Одержимий демоном

Сіф розплющив очі та одразу побачив старий пожовклий череп перед собою.

— А-а-а! — скрикнув Сіф, схоплюючись на ноги.

— Тихо там! — рикнув зі свого ліжка Круел. — Я тільки-но прийшов… Хочу спати… А на ліжку твій подарунок…

— Дякую, — Сіф скинув череп, струснувши ковдрою, аби не торкатися його. На годиннику було шоста ранку, а це ще більше здивувало Сіфа. — А… пане, ти… Усю ніч, чи що, ходив склепом?..

— Разом із Трістаном, — відповів той, перевернувшись на бік. — Не такий він вже й пустоголовий качок…

— Т-Трістан? — закруглив очі Сіф, а потім ліг у ліжко. — Годі з мене потрясінь…

— Не буди мене на екскурсію, я втомився.

— Як хочеш, — розгублено озвався сусід, намагаючись викинути з пам’яті цей страшний череп.

***

В іншій частині гуртожитку було досить галасливо. Альюд позіхав на ліжку, хоча для занять ще  було зарано. Просто Ренкайн бігав по кімнаті зі своєю жагою крові. Точніше, він хотів помститися Альтаїру за те, що ввечері була величезна черга в душ, до якої Альтаїр взагалі не причетний. Логіки немає, є лише нераціональна злість.

— Нумо спати, га? — спитав Альюд. — Ти півночі уві сні говорив, спати не давав!

— Справді? — здивувався той. — Дивно, звичайно, я тихий, як вуж.

— Так, але зараз ти злий, як анаконда, що дуже дивно. Чого ти так вз’ївся на цього ельфа? Подумаєш, посварилися трохи. Забудь вже. Забудеш ти і він забуде.

— Моя сестра пече найсмачніші торти у світі, розумієш ти чи ні? — Ренкайн заговорив якось надто зло, ніби йшлося не про випічку, а про навмисний крадіжку сімейного майна. — Торт, в якому дивовижно поєднуються шоколад та глазур, і тільки моя сестра так вміє. Вишенька зверху це тобі не хухри-мухри! Це шедевр!

— Вишенька шедевр чи торт?.. — сонно спитав той, взагалі не розуміючи, що несе його сусід.

— Зрозуміло, з тобою все зрозуміло, — тепер Ренкайн говорив так, наче професор наук із дитиною. — Не звертай уваги. Я просто хочу знайти дохлого павука чи муху, — Рен поліз дивитися у вікна. — А де павутиння?

— Я прибираюсь тут щотижня, якщо ти не знав! Ти мені, звичайно, подобаєшся та таке інше, але зараз я хочу тебе тріснути! — Альюд заліз у ліжко, а потім накрився ковдрою. — Все, я спатиму.

— От невігла!

План помсти з мухою чи павуком провалився. Але можна вигадати щось інше. Змастити пастою? Ні, ельфи замикають кімнату, наче банківське сховище. Рен вимазав пастою хіба що дверну ручку та підлогу, але це було зовсім недавно. Повторюватися не можна. Можливо, поставити магічну штучку? Наче дощова хмара над дверима? Альтаїр виходить, позіхає, а на нього дощ як рине! Ну не факт, що вийде саме Альтаїр, а не його сусід. Лише тому від цієї ідеї Рен відмовився.

Він почував себе скривдженою дитиною. Мало того, що він давно так пускав слини на цього ельфа, то ще довелося ховатися від його гніву! Коли образ прекрасного світлого коханого було зруйновано, Рен звалився з неба на землю дуже боляче. Намалював собі ідеал, а тепер сам страждає.

Присівши на підлогу та притулившись спиною до ліжка, Ренкайн замислився над ситуацією. Десь у глибині душі йому хотілося дати шанс стосункам, яким не судилося бути. Альтаїр зустрічався з багатьма дівчатами та хлопцями, але тільки зі світлих факультетів, і ніхто не затримувався надовго. Зрозуміло, що у некроманта й шансу на щось серйозне немає.

Рен хотів побачити страждання Альтаїра! Ну, це перебільшено, хоча суть не змінюється. Просто зробити так боляче, як Альтаїр зробив йому. Агов, а Круел обіцяв допомогти в плані зробити комусь погано! Можливо він підкаже, що робити?

