Однаково

Крик був, галас, біль і відчай,

А ще там смерть тихенько мандрувала.

В будиночках на сході міста,

Душі померлих вона забирала.

Це все влада, «учєнія» всі як один кричали!

А ти і вірив їм тоді

Сумно? «Но они ведь умирают»…

 Ч-ш-ш… Чуєш? Це ґвалт покаліченої вдови.

Їй було всього чотири…

«Он сказал ведь, что за мир!»

Її знайшли в уламках вибухнутої квартири..

«При чем здесь обычные люди, зачем этот цирк?»

«Он сделал песню про то, что мы братья!»

А він народився у лютому в Ірпені 

«Спасибо большое! Нам очень приятно»

Йому був місяць, коли тільце його згнивало в дитячій труні.

«В мене забрали батьків, дружину з дітьми і навіть кота…»

«Что за агрессия, быть может, нацисты?»

«Вони знищили моє незворотнє життя…»

«Что за дебильные фэйки? Фу, ну и артисты!»

Вони на стіні написали щось типу «приказ это, sorri»

Почекай, ти дійсно їх хочеш пробачити?

«Мальчики молодые, им тоже ведь сложно»

«А я в останній раз небо так мріяв побачити…»

Вони запустили ракети зі сміхом, написали «так вам і треба»,

«А я колись лікарем мріяла стати…»

«Та что вы все врёте, не надоело ли это?»

Останнє, що вона бачила — кінцівки померлої мати 

«Ненависть твоя не оправдана, как ты достала»

А як щодо понівечених тіл в нещасній тій Бучі?

«Знаешь, она подо мной так от боли кричала…»

— То може… 

«Мне так удобней, я все равно выбираю русский»

В чому проблема, невже це так складно?

«Я просто за мир, хочу, чтобы наши народы дружили!»

«А чому вони брата мого вбили нещадно?..»

«Ти їх любиш? Невже я дарма померла від їхньої міни?..»

«Они все молчат, потому что просто боятся!»

а в Маріуполі люди та́кож боялись….

«Ты не понимаешь, их кинут за это на десять дней в карцер!

…а люди там плакали і благали.. ох, їм так не хотілось вмирати…

«Их можно понять, им могут дать срок! 

А поховані вже ніколи й не встануть…

«Ну хватит, хватит разборок!»

«ніколи…» невже для тебе це нічого не значить? 

Чому ти хороших в народі тому шукаєш?

«Мы ведь все люди, это не честно, не виноваты…

«А ми в чому винні?» «Так это же власть..»

Вона навіть сина не змогла свого поховати. 

«Скажу, что против войны, и меня все полюбят!»

«Це так не працює, не зараз, ні»

«Я знал, что ты топ, продолжай в том же духе»

«Не веришь? Это укра́инцы пишут, смотри!»

А вони то розстрілювали навіть дітей, 

«Щас я им покажу» говорили по рації.

«Та мы не можем, хватит ненужных идей!»

«Невже тут ти все-таки маєш рацію…?»