Ніч на перше квітня

За ідею цілуємо руки моїй прекрасній подрузі і по сумісництву редакторці Насті) Ти ж моя світла голова!

Гарного читання, сонечки, стручата, жаби в піжамах, діти сатани та інші)! <3

Ламповий подкаст на кухні – саме те, що потрібно, після стількох турів. Женя зліва, Спартак справа, все як завжди, все правильно і гармонійно. Цікаві теми для обговорення, питання, які вибрав Женя круто підходили до їхнього настрою та в цілому до атмосфери сьогоднішніх зйомок.

Весь процес фільмування був суцільним відпочинком. Тури по Україні – звісно круто, серйозні теми, обговорення різноманітних розладів, їх причин, ніяких гейських жартів (ну як ніяких.. по мінімуму), але повернутися на рідну кухню до Спартака все ж краще.

Сьогодні в Субботи був на диво гарний гумор, тож той дав Жені волю жартувати як тільки захоче. Тим паче, що випуск був приурочений спеціально до дня жартів, першого квітня. Тож, зібравшись з думками, Женя традиційно привітався зі Спартаком і півтори години запису розпочалися. Дивні каламбури, дурні, а тому і смішні підкати, і о святі жарти про мінет! Часом хлопці сміялися так довго, що бідний Антон осудливо бубонів, що буде вирізати це вічно. Для Жені це було справжньою віддушиною. Хлопець зібрав всі свої гоможартики, за які в турі міг отримати від Спартака по шапці, і відвів дух на сьогоднішньому випуску. Було навіть трохи прикро потискати Субботі руку, закінчуючи випуск.

Після Антонового: “Все, знято! Молодці”, – Янович піднявся зі стільця і потягнувся вверх, розминаючи спину.

– В мене аж щоки болять сміятися, – з майже втомленою усмішкою говорить він і прямує до мийки. Набирає склянку води і осушує її за декілька ковтків. – Вже й забув як це. А то Спартак Олександрович зі своїм: “У нас серйозні теми, не жартуй, будь ласка”, чи “Женя, ми ж домовлялися, що всі жарти залишаємо поза сценою”, – зовсім відівчив мене сміятися. Але я пам’ятаю, не потрібно на мене так дивитися, – Янович поглянув в блакитні очі, де вже вигравало невдоволення, – все заради якісної аудиторії!

– Так, Жень. Я думав вмру тут. Треба давати тобі якесь розвантаження з жартами, бо то капець просто.

– Розвантаження мені потрібне не тільки в жартах, але то таке, – він смішно звів брови і усміхнувся.

– Але то вже без Антона. – Спартак обійшов стіл і рушив в сторону Яновича. – Не збираюся тебе з кимось ділити. – він став навпроти, простягнув руку до курчавого волосся і звихрив його на маківці.

Женя схилив голову, підставляючись під доторки. Усмішка не сходила з обличчя, настрій прекрасний, очі навпроти такі гарні, погляд наповнений ніжністю. Янович перехоплює його руку, прибирає з волосся, гладить, притуляє до губ.

– Ой, бляха-а.. – протягнув Антон. – Я між іншим жонатий чоловік. Мали б совість. – першим починає сміятися Женя, а за ним і ті двоє. – Але якщо що, то ви дзвоніть.

– Добре. – Янович стирає сльозу, що виступила від сміху. – Знову-таки, якщо Спартак дозволить. – він трохи піддається вперед, залишає поцілунок у світлому волоссі і продовжує. – А давайте в ресторан?

Ідея зашла всім, тож, нашвидкуруч одягнувшись, хлопці викликали таксі і через двадцять хвилин йшли по центру Києва до одного з їх улюблених ресторанів. На вулиці вечоріло, сонце омивало місто ще прохолодним березневим промінням, все ніби світилося помаранчевим теплом привітної весни з середини. Було круто вдихати на повні груди свіже повітря, заглядати в обличчя перехожим, іноді посилати усмішки та ловити відповіді. Женя простягає свою ліву руку трохи вбік, торкається холодної шкіри, ловить Спартакові пальці в долоню. Повертає голову, ловить погляд блакитних очей. Трохи недовірливий погляд. Цього руху б ніхто не помітив – Женіне пальто надійно ховало їх долоні. Спартак завжди так реагував, потім вибачався, говорив, що він просто ще не готовий відкритися для людей. Женя усміхався, заспокоював, казав, що все добре, що все розуміє, а сам далі продовжував торкатися до Субботи де тільки міг. От і зараз.

