Нічого не буде як раніше

Пов:Ненсі
Нас 7 стояли на пагорбі і спостерігали початок кінця. Я стояла поряд з Джонатаном і я взяла його за руку для того, щоб відчути якійсь спокій. В той момент все життя здавалось втратило сенс, нічого не буде як раніше, якщо взагалі щось буде, в руці свого бойфренда я хотіла відчути хоча б натяк на щось знайоме і стабільне, але я втратила відчуття реальності, ніщо не могло мене врятувати, ніщо не могло витягти мене з того стану, я просто стояла і завмерла.
“Я відчуваю, він тут, Векна тут” тихо і беземоційно промовив Вілл наганяючи ще більшу депресивність на і так безнадійну ситуацію.
Я згадала ті видіння, які мені показув Генрі. Згадала тіла членів своєї сімї, згадала зруйнований і пустий Гокінс, зараз я наче знову проклята ним, мені хочеться вірити, що все що я зараз бачу це лише страшний сон і я зараз прокинусь і поруч стоятимуть стривожені Стів, Робін та діти. Господи, вони ж усі зараз там, в епіцентрі подій, і це не сон, а реальність, згадка про друзів, які зараз в небезпеці трошки повернула мене на пагорб і я відчула в собі сили для того, щоб щось сказати
“Вони всі там, Стів, Робін, Дастін, усі…, нам треба якнайшвише спуститись, вони в небезпеці-, мій тон повільно переходив від наляканого до командирського, – вони зараз мають бути в школі, так що направляємось туди, і там багато цивільних”
“Хей, Ненс, ти впевнена, що це хороша ідея, я маю на увазі, що ми звичайно маємо допомогти їм, але треба краще все продумати, потрібен план”-Джонатан говорив раціональні речі, але зараз не до раціональності
“Тобі легко говорити, всі твої рідні і твій дружок наркоман зараз не в небезпеці” відповіла я, можливо, надто різко
“Ох, звичайно, а там же ж Стів, який так подорослішав, треба його врятувати” він переходить межі
“Там мої батьки і сестра, там мої друзі…, знаєш, мені все-одно можеш лишатись тут” сказала я розчарованим тоном і пішла в бік Гокінса, але мене зупинила міцна чоловіча рука Гоппера
“Слухай, ти права, але нікуди не йди сама, ми тут всі команда і підемо всі разом, кожен зараз хвилюється, зараз не час для сварок, добре” колишній шериф трохи охолодив мою впеіненість
“Значить так, -продовжив він говорити вже до всіх, – зараз ми розділяємось, Вілл і Майк йдуть до Майка додому перевірити Віллерів, Ненсі з Джонатаном йдуть до школи, шукають інших, забіжите перевірити Мвкс у госпіталі. Ми з Джойс та Ел підемо перевіряти тріщини, ввечері збираємося всі в моїй хатині” шериф розділив обовязки і на жаль поставив мене в пару з Джонатаном, але заради справедливості інших опцій у нього і не було, хіба міг поставити нас з братами, але, наскільки я розуміла, то він керувався тим, що в школі та госпіталі зараз набагато небезпечніше і він не хотів ризикувати життями дітей, хоча враховуючи все що вони пережили, називати їх дітьми це просто неповага. Але як би там не було ми з Джонатаном все глибше заходили в Гокінс, ми майже не говорили, обмежуючись загальними фразами, пилу в повітрі було вже не так багато, але утворилося більше тріщин і ми розуміли, що це ще квіточки і найбільша небезпека попереду. Ми дійшли до школи, вона була оточена військовими, а всі цивільні залишались всередені, дехто виходив звідти, швидко перемовлявся з військовими і йшов в невідомому напрямку. Ми підійшли до входу, сказали, що хочемо сховатись і увійшли всередину. Людей було сотні, хтось плакав, хтось мовчки сидів і дивився в одну точку, а хтось бігав і намагався допомогти. В кінці залу я побачила Стіва, Робін та Дастіна, вони ходили і роздавали чай, Робін перемовлялвсь з якоюсь дівчиною.
