Ніч

  Промені теплого весняного сонця проникали в маленьку кімнату крізь незакриті жалюзі. Ранок Фіони розпочався не з кави, а з повідомлення від Алекса: «Доброго ранку. Бос схвалив, зараз же вишлю адресу офісу, в який потрібно влаштуватись» .

  Через день дівчина, змінивши образ, документи, місце проживання, мобільний телефон та інше, вирушила на співбесіду. Її прийняли, це було очікувано. Написавши повідомлення Алексу з відповіддю про успіхи та одразу ж видаливши чат про всяк випадок, вона вирушила до нової тимчасової оселі. 

  Це була невелика квартира на Rye Lane поблизу офісу Девіда, куди дівчина влаштувалась. Їй назначили вийти на роботу вже наступного дня, тому Фіона, не гаючи часу, почала готуватись. 

  Вранці дівчина бадьоро прокинулась від звуку будильника й, швидко зібравшись, відправилась на місце її нової «роботи». Одягнена вона була зовсім не у своєму стилі. Фіоні довелось відмовитись від темних кольорів і одягнути бежеві бермуди, білий топ та світлий кардиган до колін. Ноги були взуті в масивні кросівки, а в руці — невеличка біла сумочка. Голову прикрашала біловолоса перука з великою заколкою-крабик чорного кольору. Впевненими кроками та з доволі хорошим настроєм дівчина підходила до місця прибуття. 

  День проходив надто сумно. Фіона давно не займалась такою роботою, та й не сильно старалась. Дівчина впевнено очікувала момент, коли з‘явиться славнозвісний Девід Меркін. Можливо, зустріти його сьогодні було б занадто хорошим збігом обставин, та вона не втрачала надії. Пройшла приблизно година, як дівчина помітила у дверях високого, смагляволицього брюнета зовні дуже схожого на чоловіка з фото, одержаного від Алекса. «Це точно він. Потрібно привернути на себе увагу» — подумала вона. 

  Фіона взяла папери зі столу, про що вони були дівчина й гадки не мала, та пішла у напрямку дверей. Зробила заклопотаний вигляд та начебто «ненароком» зачепила чоловіка плечем. Папери граційно попадали на світлу підлогу, а Фіона, зробивши здивоване лице, спустилась на коліна, аби підібрати опалий матеріал.

  — Вибачте, будь ласка, це вийшло випадково. — промовила вона та підняла очі на Девіда.

  Їхні погляди перетнулися. Дівчина побачила в його очах спочатку здивування, а згодом нотки начебто іскри. «Щоб це могло означати? Невже мені так швидко вдалось його зацікавити?» — пролунало в її голові.

  — Та нічого страшного, — відповів Меркін. — Ви тут новенька? 

  — Так, сьогодні перший день. Ще раз прошу вибачення, я не хотіла. — відповіла Фіона та натягнула на себе сором‘язливу посмішку. 

  — Не потрібно вибачатись, все гаразд. Зберіть папери та віднесіть їх куди несли, а я поспішаю. 

  — Так-так, все зроблю! Хвилинку.

  Після цього чоловік попрямував у потрібному напрямку, хоча ще декілька раз оглядався на дівчину. В його погляді можна було побачити легку стурбованість. 

  «Перший крок зроблено» — подумала Фіона та з гордістю понесла ті ж папери. 

                                 *****

  Згодом, закінчивши роботу, дівчина відправила повідомлення Алексу з текстом «Ми зможемо зустрітись у тебе?». Хлопець не примусив довго чекати відповіді: «Так. Чекаю за цією адресою». 

  Запам‘ятавши вулицю і номер будинку, Фіона видалила чат з хлопцем, на щастя, його номер вона пам‘ятала. Зловивши таксі, дівчина вирушила до нього.

  Був вечір. Вона дивилась через вікно на людей, які повільно рухались вузькими вуличками, тимчасом як в салоні грала класична музика. Музичний смак таксиста їй був до вподоби, тому вона в розслабленій атмосфері їхала та обмірковувала сьогоднішній день. 

  Їхати було не надто довго, тому вже через 20 хвилин Фіона стукала у двері хлопцю. Він одразу відчинив, зустрівши дівчину з його стандартним серйозним обличчям. 

  — Можна увійти? — посміхнувшись, запитала вона.

   — Якби я відповів ні, ти б справді не увійшла? 

  — Звичайно ж ні. — відповіла Фіона, переступивши поріг.

  — Я не здивований.  

  Пройшовши на кухню, хлопець не втримався від запитання: 

  — Як там на роботі склалося? Розповідай. 

  Дівчина розповідала все, що сталося з нею за день. Алекс слухав уважно, аби не пропустити жодної важливої деталі. Прослухавши все до кінця, він підійшов до вікна і взяв в руки цигарку. По його обличчю можна було зрозуміти, що він про щось зосереджено міркує.

