Ніяких обіцянок

Роботу написано на літній фікрайтерський з’їзд 2022.

---

Увійшовши до офісу, Кунікіда відразу переходить до справи:

— Ми повинні зустрітися з інформатором.

— Куди їдемо? — Леві підіймає погляд.

Команда збирається. Півгодини потому:

— Кунікідо, а як нам його впізнати? Ти його раніше бачив?

Вони сидять в кафе, терпляче очікуючи, але тим менш вільно говорячи про все на світі. Їх четверо: Дадзай, Ацуші, Кунікіда і Леві: останній вже близько року в команді.

— Чесно кажучи, не уявляю. Я зустрічався з кількома з цієї організації, але не маю гадки, кого саме ми чекаємо. Мене запевнили, що проблем не буде і людина  знайде нас сама.

— Якщо не знайде, це буде на її совісті, — Дадзай пожимає плечима.

¤¤¤

Їм вже давно набридло чекати. Леві сидить в телефоні, поряд холодний чай. В кафе людно, і тут повсякчас заліпає багато студентів, тож вони не привертають уваги. Можуть нудитись хоч цілий день.

— Пані, ви загубили, — Дадзай не може оминути того факту, що у дівчини, що проходила повз, із зошитів, утримуваних рукою, випали якісь сторінки. Здається, відповіді для білетів. Як необережно.

— Ой, дякую, — вона відповідає трохи хаотично, — ви не проти, я на секунду?

Вона кладе зошити на їхній стіл, аби зібрати все докупи. Волосся довжиною до плечей лізе в лице, і вона відволікається, аби зняти з зап’ястя резинку, і недбало зібрати його.

Без потреби дивитися на обличчя, без потреби сумніватись, що ця людина в жіночому одязі, Леві впізнає його. Він не має шансу не впізнати. Достатньо найменшого жесту.

— Давайте я допоможу, — Дадзай такий очевидний. Леві відводить погляд: насправді його характер так нагадує його стару подругу..

Що, якщо є шанс зустріти її в цьому світі?

Вони нескінченно перероджуються всесвітами, маючи минулу пам’ять. Деколи потрапляєш до світу один, деколи перетинаєшся з іншими..

Минулі життя, немов привиди вмерлих титанів, скупчуються в голові. Він, як і інші, навчився змушувати нестерпні голоси минулого замовкати.

Чорт знає, чи мають всі ці переродження хоч якийсь сенс, про який вічно торочить Ханджі, але цю студентку, хаотично збираючу конспекти, він не збирається відпускати так легко.

Як і вона його.

— Номер телефону? О, мені треба дістати ручку.. — вона відповідає на питання Дадзая.

Леві першим дістає ручку, яка завжди з ним про випадок. Іншим не обов’язково знати про заховане в ній окрім того лезо.

Очі в очі, коли ця “дівчина” вирішує записати номер прямо по шкірі руки — шкірі руки Аккермана.

Спалахи, які бачить Леві, затьмарюють ті яскраві очі навпроти. Кілька непомітних секунд. Не певний, що взагалі бачив.

Зв’язок в різних світах варіюється довільно.

Здається, цей світ витягнув цікаву карту. Слід буде дослідити, наскільки тільки вийде.

Леві витріщається Ерену у спину.

— Вона тобі сподобалась? О, все-таки ти цікавишся дівчатами? — Дадзай питає, як ні в чому не бувало.

“Дівчатами”, “вона”.. як смішно.

— Як мінімум, я не такий безсоромний, як ти, — Леві закочує очі, — диво, що вона тобі не вмазала. Бо мені хотілося.

— Тим не менш, хіба не корисно було запитати особистий номер інформаторки? Як бачиш, вона навіть погодилась завітати до нас.

— В контрасті до інших членів організації, — підмічає Кунікіда.

Просто, здається, люди зі здібностями тяжіють до зустрічей. Особливо люди зі спільною заплутаною дорожкою.

— Не думав, що нею виявиться така гарна дівчина!

— Але вона повинна була щось передати? — Ацуші швидко розуміє, куди котиться розмова, і переводить увагу на справи.

Дадзай посміхається. Вони проводять у кафе ще зайву годину, перш ніж піти. Вже у штабі він показує обрані сторінки з проставленими мітками на потрібних ним:

— А вона оригінальна.

— Навіть занадто.

— Леві, не будь таким нудним!

¤¤¤

Ерен сидить в офісі. Дарма намагатись впізнати в цьому хлопці ту студентку, яку вони бачили тоді. Хоча стиль поведінки, безумовно, дає про себе знати. Ацуші щось розповідає. Ерен слухає та п’є приготований Леві цикорій.

— Дуже смачно.

Леві киває.

— Не можу повірити, що прийняв тебе за жінку! — Дадзай.

— Я гарно змінюю образи, — він підіймає брови.

— Тим не менш, ти і так все ще доволі гарний. Крута зачіска.

— Дякую.

¤¤¤

Колись через місяць, посеред ночі, на кроваті в квартирі Леві.

