Ніч у лікарняному крилі

– Так, Герміоно Грейнджер, ти як завжди молодець. Це ж треба постійно встрівати у якісь халепи. Все, останній раз я погодилася на ці дурниці з Гаррі і Роном. Більше вони мене не підмовлять. – роздумувала грифіндорка лежачи на незручному ліжку у лікарняному крилі.

Золоте тріо знову потрапило у халепу, хоча здавалося б, після війни, все б мало стати на свої місця і ці їх постійні пригоди мали б завершитися. Але ж ні, як казав Гаррі: «Я не шукаю бід. Проблеми, як правило, знаходять мене». Цього разу не повезло Герміоні.

Вже було далеко за опівніч. Холодне повітря гуляло замком,а заборонений ліс був наповнений туманом. Місяць виблискував високо в небі і його світло проникало в усі закутки. Все на тій частині землі було огорнуте ніччю. Все у цій місцевості було підпорядковано Морфею.

Герміона мило сопіла, аж раптом відчула, як хтось гладить її по руці. Це відчуття різко вибило її зі сну і вона миттю сіла. Розплющивши очі перед собою вона побачила Драко Мелфою, який був нажаханий не менше її.

– М..Мелфой…що ти тут робиш?

– Я прийшов спитати як ти, а то знову через цих йолопів ти попала у біду,- з роздратування відповів хлопець.

– Нічого страшного, лише декілька синців, але все ж, чому ти тут?- здивовано говорила дівчина випучивши очі. Вона ніяк не могла зрозуміти, що тут робить її колишній ворог. Так після війни їх стосонки не були такими запеклими, та і друзями їх не назвеш. – Я відчувала, як ти гладив мене по руці.

– Герміоно, я давно хотів тобі сказати, але не знав як підійти…

– Ти назвав мене по імені?

-…я розумію що ми різні, і раніше ми не ладили, але я це все давно в мені в середині бурлить…

– Ти назвав мене по імені!

– …і я розумію що ти мені не повіриш, і не пробачиш мені, і не знаю чи ти зміниш до мене своє ставлення,- все ніяк не міг перестати бубнити Драко, не  звертаючи уваги на слова дівчини.

– Драко помовч! – не витримала Герміона. Він підняв на неї свій погляд і їх очі зустрілися. – Ти також мені подобаєшся.

– Але я, я хотів..- запнувся Драко

– Ой, ти не це хотів сказати? Вибач я незнаю що на мене найшло, – почала виправдовуватися дівчина. – я просто вже давно замічала твої погляди на зведених заняттях чи у Великій залі. Споглядаючи за тобою я почала відчувати якесь тепло в середині і зрозуміла, що ти мені подобаєшся. Але якщо це я все не так зрозуміла, то прошу вибачення. Та все ж я не жалкую що сказала тобі це.

Драко дивився на неї очима повними радості і ніжності. Він не вірив, що в такій чудовій людині, як Герміоні Грейнджер, сповненій доброти, турботи, співпереживання і мудрості, можуть зародитися теплі почуття чи симпатія до нього. Але все ж цей вогник надії у ньому був. Він часто дивився на неї і проходячи повз вдихав її аромат. Дізнавшись що вона потрапила у лікарняне крило вирішив тишком пробратися до неї, але ніяк не очікував, що вона проснеться, а тим більше захоче з ним говорити. Взявши  її за руку і не відводячи від неї закоханих очей він промовив:

– Герміоно, тобі немає за що вибачатися. Це саме те що я хотів сказати. Я думав ти не замічаєш мене, тому дозволяв собі подовгу на тебе задивлятися. Я хочу вибачитися за всі свої минулі слова і вчинки, адже знаю що дуже тебе образив і завинив тепер тобою. Ти надзвичайно мені подобаєшся, я захоплююся тобою і мушу визнати, що вже доволі давно. Твої бездонні очі затягують мене наче у безодню, я тону в них. Твої губи, о Герміоно, лише Мерлін знає, як сильно я жадаю відчути їх на своїх губах, дізнатися, які вони м’які та солодкі. Я навіть не дозволяв собі подумати, що можу заслуговувати на твоє вибачення, чи тим більше симпатію. Я надзвичайно щасливий. Цей день може слугувати мені зарядом для Патронуса.

– Просто поцілуй мене, Драко. – все що змогла вимовити дівчина крізь сльози радості, через прилив ніжності.