Фанфіки українською мовою

    Прокинувся Техьон від гучного переривистого грюкоту у двері, що попри неохоту та спротив хлопця, все ж настирливо пробирався крізь щільні завіси сну. Юнак, якщо бути чесними, спершу зовсім розгубився, повільно кліпаючи в намаганнях прийти до тями й мляво роззираючись навкруги, щоб бодай зрозуміти де ж це він зараз знаходиться. Ще мить і він знову почав відчувати м’яку теплу постіль під шкірою і від цього навіть трохи злякався з усім тим все ще не до кінця усвідомлюючи чи то й справді реальність, чи все те йому просто сниться й варто лиш ущипнути себе разок чи два за якесь м’якеньке місце, щоб прокинутися у цілковитій спокійній тиші зимового ранку.  Хоч здавалось хлопець лиш от-от зімкнув повіки та якусь мить тому вмостився у тепле ліжечко й притулив голову до подушки. Та й за вікном на підтвердження того було так само темно, де-не-де крізь хмаринки можна було навіть розгледіти проблиски крихітних зірочок, а положення місячного сяйва, яке ледь-ледь пробиралось до середини розсіяними променями, вказувало, що на дворі, як він і гадав, все ще глуха ніч. Тож і гостей у таку пору чарівник вже ніяк не очікував ні уві сні, ні наяву.

    Тоді Техьон все-таки ущипнув себе, трохи сильніше ніж сам того хотів, і скривившись від болю різко підвівся на ліктях, трохи заспокоїв ритм свого нетипово сполоханого серденька і врешті глянув на годинник, примружуючи й так ледь розтулені очиська темного сірого кольору, що тривожно виблискували навіть у темряві. То була всього-на-всього третя ночі. Він й справді лиш нещодавно заснув, оскільки весь свій вечір займався випіканням того самого морквяного тортика, що обіцяний Чонгуку, й після довгої нудної зміни у кав’ярні засидівся ще й на кухні.

    Звісно ж нікого доброго в таку пізню годину очікувати не варто, тож було б гарно просто проігнорувати настирливого відвідувача, в надії, що той й сам забереться звідси куди далі, оскільки хатина чарівницька як-не-як і пробратися хто завгодно туди не посміє, але стук у двері не припинився ні через хвилину, ні через дві, ні навіть через десять, а зовсім навпаки став усе настирливішим і навіть лютішим, тож йому все ж хочеш-не-хочеш довелося таки неохоче піднятися з ліжка, скривившись від прохолодного повітря, що обвіяло шкіру та крадькома поспішити до дверей. І дякувати Всевишньому від свого дідуся ельфа йому дістались не лише гостренькі видовжені вушка, а ще напрочуд гострий зір, чудовий слух і найголовніше зараз – неймовірно тиха й непомітна та варто зазначити дуже елегантна хода, що дозволяло йому залишатися непоміченим, навіть якщо у його нежданого нічного гостя теж виявиться неприродно хороший слух. І хоч Техьон справді сподівався на мирне розв’язання нічного питання, по дорозі, оминаючи кухню, не зміг втриматись і навіщось захопив важкеньку стару пательню, і хоч у світі магії та чарів та зброя й була не надто вже і надійною, але варто зазначити не позбавленою ефекту несподіванки у цьому окремому випадку, а також добрячого шару жиру та пригару, що міг хоч десь піти на користь, як така-сяка біологічна зброя. Тож про всяк випадок, щоб у разі чого одразу ж розправитися зі зловмисником старим добрим перевіреним способом – сковорідка була не зайвою будь-де. Хлопець навіть кілька разів на пробу перекинув її з руки в руку, вправно розсікаючи повітря, тренуючись надавати нежданому гостеві хорошої прочуханки, а тоді з рішучим виразом лиця, впевненими кроками попрямував до виходу й щосили з розмаху нарешті відчинив ті кляті двері, стукіт у які не припинявся ні на мить уже так довго, що не на жарт починав діяти на нерви навіть на чверть ельфу, якого вивести із рівноваги практично неможливо. Техьон так поспішав, що навіть не глянув у вічко, що вже казати про те, щоб бодай запитати хто ж там, але коли врешті побачив кого ж це принесло і хто з такою завзятістю напрошувався до нього в гості вже добру чверть години нічної пори, налякано опустив сковорідку й та з дзвінким жалісливим звуком покотилась вниз по східцях, боляче падаючи на ногу одному з нічних приблуд.