Зрадівши ідеї, Рен вискочив з кімнати і побіг на верхній поверх. Як не дивно, Круел спав. У своїй улюбленій дорожній мантії. Напевно, всю ніч десь вештався. Сіф теж ще спить, тож кричати не можна.

— Круеле, — тихо покликав Рен. — Круеле! Мені потрібна твоя допомога!

— Пішов до біса… — пробурчав сонно той.

— Ой, я не так висловився! Круеле, треба змусити ельфа страждати. Як мені це зробити?

Навіть уві сні Басторі посміхнувся та пробелькотів:

— На тумбочці…

Ренкайн глянув на тумбочку біля ліжка. Багато барахла від «охайного» друга не в новинку. Якась хустка, чорні свічки, папери з червоними літерами… що саме він мав на увазі? Ну, не хустку ж! І тут Рен помітив те, що навело його на одну шалену думку у світі. Він побачив презерватив.

 

***

 

Круел прокинувся приблизно о другій годині дня, а в гуртожитку тихіше ніж зазвичай: хто на парах, а хто поїхав на екскурсію. Прекрасний час! Потягнувшись у ліжечку, Круел зрозумів, що щось не так. Тиша дуже і дуже незвична для гуртожитку навіть незатишно стало. Він підвівся з місця та пішов блукати коридором. Ні, тиша це надто дивно.

Добре, якщо всі його друзі поза зоною доступу, то…

Трістан сидів біля вікна, вслухаючись у лекцію вчителя про те, як правильно заганяти в пастку зграю монстрів. У голові крутилося те, що трапилося ще зовсім недавно, очі злипалися від бажання заснути й подивитися сон про єдинорогів.

Неймовірно, але блукати склепом виявилося весело! Вони з Круелом пройшли весь склеп, і це було цікаво, хоча страшнувато з незвички. Дивний взагалі цей Круел. Незвичайний, але чимось приваблює. При згадці усмішки Круела, Трістан мимоволі мрійливо зітхнув. Якби там не було, щось змусило його не розривати стосунки з тим, від кого він бігав майже весь тиждень…

— Гей, пс-с-с… — Трістан смикнувся, почувши це.

“Не може бути!”

Він повернувся у бік вікна.

І зустрівся поглядом із Круелом. Той спокійно стояв з іншого боку скла, спершись на підвіконня. Помітивши на своїй персони увагу, Круел досить помахав рукою. Трістан глянув на вчителя, але він щось монотонно бубонів біля дошки, не звертаючи уваги на загальний сонний настрій — головне, що в кабінеті тиша. Одногрупники клювали носом над конспектами та підручниками, їх мізки вже зварилися за весь день, і Круела в вікні ніхто не помітив.

— Ти що тут робиш?.. — прошепотів Трістан, прикриваючись книгою від учителя.

Круел чудово прочитав питання по губах і незадоволеному погляду. Тому невинно посміхнувся і знизав плечима, натякаючи, що гадки не має, що від нього хоче цей лицар. Той, звичайно, розсердився, бо теж чудово зрозумів, що його вирішили подразнити.

Залишок пари йому було шалено ніяково від немигаючого погляду у вікні. Трістан мужньо ігнорував цю муку, вдавав, що захоплений лекцією, щось пише, про щось думає… Але Круел не зрушив з місця, просто стояв і дивився. Як тільки мєтр оголосив про закінчення пари, так Трістан скочив із місця зі швидкістю світла і відчинив вікно.

— Ти що робиш?!

— Дивлюся, як лохи вчаться, коли я відпочиваю на свіжому повітрі, — відповів Круел. — Мені нудно: всі мої друзі поїхали на екскурсії, нема кому тріпати нерви.

— І ти вирішив потріпати їх мені?

— Вау, ти навчився думати.

— Зрозуміло, — Трістан зібрав свої речі в рюкзак, закинув сумку за плече і вистрибнув через вікно до Круела.

Одногрупники завмерли від подиву — та щоб Трістан так різко-зухвало вчинив? Та ні за що! Трістан із тих людей, які перед дамами двері відчиняють, а тут кулею вилетів у вікно! І все заради того чорнокнижника, на якого вирячався кілька днів у їдальні. Не дарма, мабуть, вирячався.

