Обіднє сонце

Легка флаф-замальовка про підготовку Рона до школи.

31 серпня 1991 року.
Село Отері-Сент Кечпол мирно дрімало під теплими променями все ще теплого сонця, але в домі великої сім’ї Візлі панував безлад – Рон збирався у перший клас Гогвортсу і загубив свій портфель, тому стурбовано ганяв сходами вверх-вниз, близнюки Фред та Джордж заклеїли магічною самонаклеювальною стрічкою двері Персі і він витратив понад 20 хвилин для того, щоб вибратися з полону своєї кімнати. Тільки Джіні чемно сиділа біля матері на кухні, хитрувато посміхаючись.

-Мамо, тітонька Мюріель говорила, що цей портфель коштує 10 галеонів і що якщо я його порву чи зіпсую, то вона більше ніколи в житті нічого мені не подарує, – випалив Рон на одному подиху, влетівши на кухню зі швидкістю урагану.

– Рональде, а де ти взагалі його подів? Може упир в ньому вже влаштував сховок для своїх дрібничок? – місіс Візлі намагалася водночас диригувати паличкою перед горою немитого посуду і відповідати наймолодшому синові.

– Джіні, ти не бачила мій портфель?
– Бачила, ти його напевно залишив у дворі, коли розглядав як переливається шкіра на сонці, і гноми вже забрали його до саду, – відповіла дівчинка, невинно кліпаючи оченятками.

– А чому ти мені цього раніше не сказала?!

– А чому ти мене не запитав?

– Діти, не сваріться, – Молі Візлі завжди вміла вирішувати суперечки між своєю веселою ватагою. – Роне, піди пошукай, вчора Фред з Джорджем проводили дегномізацію, там може кілька гномів залишилося, ти швидко знайдеш портфель.

Рон зітхнув і поплентався на вулицю, а Джіні показала йому язика навздогін.

Хлопчик перевернув казанок біля дверей, налякав товстобоких курей і зайшов до саду. Запустілий і дикуватий сад родини Візлі здавався абсолютно тихим, але….

-Ай! – голосно скрикнув Рон. Гном підбіг до його ноги, легко вкусив і сховався під трояндовий кущ. Хлопчик намагався дати йому копняка, але маленький шкідник встиг відскочити, а Рон тільки гепнувся об мокру післядощову землю, не втримавши рівновагу.

-Не хочу я грати в ці ігри, – хлопчик насупився, розтер багнюку по обличчі та повернувся в будинок.

-Синку, ти знайшов портфель? – долинув до нього стурбований голос матері.

-Ні, мамо, але я піду ще шукати після вечері, не хвилюйся – Рон хутко забіг у свою кімнату та майже автоматично глянув у балакуче дзеркало.

-Витри болото з лоба, нечупаро, і причеши руді пасма, розкуйовджений шмаркачу, – гаркнуло люстерко.