  Фіона підійшла до нього та запитала:

  — Знову їх палиш? Цей твій вибір мені подобається. 

  — Для твого приходу взяв з ментолом. Бачиш, наскільки я ціную твій комфорт? 

  — Тим часом у моїй квартирі палиш ті, які я ненавиджу? 

  — Буває. 

  Вони вдвох засміялись. 

  — А знаєш, цей день був дуже нудний. Ці всі паперові справи — точно не моє.

  — Хочеш сказати, що вбивати — це твоє?

  — Не примушуй мене відповідати на це. 

  — Ти взагалі думала про те, чи могли б ми жити нормально, якби залишили мафію?

  — Ти ніби й розумний хлопець, а задаєш такі безглузді запитання. Звісно ж ні. Ми живі покійники, у яких життя вимірюється не в роках, а в годинах. Безжалісні підлеглі Боса з кривавими руками, про що тут ще може йти мова?

  — На рахунок безжалісних маю великі сумніви. Ти хочеш здаватися такою, ось і ховаєш свої відчуття десь в глибині свого крихітного серденька. — відповів Алекс та підніс свій палець до серця дівчини.

  — Мене дратує твоя проникливість, та не зазнавайся, ніби знаєш про мене все. — відповіла Фіона, пиливши хлопця поглядом. 

  — Ха-ха, не пили мене своїми злісними оченятами, у тебе образ доброї, наївної дівчинки, яку хвилюють лише туфельки з нової колекції Dior, на які тобі не вистачає грошей. — лукаво відповів хлопець. 

  — Заради тебе, дорогий, відкрию свою справжню сутність.

  Хвилину вони помовчали, дивившись на зоряне небо, та Алекс перервав їх мовчання запитанням:

  — Ось про яке життя ти мріяла в дитинстві? 

  — Якщо так цікаво, то я мріяла жити в тихому містечку, купувати безглузді речі та мати кота. — відповіла Фіона. 

  — Як ти взагалі потрапила в мафію? 

  Через декілька секунд затишшя дівчина відповіла:

  — Взагалі довга історія, але якщо коротко, то після смерті батьків в 14 мені було нікуди дітись, а на вулиці мене обдурили легкими грішми. В результаті я допомагала продавати наркотики. Згодом крала гроші у багатих чоловіків, а у 20 потрапила в мафію. От і все.

  — Цікавий кар‘єрний ріст. 

  — А що до тебе? Розумний хлопець з, як мені здається, перспективним майбутнім. Коли все пішло не туди? 

  — Мої батьки були бідними, та ще й п‘яницями. В школу я не ходив, але цікавився книгами про психологію свого покійного діда, які припадали пилом у нас на горищі. В 16 після чергового конфлікту з батьками пішов від них до свого єдиного живого родича — дядька по татовій лінії. Згодом, коли до нас вломилися люди з пістолетами, я дізнався, що він був зрадником в мафії, то й вони і прийшли по його душу. Він кричав щось про те, що в нього є такий скарб, вказуючи на мене, тому згодом мене забрали, а дядька застрілили. Поговоривши з Босом, я йому сподобався. І ось, як бачиш, я тут. 

  — Звучить як нереальна історія.

  — Знаю. Але просто повір, що це можливо. 

  Знову настала хвилина мовчання. Попіл з цигарки повільно падав у попільничку, а серйозний погляд Алекса був направлений в далеч міста. Зазвичай Фіона не розуміла його, він здавався їй великим, холодним айсбергом з глибокою, тривожною душею. 

  — І все ж, мафія об‘єднує розбиті душі? — запитав хлопець після короткого мовчання.

  — Можливо. Зводить купку невдах до купи.

  — І все ж, всі відчувають себе добре, і на цьому дякуємо.

  Вони знову засміялись разом. 

  — А я все думаю, ми помремо швидше від паління чи від рук інших злочинців? — з цікавістю запитала Фіона.

  — Час покаже.

  Ніч відвертих історій закінчилась тим, що дівчині пора було повертатись до її домівки. Йти в темряві по освітлених вулицях Лондона було дуже приємно. Шум машин, дерев та чисте зоряне небо над головою додавали своєї атмосфери, яку так любила Фіона. 

                                 *****

  — Дідько, де ж цей ключ. — промовила вона, шукаючи ключ від квартири. 

  Краєм вуха дівчина вловила ледве чутні кроки за своєю спиною. Якби Фіона сама часто не використовувала такий метод, то навіть не почула б звук. «Невже вирішили викрасти мене? Значить план Б» — подумала вона та продовжила шукати ключ, не подаючи виду. І ось дівчина побачила перед собою руку з носовичком, яка швидко пригорнулась до її лиця. Три секунди і Фіона, все зрозумівши, знепритомніла.