— Круеле, — Трістан поспішив за ним по вулиці, не помічаючи поглядів услід, — ти взагалі не хочеш спати?

— Та я тільки-но прокинувся…

— А екскурсія?

— Ти не знаєш, що таке прогул?

— Прогул?.. — це слово Трістан повторив немов іноземне. — Так не можна! Ти вступив до університету і тепер маєш подорослішати. Відставити своє “не хочу”, а на його місце поставити “потрібно”, тому що життя дуже відповідальна штука. Від освіти залежатиме твоє подальше існування, під час якого ти заведеш не лише сім’ю, а й роботу…

— Поки ти мовчав, то мені подобався більше.

Трістан замовк, розуміючи, що його власна відповідальність і безвідповідальність Басторі якось не в’яжуться. Хоча, навіть якщо Круел вітряний, це не змінює того факту, що він нічого такий.

— У якій кімнаті ти живеш? — спитав Трістан.

— Хм, цікаве питання. Нажаль, я не пам’ятаю. Але зі мною живе Сіф, його багато хто знає. Такий добрий няша! Завжди мені допомагає, завжди такий прямо мі-мі-мі! Так би й закинув у киплячий котел від своєї любові! — усміхнувся Круел.

Він прив’язався до Сіфа дещо по-своєму. Це не закоханість, а скоріше почуття прихильності до матусі, яка завжди втішить і дасть пораду. До того ж, Сіф ніколи не обзивав його в обличчя ненормальним чи на зразок того.

— П-почекай, це твій хлопець?! — Трістан навіть жахнувся думки, що всі його рожеві соплі можуть виявитися марними.

— Сіф? Ні! — навіть обурився Круел. — Швидше моя мама.

Трістан полегшено зітхнув за його спиною. Так як вони зараз знаходилися одні в приємній атмосфері теплої осені, то потрібно не втрачати моменту.

Трістан зрівнявся кроком із Круелом, а потім вирішив нібито ненав’язливо перевести тему:

— А твоя мама?.. — тут він зрозумів, що неправильно почало запитання, тому затнувся. — Ну… я хотів спитати…

— У мене тато та батько, — відповів Круел. — Живуть у передмісті. Обидва темні чарівники, але якось не надто пов’язали життя з магією. Мене люблять та обожнюють, бо одного разу я попросив демона піти з сараю і прибрати після себе, а він послухався.

Його батьки обидва чоловічої статі, це ж явний знак, що Трістан має шанс!

— Так круто жити у передмісті! — невдалий підкат, вже зрозуміло. — Ви там, мабуть, цілими днями на городі?

Трістан сам себе відсмикнув: ну що це таке? Де його благородний спокій, який приваблює шанувальників? Чому він такий пафосний, весь із себе хлопець з мечем, а коли з’являється Круел, то здувається, як кулька?

— Город? — обернувся до нього Круел. — Так, тато там би й жив з кротами. Якось він сказав, що закопав у городі труп та дозволив мені його знайти. Я перекопав усі грядки, але трупа насправді не було. Він просто вирішив мене використати як робочу силу. З того часу я на город ні ногою.

— Труп це не так вже й приємно…

— Та ти шо? — скептично спитав Басторі. — А єдинороги саме те, ага?

Трістан знову почервонів — таки єдинороги йому подобалися, але це ж так по-дитячому! Якщо не по-жіночому, нехай це і стереотипно… Весь образ лицаря псує!

— Я ж не контролюю своїх снів…

— Але ти від них балдієш. І не сперечайся, дух мені все живописно описав.

— Мало що він там описав… — зніяковіло пробурчав Трістан, а потім не витримав: — Що б ти там про мене не дізнався, це мусить залишатися тільки між нами, зрозуміло?

— Звісно, лорде Сині…

— Круеле! — з обуренням перебив той. — Навіть не здумай мене так називати. Серйозно, ця кличка обґрунтована на одних лише дитячих штанах, і вже давно ніким не використовувалась. Пообіцяй, що не так мене називатимеш.

— Добре, Однорожику…

Трістан повернувся, щоб переконатися, що їх ніхто не чує. Так воно й було.

— І про однорогів ніхто не повинен знати. Це псує мій мужній імідж.