    – Боляче… трясця… – прошипів Юнгі – його водяний сусід, стримуючись, щоб замість вітання не зустріти господаря ще кількома красномовними слівцями. Він кумедно скривився, зі всіх сил намагаючись втриматись на місці, оскільки на його плече, як на опору, підперся ще один нежданий гість, який вже й так ледь тримався на ногах. – Ти тут ранній сніданок готував чи пізню вечерю, сподіваюсь, а не хотів нас прикінчити? Бо тут і без тебе дехто вже чудово вправляється у відкиданні копит, як бачиш.

    Поруч із ним стояв ніхто інший як їх новий знайомий – Чонгук, власною персоною. Той теж помітно здивувався, побачивши врешті до кого ж це вони завітали посеред ночі, але все ж на щастя трохи розслабився й полегшено видихнув. Вигляд він мав  й справді поганенький.

    – Заходьте. – Техьон негайно пропустив нічних гостей всередину, проводжаючи важким поглядом ту саму ногу, що так підозріло прикульгувала ще там на переправі. Він точно мав би здогадатися, що приховувала та чудернацька хода, якби не був таким зачарованим дивним шармом гостя.  – Що трапилось?

    – До мене сьогодні посилка прибула. Ти напевно в курсі. Думаю, ви з цим до біса неговірким, похмурим і трохи моторошним, не ображайся, – останні слова він безтурботно кинув у сторону пораненого, – типом вже бачились.

    Чарівник квапливо махнув головою. Ну звісно ж, Юнгі – русалка й колекціонер всяких дивацьких рідкісних штукенцій, що так чи інакше пов’язані з «культурою прісних водойм», як він любить наголошувати. Кому як не йому знадобилось це напрочуд неспокійне, хоч і дуже миле на вигляд,  чудовисько яке Чонгук приволік у тій дерев’яній коробці.

    – Але тут з моїм кур’єром виникли деякі проблемки. А я, хоч би що ти там собі думав, створіння доволі чуйне й не позбавлене емпатії, тож не міг же ж я залишити його помирати, хоч, зазначу, це й зекономило б мені кругленьку суму. Та все ж я тут. Бо як бачиш, на вулиці ніч, а допомога потрібна якомога швидше. Якщо чесно, гадаю, негайно, з ним негайно треба щось вдіяти, тож я привів його просто до тебе. Сподіваюсь ти ще підробляєш лікарем, знахарем, травником, чи ким ти там був, й не пригадаю так одразу, хоча б на пів ставки, чи щось таке, бо наш…

    – Лікар на кілька днів у місті. Знаю, я ж сам його пропустив туди. Перевізником я ще поки працюю на повну ставку. То що не так із Чонгуком? – він враз повернув свої занепокоєні очі до хлопця. – З тобою все гаразд? Чонгукі?

    – Чонгукі? – насмішкувато запитав русал. – Ну що ж – мило. Я навіть його імені не знаю, хоч і життя йому тут намагаюсь врятувати, а у тебе він вже Чонгукі? – а тоді все ж більш серйозно додав – Нога. Робоча травма, якщо так можна сказати, тож я почуватимусь трохи винним, якщо він раптом помре після того, як поповнив мій невеличкий домашній ставок. Хоча тоді мені й платити не доведеться. – знову взявся за своє Юнгі. – Вибачте, люблю знаєте грошики полічити. Та все ж хворий тут. От бачиш яким добрим я іноді буваю. Хоч і скажу, що його життя мені піде на руку. Він доволі вправний у своїй справі. Тож як? Поглянеш на Чонгукі чи як?

    Техьон насупився і знову перевів погляд на мандрівника. Він й сам бачив, що справа у нозі, але вирішив, що випитувати, що ж зрештою трапилось буде даремним, а краще щоб не гаяти час скоріш самому все оглянути. Очі мандрівника були темними-темними, такими ж як тоді коли їх погляди уперше перетнулися на місці переправи, коли той лиш зайшов до кав’ярні, трохи наляканий та до біса напружений, та зараз до того всього ті виглядали неймовірно втомленими з тьмяним хворобливим відблиском і червонявими білками. Щоки ж хлопця палахкотіли яскравим буряковим рум’янцем, а дихання було глибоким, важким та гарячим. Переправник трохи злісно повертів головою, а тоді опустив свій погляд на ногу. На темних штанах ледь виднілась невелика мокра пляма, чи то з крові, чи може й гірше, на перший погляд, доволі невинна, але варто було лиш Чонгукові зробити необережний крок, щоб відновити рівновагу, стало зрозуміло, що справа напрочуд серозна й справді вимагає негайного втручання й бажано когось добряче кваліфікованого.

