Ніщо під місяцем не вічне

Зазвичай Лво Бінхе не затримувався дотемна зі звітами. Не дивлячись на дивовижну здатність Мін Фаня навантажувати його марною працею, він примудрявся вчасно виконувати всі доручення. Старанність щедро винагороджувалася посмішкою Шень Цінцю — і це було тією причиною, з якої під кінець дня юний Бінхе міг звалитися без сил. Заради цієї посмішки він ладен був пнутися зі шкіри — чи, навпаки, вдаватися до лінивих хитрощів, аби тільки знов знайти привід спіткати свого вчителя.

Він крокував стежкою, і в жадібних парубочих очах віддзеркалювались зорі: він ніби йшов на перше побачення під покровом ночі, розбурханий та зніяковілий одночасно. Здавалося, трава під ногами шелестить лише для нього, і лиш йому світить з небес повний місяць, і серце пропускало удар за ударом у передчутті побачити за дверима того, кому було віддано за збігом несподіваних обставин.

Всупереч очікуванням, бамбукова хижа зустріла його темрявою та заштореними вікнами. Знітившись, Лво Бінхе не ризикнув постукати — сам винен, що дозволив своїм фантазіям взяти верх над розумом. Не дивно, що в такий час ця благородна людина вже давно спить і приходити слід було зранку. Однак хіба можна пояснити це душі, що палає від любові? На крилах почуттів Лво Бінхе міг би залишатися біля цих дверей до сходу сонця і не заплющити очей, щоб не пропустити той момент, коли за вікном нарешті промайне довгоочікуваний силует учителя. Здається, серце тяжіє до кожного камінця, що лежить під ногами, до кожної часточки пилу, що осіла на даху; хотілося дихати цим повітрям, яке ще декілька годин тому обіймало таємничу та недосяжну фігуру його наставника, аби тільки не повертатись у свій сірий холодний сарай. Не здатний стримати свій романтичний порив, Лво Бінхе вирішив обійти хижу та перевірити, раптом в якомусь із вікон гостинно замерехтить світло.

Він точно знав, де знаходиться спальня Шень Цінцю, він бував там стільки разів, що пам’ятав характер візерунків на кожній мініатюрній вазочці, що стояла на полиці. Юнак любовно водив пальцями по стіні, огинаючи її: десь там, в глибині кімнати, лунало розмірене дихання його вчителя, тіло якого прикривав лише нижній одяг, і у самого Лво Бінхе від такої картини запаморочилося в голові. А через секунду він мало не скрикнув від радощів: одне з вікон було зашторене не до кінця, і тепла пляма світла розлилася по траві, неначе молоко. Лво Бінхе вмить подолав відстань і потонув у цьому світлі, відчувши себе крадієм, що цупить особисті моменти Шень Цінцю.

Але один лише погляд крізь скло — і тремтіння змусило його розжати пальці, а сувій, що був так старанно розписаний парубочою рукою, майже без шуму впав на землю. Забувши про те, що його можуть побачити, він так і залишився стояти, омлівший від сорому та обурення.

На ліжку, оповиті димом свічок та пахощів, сиділи двоє чоловіків. Одного Лво Бінхе впізнав одразу і безпомилково — це був дорогий його серцю вчитель. Гуань не стримував його волосся, що розсипалося по оголених плечах; ханьфу було приспущене всього-на-всього до лопаток, але юного Бінхе кинуло в жар від одного лише погляду на відкриту шкіру. Шень Цінцю закинув голову назад, дозволивши іншому чоловіку цілувати свою шию і — Лво Бінхе готовий був присягнутися — водити носом уздовж його ключиць, через що юнак не міг розгледіти його обличчя. Але це й не знадобилося: Ченлуань, що лежав на столі поруч із палаючими свічками, швидко розв’язав цю загадку.