— І психіку нормальних людей також.

 

***

 

Ренкайн лякав усіх своєю злісною поведінкою. Він практично не говорив, тільки агресивно поводився — то штовхне сильно, то вдарить «випадково», то різко нахамить!

Апсірт не міг його контролювати, але йому треба було поспішати на автобус, тому написав попередження в повідомленні Круелу, а сам швидко змився на вихідні.

Круел зависав у кімнаті Трістана, по-господарськи розвалившись на його ліжку. Трістан слухняно сидів на підлозі, розуміючи, що компромат із однорогами йому ще довго не забудуть.

Сусід по кімнаті у Трістана виявився просто фантастичним хлопцем. Мало того, що в нього дивна багата фантазія (сон з беконом тому приклад), то він ще й добряк по натурі.

— Міро Хагерон, — представився він, миленько посміхнувшись.

Здається, він інакше не вміє. Природа наділила його якимись дитячими рисами обличчя та ніжним рожевим волоссям — це поєднання робить його схожим на беззахисне кошеня. Невеликий зріст та скромний смак у одязі. Він і був кошеням, просто дуже веселим та життєрадісним.

Міро грав із ними в карти лише тому, що Трістан сказав «будь ласка», от і не зміг відмовити.

— Здається, я програв… знову… — сказав Міро, боячись, що його сприймуть за дурня. — Круеле, ти вкотре виграв. Неймовірно…

— Гадки не маю, як в це грати, — байдуже признався Круел, викинувши карти.

Трістан посміхнувся. Миро зібрав карти в колоду, явно переживаючи, що таки виставив себе у поганому світлі і тепер ніхто не захоче з ним спілкуватися! Ох, якби цю невпевненість у собі можна було викинути у вікно…

— Я хочу демона, мені нудно, — Круел підвівся з місця.

— Стривай! Але ж ти отримав свого демона! — здивувався Трістан.

— Я з ним ще нічого не зробив… Хм, а куди я його дів?..

— Заточив у досить непристойне місце, — відповів йому той, підводячись з підлоги. — На місці демона, я був би на тебе злий, ображений…

— Ти б помер від сорому, бо цю штуку ніколи в руках не тримав, — підколов Круел.

Міро не зрозумів, про що йдеться та опустив погляд. Зібравши колоду, він навіть зрадів тому, що не доведеться знову програвати. Все ж таки, якби вони грали на роздягання, то голим залишився б саме він.

Трістан, збентежений згадкою про цноту, демонстративно глянув убік, аби показати, що йому немає ніякої справи до цієї теми.

Коли вони прийшли в кімнату Круела, то там виявився лише Сіф, повернувся з поїздки досить-таки пригнобленим. Це дивно, тому Круел навіть запитав у нього, що трапилося.

— Нічого такого, — досить скромно відповів Сіф, а сам дивувався, як Круел притягнув із собою самого Трістана. — Просто відправили в Снігові Холмики, а там сніги до пояса… апчхи!

— Що роблять цілителі, коли їм потрібен цілитель? — запитав Круел.

Він ногою завалив тумбочку, змусивши Сіфа злякатися різкого звуку, а потім почав ритися у власних речах, як бабусі на ринках перебирають речі з секонд-хенду. Трістан відкрив рота від такої безладності — його з дитинства привчили до порядку і акуратного поводження з власними речами, як личить будь-якій людині, яка зібралася вступити в армію. Бачити таке дуже боляче!

— Ні! Що ти робиш? Обережніше! — не витримав Трістан.

— Марно, — підказав Сіф, вишукуючи у своїх шафках трави для настою, бо щось недарма нежить почався.

Круел підвівся з місця, навіть не думаючи прибирати створений на місці бардак:

— Презерватива немає.

Сіф похмурнів: сусід приводить до кімнати досить привабливого хлопця, шукає презерватив… Краще не робити поспішних висновків.

— Як ти міг його загубити? — спитав Трістан. — І що нам тепер робити?

— Як що? Те, що й завжди!

— Але ж ми всю ніч провели…

— То й що?