Аккерман закидує руки за голову і дивиться в стелю, блукає поглядом по кімнаті. Ерен задумливо сидить поряд, він забрався на кровать з ногами і тепер обхватує їх руками. Як сумне цуценя.

Леві саме так і каже йому, коли зупиняється поглядом на ньому.

Усмішка торкається обличчя Ерена. Мила і сумна.

Вони звикли сидіти так мовчки. Вже далеко не перше життя — ось так. Це доволі комфортно.

— Капітане, я так втомився.. Хочу спати.

Ерен простягається на кроваті, і провалюючись до сну відчуває, як його огортає тепло чужих обіймів.

Так тепло.

Трохи незвично для тих, хто постійно відчуває себе мертво-холодними.

Мабуть, він посміхається уві сні.

¤¤¤

— Ерене, про що ти думаєш? — Леві переривається від викладення свого плану команді.

— Продовжуй, я скажу свій варіант потім..

— Дивись, аби він не був божевільною маячнею, негіднику.

— Звісно.

¤¤¤

Все звично: один лежить, а інший сидить на кроваті.

Цього разу лежить Ерен. І хапає Леві за руку, змушуючи обернутися. Сідає сам. Легко торкається чужих губ своїми, немов крила метелика, і відстороняється відразу, лишаючи чоловіка навпроти в шоці.

— Вибач, завжди було цікаво, який в тебе буде вираз обличчя, якщо я зроблю щось подібне.

— Негіднику.

Хвилинну тишу порушує саме Леві:

— Ну так як, який в мене був вираз?

— Ти здався живим, — Ерен пожимає плечима. Помічає, що руки Леві намертво стискають простині.

¤¤¤

— Ти як? — неприємна сутичка з мафією.

— Бувало й гірше, — хмикає Леві, роздивляючись синці на обличчі у дзеркальце, яке постійно носить з собою.

¤¤¤

— Доволі палити.

Леві пожимає плечима і ігнорує.

— О да, о да, тобі всерівно на своє здоров’я, як я міг забути. А от мені ні.

— Ні? Не всерівно на чиє здоров’я?

Тепер вже черга Ерена ігнорувати.

— Ей, негіднику, я в тебе питаю.

Ерен принципово відвертає лице. Леві дійсно тушить сигарету, і підходить впритул, хапаючи його за комір. Видихає слова на вухо:

— Чому я не можу дивитися на тебе спокійно?

Ерен скошує погляд. Леві достатньо побачити самий краєчок його очей, аби зрозуміти брудні думки цього покидька.

Коли Ерен хоче торкнутися його лиця, Леві здогадується, що той хоче зробити далі.

— Я курив.

— Мені всерівно.

Ох, точно, він же завжди так безсоромно бреше прямо в лице.

— А мені ні.

Леві підводиться і виходить на балкон.

¤¤¤

— Отже, отакий мій план, — цього разу Ерен промовляє першим, і команда обговорює без Леві, який мовчки переглядає документи.

Втомившись говорити, Ерен мимохідь бере чашку Леві.

— Мм, новий смак?

Леві простягає руку, і Ерен передає чашку йому до рук.

Очі в очі, Леві відпиває саме від того ж місця.

— Дійсно.. Ацуші, це ж ти покупав? Дякую, дуже смачно.

¤¤¤

— Ханджі вже ознайомила тебе зі своїми здогадками?

Що ж, вони дійсно змогли перетнутися зі своєю подругою.

— Так, — ніби могло бути інакше. Кожного разу, коли Ханджі та Ерен зустрічалися, вони годинами обговорювали ідеї того, як працює цей механізм переродження. Слід зазначити, нинішній світ доволі комфортний. Не зважаючи на деякі навколо апокаліптичні речі час від часу, але не те щоб вони могли дивуватись такому.

— Але поки що, чесно кажучи, я так і не зміг зрозуміти принципів.

— От ми знову і повернулися туди, звідки колись почали.

— Так. Мм, гадаю, у випадку зі зчитуванням емоцій і спогадів справа не тільки у світі, а ще в якихось перемінних. Ми з Ханджі також відчули оте при першому торканні, але в неї також була змога перевірити це з іншими елдійцями, і більшість спроб дає негативний результат.

— Можливо, справа в тому, що ми знайомі? Добре знайомі.

— Деколи спрацьовувало з цілком незнайомими людьми.

— Мм, дійсно.. Що ж, до статистики ще далеко.

— Залишається спиратись на свій досвід і будувати припущення. Все як завжди.

Ерен сідає поруч нього на дивані. Сьогодні вони в квартирі Єґера. Він торкається руки чоловіка, цілеспрямовано бажаючи почути його переживання: цих двох умов достатньо.

Він змушений міцно стиснути пальці, коли їх обох прошиває болем.

Коли у Леві нарешті виходить видрати свою руку із хватки Ерена і вийти з цього напівтрансу, він дивиться на наручні часи.

— І секунди не минуло.

— А відчувалось ніби година.

Ерен помічає, що чоловік навпроти дрижжить. Власне, і як він сам. Отож повертається з кухні з двома чашками гарячого цикорію.

