Один поцілунок нічого не зіпсує

POV Рон

Стадіон ревів. Такої феєричної перемоги грифіндорців над слизеринцями вже не бачили давно. Рон навіть не встиг до ладу спуститися, як на нього та інших накинулися однокурсники разом з фанами інших факультетів. В очах мигтіло від яскравих прапорів, шарфів та фанатських атрибутів.

– Чудова гра – це не те слово!

– Це було щось!

– Найкращий матч у моєму житті!

Його плескали по плечах, тиснули руку, обіймали. Поруч Джіні і Гаррі намагалися відвоювати хоч краплю волі, але навряд чи їм би це вдалося навіть із чарами.

Усю команду підняли на руки і юрба потекла до замку. Декан, перебуваючи в чудовому настрої, дозволила святкувати довше звичного. Маслопиво текло рікою. Рон, здавалося, прийняв привітання вже від усіх, кому не ліньки, тільки Герміону не вдавалося побачити. Вона, звісно, була на грі, він бачив її на трибунах з прапорцем у руках і словами підтримки. Але великі скупчення народу їй було важко переносити, тому зазвичай вони разом збиралися святкувати вже після першого ударного раунду.

Дін, що захоплено переказував один із воротарських кидків, нарешті, відійшов, і Рон на хвилину залишився сам. Обводячи поглядом повну вітальню, він все шукав, але Герміони не було на звичайному місці біля каміна, і біля столиків її не було.

– Біля вікна.

Джіні підійшла непомітно, ставши поряд.

Рон машинально глянув у вказаному напрямку. І справді, майже повністю прихована за високою фігурою Невіла, стояла Герміона.

– Скажи їй.

– Кому сказати і що?

Клеїти дурня не хотілося, але й розв’язувати відверті розмови також. Чого їй приспічило?

– Просто скажи, – сестра з жалем глянула на нього і відійшла до Гаррі.

Сказати. Їй легко радити. Він, звичайно, розумів, що між Джіні та Гаррі найближчим часом все зміниться, можливо, навіть сьогодні. Розумів, що сестрі здається, ніби знає більше за інших. Ні, не знає. Тому що Джіні ніколи не була настільки близьким другом для Гаррі, як він був для Герміони. І навіть якщо між нею та його найкращим другом не зростеться з якоїсь причини, вони зможуть продовжувати спілкуватися як і раніше. А він із Герміоною… чи зможуть? Зараз, коли весь світ котиться у прірву? Що, коли він тільки все зіпсує? Ні, не час випробувати долю. Герміона йому потрібна. Вони обидва потрібні Гаррі. Краще ця близькість, хоч би як хотілося більшого, ніж нічого.

Розмірковувати довше не довелося, бо неподалік намалювалася Лаванда, яка останнім часом все більше лякала своїми раптовими появами та настирливою увагою. Швидко відклавши маслопиво на сусідній столик, Рон непомітно ретирувався до вікна. Невіл якраз відійшов і Герміона стояла одна, дивлячись у темряву вулиці.

– Сьогодні не належить сумувати.

– А? – Вона відсахнулася, але відразу посміхнулася. – Ну що ти, після такої гри! Сьогодні, здається, навіть я розумію, чому стають фанатами квідича. Це невимовне почуття, коли зі слизеринців не просто збивають пиху, а їх буквально розмазують…

Останні слова Герміона домовляла, раптом почавши непомітно пересуватися ближче до штори. Він здивовано повертався слідом, коли здогад осяяв його.

– Якщо це знову Маклагген…

– Ні! Роне! Ти обіцяв!

Від роздратування довелося стиснути губи, мало не рипнувши зубами. Досі не міг зрозуміти, як вона примудрилася розвести його, вибивши цю дурну обіцянку!

– Я ж сказала, що сама розберуся! Не дозволю цьому дурню зіпсувати тобі рік! Ти його не знаєш, та ще слизька гадина, так підлаштує, що тільки ти будеш винним! Хочеш із команди вилетіти? Чи ще гірше?