– Холодна. – він стискає пальці трохи сильніше. Бачить посмішку Спартака, сам радіє, що цього разу він не роз’єднав їх.

– Дивуєшся?

– Ні, – швидко відповідає Женя, підіймає руку до обличчя і видихає гаряче повітря, зігріваючи чужі пальці. Спартак награно закочує очі і сміється, але рук не розриває. І Янович також, трохи по-іншому перехоплює чужу долоню, тримає надійно, міцно.

Вони ідуть так ще метрів двадцять, коли чують як ззаду хтось окрикує Яновича. Той повертає голову. Низенька дівчина з петличкою в руці майже біжить до нього, за нею поспішає хлопець з камерою. Суббота також зупиняється, обертається і як тільки бачить камеру нервовим рухом вивільняє долоню.

Дівчина підбігає, протягує кулачок і мовчить, тільки трохи посміхається.

– А що робити? – сміється Женя. Дівчина жестом показує, аби той стукнув по кулаку своїм. Янович так і робить. Вона розкриває долоню, на якій в блискучій обгортці лежить презерватив. – Це нам? – питає збентежений Женя. Нам? Серйозно, нам? Чому його мозок видав саме цей займенник?

– Так, – відповідає усміхнена дівчина. Женя забирає подаруночок і кладе в кишеню джинсів.

– Дякую. – хихотить він.

– Можна вас обійняти? – питає дівчина. Женя киває головою, розкриває руки, швидко обіймає дівчину. Потім вона обіймає Спартака, бажає їм гарного вечора і залишається позаду.

– Он як до тебе дівчата липнуть, а ти мені жалієшся. – говорить Суббота з насмішкою.

– Вона і до тебе б підійшла, якби ти не виглядав, так ніби готовий її з’їсти.

– Коли вона обійматися полізла, ти б бачив погляд Спартака. Здається, він реально був готовий її з’їсти. – вставив свої п’ять копійок Антон. – Якщо це відео буде в ТікТок, воно спричинить такий фурор, що ви ніяк не відвертитеся.

Хлопці зайшли в ресторан, вибрали столик, зробили замовлення. Вечір далі протікав спокійно та врівноважено. Розмови ні про що, плани на завтра, тиждень, місяць, або обговорення подкастів, турів, футболу, на яких Спартак показово тупив в телефон, бо відверто ненавидів їх. Сьогодні в Жені був день, коли той міг дозволити собі випити, але пив не багато, бо знав, що навіть це не сподобається Спартаку. Алкоголь лиш трохи затуманив голову вже під самим порогом ночі.

Коли на годиннику була майже дев’ята, хлопці прийняли рішення розходитися по домівках. Спартак оглянув Женю, той був більш-менш в  презентабельному стані. Так, трохи звихрине волосся, прим’ята сорочка, ледь помітна тінь приємної втоми після гарного вечора, але в тому є свій шарм і привабливість. Ну це ж Женька. Його Женька.

Через годину вони вже стягували з себе верхній одяг в коридорі Спартакової квартири.

– Я піду в душ. – Суббота одразу направився в кімнату по чисті речі і доки Женя справлявся з шнурками на кросівках той прослизнув в ванну кімнату.

Янович підняв руки вверх,  потягуючись. З ванної вже долинали звуки води, що падала на кахель. Женя підійшов до дверей, ті виявилися не прикритими до кінця. Спартак полишив закривати двері ванної на замок одразу після того, як їх відносини стали вищими за товаришаХтовариша. Женя тлумачив це як символ повної довіри. Він взявся за ручку, тихо і акуратно, аби не видати своєї присутності. Вони приймали душ разом. Так, і не раз. Але то було якось обмквлено, обговорено наперед, або віддано на потік пристрасті чи чогось подібного. А зараз він ніби вламується в Спартаковий особистий простір. Це погано?

Не піддаючись зайвим думкам, він прочиняє двері. Ну не вижене ж його Спартак?! На крайняк скаже, що захотів помити руки чи взяти щось. Що? Потім придумає.

Двері безшумно і м’яко відкрилися, змішуючи біле холодне світло ванної кімнати з теплим, трохи жовтуватим світлом коридору.

– Женька, щось хотів? – Спартак стояв спиною до входу під струменями гарячої води. Від її температури кімната заповнилася легким паром, а дзеркало стало непроглядно мутним. Женя окинув поглядом татуйовану спину, руки, опустив очі на сідниці, ноги. Прекрасне тіло грецького бога чи величного воїна Спарти. Його Спартачку підійшла б будь-яка роль.

