НІЧ, КОЛИ МОЖНА ГОВОРИТИ, ЧАСТИНА 1

Довго дивлячись на Дім, в його малюнках та тріщинках, відлуснутій фарбі, заколочених та замальованих вікнах, саморобних сходах, ви зможете прочитати всю його історію… Якщо, звісно, захочете та зможете дивитись так, як того вимагає Дім. Але що ж може розповісти незакінчене? Готуйтесь до ночі казок, любі домівці. Чи, може, краще сказати “Ночі, коли можна говорити”?

Історія починається з людини. От і в нас є така. Його прізвисько було Хорон, невідомо в якій зграї він жив, можу лише сказати, що зараз там місце Марсіан. Ім’я йому дали в честь грецького божества, що переправляло душі через ріку, в царство мертвих.
Хорон не ходив, а їздив у колясці і постійно бився об когось колесами.
Його промови можна було слухати лиш закривши вуха, він був огидною, брехливою, і просто мерзенною людиною. Так усі вважали.
Хорону приписують великую кількість малюнків на стінах, його було легко впізнати, він малював виключно балончиком.
І ось, одного літнього дня, коли в домі майже нікого не було, Хорон вирішив, що треба залишити слід не лише в середині Дому, а й на ньому самому. Він висунувся у вікно, попросивши одного підлабузу його потримати, і почав писати те, про що мріяв більш за все: “Свобода”, і цей напис досі на домі, але не повністю. Коли Хорон писав другу “о”, щось сталось, і він полетів униз. Ні лінію від балончика, ні саме слово, від стін не можуть відмити по цей день… і досі не відомо що саме трапилось – Випадковість? Вбивство Хорона тим самим невідомим, чи Дому не сподобалось, що його обписує хтось такий гидкий?… В будь-якому випадку, в той день Хорона не стало і засмутились лиш деякі, і то, лиш через те, що не бачити їм цієї самої “Свобø….”

Нічна темрява огортає Дім, мов ковдра. Дуже довга ніч.. коли час завмирає, коли все навколо змінюється. Коли реальність і фантазія сплітаються у нічне марево. Що воно із собою принесе..

Кімната освітлена настільними лампами і китайськими ліхтариками, вікна зашторені, кіт з рожевими очима сидить на Мариному плечі і мовчки спостерігає.
Ще хвилина, і світло вимкнуть, віддаючись великій темряві..
Годинник рахує останні секунди, Соняшник метушиться с настоянками, розлтваючи невідомі напої по стаканах.

НІЧ ПОЧИНАЄТЬСЯ… 

КАЗКА КАЖАНА

Давним-давно на маленькому острові біля узбережжя величезного океану жили троє людей, які мріяли здобути свободу.
Острів, на якому вони жили, був маленьким і сірим, на ньому було лише одне: одна школа, одна бібліотека, один парк, одна лікарня, один супермаркет. Люди, які жили на острові, були нещасливі, але уряд запровадив суворі закони, які забороняли їм відчувати будь що, а в першу чергу – щастя. Людям не дозволяли навіть думати про нього, що робило їхнє життя ще нестерпнішим.
Першим персонажем був Янгол, який уособлював «Надію». Незважаючи на юний вік, він почувався дуже самотнім. Його робота полягала в тому, щоб захищати і допомагати людям, та він втомився це робити і прагнув лише одного – свободи.
Другим був Механік, він уособлював «Мудрого». Колись він втратив дружину через те, що вона малювала емоції.
Він умів лагодити речі і майтрувати, але біль за все він мріяв бути вільним.
Багато жінок хотіли бути з ним, але він клявся більше нікого не любити.
Третім був Поет-філософ, який уособлював «Любов». Його завданням було підбадьорювати людей, але він втратив натхнення і за п’ять місяців не написав жодного вірша. Він почувався безнадійним, ніби потрапив у пастку.
Одного разу Янгол зустрів Механіка на пляжі, і вони почали розмовляти. Механік поділився своєю карколомною історією про втрату дружини, Янгол терпляче вислухав його і допоміг подолати горе. Така вже його робота, у Янгола.
Вони швидко стали друзями, пов’язані одним бажанням – бажанням бути вільними.

Поет сидів на своєму балконі, пив і слухав новини, усі негативні. Він був приголомшений тим, в якому страшному світі він живе, і навіть вирішив покінчити життя самогубством. Коли Янгол прийшов, щоб повернути книгу, яку він позичив раніше і побачив, що поет намагається повіситись, то поспішив на допомогу.
Вони довго сиділи, і Поет поділився своїм трагічним минулим, коли переживав жахливі речі від, здавалося б, найближчих людей. Цілу ніч Янгол слухав і втішав його. Така вже його робота, у Янгола.

Зрештою Механік і Поет зустрілися і розмовляли всю ніч, об’єднуючи їхнє спільне бажання свободи. Вони почали зустрічатися на пляжі вночі, розмовляючи про все, від космосу до кохання до життя та смерті. І здавалося, немов знали один одного все життя. Одного туманного ранку, коли сонце ще не піднялося, вони вирішили побудувати корабель і втекти далеко далеко, щоб нарешті здійснити свою мрію і стати вільними.
Всі троє об’єдналися.
Поет вирішував їхні проблеми з урядом, ангел шукав усі необхідні деталі, а механік будував корабель. Після тижнів наполегливої ​​роботи вони домовилися зустрітися вночі, щоб відплисти та втекти зі свого міста.
Коли вони нарешті відпливли, маленький поліцейський катер спробував їх зупинити, але це було неможливо. Вони кричали від радості, що нарешті звільнилися. Це були шість довгих місяців наполегливої ​​праці та спілкування, але вони нарешті здійснили свою мрію втекти з маленького острова та жити життям свободи та щастя.

Вони впорались.