Одна аварія змінила все..

 

POV Марта:

За ці дні ми зблизились з Максом, незважаючи на те що було, зараз ми можемо спокійно пити чай і говорити про щось буденне, а звела нас Лада після того випадку, я їй вдячна за це, раптом в мої двері хтось постукав, якщо чесно я не чекала гостей, бо тільки-но прокинулася, і на автоматі я відкрила двері, це був Щербина:

— Привіт, а ти взагалі прокинулась? А раптом там би якийсь маніяк був, а не я

— Ой, я не боюсь їх. А ти щось хотів?

— Взагалі я хотів запросити тебе на.. Побачення — у мене зробився здивований фейс, бо він навпаки обережний з таким, а тут, і я сказала:

— З яких це пір, у нас побачення?

— З таких, Март. То давай ввечері підемо на один концерт, Без Обмежень, любиш таке? — тоді я відразу радісно пробудилася, адже це була моя улюблена група, звідки він дізнався, я здогадуюсь:

— Це ж моя улюблена група, ти ще питаєш!

— То о пів на 5, я заберу тебе.

— Окей, я тоді якраз з усім впораюсь

— Добре, тоді до зустрічі, сонечко

— До зустрічі, Макс. — я в душі раділа як дитина, і з задоволенням взялась за ескіз сумки, яку мені потрібно було зробити на замовлення

POV Толік:

Я сьогодні знову бачив чортові сни, проте це не є важливим, я хотів дізнатись чи є щось нове, тому набрав до Лади, вона взяла слухавку сонним голосом, і мені відразу стало соромно за це:

— Ало, щось сталося?

— Вибач, якщо відволік від сну

— Все нормально, кажи поки я добра, що ти хочеш

— Ти щось нове дізналася?

— Ні, я ще сплю і нічого нового я не дізналася

— Вибач, тоді ще раз

— Все норм, Толь. Я обов’язково щось дізнаюсь, але я ще маю відпочити після вчорашнього

— Окей, до наступного дзвінка

 

POV Лада, кілька годин потому:

Я дізналася дещо нове, мій друг хакер нарив що насправді причина смерті, ніфіга не серцевий напад, а отруєння інсценоване під серцевий напад, це ж як можна було ненавидіти людину, щоб так вчинити, проте збираючись йти додому, я побачила як неподалік збили Гонтар, і я пулею побігла на дорогу, люди потроху почали скупчуватись, Саша була вся у крові, схоже почалось таке собі полювання на всіх, і я можу бути наступна, раптом та щось почала казати до мене:

— Покидьок, ти вбивця. Даремно я з тобою була разом.. — і втратила свідомість, хтось з людей викликали швидку, далі все було в тумані, карета швидкої, дорога і лікарня, в цей час вже всі приїхали туди, в тому числі і Марта з Максом:

— Що ти дізналася? — вимовив Остапенко, але я була в шоці і не змогла щось відповісти, тоді він зліше повторив:

— ЩО ТИ ДІЗНАЛАСЯ, БЛЯТЬ, КАЖИ!

— Не кричи на неї, Толь. Від того нічого не зміниться..

— Хлопці, почекайте. Дайте я спробую, Лада, Лада, не мовчи, ти з нами взагалі?

— Хочете щось почути від мене? Добре, насправді твоя дружина померла не від серцевого нападу, а від отруєння інсценоване під серцевий напад, все задоволений? — злісно випалила я, всі промовчали, переварючи цю інформацію, потім ж Макс сказав наступне:

— То що виходить?..

— Так, на нас почали полювання. Наступною можу бути я, або ти Толь, або ти Макс, або навіть Чирков, або Марта

— А я тут до чого, це ж ви заварили цю кашу, а не я

— Знаєш, всіляке може статись, особливо у цій ситуації — підсумував Щербина все це, і тут прийшла ідея від Толі:

— Слухайте, якщо зараз таке починається, то ми маємо триматись разом. Макс, у тебе ж здається, залишився батьківський будинок за містом?

— Звісно, можете всі залітати до мене

— Це непогана ідея, особливо зараз — погодилась моя подруга з ідеєю Щербини, а той обійняв її однією рукою, я ж думала про те, що у всьому винна лише моя впевненість в тому, що ми знайдемо вбивцю дружини мого колеги, але тепер це буде нелегко, і раптом помітила погляд Остапенка на собі, я ж відвернулася, бо відчувала неабияку провину через Сашу, проте за мить я відчула позаду чиєсь тепло, Толя намагався заспокоїти мене, а я стояла і плакала, і він промовив до мене:

— То що наше розслідування під паузою?

— Я не знаю, Толь.. Я не хочу зараз думати про це.

— Тільки заспокойся, по-перше, добре, що ти на місці Саши не була, інакше б зараз я відчував свою провину через те, що не врятував тебе.. А по-друге, ти не звинувачуй себе у цьому, це вже сталось і нічого з тим не зробиш..

— Толь, я у цьому винна, бо я заварила цю кашу і втягнула тебе у це, я мала б зараз взагалі бути не з тобою і з ними всіма, от і все..

— Лада, ти чуєш себе? Чого ти така категорична?!

— Бо я бляха наївна, думала що ми його знайдемо і все.

— А от що виходить натомість..

— Відійди, я хочу побути сама.

— Як скажеш.. – і тут вийшов лікар який лікує Гонтар, ми всі оживилися, бо від вердикту залежало, чи буде далі розслідування:

— Ви друзі Олександри?