Сіф завмер на місці, розглядаючи трави. Невже Круел закадрив когось за такий короткий час? Ні, Сіф радий та щасливий за сусіда по кімнаті, але… Якщо подумати, це навіть завидно. Сіф ось уже два роки не може зібратися з думками та освідчитися в коханні Альюду! Так, він четверокурсник і поводиться дружелюбно з усіма, хто молодший, тому сподіватися на щось казкове не варто. Проте Круел домігся хлопця за такий короткий час… А два роки сохнути по одному ельфу, який усіма силами намагається не виглядати ельфом…

«Життя несправедливе до тих, хто не може за себе постояти! — подумки вирішив Сіф. — Краще поскиглю в щоденнику через нерозділені почуття, а потім щось зроблю з нежиттю. Так, так напевно набагато краще!»

— Сіфе, а ти не бачив презерватив? — запитав Круел. — Він дуже важливий для мене! Ти не уявляєш, які можливості в ньому приховані!

Сіф похмурнів, не розуміючи: це натяк на його нібито непоінформованість чи просто бажання похвалитися новим бойфрендом? Якби зараз у нього було б колишнє здоров’я, то Сіф обов’язково зніяковів би відвертості сусіда, але коли нежить і хочеться чхати кожні п’ять хвилин, то будь-яка боязкість буде відкинута на звалище.

— Яка різниця, який саме презерватив? — спитав він.

— Велика. Той, що лежав на тумбочці, вмістив у себе демона. Я постарався.

«Я надто наївний!» — дорікнув собі Сіф, коли почув у чому справа.

— Почекай, а що ти віддав Рену?..

— Нічого. Я його сьогодні й не бачив.

— Ні, він уранці приходив. Запитував, як змусити когось там страждати… Ти сказав, щоб узяв на тумбочці… — поправивши окуляри, відповів Сіф. Він уже говорив крізь ніс.

Жахнувшись швидкого захворювання, Сіф швидко дістав усі трави, і Круел зрозумів, що його краще не чіпати. Бо навіть заїкатися перестав, а це незвично. Так, а що він там за тумбочку сказав уві сні?

— Хвилинку! — дійшло до Круела. — Я ж мав на увазі хустку! Вона змушує носія відчувати біль під час ходьби! Здається, Рен вирішив побути креативним…

 

***

 

Й справді вирішив, якщо вже дуже скоро Круел знайшов його в коридорі гуртожитку і одразу засяяв! Трістан невдоволено зиркнув на нового друга, але тому було просто до лампочки. Обурення Трістана можна зрозуміти, адже в Ренкайна (Трістан зрозумів, що це та людина, яка їм потрібна дуже швидко) вселився демон. Не треба бути демонологом, щоб це зрозуміти.

У Рена почорніли білки очей, до того ж, у коридорі всі від нього розходилися, стояли по кутках, не розуміючи, чому на них кидаються.

— Круто! — у захопленні прошепотів Круел. — Демон скористався його незахищеним розумом та вселився!

— Круто?.. — повторив Трістан. — Треба врятувати твого найкращого друга!

— Від кого?.. Навіщо?.. Чи не перегрівся ти?..

Трістан відкрив рота, але швидко збагнув, як знайти підхід до Круела. Читаючи моралі про честь, він доб’ється лише добірних матів в свою адресу. Тому…

— Демон обрав його, а не тебе.

Судячи з різкої зміни виразу обличчя, це спрацювало. Круел нагадував пані, якій повідомили про зраду чоловіка з найкращою подругою. Тільки якщо справа стосується Круела, то передбачити його реакцію не так просто. Він упав навколішки, прикриваючи обличчя руками і почав хникати:

— Чому? Так жорстоко! Чим я гірший?.. Я потворний! Дагдагірон мене побрав! Який я страшний! Шкіра здорова, навіщо? Потрібно було мати суху, як у Рена! Може, в мене негарні очі? Так-так, я впевнений у цьому! Демон вибрав Рена, бо в нього очі хворого на хом’ячка! А рост?! Був би я нижчим на пару сантиметрів! Та куди там! Я ж жирний!

Трістан сів до нього розгублено, не знаючи, як підбадьорити чи заспокоїти.

— Ні, що ти! — Трістан схопив його за плечі, намагаючись бути мужньо-ніжним, але виходило якось невміло. — Ти не жирний! Не можна так говорити про себе, поки пролазиш у двері! У тебе гарна шкіра! Товста, прямо для грубої роботи!

