Об’єднання

Наближення ночі давало добрий знак того, що нарешті робота закінчилася. Техьон швидко збирався додому, закриваючи приміщення. Сьогодні вдалося підзаробити багато грошенят. Тепер можна й добряче відпочити. Завтра буде вихідний, на якому він гарно відіспиться і набереться сил. Кожного разу йдучи з роботи омега набирає Намджуна і розповідає про те, як провів свій день. Це було їхньою традицією, яка також давала виговоритись, що дуже заспокоювало. Щойно він розблокував телефон і хотів подзвонити альфі, як той його випередив.

 

—Привіт, Техьоне ти зараз вдома? – втомлено спитав Намджун.

 

—Поки ні, але якраз йду туди. – Техьон чув на фоні чийсь щасливий голос, він йому здався знайомим, — Ти не сам?

 

— Ми з Юнгі хотіли зайти до тебе в гості і поговорити на одну важливу тему.

 

Техьон впізнав голос Юнгі, зведеного брата Намджуна з Пусану. Останній раз він його бачив декілька років тому. Юнгі дуже відрізнявся від Намджуна, хоч вони й були однолітками. Цей альфа мав бунтарський вигляд з м’ятним волоссям, був трохи вищим за Техьона і відрізнявся від всіх своїми жартами, які могли містити й чорний гумор, через який його могли розуміти не всі, та й йому це було не потрібно.

 

— Добре, приходьте. Я вже майже вдома.

 

Техьон завершив розмову і швидко рушив додому, по дорозі забігши в магазин по смаколики. Коли він дійшов до своєї квартири, на порозі вже чекали Намджун з Юнгі. Вони привіталися і разом зайшли всередину. Після декількох хвилин розмов і жартів, вони сіли у вітальні, розслабившись після довгого дня.

 

— Що за важлива тема? – спитав Техьон, відчуваючи легку тривогу.

 

Намджун подивився на Юнгі, який усміхнувся своєю звичною хитрою посмішкою.

 

— Ми подумали, що тобі зможе знадобитись допомога у крамниці, – почав Намджун. — Юнгі зараз у пошуках роботи, і він готовий допомогти тобі.

 

— Так, – додав Юнгі. — Завжди захоплювався твоєю крамницею. Було б цікаво спробувати щось нове.

 

Техьон був приємно здивований пропозицією. Він справді шукав помічника, але не очікував, що ним може стати Юнгі.

 

— Це було б чудово, – відповів Техьон, усміхаючись. — Я дійсно потребую допомоги і ти мені підходиш. Коли зможеш почати?

 

— Та хоч і завтра, – просміявся Юнгі.

 

Вони продовжували розмову, згадуючи старі часи та плануючи майбутнє. Під час розмови Юнгі таки схотів встромити палки в колеса брата.

 

— Намджуне, ти справді ще не знайшов собі омегу? – запитав Юнгі з лукавою усмішкою. — Може, тобі варто розмістити оголошення в газеті: «Самотній альфа шукає кохання всього свого життя»? Або хоча б на Tinder спробуй.

 

Намджун лише покотив очима, звично реагуючи на жарти Юнгі. Техьон не втримався від сміху, бо знав, що Юнгі не змінить свого стилю жартів, навіть якщо це зачіпає особисті теми.

 

— Дякую за поради, Юнгі, – з сарказмом відповів Намджун. — Але я краще покладуся на долю, ніж на твої ідеї.

 

— Ну, принаймні, я спробував, – Юнгі підняв руки вгору в жесті здачі. — Просто подумай, може, ти зловиш когось у крамниці Техьона. Квіти – чудовий привід для знайомства.

 

Техьон знову засміявся, відчуваючи, як напруга дня поступово зникала. Жарти Юнгі допомагали зняти стрес, давно він так не сміявся. А Намджун штовхав того в плече, вигукуючи, — На чиїй ти стороні?

 

— Ну, не знаю, чи це найкраще місце для знайомств, – сказав Техьон, усміхаючись. — Але завжди можна спробувати. Юнгі, якщо ти дійсно хочеш працювати у моїй крамниці, я думаю, нам буде весело.

 

— Звичайно, – відповів Юнгі. — Обіцяю не тільки допомогти, але й принести трохи гумору у твої будні.

 

— Тільки не зарази Техьона своїм гумором, – вставив Намджун. — Один комік у нашому колі – це вже достатньо.

 

Ніч обіцяла бути довгою, хлопцям було, що розповісти. Спати взагалі не хотілось. Під час розмови Намджун вирішив розповісти цікаву історію, яка трапилась з ним на днях.