– Герміоно…

– Він реально не розуміє слова “ні”. Це його тільки підначує, він вважає, що може і повинен отримати те, що хоче. Чула, шепотілися, як торік Кормак переслідував одну кігтеранку кілька місяців, відстав тільки тоді, коли вона почала зустрічатися зі старостою, адже це вже не ганебна відмова дівчини… – Герміона раптово замовкла, ніби її осяяла блискуча ідея, і тут же натхненно продовжила. – Ось воно! Рішення на самій поверхні! Тільки треба знайти когось, хто вдав би мого хлопця і…

У Рона брови поповзли вгору.

– Ні. Дурна ідея, – замотала вона головою. – Один вечір нічого не вирішить. Якщо потім я знову залишуся одна, то від нього вже не позбутися ніяк… – її погляд погас і знову з’явився задумливий вигляд.

– Я можу бути твоїм хлопцем.

Слова злетіли з губ так швидко, що навіть не було часу подумати, як вони пролунали.

– Фіктивним, – додав поспішно.

Герміона підвела на нього очі й розгублено завмерла. На її щоках розцвітав майже непомітний рум’янець і, здається, дихання стало рваним і нерівним.

– Ти… зробив би це для мене? – спитала тихо.

– Хіба це проблема? Ми й так майже весь час разом. Ну обіймав би частіше, що ми не обіймалися, чи що? Зводив би не пару побачень… псевдо…

Рон різко замовк, побоюючись, що перегинає. Чорт! Що він несе?

Герміона трохи схвильовано дивилася, ніби переварювала почуте. Або думала… як послати його по-культурніше, наприклад. Про що вона думала? Все віддав би, щоб дізнатися.

– Це чудово, що ти… згоден допомогти… Так… здорово… Але… швидше за все недостатньо… ну… щоб довести… що ми… зустрічаємось… Адже ми друзі стільки років… нам не повірять…

До горла підкотило, всередині розливався холодок.

– А що було б достатньо?

Тепер вона здавалася збентеженою, бо і він відчував, що розмова йде за межі дружньої. Чорт! Чорт! Чорт!

– Мабуть, потрібний був би… поцілунок… – її слова запиналися ще більше.

– Думаєш, один поцілунок міг би щось зіпсувати між нами? – у горлі пересохло і стало ясно, що все йде на краю леза. Якого біса не може зупинитися???!

Герміона більше не відводила погляду, дивлячись схвильовано, трохи невпевнено, ще якось незнайомо і знайомо одночасно.

– Ні… я… не думаю, що зіпсував би…

Почути продовження не вийшло, бо за спиною раптом пролунав зарозумілий голос.

– Герміоно, люба, я тебе весь вечір шукаю!

Його аж пересмикнуло. Чортів слизьневий улюбленець! Намилити б йому пику прямо зараз! Не зробити цього допоміг лише стривожений дотик руки подруги.

– Маклагген, ти не обнаглів чіплятися до моєї дівчини? – Рішення прийшло так само раптово, як і слова раніше.

Рон різко обернувся, ледве встигнувши помітити на мить розгублений, але одразу ж знову звичний, хіба що трохи напружений вираз обличчя Герміони. Вона прийняла його гру. Від розуміння цього всі почуття загострилися до краю. Він обгорнув однією рукою її талію, привертаючи ближче, відчуваючи, як її долоня ковзнула в його, сплітаючи пальці разом.

Фізіономія Маклаггена ошелешено витяглася.

– Твоя дівчина? З яких це пір? – Видавив із себе з натиском.

– З тих, що тебе не стосуються.

Кормак усе дивився, примружившись.

– Та ти намагаєшся мене на понт взяти… Нічого ви не зустрічаєтеся… Думаєш, вона тобі належить, бо ви її в свою «особливу» компанію затягли? Чи заздриш, що на мене дивиться, а ти для неї просто ТАКЕ, хоча Поттер проліз капітаном і тебе протяг? Не допомогло, га? Подивимося, як упораєшся, коли на очах у всіх спімаєш облизня!

