Ніч, Вей і алкоголь

Ми приїхали в улюблений бар Вея. На відміну від мене він досить часто тут буває. Я ж віддаю перевагу у вільний час потренуватися або поспати. Я не дуже сильно полюбляю такі місця. Голосна музика, в повітрі відчувається запах алкоголю й тютюну і звісно п’яні люди які люблять підійти й познайомитися, зазвичай не дуже вдало. Але коли він запрошує то не відмовляюсь. Мені з ним комфортно, він мій найкращий друг і я люблю його компанію.

– Нам як завжди – Промовив Вей сідаючи за барну стійку. Цією фразою він дав зрозуміти бармену, що сьогодні ми пізно покинемо це місце. Бурштиновий віскі з льодом розливався по наших склянках в той час, як він не відводив від мене погляду і легенько посміхався.
– Щось сталося? Чому ти посміхаєшся?
– Ні нічого, просто давно ми вже не випивали. Радий, що ти погодився
– Ти ж знаєш я ніколи тобі не відмовлю. Ти ж мій найкращий друг
– Так, знаю… – Взявши свій напій до руки він випив одразу все.
– Якщо ти зараз швидко сп’янієш мені не буде з ким говорити
– Не хвилюйся, поруч з тобою я завжди п’янію
– Дурень, тобі треба зав’язувати з цим
– Я і так майже місяць не пив. Моя залежність цього більше не витримає. Я так точно помру
– Треба позбавлятися від залежностей, бо буде біда. Ти ж знаєш – Смішно, що саме після цих слів я зробив свій перший ковток. Кажучи такі речі я дивився в порожнечу і згадував очі кольором цього самого віскі.
– Від однієї я ніколи не зможу – Вей підхопив мої дії та теж зробив ковток поновленого напою. Його погляд сфокусувався на мені. Здається я помітив, як він розглядав кожен сантиметр мого тіла. Коли наші погляди зрівнялися він не сховав його. Навпаки вдивлявся в мої очі й знову зробив ковток.
– Знаєш, я схоже теж
– Ця залежність про яку ти говориш. Це часом не він? – Я лише кивнув головою і знову поглянув у склянку
– Так ти розповіси що сталося? Він щось зробив?
– Якщо чесно, те що ти бачиш зараз на моєму обличчі це його відповідь на мої почуття – Він завмер. Було відчуття що склянка в його руці от от дасть тріщину. Настільки сильно він її почав стискати. Його погляд змінився, але не можу зрозуміти як саме.
– Я вже давно казав тобі що краще забути про нього. Він не вартий тебе. Я б на твоєму місці заявив в поліцію. Лише подумай, яким треба бути відбитим, щоб таке зробити?
– Я розумію що ти його недолюблюєш, але його реакція мені зрозуміла. Це моя вина, що я і далі не мовчав про це. Зараз я лише не знаю як повернутися на заняття, щоб не згадувати про цю ситуацію – Він нахмурився ще більше. Тримався рукою за голову і заплющив очі. За один раз випив все що лишилося і подав знак бармену, щоб той налив ще.
– Майк ти не розумієш? Таке не пробачається! А якби він серйозно пошкодив тобі голову або навіть вбив? Ти б теж йому це пробачив?
– Все-таки це моя вина тож…
– Хлопче де твій здоровий глузд?! Не давай якомусь мужлану затьмарити твій розум!
– Не кажи так про нього! Ти ж знаєш як я цього не люблю
– Але ж послухай мене! Це не нормально! Я повинен поговорити з ним в понеділок. Це не може лишатися так як є зараз
– Навіть не думай! Тоді він точно зруйнує мою кар’єру і в мене більше не буде шансу все виправити…
– Що ти сказав? Він тобі ще й погрожував цим? Ти розумієш, що я тепер вб’ю його? Сучий син, я точно повинен це зробити
– Досить прошу тебе! Я не хочу цього слухати. Це все моя вина. Мені варто було просто мовчати про це, але я піддався емоціям. Мої думки нищили мене. Здогадки просто випалювали душу, а страх змушував серце боліти. Я думав що буду жаліти якщо не скористаюся моментом і не скажу йому про це, але виявилося все навпаки… Ненавиджу себе за це – Я не помітив як сльози почали обпікати мої щоки. Вей поглянув на це все і лише тяжко видихнув. Він поклав руку мені на плече і дав знати що я не сам. Я помітив, як його очі почервоніли, а він намагався стримати сльози. Ніколи не можу зрозуміти чому він плаче коли плачу я…
– Тобі варто заспокоїтися і відійти від цього. Не хочеш переночувати в мене? Не можна бути на одинці коли так почуваєшся
– Дякую, ти завжди мене рятуєш
– Бо це правда, по собі знаю. Ходімо я відвезу нас
– Можливо давай я поведу?
– Ні, все в нормі. Я не п’яний – Хоч по ньому і не скажеш, але я вірю йому. Мені не страшно бути з ним навіть коли він в такому стані за кермом. Адже я знаю що він не зробить мені боляче.

П’ятнадцять хвилин і ми вже на порозі його дому. Він відчиняє двері та пропускає мене першим. Знову цей будинок. Темні тони цього помешкання додають йому особливої атмосфери. Тут дуже просторо і завжди темно. Вей не любить світло, в цьому ми з ним однакові.

– Давно вже я тут не був
– Так, я теж. Ти ж не загубив ключ який я тобі давав?
– Звісно що ні
– Пам’ятай, приходь коли завгодно. Навіть коли мене немає в дома, я швидко примчусь. Хоч посеред ночі. Я завжди тобі радий
– Я знаю. Дякую, що кажеш мені це
– Тоді продовжимо? – Зі свого мінібару він дістав пляшку джина і посміхнувся. В іншій руці він тримав склянки які я колись йому подарував. Пам’ятаю, як купив їх лише тому, що їхній колір нагадав мені колір його очей. Це було спонтанно, але він зрадів отримавши їх. Тепер завжди ми п’ємо лише з них.
– Ти не відпустиш мене сьогодні хахах
– Так, я розв’яжу тобі язика і ти все розповіси. Досить вже тримати все в собі
– Буде не цікаво якщо п’яним буду лише я
– Не хвилюйся, ти не відчуєш себе самотнім разом зі мною – Його слова викликали в мене посмішку. Ми підняли склянки й зробили по ковтку.
– Який міцний холера
– Мій улюблений. Треба не забути де купував
– Є щось не таке міцне?
– Звісно, обирай

Наступні кілька годин пройшли весело. Ми говорили про все на світі. Після розлуки тривалістю в місяць нам було про що розповісти один одному. Більше він не запитував за Луку, намагався оминати цю тему і як тільки бачив що спогади поглинають мене, одразу робив все щоб цього уникнути. Я і не помітив, як заснув. Він поклав мене на своє ліжко, а сам ліг в іншій кімнаті. Все що я потім пам’ятаю це сон. Сон де був Лука котрий гладив мене по голові. Він перебирав моє волосся і був настільки близько що здається я відчував його теплий подих на собі. Мені так не хотілося прокидатися. Сон був надто реалістичним…