 

— Слухайте, хлопці, – почав Намджун, посміхаючись. — У мене була одна цікава клієнтка на цьому тижні. Жіночка похилого віку, десь за сімдесят, прийшла на прийом. Спочатку я подумав, що вона прийшла через свої особисті проблеми, можливо, депресію чи щось подібне. Але ні, виявилося, що вона прийшла жалітися на своїх онуків.

 

— Ого, – засміявся Техьон, який відчував що скоро від цього сміху лусне. — І що саме вона сказала?

 

— Вона скаржилася, що вони постійно сидять в телефонах, не допомагають їй по господарству і взагалі не приділяють їй уваги. Я ледь її вислухав. Вона розповідала, як вони не розуміють її цінностей і тільки й думають про свої гаджети. А найцікавіше, що вона хотіла, щоб я якось їх «виправив».

 

— Ну, а ти що? – з інтересом дивлячись на Намджуна, запитав Юнгі.

 

— Ну, я спробував пояснити їй, що я психолог, а не чарівник, і що я не зможу змінити поведінку її внуків одним помахом руки. Порадив їй спробувати знайти спільні інтереси з ними, можливо, знайти компроміси, щоб вони більше спілкувалися.

 

— І як вона на це відреагувала? – поцікавився Техьон.

 

— Вона виглядала трохи розчарованою, – зізнався Намджун. — Але врешті-решт, вона подякувала мені за поради. І я зрозумів, що іноді люди приходять до нас не тільки за вирішенням проблем, скільки за підтримкою і розумінням. Це теж важливо.

 

— Це точно, – погодився Техьон, киваючи. — Іноді просто треба вислухати когось, щоб він почувався краще.

 

— Але ти уявляєш, – додав Юнгі. — Якби ти справді мав чарівну паличку, як той Гаррі Поттер і зміг «виправити» тих безсовісних онуків. Тобі можна було б відкрити новий бізнес.

 

Хлопці залишились у Техьона з ночівлею, в них вийшло гарно посидіти. І якщо подумати, то в Техьона взагалі немає друзів омег, лише двоє альф, котрі не покинуть в біді і цього так достатньо.

***

 

Чімін збирався в аеропорт Інчхон, щоб зустріти Чонгука, який повертався на особистому літаку. Він одягнув темне пальто і затемнені окуляри, щоб його ніхто не зміг впізнати. Швидко  зібравшись він схопив з собою букет троянд і сів в машину. Чімін довго думав, чи розповідати Чонгуку про побачене, але поки не хотів зачіпати цю тему. Омега хотів, щоб зустріч була без зайвих турбот.

 

Чімін виїхав швидко, проїжджаючи порожніми вулицями нічного Сеула. Він з нетерпінням чекав на зустріч з другом, якого не бачив вже кілька місяців. Погода була прохолодною, але приємною і нічний вітер приємно освіжав обличчя.

 

Приїхавши до аеропорту, Чімін зупинився на парковці біля приватного терміналу. Він вийшов з машини і встав на узбіччі, вдивляючись у темряву. Небо було ясним і зірки сяяли, додаючи краси цій ночі. Чімін перевірив свій телефон, переконуючись, що не пропустив жодного повідомлення від Чонгука.

 

За кілька хвилин він почув звук двигуна літака, що наближався. Чімін підняв голову і побачив, як приземляється повністю чорний літак. Він відчув, як його серце забилося швидше від очікування.

 

Літак приземлився і через кілька хвилин на злітно-посадковій смузі з’явився Чонгук. Він виглядав впевнено і трохи втомлено, на його обличчі була ледь помітна посмішка, яка могла свідчити лише одне, це те, що він нарешті повернувся на рідні землі.

Чімін махнув рукою, привертаючи його увагу.

 

— Чонгук! – вигукнув Чімін, коли його друг підійшов ближче.

 

— Привіт, Чіміне, – відповів Чонгук, обіймаючи його. — Як ти?

 

— Добре, – усміхнувся омега. — Радий, що ти нарешті повернувся.

 

— Я теж, – зізнався альфа. — Дуже скучив за рідним Сеулом.

 

Хлопці взяли багаж Чонгука і рушили до Чімінової машини. Вітер легенько обвівав їх додаючи прохолоди. Сівши в машину, Чонгук відкинувся на сидіння і з полегшенням зітхнув.

 

— Ну розповідай, що нового? – поцікавився Чонгук, коли вони виїхали на головну дорогу.

 

Чімін усміхнувся згадуючи події останніх місяців. Він почав ділитися новинами і їхня розмова була легкою і не вимушеною. Нічний Сеул виглядав чарівно і вони насолоджувалися цією приємною поїздкою, але Чімін притих на довго, що було не дуже схоже на нього.