“Ей, все нормально?” я швидко підійшла до Робін і міцно її обняла, ми не були найкращими подругами, але за цих кілька днів у виворіті я почала цінувати її присутність, вона злегка обійняла мене у відповідь і запевнила мене у тому, що все в порядку і тут усі в безпеці, я відсторонилась і спитала як себе почувають Стів та Дастін і обмінялася з ними короткими обіймами, ми всі почали обговорювати ситуацію у місті, але мене в напрузі тримала не накільки тема розмови як тяжкість погляду Джонатана, яку я відчувала не дивлячись на нього у відповідь. Йому було некомфортно, нікого тут він практично не знав, і він вирішив передавати свій дискомфорт усім присутнім. Робін помітила, що щось не так, і взявши мене за руку потягла в сторону, і відповідаючи на спантеличений погляд Стіва сказала, що нам треба обговорити жіночу тему, тоді ж я помітила і дивний погляд Вікі, яку Робін представила мені як свою хорошу подругу з гурту, але я все ще не розуміла що вона тут робить і чому ми обговорюємо все перед нею, вона теж спричиняла певний дивкомфорт, адже ми не могли відкрито говорити про Виворіт і про Векну, бо все ще були не впевнені чи можна про це зараз говорити.
“Хей, ти якась дуже напружена, чи мені здається, щось не так з Джонатаном, ми можемо про це поговорити, не потрібно відкладати свої проблеми в далекий ящик, лише через те, що треба рятувати світ, -вона легко посміхнулася, -чи це через те що Стів і Джонатан зараз тут, -а ось це речення мене вже розсердило, але Робін одразу це помітила тому вибачилась і ще раз запевнила мене в тому. Що якщо мені треба буде поговорити то вона завжли поруч, а я ж в свою чергу запевнила її в тому, що все в порядку і що я ціную її підтримку, і я не лукавила. Спочатку я недолюблювала її, а яке у мене ще могло бути ставлення до нової дівчини мого колишнього, але потім я дізналась, що вони не зустрічаються, провела з нею більше часу і насправді зрозуміла, яка ж Робін мила і що мені почали навіть подобатись її довгі монологи, які часто не мали сенсу, її розсіяність в купі з сміливістю і я почала відчувати, що ми справді зможемо здружитись. І зараз, в ситуації коли все просто розвалюється, вона була єдиною хто помітив те, що щось не так і попіклувалась про мене, так що я була справді дуже їй вдячна. Ми повернулися до інших і домовились, що Стів з Дастіном підуть в госпіталь перевірити Макс, Лукаса та Еріку, а ми до вечора залишимось тут допомагати і потім всі повернемось у хатину Гоппера.
День тягнувся довго до того моменту поки Вікі не пішла додому, після цього я не мала ходити мовчки з Джонаианом і могла насолодитися спілкуванням з Робін, говорити з нею було легко, серйозних тем ми не пілнімали і здебільшого ходили і обговорювали всякі буденні речі і періодично піджартовували, в деякі моменти я забувала про весь той жах, що відбувався навколо і мені здавалось, що є тільки ми з Робін і це просто звичайний день і подруги просто проводять час разом. Подруги, а чи були ми ними, тоді в лісі ми здається би це обговорили і все стало офіційним, але навіть сьогодні я помітила, що Робін надає перевагу в спілкуванні якійсь там знайомій з гурту, і тільки коли Вікі пішла, то вона звернула увагу на мене. Були би тут ще Стів чи Дастін, то вона би взагалі від сили перекинулась зі мною кількома словами. Я зрозуміла, що потреьую цього спілкування набагато більше ніж вона.
Пройшло вже більше 2 років від смерті Барб, але я досі не оговталась. Важко змиритися з тим, що людина з якою ти проводила майже весь вільний час вже ніколи не буде поруч, і це твоя ж провина. Деколи я згодинами не можу заснути через сценарії які я вигадую у себе в голові, я розумію, що якби я тоді не вирішила залишитись зі Стівом, то вона була б жива, її батьки б не страждали, я б не страждала… У мене зараз дуже парадоксальне ставлення до спілкування з людьми, я не хочу бути самотньою, але й не хочу підпускати когось надто близько, щоб не нанести їм шкоди.
Робін лякає і захоплює, вона прекрасна, чудова і співчутлива, але мене жахає те, що спілкування з нею нагадує мені Барб. Я не маю до неї привязуватись, все, тим більше, що у неї і так є друзі, не будь зараз соплею, є важливіші справи, такі як порятунок світу, наприклад.