— Так в мене й шкіра товста?! Я потвора!

— Я не це мав на увазі! — дужче злякався Трістан. — Ти не потвора! У тебе чудові очі, чудова постать і навіть руки! Ти ідеальний! Нехай і божевільний!

Поки ці двоє шуміли осторонь, одержимий демоном Рен з іншими свідками цієї дії, здивовано почухали потилицю. Рен відвернувся від парочки (демон чудово запам’ятав силу Круела і вирішив не ризикувати нападом), а потім пройшовся вперед. Переляканий натовп розступився. Вони зрозуміли, що перед ними одержимий. Це дуже небезпечно, але демон, мабуть, не буйний, тому можна встигнути покликати допомогу викладачів.

Ренкайн весь день чинив опір невідомій злості. Сам того не розуміючи, він боровся з демоном усередині. Програв, як тільки приїхав з екскурсії та помітив у натовпі Альтаїра. Демон відчув слабину і проник у підсвідомість. Для повного контролю над тілом демону потрібна свідомість, але прослизнути туди — завдання дуже непросте, треба почекати. Під дією одержимості, Рен хотів помсти Альтаїру, тому й йшов до нього. Помста не за торт, а за невзаємні почуття.

Альтаїр не знав про стан Рена. Вони, можна сказати, не перетиналися, а це навіть засмучувало. Вранці він прокинувся в очікуванні дрібної капості, але такої не знайшлося. Що дивно, Альтаїр засмутився через несподівану байдужість з боку Ренкайна. Адже вони, можна сказати, хоч якось спілкувалися, поки воювали! Після екскурсії це невдоволення лише посилилося. Цілий день не бачив свого некроманта! А тут…

— Рене! — Альтаїр зрадів, помітивши його в коридорі. — Я вже подумав, що ти зненацька передумав мені мститися! — тут ельф зрозумів, що тон надто радісний, тому швидко одягнув звичну зарозумілу маску: — Тобто… Я хотів сказати… Давно не бачилися.

Рен мовчки підійшов на достатню відстань, щоб Альтаїр побачив нетипові очі. Він, звичайно, позадкував від несподіванки, але гадки не мав, чи довіряти інстинктам чи ні. Все-таки, раптом це для некромантів нормально?

— Я помщуся тобі, — рівним тоном відповів Ренкайн.

Альтаїр трохи зам’явся, тому що від Рена зазвичай виходила пасивна енергія, а зараз ніби навіть аура готова вкусити, подібно до собаки. Ельф підібгав губи, щиро не розуміючи, що його зараз на нього чекає.

 

***

 

Трістан розгублено трусив за плечі Круела. Його лякав не демон (він взагалі про нього забув), а різке падіння самооцінки Басторі. Цей хлопець розклеївся через якогось демона (і що він знайшов в тому дурному демонові?!), хоча був здатний на великі дива, тому логіки немає зовсім.

— Досить морочити голову, Круеле! Яке тобі діло, що там той демон подумає?

— Чому він обрав Рена, а не мене?! — істерика, звичайно, не грандіозна, але Трістану для схвильованості вистачило.

— Тому що ти сильніший, ось він і злякався! У тебе є фамільяр, хіба ні?

— Та як ти смієш мені таке говорити в лице?! — гаркнув Круел. — Не маю цієї зарази, зрозумів? І не буде!

— Зрозумів… — Трістан підняв руки від власного безсилля. — Приношу свої вибачення за таку ганебну нісенітницю. Круеле, зберися вже! Коли це ти став таким вразливим? Тебе називають психом, але тобі фіолетово, а як вселився демон в іншого, то кінець світу.

Навколишні люди дивувалися, чому головний біль всього гуртожитку ниє, а найкрутіший лицар так непокоїться. Звідки людям було знати, що без їхнього відома сталося те, про що можна було б пліткувати весь тиждень? Народ не любить, коли новини про чиєсь життя обходять їхньою стороною.

Сіф примчав, коли почув гамір. Спати, коли в коридорі всі голосно розмовляють просто неможливо. Помітивши в центрі уваги засмученого Круела та стурбованого Трістана, інстинкт матусі прокинувся навіть через застуду.