    Техьон одним ривком наблизився до мандрівника впритул і схопив його неприкрите нічим обличчя зі шрамами своїми долонями. Вмить його очі стали темно-синіми та мерехтливо-тривожними, ніби морські хвилі.

    – Ти весь гориш. – нажахано прошепотів він. Щоки юнака, ще вранці холодні як крижинки, зараз й справді обпікали, навіть крізь луску, що з’являлась у місцях де їх шкіра торкалась. – Чому нічого не сказав ще там у кав’ярні. Дурень. Який же ти… Я б щось придумав, допоміг би неодмінно одразу ж. Допомагати мандрівникам переправи – моя робота, між іншим. Туди ж навіть без потрібних медичних знань не беруть, щоб ти знав. Невже так поспішав до цього ідіота, що не знайшов хвилинки на себе. Він би й зачекати міг. Чи ти так у могилу квапився?

    – Ей! – обурився Юнгі. – Обережніше з язиком своїм на чверть ельфійським. Я не ідіот. Але зачекав би якщо треба, це правда. Я ж не покидьок якийсь. Тим паче за нашим договором незначні розбіжності у часі, а саме у три доби, це допустима похибка. Отож якщо все до ладу підрахувати у тебе була ще добряча доба перш ніж це вважалось би порушенням, яке б могло вплинути на перегляд зазначеної у договорі оплати на користь одержувача, тобто мене.

    Але Техьон, лиш презирливо на нього зиркнувши, мовляв: «Ти стулиш нарешті свою пельку чи мені допомогти?», вже закинув одну руку Чонгука собі на плече, тож русалка просто слухняно підперла юнака з іншого боку ще надійніше, допомагаючи. Так разом вони так-сяк допомогли бідоласі дошкутильгати до спальні та положили його у ліжко. Той видався напрочуд важкеньким, хоч з вигляду так і не скажеш.

    – Ти зробив усе, що міг. Тож дякую, можеш іти. А про Чонгука я подбаю сам. Можеш бути певен через твій акваріум дворовий ніхто не помре. Ну принаймні не сьогодні  та не Чонгукі. – видихнув чарівник, звертаючись до Юнгі, що все ще занепокоєно й трохи розгублено стояв поруч не знаючи куди себе діти. Хоч яким би корисливим він не хотів здаватися, блідий переляк на його обличчі видавав русала з головою.

    – Ти певен? Може я можу ще якось допомогти?

    – Ні, все добре. Справді. Тут вже справа у ліках і в тому як його організм з тим всім впорається. Ну і звісно у тому як я зможу з тим всім дати раду. Та думаю не все так погано… ти тут нічим особливим не зарадиш, але якщо тобі й справді так бентежно, то краще йди посидь десь у вітальні, але під ногами не плутайся, тільки зайвий клопіт буде. А я вже тобі повідомлю, як там твій кур’єр-контрабандист поживає.

    Чонгук же, винувато опустивши погляд, знесилено лежав на свіженьких простирадлах, що пахли чистотою, травами й улюбленим солодким природним ароматом улюбленого чарівника – морквяним тортиком. Тут цей аромат був ще сильнішим ніж у кав’ярні, а втім, зовсім ненав’язливим, можна сказати навіть ледь відчутним, якщо ти вже у нього зануришся, але завжди присутнім у кожній дрібниці. Від цього юнак врешті полегшено видихнув та втомлено прикрив очі, так і не промовивши ні слова.

    – Тільки не засинай, добре? –  Техьон нахилився майже до самого лиця хлопця, розглядаючи його своїми неспокійними темними сіро-синіми очиськами, що переливались мокрим блиском у світлі тьмяної лампи. – Треба якомога швидше оглянути твою ногу. Знаю, що ти втомився, але маєш протриматися ще трохи. Краще буде, якщо будеш при тямі. Гаразд?

    Юнак вже підібрався долонями до штанів мандрівника, щоб оголити рану, коли той різко налякано підстрибнув у сидяче положення, відсуваючись до спинки ліжка, напружений як струна, готовий до захисту будь-якої миті, з усіх сил, які ще не покинули його охоплене гарячкою тіло.