 

— Чонгук, я думав не піднімати за це нашу розмову, адже ти й так стомився, але до завтра я точно не витримаю і помру від цікавості. – він глянув на альфу, котрий приглушив музику і уважно подивився на нього. — В тебе тут був хтось? Ну, в плані омеги. – питання було не голосним, але змусило Чонгука загнатись в глухий кут, з чого б це Чіміну про таке думати. — Я сьогодні дещо побачив, наткнувся на одну людину, котра може бути тобі знайомою.

 

— Ну ти й вмієш тримати інтригу. – Чонгук привідкрив вікно і дістав сигарету.

 

— Ти мені ніколи не розповідав про своє минуле, я б не хотів в нього лізти, знаю, що тобі важко, але цьому омезі думаю теж, якщо він береже ці спогади.

 

Сигаретний дим повністю не вивітрювався, він охопив всю машину. Чонгук не розумів до чого веде Чімін, йому мабуть просто здалось. Але омега простягнув йому свій телефон, поки стояв на світлофорі. На фото був Техьон. Чонгук знервовано оглянув фотографії і спитав в Чіміна:

 

—Де ти це відкопав? Ти теж знаєш Техьона?

 

Він почав засипати омегу питаннями, але відповіді так і не почув. Чімін і справді не знав, але по реакції побачив, що це таки був він на тому фото. Альфа котрий в сотні разів відрізнявся від себе в минулому. На фото було дві різні людини, але ті самі чорні очі і шрам на щоці давали свій знак.

 

— Я не знаю нічого. Натрапив випадково. Ти б знав в якому я був шоці. Цей омега таки щось напевно відчував до тебе. – він розчаровано глянув на Чонгука, який виглядав задумано.

 

— Йому не варто знати про мене. – він тримав свій секрет і не хотів, щоб хоч хтось втручався в це. Альфа все частіше поглядав на свій годинник, йому хотілось скоріше повернутись в квартиру і залишитись наодинці. Невже Техьон досі тримає його в своїй пам’яті?

В машині панувала тиша, омега зрозумів, що дарма зачепив цю болючу тему. Він злився сам на себе, адже дійсно вліз туди куди не мав. Доїхавши до дому, Чонгук не спішив вилазити з машини. Він мав термінове завдання для Чіміна.

 

— Чіміне, є дещо важливе, про що я хочу поговорити з тобою, – почав Чонгук, звертаючись до друга серйозним тоном.

 

Чімін відчув, як напруга наростає і поглянув на Чонгука.

 

— Що сталося? – спитав він.

 

— Як тільки я поїхав, на нас навалилися проблеми, – продовжив Чонгук. Проводячи долонями по своєму обличчю і зітхаючи. — Я не можу повернутися, але є важливі документи, які потрібно передати Хосоку. Це питання життя і смерті.

 

Чімін, злегка розгублений, кивнув.

 

— Що це за документи? І чому саме я?

 

— Ці документи містять інформацію, яка може змінити хід наших справ, – пояснив Чонгук. — Ти моя найближча людина тут і я можу довірити це лише тобі. Хосок знає, як діяти, але без цих паперів він нічого не зможе зробити.

 

Чімін роздумував, зважуючи всі «за» і «проти». Він розумів, що це завдання небезпечне, але відчував, що не може підвести друга.

 

— Добре, я зроблю це, – нарешті сказав Чімін. — Коли потрібно летіти?

 

— Якнайшвидше, – відповів Чонгук. —Я вже забронював тобі квиток на завтра. Всі деталі в конверті, який я передам тобі вдома.

 

Чімін глибоко зітхнув, усвідомлюючи всю серйозність ситуації. Він пообіцяв зробити все можливе, він був готовий на все, щоб допомогти Чонгуку, але хлопець розумів, що доля йому знову піднесла випробування. Чімін не міг витримати Хосока з яким колись зустрічався, здавалося б розійшлись на хорошій ноті, але ж витерпіти присутність тяжко, особливо того, від кого серце тремтіло. Він досі не міг його відпустити, а Хосок міняв партнерів один за одним.

 

Коли вони дісталися до дому Чіміна, той взяв конверт і сховав його в кишеню. Він ще раз згадав минулі стосунки з Хосоком і було важко уявити, як пройде їхня зустріч.

 

— Я знаю, що тобі буде тяжко. Але ти добре знаєш, як з ним говорити. Я надіюсь на тебе. – омега вийшов з машини і помахав рукою в слід Чонгуку.

 

Чонгук подивився на букет квітів, які лежали на задньому сидінні. Заплющивши очі він поклав голову на рульову частину. Йому тяжко було уявити через, що довелось пройти колишньому другові. Він почав згадувати кожен болючий момент. Альфа пішов на повідку у своїх батьків. Роками закривав себе від емоцій, але зараз на самоті їх можна й випустити, ніхто всеодно не побачить.