— Що трапилося? — Сіф моментально пригладив неслухняне волосся Круела, і той зреагував на сусіда емоційніше — кинувся обіймати за шию, як на якихось похоронах.

Трістан невдоволено подумав, що не проти, щоб і на нього так накинулися. Натомість тепер він зрозумів, чому Круел називав Сіфа своєю мамою.

— Демон не вселився в мене! Він вибрав Рена, я потвора!

— Ти зовсім не потвора, пане Круеле!.. — дбайливо відповів Сіф.

Трістан вигнув брову:

— Пане?..

— Це його якось заспокоює, — тихо відповів Сіф із нежиттю, а потім звернувся до розбитого Басторі: — Демон випадково вибрав Рена. Тебе він злякався, от і все. Тебе багато хто боїться, ти ж знаєш…

— Угу… — вже спокійно обізвався Круел. — Але що мені робити?

— Як і завжди, — Сіф посміхнувся. — Давай так: ти покажеш демонові, що йому не місце у тілі Рена. Заточи його, гаразд?.. Потім зможеш поговорити з демоном і все дізнатися. Трістан тобі обов’язково допоможе, правда?

Трістан почував себе на прийомі у сімейного психолога, тому коротко кивнув.

— Ясно, — різко отямився Круел, ніби щойно не було ніякої істерики.

— Як це працює?! — Трістан подивився на Сіфа, який прикривав носову хустку, та й сам виглядав неважливо. — Я намагався заспокоїти його, та ні в яку!

— Якщо ти це зробиш, то там і до весілля недалеко. Я просто надмірно добрий…

— Весілля?.. — захоплено прошепотів Трістан, усвідомивши, що це було б чудове рішення.

Круел підвівся з місця:

— Ну, і шо ти сидиш тут? Пішли шукати мого демона!

Трістан хотів було вставити обурення, таки сидів тут не він! Але Сіф поклав руку на плече і заперечливо покрутив головою, мовляв, не варто.

Трістан та Круел шукали Рена по гуртожитку. Круел не відразу додумався піти до Альтаїра. Був би тут Апсірт, він швидко розрулив би проблему! Але він поїхав до свого Оззі, якого навіть не існує. Дуже вчасно вирішив покрасуватися, нічого не скажеш.

Ренкайн виконав свою обіцянку перед Альтаїром. Ельф вперше відчув себе настільки слабким, хоча сила дана Рену від нечистої сили. Безвихідь від сталевої хватки стискала серце у відчутті, наче він потрапив у полон надовго. Здавалося, Альтаїр задихається у жалюгідних спробах пересилити одержимого. Почуватися в пастці неприємно, але на диво бадьорить. Гострота почуттів зашкалює, коли руки торкаються волосся…

— Якого дідька?.. — не зрозумів Трістан.

Альтаїр здригнувся від чужого голосу в кімнаті. Він був певен, що ніхто сюди не ввійде! Його сусід все одно поїхав на вихідні додому, як завжди. А інші ельфи розійшлися у своїх справах. Але гості були… Агов, а чому сам Трістан стоїть поряд із Круелом?

— Рене, — жахнувся Круел, — у тебе є сили демона! Ти можеш зараз вирвати кривднику хребет і засунути його йому в рота! А що робиш ти?

Ренкайн простягнув гребінець:

— Розчісую йому волосся.

Альтаїр був не проти такої помсти — подумаєш, обережності та ніжності некромант позбавлений, тому догляд за волоссям проходив дуже болісно. Але почувши варіант Круела, Альтаїр остаточно вирішив, що готовий хоч перукарем Рена наймати, аби залишатися живим.

— Це не помста! — обурився Круел, він хотів побачити щось неймовірне.

— Помста! — вставив Альтаїр. — Посидь на моєму місці й зрозумієш, що це неймовірно боляче!

— Правда?.. — Круел навіть засяяв від цікавості. — Боляче, ніби тобі виривають руки чи ніби кістки ламають?

— Як брови вищипують!

— Ого! Ось це реально жорстоко! — зізнався Круел.

Ренкайн обернувся на Круела. Голос у голові, що належить демону, запанікував, що його знову поселять у якийсь презерватив. Будь-який демон, що поважає себе, буде не просто ображений таким невіглаством, а ще й наляканий.