Лво Бінхе бачив цей меч під час тих поодиноких тренувань, про які буквально благав для нього Шень Цінцю. Лорд піку Байджань не хотів мати справу з чужими учнями — він і до своїх ставився доволі прохолодно; і тепер, дивлячись на шишу Лю крізь скло, споглядаючи його палкі, наповнені пристрастю рухи, Лво Бінхе засумнівався, що це одна й та сама людина. Але як тільки Шень Цінцю ворухнув оголеним плечем, а Лю Цінґе залишив на ньому поцілунок, явивши нарешті своє лице, пальці Лво Бінхе із хрускотом стиснулися в кулак — ще трохи, і він би розніс це вікно одним ударом.

Чужі пальці обережно спускали ханьфу вздовж руки, а поцілунки з кожним разом залишалися все нижче на відкритій шкірі; ця картина зачаровувало юнака й у той самий час змушувало відчувати нестримну лють. Хтось інший має сміливість торкатися його вчителя не так, як треба, не шанує його майже божественну святість, порушує його чистоту власними холодними губами, що не здатні на справжні люблячі поцілунки. Шень Цінцю віддавався ласкам із таким задоволенням, що Лво Бінхе відчував себе ошуканим. Місяць, що осяяв йому стежку до хижі, трава, що шепотіла під ногами, зорі, які зичливо миготіли з неба — тепер у цьому не було жодної щирості, лиш знущання. Але відірвати погляд та піти він був не в змозі. Хай не він знаходився в тій кімнаті, не він захоплювався тією красою, але він не міг дозволити Лю Цінґе зберегти цю мить лише для себе.

Руки Шень Цінцю обіймали його за шию, притискаючи до грудей; напружене стегно з’явилося з-під поли ханьфу, і Лво Бінхе охнув, охоплений розумінням, що під цим тонким шаром одягу більше нічого немає. Пальці шишу Лю змахнули тканину зі стегна та стиснули білосніжну шкіру аж до червоних слідів, і нещасний учень з острахом побачив частинку оголеної сідниці. Незламна впевненість, з якою він залишився спостерігати крізь вікно, вмить розсипалася на дрібненькі часточки.

А потім Шень Цінцю почав плавно підійматися та опускатися на чужих колінах, ніби в нього боліла спина і він все ніяк не міг знайти зручну позу — і організм Лво Бінхе миттєво відреагував на це тремтінням та наростаючим полум’ям всередині. Його юне тіло, яке ще не знало спокус, але вже мало бажання, здогадувалося, що відбувається, хоча довга тканина не дозволяла сторонньому погляду насолоджуватись видовищем. Все було написано на їх обличчях: обидва дихали так часто, безсоромно відкривши рота, що Лво Бінхе навіть крізь вікно чув відлуння їх стогонів. Він не помітив, як воно запотіло від його власного прискореного дихання; на щастя, обидва чоловіки були надто зайняті, щоб помітити його силует у вікні.

Лво Бінхе рахував, скільки разів його вчитель хитнеться на чужих стегнах, помічав найдрібніші зміни в його позі; і десь на тридцятий раз Лю Цінґе не стримався й повністю стягнув з нього ханьфу; юнак майже зомлів, відчувши, як невідоме відчуття сильно крутить у животі і рухається нижче, так, що навіть довелося замружитись, щоб прийти до тями. Але коли він знов розплющив очі, Шень Цінцю вже лежав на спині, розкинувши ноги, і лагідне сяйво свічок впало на внутрішній бік його стегон. Лво Бінхе буквально прилип до скла, вже безсоромно намагаючись роздивитися того, кого ще пару хвилин тому вважав недоторканим божеством. Тепер він ніби розумів шишу Лю: на його місці він би зробив те ж саме. Якби йому тільки дозволили. Лво Бінхе знав, що цьому ніколи не бувати — але, коли долоня лорда піку Байджань власницьки стиснула сідницю Шень Цінцю, його учень уявив там свою долоню. Коли чужий член знов увійшов у гаряче тіло, Лво Бінхе майже фізично відчув, наскільки там тісно.