    – Все добре. – натомість лагідно прошепотів чарівник, здається навіть не здивований такою реакцією, обережно й ніжно, нібито на пробу, торкаючись подушечками пальців до щоки хлопця. В той момент колючий погляд Чонгука, з проблисками якоїсь первісної звіриної люті, дещо згладився й в очах знову можна було побачити холодний синій відблиск, який повертав обличчю юнака людяності. – Це ж я – Техьон. Я тебе не скривджу, обіцяю. Я просто хочу допомогти тобі. Ти ж довіришся мені?  Дозволиш допомогти?

    Той трохи насупився, скоріш просто засоромлений своєю поведінкою та ледь помітно кивнув.

    – Знову граєш у мовчанку? Я думав ми уже пройшли той етап нашого знайомства.

    Чонгук нахмурився ще більше, але зрештою це навіть на краще, зосереджений на обличчі чарівника він трохи відірвався від неприємних відчуттів, поки Техьон намагався акуратно зняти із нього,  тепер здається надто тісні, штанці.  Погляд чарівника на мить прикипів до милих трусів мандрівника з кумедними черепашками.

    – Ти хотів сховати від мене свої трусики? – весело прошепотів переправник, мило прижмурюючи блискучі оченята.

    Хоч по правді тепер прийшла черга супитися і йому самому. Веселий настрій вмить зник, так само швидко як і з’явився, брови схвильовано звелись докупи, а очі ще більше потемніли, варто було йому лиш опустити погляд дещо нижче. Він навіть на мить завмер, справді розгубившись, оскільки всі його знання в чарівницькій медицині так чи інакше здебільшого зводились до сухої теорії, якщо мова йде не про застуду чи легке отруєння мухоморами, чи щось подібне. Бо що ж може трапитись жахливого у їх містечку? Попри його очікування рана та виглядала дещо гірше ніж він міг собі уявити. Чонгук й сам старався зайвий раз туди не дивитися, ніби таким чином рана просто так собі та й зникне, тому коли опустив голову донизу налякано й гидливо скривився, а тоді підняв свій нажаханий благальний погляд знову на Техьона, заставляючи того нарешті взяти себе в руки та мерщій братися за справу.

    – Виглядає й справді поганенько. Але тут немає нічого такого з чим мені ще не доводилось мати справу. Тож я б на твоєму місці сильно не турбувався. – все те звісно було цілковитою брехнею, проте сказаною доволі впевненим тоном, що все-таки вселяло певні надії на краще, він навіть спробував вичавити із себе хоч якусь усмішку для певності, а тоді швидкими кроками, не озираючись, пішов у бік дверей, лиш гукнувши на останок. – Я скоро повернусь. Тільки візьму дещо… візьму все необхідне в коморі. Зажди кілька хвилин. Я миттю.

    Хлопець якомога швидше, не без допомоги магії зібрав не лише усе потрібне, а й те, що може потенційно згодиться у величенький кошик, скинувши туди ледь не весь вміст своєї невеликої тьмяної комори, в яку, правду кажучи, не заходив уже так давно, що не лише позабував що й де лежить, а й був змушений продиратися крізь всюдисущу павутину, руйнуючи спокійне проживання тутешніх мешканців. А тоді врешті таки квапливо повернувся до стривоженого Чонгука нагорі, що тепер чи то зі страху, чи може від посилення болячки втратив весь той хворобливий гарячковий рум’янець та здається зблід ще більше ніж вранці, ніби це взагалі можливо у його випадку.

    – Все буде добре. – заспокійливо запевнив його чарівник, нащось знявши з хлопця окуляри, та не гаючи більше часу, взявся акуратно промивати рану.

    Для початку він узяв на озброєння спеціальне трав’яне вариво, що лежало у тій коморі стільки років, що відомо лиш одному Всевишньому, але мало напрочуд гарну дію, хоч і не надто приємну, варто зазначити. Та й Техьон добре знав, що те вариво може викликати певні побічні ефекти, тож його варто тримати для відчайдушних часів, коли справи й справді кепські. Не надто довго думаючи, чарівник таки вирішив, що часи саме такі й підсумувавши усі за та проти, без вагань вилив ледь не весь вміст баночки, який виглядав не менш бридко ніж рана, просто туди, поки Чонгук зі всіх сил стиснув кулаками ковдру від нестерпного пекучого болю.

    – Вибач, трохи пощипає.

    – Трохи… пощипає… жартуєш? – обурливо випалив крізь зуби мандрівник, ледь стримуючись, щоб не закричати, нарешті промовивши бодай щось.