– Я.. – запнувся Янович. – Ні, просто… Якось нудно самому. – дурна відмазка – теж відмазка. Він зачинив  двері притулившись до них спиною, підійшов ближче.

– Нудно? – перепитав Спартак, все ще не відкриваючи очі. Певно, з точки зору біології це можна було сприйняти як максимальну довіру, бо Суббота зараз явно в не найзахищенішому положенні. Говорити отак вільно, спокійно, стоячи голим в душі – талант, однозначно.

Женя мовчить, дивиться в підлогу, ніби вивчає неіснуючі деталі на чорній плитці і розстібає ґудзики на сорочці. Робить це швидко, трохи недолуго плутається в рукавах, коли знімає її. Нашвидкуруч скидає штани, а потім і рештки одягу.

– Не мовчи, Жень. Щось сталося? – як тільки Спартак відкриває очі, щоб перевірити чи все добре, бо мовчати для Жені більш як десять секунд, ну звісно якщо він не спить, це вже щось неприроднє. – Ти… – він не встигає виразити здивування, коли його губи зминають в поцілунку. Спочатку Спартак навіть пручається, вимагаючи пояснень, але заспокоюється, майже тане, як тільки відчуває доторки Яновича на спині і руках.

– Можна до тебе? – Женя відривається від Спартакового обличчя, та продовжує гладити спину. Тримати зоровий контакт тяжко, бо в очі летіли сотні маленьких гарячих крапель, та він старався.

Спартак дивися на Яновича знизу вгору. Кучері вже зовсім намокли і вода з них капала їм обом на обличчя.

– Ну не можу я тебе вигнати. – усміхається він. – Тим більше, коли ти вже тут.

Женя обхоплює його обличчя долонями і знову впивається в губи. Цілує віддано, підхоплює нижню губу, проштовхується язиком в середину. Спартак робить маленький крок назад, аби знайти краще положення і не травмуватися на слизькій плитці. Веде Женю за собою, не розриваючи поцілунку. Торкається спиною холодної стіни, від чого по шкірі біжать мурахи. В Женіному роті досі присмак якогось коктейлю. Трохи солодкий, але все ще з алкогольними нотками. Все ж краще ніж цигарки. Янович спускає руки нижче по татуйованій спиті, повільно рахує хребці, доходить до попереку, трохи тисне, змушуючи Спартака вигнутися і бути ближче.

Вода вже не потрапляє на обличчя, тільки омиває спину, тож Женя відривається і відкриває очі, дивиться тим своїм поглядом, від якого у Спартака підкошуються ноги і в штанах стає туго. Тепер вже Янович робить крок назад, торкається стіни, підставляючи Спартака під струмені гарячої води. Суббота залишає поцілунок на вилиці, в колючому підборідді, спускається мокрою доріжкою до яремної впадини. Всмоктує шкіру, ледь торкається зубами і залишає багряний слід. Стає невимовно спекотно. Женя ще раз гладить широку спину, починає від короткого волосся на потилиці і закінчує останнім відчутним хребцем на попереку. Долоні лягають на гарні сідниці. Він зжимає пальці і дряпає ті короткими нігтями, коли відчуває на шиї черговий засмокт.

Янович тягне повітря ротом, бо кисню явно не вистачає в закритій, і вже такій тісній для них двох і їх збудження, душовій. Він зжимає долонями пружні сідниці, дозволяючи воді стікати між ними. Підхоплює Спартакові губи в поцілунок, глибокий і пристрасний, з присмаком хтивості. Спартак плутається пальцями в мокрих кучерях, тисне, аби Женя навіть не думав віддалятися. Він вилизує гарячий рот так, ніби ніколи того раніше не робив. Збуджена плоть вже настирно торкається чужого стегна, що змушує майже вити в поцілунку. Суббота відчуває чужу руку на члені. Женя ледь обхоплює стовбур біля самого кореня, проводить вверх і потирає великим пальцем уретру. Спартак голосно видихає, тулиться лобом в Женіне плече.

– Зажди… – дихання збивається, він говорить крізь посмішку і спроби заспокоїтися. – Не так швидко. – Спартак бере його за зап’ясток, прибирає руку і знову тягнеться до поцілунку.

– Боїшся, що довго не протягнеш? – жартує у відповідь Женя, майже добровільно прибираючи руку і відповідаючи на доторки його губ.