Його рука без його відому накрила пах, що вже затвердів під шарами одягу, але юнак миттю схаменувся, немов його обпалили вогнем. Плавний рух двох тіл так солодко відгукувався у його власному, що він тремтів від нетерпіння погладити себе в унісон. Так само здригалося й тіло Шень Цінцю, коли член Лю Цінґе зникав у ньому повністю; Лво Бінхе бачив, як блищить його живіт від змазки, і шкодував про те, що не може зробити вчителю приємно у цей же спосіб. Що не від його розгонистих поштовхів Шень Цінцю стогне із заплющеними очима, розворушивши постіль. Що не він припадає губами до соску і дражнить поцілунками — а потім прикушує, зриваючи новий стогін та змушуючи шалено штовхатися назустріч.

В якийсь момент Лво Бінхе здалося, що вони просто міряються силою у ліжку, але монотонність, з якою обидва тіла рухалися у спільному ритмі, гіпнотизувала. Не втримавшись, він знову стиснув гарячу плоть скрізь штани і відчув, як від доторку пальців внутрішній бік стегна стає мокрим.

Він дивився, не відриваючись, і облизував поглядом кожен вигин тіла Шень Цінцю, які ніколи раніше не міг розгледіти під широкими тканинами — а Лю Цінґе міг бачити й торкатися їх кожен день, і ця думка розбивала серце. Відколи вони стали настільки близькими, і чому він цього не помічав? Чому так наївно думав, що його вчитель страждає від самотності, і більше нікому скрасити його темні ночі? Гнів та збудження спліталися в клубок, перетворюючи легкий стогін у тихе гарчання. Адже насправді абсолютно не дивно, що бог війни з піку Байджань мав честь розділити ложе з цією благородною людиною. Хіба могли його зрілі, виважені почуття зрівнятися з іще незміцнілими і наївними почуттями Лво Бінхе? Навіть форми їх тіл ідеально підходили одна одній: щоразу, коли вони притулялися, між ними не залишалося жодного міліметра простору. І який ідеальний контраст створювали різкі рухи стегон і лагідне погладжування члена: Лю Цінґе робив це вивірено, ніби не в перший раз, анітрохи не збиваючись з ритму. Нарешті у чужій руці Лво Бінхе зміг його розгледіти: від наполегливих притискань він стояв іще міцніше, вже готовий до розрядки. Трохи нижче розмірено похитувалися отяжілі яйця, і Лво Бінхе знов охнув, мимоволі здавлюючи свій член; його молоде тіло ще не мало таких розмірів. Незважаючи на оманливу витонченість, його вчитель не був обділений природою, і це вкотре вселяло благоговіння.

Чи відчував це благоговіння Лю Цінґе, поки цілував його стегно? Поки гладив його обличчя, божественне в ореолі заплутаного волосся — і в той же час неприпустимо грішне з цими прикритими віями та яскравим рум‘янцем на щоках? Які слова шепотів йому лорд піку Байджань, коли був на межі? Чи вимовляв його ім’я з тією самою любов’ю, з якою світилися очі Лво Бінхе в його присутності? Парубок прикусив губу, розуміючи, що торкнувся чогось особистого, забороненого, того, про що раніше й не міг подумати. Але й ситуація, в якій він опинився, була надзвичайною.

Серце нило від жаги схрестити мечі з Лю Цінґе, а ниючий член благав просто розслабитися і забути про це назавжди. Забути про Шень Цінцю, тепер уже абсолютно недосяжного.

Ковтаючи гордість і сльози, Лво Бінхе вперше в житті кінчив і, всупереч усім очікуванням, не відчув ані краплі задоволення. Воно залишилося по той бік скла, де обидва чоловіки, важко дихаючи, лежали в обіймах один одного.

І вже завтра обидва лорди хребта Цанцюн будуть вдавати, ніби нічого не сталося. У них це чудово виходило.

Але чи вийде у Лво Бінхе?