— Ти не заточиш мене! — голос демона пробився з уст Рена через страх. — Досить мене переслідувати!

Трістан похитав головою:

— Повір моєму досвіду, благати марно.

Альтаїра грубо потягли на себе за руку і демон знову заговорив:

— Якщо ти не залишиш мене, я обріжу цьому ельфу волосся!

Чомусь із усіх оточуючих такій заяві злякався лише сам ельф. Довжина волосся серед його раси означала приналежність до храму, почесність… а ще йому не пасує коротка стрижка! Доведеться ходити в перуці або змінювати форму обличчя та брів! Жахастик якийсь!

— Не чіпай волосся! — вигукнув Альтаїр.

Трістан шепнув Круелові:

— Я думав, демони куди витонченіше підходять до планів помсти…

— Я теж так вважав, — відповів Круел. — Цей, мабуть, надто довго в камені просидів, от і туго тямить. Дарма я на нього витратив нерви та найкращі роки молодості. Нагадує колишнього.

— Колишнього?..

— Зміг я закадрити одного демона, а він добрим виявився, — Круел зневажливо скривився. — Фу, ненавиджу його.

Альтаїр обурився:

— Вам чайку не принести?! Що ви робите взагалі? У гуртожитку одержимий!

— Це моя вина, — сказав Круел. — Випадково презервативом помилився. Ну, технічно, це не я помилився…

Трістан зрозумів, що краще йому взяти слово:

— Ми обов’язково тебе врятуємо! Тільки не зли одержимого, добре?

Ренкайн зрозумів, що запахло тумаками. Зазвичай демони губляться, якщо їх загнати в кут, а якщо ці сутності не можуть ужитися в чужому тілі, то взагалі діють від старих емоцій носія. Це було пояснення, чому Ренкайн потягнув Альтаїра і поцілував. Так сильно і різко, що Альтаїр обм’як, навіть не бажаючи чинити опір. Круел округлив очі, Трістан теж. Якщо Трістан здивувався різкості, то Круел — навички.

— Рен його засосав, — сказав Басторі. — Круто! Не знав, що він так вміє!

Альтаїр теж не знав, але йому сподобалося, бо він більше не сердився. Взагалі ні на що в цьому чудовому світі. Він був у приємній прострації після дуже вмілого поцілунку. Все-таки, який хороший видався день!

— Ну, ти… ем… поцілував його… — видав Трістан. — Що далі? Чому це мало нас відлякати?

— Не знаю… — відповів демон. — Прояв кохання, ем… Хіба не страшно?

— Я б тобі показав, що означає страшне кохання, — маніакально посміхнувся Круел. — Всилися в мене.

Трістан обурено глянув на нього:

— Збожеволів?

— Так, це факт. Але ж я здобув собі демона! Вже підготовлений для об’єднання з тілом! — він почав доводити, як дитина виправдовує покупку дорогої іграшки. — Мені й руни для підготовки не потрібні! Це прекрасний шанс! Ти знаєш, що трапляється з тими, хто не має свого шансу?

— Ем…

— Саме так! Вони стоять і ем-кають, як ідіоти!

«І що я в ньому знайшов?..» — сам собі здивувався Трістан, не маючи сил боротися з цим наполегливим поглядом чорних очей.

Хоче отримати демона — гаразд! Аби не починав істерику. Найдивніше, що хоч раніше і почалася істерика, не було сліз. Може, це означає, що демон не суперник?.. Трістан знову собі здивувався: ревнує до демона, збожеволіти!

— Гаразд, роби, що хочеш! — здався Трістан.

“Не бути мені в сім’ї головним!” — промайнуло в його голові.

Одержимий демоном Ренкайн здригнувся від того, що Круел повернувся до нього. Альтаїр уже поза грою, він стоїть і витає у хмарах від поцілунку, тому на нього вже ніхто не звертав уваги.

— До речі, — вирішив запитати Трістан, — а що робити?

— Тримай Рена, я витягну сутність демона й поселю в себе!

— Ти… сам станеш таким… злим…

— Ні, не стану. Демони та духи ніколи не проникають у свідомість, якщо прийняти їх правильно. І взагалі, шо ти тут базар розвів? Хапай мого найкращого друга і тримай міцно!

— Так, пане Круел, — пирхнув Трістан.