    Але на це Техьон лиш злісно зиркнув, обпалюючи юнака своїм пекучим трохи злим поглядом, що набирав вогняної барви. Того звісно шкода, але якщо йому вистачало чи то відваги, чи дурості довести справу до такого, то краще потерпіти ще трохи, бажано мовчки, якщо вже він і мовчати любитель.

    – Треба було ще довше зачекати, то вже й лікувати було б нічого, ти б заснув під дією якогось зіллячка, а я акуратненько б відтяв тобі ногу, яка здається не така вже й потрібна, як я бачу, й боліти було б нічому. –  кинув у відповідь на чверть ельф, змушуючи бідолаху опустити погляд. –  Але так вже сталось, що ногу твою ми все ще можемо порятувати, тож будь хорошим водяним монстриком і потерпи трішечки. Гаразд? Знаю, що боляче, тож щоб відволіктися, розкажи краще як це сталось. Мені це буде у пригоді. Ця жижа доволі універсальна й дієва, але якби до неї була інструкція, то там було б обов’язково вказано, що рекомендована до використання лиш у купі з іншими препаратами. Тож давай заразом і визначимо ті інші препарати. Гаразд? Бо я тут набрав всякого поспіхом, а що конкретно робити з тим гадки не маю.

    – Звучить не надто обнадійливо. Я думав ти досвідчений лікар.

    – Досвідчений у місті. Нічого кращого тобі наразі запропонувати не можу, але повір твоє виживання цілком сходиться з моїми інтересами. Тож якщо будеш зі мною співпрацювати, зроблю все, що від мене залежить і навіть більше.

    – Гаразд… Я часто працюю з різними рослинами та істотами, як ти вже знаєш. І коли я шукав цю кляту річкову заразу, то мені не надто пощастило зіткнутися із зачарованою ліаною.

    Чарівник насупився. Він ніколи особисто таких не бачив, бо за межі цього містечка зроду не виїжджав, але згадавши все, що коли-небудь чув про тих злісних небезпечних тварюк, його обличчя миттю потьмяніло та зблідло. Якщо ви коли-небудь бодай трішки цікавились магічною флорою та фауною, то маєте точно знати, що такі штуки можуть без зайвих зусиль розривати плоть та ламати кістки наче соломинки, перш ніж ви встигнете бодай ворухнутися. Могутні, люті та підступні, ось які вони.

    – Тоді тобі неймовірно пощастило. Робота у тебе й справді не така вже чудова як я собі гадав, та ти просто в сорочці народився, чи не так?

    – Еге ж. Пощастило. – фиркнув Чонгук, хоч і знав, що Техьон цілковито має рацію. Те що він зараз бодай живий уже величезне чудо.

    В таких ситуаціях виживали одиниці, й ті зазнавали важких поранень чи каліцтв, а він обійшовся тільки «подряпиною», хоч і величенькою, і ще й небезпечною, але все ж радіти тут точно є чому.

    Хлопець кривився й зойкав, але терпів поки Техьон накладав на його рану якусь дивну слизьку та смердючу мазь, яку витягнув із самого дна кошика після почутого.

    – Очевидно та ліана була ще й отруйна.

    – У мене виникали такі підозри, коли рана не почала стягуватись ні одразу, ні за день, ні за два. На мені все зазвичай як на собаці заживає. Тож я не надто переймаюсь такими дрібницями як ця маленька ранка.

    – Маленька ранка… А коли ця маленька ранка стала виглядати так наче ти вріжеш дуба якщо з нею негайно нічого не вдіяти, у тебе часом не закрались підозри, що варто звернутися до когось? Особливо коли той хтось й справді з’явився. Ти ж не вперше переправами користуєшся, знаєш, що то мій обов’язок. Це входить в ціну послуг переправи як-не-як.

    – Ще вранці все було не так погано. – намагався виправдатися Чонгук. – Справді. Я не брешу. Думав… що й так… зійде. Не хотів тебе турбувати через дрібниці. Думав розв’язувати те питання дорогою назад.

    – Невже? – недовірливо зиркнув на нього на чверть ельф. – Так зійде. Просто неймовірно. Як ти ще досі живий ходиш? Й справді народився в сорочці. Але не хвилюйся. Зі свого досвіду скажу, що твоя нога врятована. – та про те, що то досвід з почутих оповідок чарівник вирішив не уточнювати. – Залишиться лише рубець на згадку про те який ти дурень. Ну в крайньому разі доведеться її відрізати, щоб інфекція не проходила далі. Та про смерть і думати не варто. Ну хіба інфекція вже й справді пройшла надто далеко і шляхів для порятунку нема. Та я й лікар не надто досвідчений, як ти вже й сам знаєш.

