе обід. Ти голодний? – той лише хитає головою, – Давай хоч трохи. Я у Євгена замовляв, бо я знаю, як ти любиш їжу з його ресторану. Там лише бульйон і рис, – співрозмовник ледь помітно повів губами, посміхаючись. Кивнув головою.

– Лежи, я тобі сюди все принесу. Хочеш чай? Я замовив імбир, зроблю тобі зараз, якраз він трохи прохолодне, щоб ти гаряче не пив, – дочекавшись мовчазного схвалення, він пішов на кухню гріти обід.

Зробив чай, нагрів суп та рис, дістав сухарі, про які забув сказати психологу. Поставив то все на тацю, і обережно поніс в кімнату, прихвативши з собою рушник.

Після обіду знову взяв на себе роль лікаря, перевірив температуру, видав ліки.

– Я в душ, – трошки пізніше, коли вдруге прокинувся, каже чоловік і вже підіймається з ліжка.

Женя сидів в кріслі, працюючи за ноутбуком, тож підняв погляд, і побачив, як Спартак встає з ліжка, відкинувши ковдру. Того трохи повело в бік.

– Тобі допомогти дійти?

– Я сам. Ще ж не при смерті, – наче жартома кидає той. Взяв з шафи чистий одяг і пішов до ванної кімнати.

Поки Спартак приймав водні процедури, Женя не гаяв часу, змінив постільну білизну, яка була волога від того, що у хворого декілька разів піднімалася і спадала температура.

Янович провів у психолога весь час, що залишався до чергового запису подкасту.

* * * * * * * *

– Спартачку, може не будемо записувати подкаст сьогодні? Перенесемо? – невпевнено запропонував актор.

Пройшло два дні, як Спартак захворів, і сьогодні йому вже було трохи краще. Але Женя не був впевнений, що той витримає 2 години запису і годину з бажаючими отримати автограф.

Та й боляче було дивитися в ці червоні сльозливі очі, шершаві губи, які психолог постійно зволожував. Женя бачив, як тому неприємно торкатися ніжної шкіри, тому вирішив ризикнути.

Сходив в аптеку, взяв звичайну гігієнічну помаду, без якогось специфічного запаху. Здавалося, це полегшить стан губ психолога. Але той відмовився нею користуватися!

– Женя, – хитає головою, – Мені не настільки погано, – через те, що голос хрипів, це не звучало впевнено. Але тюбик заховав у сумку, що висіла на шиї, і була одягнена через плече. 

Женя не ображався, Спартак дорослий чоловік, і сам розбереться, що для нього краще.

До виходу на сцену лишалося 10 хвилин, вони були в гримерці. Психолог запивав чергові таблетки водою. Сьогодні температури не було.

* * * * * *

– Дякую за гарну зустріч! – овації, – Спартачок ще досі хворіє, тому прошу Вас з розумінням поставитися до того, що він піде зараз пити ліки. Ви все одно зможете сфотографуватися, або взяти автограф у мене. Обирайте, будь ласка, щось одне. А якщо Спартачку стане краще, то він вийде до нас в кінці, добре? – в приміщенні роздалися стверджуючі голоси.

Женя стояв, обіймаючи дівчинку, до якої дійшла черга. Аж раптом, коли вона відійшла, він відчув на своєму плечі важку долоню. І всі присутні почали аплодувати.

Актор повернув голову, і побачив змученого товариша. Від того відчутно пахло ліками. Трохи пробивався аромат парфумів. Він з посмішкою дивився на публіку.

Женя, вже наче завченим рухом, притягнув психолога у свої обійми, вдихаючи такий знайомий запах. Аж примружився, здавалося, вони не обіймалися вічність.

– Мені краще, Женька. Дякую тобі, за те, що піклуєшся про мене, – гучніше ніж зазвичай, промовив чоловік. Але Женя не боявся, що їх почують, навкруги все ще було гамірно. – І за гігієнічніу помаду дякую. Вона справді допомогла.

– Немає за що, сонечко. Я хочу, щоб ти скоріше одужав просто, – відповів актор, ще на одну мить притискаючи до себе Субботу.

Діалог тривав, здавалося, вічність. І так добре було в обіймах. Не хотілося покидати тепле місце. Але вони були не самі. Женька відступив від товариша, закидаючи руку йому на плечі, і позуючи для фото, які робили дівчата.

Не стримавшись, Женя нахилився до поголеної щоки, і мимохідь торкнувся її губами, пробуючи на дотик.

– Ну Жень! Не при всіх же! – зі сміхом, опустивши руку на бік актора.

– Одужуй, сонечко, – нахилившись до милого вушка, промовив Янович.