Леві п’є повільно, поки Ерен гіпнотизує власну чашку.

Леві помічає.

— Що з тобою?

Ерен мотає головою.

— Слухай, мені не подобається, коли ти вічно думаєш щось наодинці.

— Це просто дурниці, без ніякого сенсу.

Леві хлопає по коліну:

— Не переймайся, я вислухаю. Знаєш, колись тоді, мені не вистачило сказати тобі багато що за життя. Чому нікому з нас не хватало часу говорити?

Ерен кладе голову чоловікові на коліна:

— Тим не менш, все вже зроблено. Ти виниш мене?

Леві пожимає плечима:

— Все вже так давно минуло. Ти пам’ятаєш, що я колись сказав тобі?

— Про вибір? Звісно.

Ніхто більше нічого не додав, і вони погрузились у м’яку тишину.

— Знаєш, мені подумалось..

Ерен і справді починає нести все, що спадає на думку, спочатку з паузами, а потім впевненіше.

Леві примружує очі, слухаючи його напівтихий голос.

— А ще мені так подобається відчувати твої руки на моєму волоссі.

Пальці Леві зупиняються на мить, видаючи секундну емоцію. А потім він дозволяє своїм пальцям ніжно і наполегливо торкатися рис обличчя чоловіка, що лежить зараз на його колінах.

Коли Леві мимохідь торкається його губ, той більше не може виносити це. Ерен зглатує слюну, намагається вировняти дихання і думки, але потім.. відкидає ці спроби і різко сідає.

По бісикам в очах чоловіка Леві усвідомлює, як він його розбурхав. Всього лише такими невинними рухами.

Останню фразу, ось цю, про невинні рухи, він не може не промовити вголос.

— А ти сам?

Ерен кладе руку на шию Леві, відчуваючи його шалений пульс. Слова зайві.

Леві хапає його за комір, притягаючи.

Ерен відсторонюється з цілком збитим диханням і гарячими від цілунків чоловіка губами.

— Що таке, Ерене?

Руки чоловіка лише міцніше стискаються на талії Леві.

Леві занадто хоче сказати будь-що, і більшість з бажаних фраз брудна до нескінченності.

Він дійсно нахиляється, знову торкаючись впритул, шепоче на вухо, більше не фільтручи свої слова.

Ерен відповідає, не фільтруючи свої дії. Тільки питає, погано ховаючи хвилювання:

— Тобі все подобається?

Леві більше не обтяжується розбірливою відповіддю. Прокляття, Єґер такий гарячий, коли віддається коханню, а не ненависті. Хоча ні.. Тоді він теж притягував погляд. І притягав тисячі очей і душ.

Леві не подобається згадувати минуле, і він закриває на замок пам’ять. Що пройшло, те пройшло.

Вони більше не зв’язані потребою боротись зі світом. Він більше не капітан, більше не розвідник, і Ерен теж просто Ерен.

В будь-якому разі, він тут вільний.

Нема потреби у минулому.

— Ви так емоційно стогнете, Аккермане.

Вони не зобов’язані одне одному нічого, вони не винні одне одному нічого, вони покинуть цей світ і розійдуться чорт зна на скіки.

Ніяких обіцянок.

Але можливо прикро це визнавати, та у цю мить він ладен пообіцяти саме своє серце.

Скільки вони прожили вже? Здається, це його третій світ, і мабуть, це п’ятий світ Ерена. Ця дурна дитина, видається, пару раз наклала на себе руки, передчасно вкоротивши собі життя.

Боже, яке воно дурне.

Тим не менш, він стовідсотково не відчуває себе обтяженим, прикриваючи його спину тут.

Кажучи чесно, він сприймає все як затягнувшийся сюжет якоїсь драми. Калейдоскоп подій, які треба проаналізувати і повідомити здобуту інформацію Ханджі чи Арміну, чи Ервіну. Чи самому Ерену, врешті решт.

Хто, окрім них, зрозуміє всю незрозумілість їхнього становища.

Навколо — затягнувшийся сюжет.

Однак цей чоловік, стегон якого він зараз так безсоромно торкається, настільки живий, як він сам. І настільки ж мертвий, власне, також. Тому він здатний надати солодкого смаку цьому сюжетові. А можливо, справа насправді в тому, що це Ерен.

Все ж таки, він відчуває прив’язаність до нього. І ще цілу палітру невимовних почуттів, які складно раціоналізувати.

Він лежить, розслабляючись в обіймах чоловіка.

— Слухай, Ерене, не хочеш до океану? Розвіятись на вихідних.

— Ти ще питаєш?

День за днем немов хвилі, які б’ються об берег. Солона вода стікає з волосся разом з болем, а сонце засліплює очі. У волі приємний смак.

— Слухай, хотів би стрітися і наступного разу?

— Коли? Хочеш знову сюди?

— Ні, Леві, я маю на увазі наступне життя.

На Ерена дивляться здивовано:

— Коли ти встиг знову щось усвідомити?

— Насправді, це просто наше з Арміном припущення..

Повітря, просякнуте океаном, приємно вдихати.

— Ну так що ви припускаєте?