Вже наставав вечір і ми пішли до Гоппера, Джонатану було нудно і він пішов раніше, тому дорогу розділили тільки ми з  Робін, вона розказувала про їх минулорічні пригоди зі злими росіянами. Я знала в загальному про те що тоді відбувалось у Старкорді, але ніколи не мала можливості почути про те, як Робін зі Стівом накачали наркотиками і потім вони переховувались і дивились “Назад у майбутнє”, чи про те як вони затягли в цю затію Еріку. Усе це було дуже цікаво слухати, але мене не переставали хвилювати питання про те, як після всього що сталось Робін зі Стівом не почали зустрічатись. Я знаю що у мене немає почуттів до Стіва, хоча тоді у Вивороті у мене виникали сумніви, тоді чому ж мене так це хвилює. Відповідь очевидна, бо це просто дивно і я хочу дізнатись що там до чого, не те що б я любила лізти в чуже особисте життя, але вони обоє не чужі для мене люди, і якщо у них є симпатія одне до одного, то я не буду проти якщо вони зустрічатимуться. Ну і ще це дуже дивно, що дівчина і хлопець проводять разом майже весь вільний час, але у них не з`являється почуттів.

Так ми і дійшли до місця призначення, усі вже були на місці. Майк повідомив, що батьки і Холлі в порядку, але завтра збираються евакуюватись з міста і нам якось треба вирішити цю проблему, бо покидати Гокінс для нас зараз точно не варіант. У мами Дастіна і батьків Лукаса поки таких планів немає, тому вони зможкть без проблем залишитись і боротись з Векною. Гоппер спочатку почав протестувати і закликати неповнолітніх залишатись в безпеці, але потім зрозумів, що краще буде вести цю війну всім разом, бо діти все-одно не залишаться в стороні. Ми ще трохи обговорили план дій, але не дійшли до якогось остаточного висновку. Вже було близько опівночі, Майк з Ел були у неї в кімнаті, Лукас з Ерікою і Дастіном відправились додому, Джойс з Гоппером мило сиділи на кухні, Вілл малював щось у блокноті, а Робін зі Стівом сиділи на дивані і його голова була у неї на плечі, чомусь від цього вигляду у мене було дмвне відчуття в грудях, і я списала його на зазрість, адже у нас з Джонатаном все не було так ідеально. Ми з ним сиділи на підлозі і старались не пересікатись поглядами, він періодично підходив до брата і про щось з ним говорив, нашої ж взаємодії ми уникали, аж доки він неочікувано не покликав мене вийти на двір.

“Не хочеш вийти зі мною пошукати Аргайла, його щось довго немає, та і взагалі він сьогодні часто відходив” я погодилась

Коли ми вийшли на подвір`я, то побачили цього дивака біля якогось дерева, він сидів там і розглядав зірки і ми вирішили його не турбувати, хоча я більш ніж впевнена, що Джонатан прекрасно знав де знаходиться його дружок

“Нам треба поговорити” сказав він

“Про що?” не знаю для чого я вирішила прикинутись дурочкою

“Послухай, Ненс, пройшло багато часу, і дуже багато чого змінилось, той час який ми з тобою провели був прекрасним і я думаю ми обоє дуже багато отримали від цих стосунків, але я не хочу далі тягнути це, бо я відчуваю, що це все зараз вже мертве і я знаю що у тебе така ж думка, для того, щоб зараз не було ніяких недорозумінь чи чогось такого, давай прояснимо ситуацію”

“Ти хочеш розстатись” сказала я трохи приречено

“Ти ж сама розумієш, що так буде краще” він легко посміхнувся і обняв мене, я не плакала в його обіймах, але до мене почало приходити усвідомлення того що тепер я залишилась цілком сама, офіційно. І в той момент мене перемогла злість, я була зла на Джонатана, що він покидає мене у такий важкий момент, йому легко, у нього є найкращий друг. брат з яким у нього близькі відносини і прекрасна, любляча мама. я ж у кінці світу залишаюсь сама зі всім треба буде спралятися самостійно