Спартак знову сміється, тягнеться рукою і вимикає воду. Холод не простягає свої лапи, бо приміщення ще обігріте парою, але треба вилазити звідси, якщо вони хочуть отримати свою дозу дофаміну і окситоцину, залишившись з цілими руками, ногами і черепами. Тож Суббота тягнеться по рушник, прикладає його до Женіних грудей з німим, але чи то гордим, чи то просто задоволеним “На!”. Першим ставить ноги на килимок, бере рушник для себе, нашвидуруч проходиться по тілу, від голови до ніг. Женя, також стерши з себе зайву воду, ставить ноги на килим. Місця для них двох там мало, тож він кладе руку на бік до Спартака, притримуючись. Янович тулиться носом кудись між шиєю і плечем Спартака. Вдихає вологий і приємний запах, обвиває руки навколо талії, притягує його до себе.

– Женька, ну не втічу я. Стій. – він вивертається в Женіних руках, стає обличчям до нього, прогинається в поясниці, аби мати хоч якусь дистанцію. Суббота бере край рушника, прикладає до мокрих кучерів, витирає з них зайву вологу. Женя смішно морщиться. А коли Спартак закінчує, легенько цьомає його у носа.

– Награвся? Чи все ще сподіваєшся побувати в мені? – награним, смішним голосом дражниться Спартак.

– Я не сподіваюся. Я знаю, що так буде. – Женя стискає голі сідниці долонями, доки знову затягує Субботу в поцілунок. Відчуває, як Спартак направляє їх в сторону дверей, покірно йде за ним. Той акуратно відкриває двері, веде далі. В коридорі холодніше, ніж у ванній, тому тілом біжать мурахи. Женя рукою старається намацати вимикач біля дверей, але не встигає, залишає світло в ванній ввімкненим. Спартак обвиває його шию руками, тисне, трохи хилячи Яновича вниз, бо сам майже дістається його вуст. Відривається від поцілунку, та не відпускає його з рук, веде в спальню. Прочиняє двері ногою, нарешті добирається ліжка, ще раз швидко торкається Женіних губ і відпускає того.

Женя віддихується, коли Спартак віддаляється, сідає на ліжко і слідкує за ним поглядом. Суббота підходить до шафи, відкриває дверцята, тягнеться до полички, бере звідти потрібні атрибути – лубрикант і презервативи. Підходить до ліжка і кладе ті на простирадло. Тоді наближається до Жені, ставить коліно між його ніг, змушуючи розвести їх ширше.

– Входиш в роль домінанта? – хихотить Женя, погладжуючи стегно Спартака, і грайливо дивиться в блакитні очі навпроти.

– Можливо. – Суббота запускає пальці в волосся, проводить “проти шерсті” і стискає локони, коли відчуває поцілунок в районі сонячного сплетіння. – Але яким би я не був зараз, мені більше подобається відчувати твою домінацію в собі.

Женя відхиляється назад, тягне Спартака за собою, падає спиною на ліжко. Той нависає зверху, декілька секунд тримає зоровий контакт і припадає губами до Женіної шиї. Цілує куди може дістати. Шию, ключиці, плечі вкриті родимками, підіймається вгору до контуру обличчя, торкається колючих щік. Шумно тягне носом повітря, слухає кожен видих, кожен стогін. Вони блукають руками по тілах один одного.

– Давай, Спартачку… Я тут сконаю від збудження. – скиглить Женя, обхопивши його обличчя долонями.

Спартак посміхається, перелазить через Яновича і спирається на подушки. Він розводить ноги, дозволяючи бачити себе всього. Женя, як струмом вшиблений, швидко підіймається й споглядає цю картину. Дивиться жадібно, ковтає поглядом кожну деталь. Підсовується ближче, кладе руку на внутрішню сторону стегна, гладить, майже торкаючись збудженого органу. Наближається, цілує глибоко, але повільно. Женя перегинається через Спартакову ногу, бере в руку фланончик зі змазкою. Виливає трохи на руку, розтирає між пальцями, знову совається ближче і торкається подушечками пальців до отвору. Спартак голосно видихнув, бо лубрикант все ще холодний, а тому трохи неприємний. Женя підхоплює його губи в поцілунок, займає його рот, аби відволікти від відчуттів знизу.

– Розслабся. – шепоче в губи, ледь відірвавшись. Тоді знову настирно пробирається язиком в рот і коли відчуває, що Спартак видихнув, тисне середнім пальцем на кілечко м’язів. Фаланга пальця прослизає напрочуд легко. Та Женя відчуває сильну руку, що тисне на шию, тому припадає до широких грудей, залишаючи розсип поцілунків. Чекає трохи, дає змогу звикнути і ледь рухає пальцем всередині. Проштовхує його глибше, потім майже виймає, повторює рухи, направляючись все глибше.

