Одного разу під дощем

У Місті пішов дощ,

Парасолю я забув

Не взяла її і ти.

Біжали ми додому

Танцювавши під дощем.

Примчали ми до тебе

Мокрими наскрізь, авжеж.

Сміємося з тобою

Я з тебе, а ти з мене.

«Вдома нікого,

Піду чайник гріти»,

Сказала ти мені.

Не передбачила одного,

Коли робила перший крок

Підлога мокра як і ми

І все це через дощ.

Стрімко летіла ти до низу

На тверду брудну підлогу.

Думав що впіймаю

Але лиш за компанію впав з тобою.

Лежиш ти на мені,

Боляча обом.

Ніяково почуваєш ти себе?

Уяви як відчуваю себе я.

Мокра підлого

Нічого, схоже не навчила.

Намагалась піднятися

Як швидше

Але знову

Опиналась на мені.

Трішки піднятися вдалося лиш мені.

Подивився я на тебе

Серце запалало в туже мить.

Вся мокра і червона

Від сорому такого.

Холодно ніби лід

Але серцем ти гориш.

Прибрав твоє волосся

Щоб бачити зеленій очі твої.

Обійняв однією

Іншою тримав волосся.

І все для того

Щоб доторкнутися до губ твоїх.

Не вмієш цілуватись

Про себе, взагалі мовчу.

Ти подруга,

Я твій друг

Не мала бути ти

Більше аніж друг.

Я відсунувся назад

Відпустила ти мене лиш через мить.

«Здається закохався я»

Промовив пошепки тобі,

А у відповідь почув:

« І я, теж закохалася у тебе».