Герміона буквально повисла на Роні, не даючи йому ходу. МакЛаген швидко обернувся до зали і голосно прокричав:

– Гей, увага! Сьогодні ми маємо день неймовірних новин! Наш воротар дівчиною обзавівся врешті-решт! Нехай порадує всіх палким поцілунком! А?

Гарячий натовп заводити довго не треба було. Тут же хтось відгукнувся, і ще хтось, і вже за кілька хвилин все дружно скандували:

– По-ці-лу-нок! По-ці-лу-нок!

Від люті Рона просто тріпало, але Герміона раптом рішуче поклала руки на його плечі, ковзнула пальцями по шиї, змушуючи глянути прямо на неї. Її карі очі сяяли золотистим блиском у світлі свічок, волосся розсипалося по плечах, і вона була така гарна, така неймовірна, така близька, що світ довкола на мить перестав існувати. Піднімаючись навшпиньки, впевнено заволоділа всією його увагою, погляд полонив і робив безрозсудним, зривав заборони і перепони… Все летіло до біса…

– Дивись на мене. Рон, це провокація Кормака, ти не повинен вестись на…

Договорити їй не вдалося, бо він поцілував її. Її губи, такі бажані, м’які, податливі здригнулися назустріч і більше не було навколо нічого і нікого, тільки відчуття дотиків, дихання, здійсненої мрії і просто блаженства. Мить чи вічність. Вічність чи мить…

Чиїсь оклики раптом грубо вирвали їх у реальний світ, де натовп ревів і улюлюкав тепер уже над Гаррі і Джіні, що цілувалися.

– Здається, саме час втекти звідси, – тільки й знайшовся що сказати, хапаючи Герміону за руку і прямуючи до виходу з вітальні.

========

Знайти порожній клас вдалося лише з третього разу. Вони вскочили, швидко замкнувши двері, і зупинилися в незручному мовчанні.

– Ну що ж, здається вже ні Маклагген, ні хтось інший не підкопається під твоє… прикриття…

Рон глянув на Герміону, напружено посміхнувшись.

– Так і є…

Вона теж злегка посміхнулася. Все така ж прекрасна і така сама… знову просто подруга… Ех…

– Ну, якщо я офіційно твій фальшивий хлопець, то час на наше перше фальшиве побачення? Інакше все нанівець?

Вона посміхнулася ширше, і, здається, нарешті розслабилася.

Йому теж помалу відлягло. Страх, що він щойно зробив жахливу помилку, яку вже не виправити, потроху відпускав. По Герміоні не було видно того, чого боявся найбільше: злості, огиди, розчарування. Вона ж відповіла. І це було чудово. Чому ж відповіла? Не хотіла ставити його в дурне становище? Чи вирішила, що гра варта свічок? Чи все разом? А може, щось іще?

– Рон… Не подумай, що я пішла б на таке з будь-ким… Це був ти… Я… тобі я можу довіритися повністю…

Здається, вона трохи покусувала губи.

– Повір, я також…

Вони дивилися один на одного і… раптом розсміялися.

– Тоді почнемо?

Герміона підбігла до вікна і сіла на підвіконня.

– Як твоя дівчина, хочу знати все про твою сьогоднішню гру… Це було неймовірно!

– Ну, насправді нічого особливого… Два відвідування тренувань слизеринців вистачило, щоб зрозуміти тактику нападу кожного загонщика, так що розрахувати, куди будуть бити можна ще до кидка…

Розмова текла легко і невимушено, немов звичайна їхня дружня балаканина, але вони так увійшли у свої ролі, що виглядало, як справжнє побачення. І ця гра знайшла своє продовження далі. Якби не постійний самоконтроль, щоб не обійняти сильніше, раптово не поцілувати, не сказати, що любить, то іноді Рону здавалося – ніж ними і справді все інакше.