– Отак, молодець… – Янович охоплює, ніби в винагороду, його прутень. Проводить рукою також повільно, знаходячи спільний ритм для обох рук. Спартак видає протяжний стогін. Женя хапає кожну реакцію. На видихах проштовхує палець все глибше, коли доходить до кінця, акуратно додає ще один. М’які стіночки огортають його зсередини, він лагідно погладжує Спартака як зсередини, так і ззовні.

Спартак мне під собою простирадло, важко дихаючи. Піджимає пальці на ногах, дає волю стогонам і вигукам. Дивиться широкими, вологими очима на Женю, гладить і зжимає його волосся.

– Ах!.. – виривається з горла, коли Женя все ж знаходить пальцями клубок нервів і розряд приємно розходиться по тілу, змушуючи прутень знову текти. – Ще, Женька, ще один… Мг!..

Янович розуміє з півслова. Ще раз торкається простати, тоді витягує пальці і додає ще один. Знову проштовхується всередину. Повторює рухи, пестить чужий член, цілує, підминаючи Спартачка під себе ще більше.

Суббота тягнеться рукою, наосліп знаходить пачку з презервативами, дістає декілька і соває Жені в руку.

– Давай, будь ласка!.. – благальним голосом вмовляє хлопець.

Женя відхиляється, відкриває упаковку, розкочує презерватив по члені, додає ще змазки, веде рукою розтираючи її по латексу. Тягне Спартака за стегна до себе, стягуючи його з подушок. Підставляє збуджений орган до входу.

– Видихни. – майже шепоче він. Сам кладе руку на член до Спартака, проводить вниз грубим рухом, до самого кореня. І як тільки Спартак змушує повітря вийти з його легень, акуратно тисне, потрапляючи в середину.

Рухи плавні. Женя дає звикнути до кожного сантиметра всередині. Підлаштовується під Спартакове дихання. Блукає руками по торсу, відчуває як Спартак вигинає спину. Гладить міцні ноги. Проводить ще декілька разів по члені і відпускає, дає зосередитися на проникненні.

Потім пришвидшується, входить вже глибше, знову чує, як дихання у Спартака збивається. Тішиться його реакціям. З кожним рухом він відчуває, як межа насолоди стає все ближче. Спартак знову благально просить більше. Женя входить майже до кінця, трохи міняє кут, виходить, залишаючи всередині тільки голівку. Чекає мить, а тоді входить, аж доки калитка не торкається чужих сідниць.

Женя зачіпляє простату і Спартак видає протяжний стогін. Знову просить ще, ще більше, ще глибше. І Янович слухається, набирає темп, з кожним разом торкаючись клубочка нервів. Спартак скиглить, тягнеться до поцілунку, Женя відповідає, сплітає їх язики. Суббота тягне його за зап’ясток, залишає Женіну руку на власному члені з прямим, німим наказом. Відчуває що от-от… З кожним поштовхом стає все важче стримуватися. Тож він віддає волю відчуттям і піддається хвилі задоволення. Сім’я виходить з члену, бруднячи постіль. Він відхекується, дивиться прозорими очима на Женю, що через декілька рухів зупиняється і також піддається оргазму.

Женя виходить з гарячого нутра. Припадає губами до Спартакових. Потім закочує презерватив і лягає поруч. Вони знову дихають в унісон. Втомлені і задоволені мовчать, насолоджуючись присутністю один одного.

– Знову в душ… – стогне Спартак, підіймаючись на ліктях. Дивиться на Женю, той відповідає на погляд, перевертається на бік і обіймає Субботу. Тулиться обличчям до його боку.

– Знову разом? – не стримує і сміється Женька.

– Дай нарешті нормально помитися! – з награною незадоволеністю бурчить Спартак і також заходиться сміхом.

Цілує Женю в лоба, злазить з ліжка і зникає в тьмяному коридорі, що досі освічується світлом з ванної.

Через хвилин п’ятнадцять Женя вже майже крізь сон чує, як Спартак босими ногами заходить в кімнату. Він відкриває очі, Спартак кладе на ліжко його одяг.

– А оце, – він дістає з кармана презерватив, який Жені дала та дівчина на вулиці, – схоже, на наступний раз.

І вони знову сміються, і Женя знову йде в душ.