— Так, ми — сказав Чирков, ніби переймаючись за неї:

— Ну що я можу сказати, у вашої подруги закрита черепно-мозкова травма, нам довелося ввести її у кому, скільки вона буде в такому стані невідомо, можете їхати, найближчим часом до тями вона не прийде

— Як це до тями вона не прийде? Ні, це помилка, це ж лише помилка, так? — дивився він на всіх з відчаєм, очікуючи на те що це розіграш, але ні, всі дивилися на нього невтішно, тоді той закричав до мене:

— Це ти винна, що Саша в лікарні! Краще б ти там була замість неї, а не вона!

— Не треба так на неї, Сашу це не поверне до нас.

— Вона не винна в цьому, заспокойся! — заступились за неї Щербина і Остапенко, і після того всі мовчки вийшли з лікарні, поїхавши кожен окремо до будинку Максових батьків, Лада і Толік поїхали разом, але всю дорогу вони їхали мовчки, бо не хотіли починати розмову одне з одним, потім ж дівчина вирішила почати розмову:

— Ти хоч не звинувачуєш мене у всьому що сталось?

— Ні, ти не винна у цьому

— А чого ти взагалі не поїхав з Максом і Мартою, чому не залишив мене саму

— Бо я би був повним ідіотом, якби зробив це..

— Це має якийсь підтекст?

— Лише дружній, нічого більше

— Насправді, дякую тобі Толь за все, ми хоч і мало знайомі, але ти зробив багато чого для мене

— Ти теж важлива для мене, Лад.

— Дякую.. А нам ще довго їхати?

— Та ні, ще годинку і будемо на місці

— Цікаво, як так Марта швидко зійшлася з Максом?

— Як ти сказала?

— Марта, а ви хіба знайомі?..

— Та вона на вечірці була в честь переїзду Макса, але ми перекинулись тільки кількома фразами і все, а ви що знайомі?

— Ми з нею подруги..

— Пощастило звісно

— Ти на що натякаєш?..

— Та так, просто

— Та ну тебе! — через годину вони вже були біля будинку, всі були вже на місці, в тому числі і Чирков:

— Лада, зачекай. Я хотів би вибачитись за свою поведінку у лікарні, це було неправильно з мого боку, вибач

— Все ок, не переймайся.

— Я просто.. Люблю її.. Але зізнатись у цьому не можу, бо..

— Боїшся невзаємності?

— Так..

— Знаєш, я тебе розумію у цьому. Втім краще зізнатись відразу у всьому, ніж затягувати. Повір, у мене було таке.

— Дякую за пораду, я твій боржник

— Немає за що, поки.

— Є за що.

 

Настала ніч, всі лягли спати в своїх кімнатах, тільки от Марта і Макс не спали, бо побачення ніхто не відміняв, і хлопець тихенько постукав у двері, в кімнаті було темно, але дівчина відразу ж здогадалася хто там був, і усміхнувшись відкрила двері, у Щербини позаду був букет хризантем, які вона обожнювала:

— Це тобі, квіти і орігамі. Пробач що вже без розкоші

— Такого мені ще не дарували.. Дякую, мені приємно, а розкіш це не в моєму смаку. Тож, дякую, ну проходь.. Хоча б фільм подивимось, бо якби не..

— Давай не будемо, а просто насолодимося вечором. А який фільм будемо дивитись, нехай буде щось на твій смак

— Привид, це мій улюблений фільм. Повір, це нереально круто

— Як скажеш — вони лягли на диван і Сахневич на своєму лептопі увімкнула фільм, початок був для неї тяжкий як вперше, і весь цей час були різні емоції під час перегляду, сум, радість, відчай і злість, їх усіх описати було неможливо, втім дві години ті провели разом:

— Я вже піду, ти не сумуй, гаразд

— Залишся, будь ласка..

— Ти впевнена?

— Так, це лише на одну ніч, вибач що я так..

— Все нормально, не переймайся

— Ну тоді.. Надобраніч чи що..

— Надобраніч, сонечко..

 

POV Лада:

На годиннику було десь 2 чи 3 година ночі, бо після того як я зустрілася з Чирковим мала побути наодинці, мені не хотілося з кимось говорити і бачити когось, в душі було боляче, як тоді після того коли я втікла від Олега, і я цю ніч вирішила присвятити пошуку якоїсь інформації, на столі вже була 5 або 6 чашка з кавою, незважаючи на сон, я мала б хоч щось дізнатися про людину яка вбила дружину мого колеги, проте мою зосередженість вбив Остапенко, якогось хуя стукаючи у моє вікно, я відкрила вікно і той влетів з ромашками, моїми улюбленими квітами:

— Вибач, що я без стуку

— Та все добре..

— Ти чого не спиш, мені цікаво просто

— Бо мені не дає спокою наше розслідування..

— Тебе скоро попаяє від розслідування, ти це розумієш?! — тихо зі злостю виказав Толя, бо переймався за неї як друг і колега:

— Я маю закінчити нашу справу.

— Тобі потрібен відпочинок, і я забороняю вести розслідування тобі!

— А хто ти такий щоб мені заборонити це, власне

— Я організатор цього, і маю право

— Не маєш! Бо ти ніхто для мене.

— Та невже, а як ж наші умови?

— Умови то я виконаю, проте під твою дудку я лягати не буду і забери квіти

— Окей, але нехай це буде наостанок — він гаряче поцілував її, втім дівчина вліпила за це ляпаса:

— Пішов геть, і більше не з’являйся у моїй кімнаті!

— Тільки щоб потім не плакалась мені, добре.

— Скоро я зроблю так, що мене не буде

— Ти щось казала?

— Йди геть, покидьок!

— Це взаємно, Лад)