    – Дуже смішно.

    – Ну тут не до жартів, дорогенький. Я б на твоєму місці тривожився. Все життя згадувати, що ти дурень не надто приємно.

    – Мені не звикати. – фиркнув Чонгук, а тоді втомлено поклав голову на подушку, поки Техьон закінчував перев’язку, й насупився. – Вибач.

    Чарівник зацікавлено глянув на нього, його очі вже набрали ніжної блакитної барви, заспокоївшись.

    – Я був грубий. – продовжив хлопець, його погляд одразу став вразливим й заблимав синім вогником жалю. – Вибач. Я дуже вдячний тобі. Справді. Дуже радий, що зустрів тебе… й не лише тому, що ти мені життя врятував… тобто ти не лише так життя мені врятував… Всевишній… я…

    На обличчі чарівника засяяла ніжна лагідна посмішка, а очі знову почали набирати молочно-рожевої барви. В той момент його тілом розпливлося м’яке терпке відчуття, яке повідомляло, що втома повільно повертається. Повіки юнака розслабились й трохи опуститися й він мило й широко позіхнув.

    – Тобі треба відпочити Чонгукі. Краще поговоримо вранці.

    – Як і тобі.

    – Як і мені.

    Техьон на кілька хвилин повернувся до комори, щоб розкласти по місцях усі свої баночки, скляночки та приладдя, а тоді оминаючи кухню радісно зиркнув на торт, якому тепер лиш залишається очікувати ранку. У вітальні його чекав усе ще стурбований Юнгі, якого тепер можна зі спокійною душею відправляти назад додому, а  десь у його ліжку вже майже дрімав знесилений Чонгук.

    Тепер оглянувши себе чарівник зрозумів, що весь цей час залишався у піжамі, тож солодко видихнувши без докорів сумління, примостився поруч з мандрівником, настільки близько наскільки міг собі лиш дозволити у цій ситуації, забуваючи про будь-яку чемність чи особистий простір. На мить темні очі Чонгука розплющилися, а на обличчі з’явилась ледь помітна усмішка. Через сон він не до кінця усвідомлюючи власних дій підсунувся до Техьона ще ближче, щоб безцеремонно довго та глибоко вдихати його солодкий наповнений улюбленими пахощами аромат.

    – Тобі варто припинити займатися цим. Це небезпечно. – напівшепотом пробурмотів чарівник.

    – Іноді це й справді небезпечно. – майже промуркотів Чонгук, хоч здається мав на увазі зовсім інше. Його голос зараз був таким тягучим та глибоким, що у Техьона по шкірі прокотився табун мурашок.

    – Ти можеш залишитись тут.

    – Залишитись? Ти маєш на увазі тут? Тобто у тебе? Тобто поки не одужаю?

    Мандрівнику довелось докласти неабияких зусиль, щоб розплющити очі знову.

    – Так, у мене. Назовсім.

    Погляд Чонгука зробився несподівано важким та замисленим, а сон майже покинув тіло так швидко, наче зовсім не він щойно виплутався з лап смерті. Юнак все дивився на Техьона, довго обдумуючи сказане. Чи це й справді можливо? В якийсь момент повіки чарівника почали важчати ще дужче, здавалось коли він наступного разу закриє очі, просто щоб кліпнути, розтулити їх буде вже не сила. Тож перед тим як остаточно поринути у світ сновидінь він насилу подолав останні сантиметри між їх тілами та міцно обійняв хлопця навпроти, огортаючи своїми теплими руками мов ліанами. Той важко, але полегшено видихнув й обійняв переправника у відповідь, зариваючись носом у неслухняне каштанове волосся. Гарячка до того часу уже трохи спала й тіло чарівника знову легко обпікало бліду холодну шкіру. Це викликало приємне тремтіння, що відбивалось дивним теплом по всьому тілу. Стало як ніколи спокійно.

    – Ми зможемо проводити так кожну ніч якщо забажаєш. – уже майже заснувши, пробелькотів Техьон, який вранці напевне й не пригадає цих слів. – І навіть ще краще ніж зараз. Навіть ще ближче й тісніше…

    Гострі кінчики вух на чверть ельфа від сказаного трохи почервоніли навіть крізь сон, як і щоки Чонгука, тіло якого оповила небачена досі дивовижна радість, що не давала хлопцеві заснути аж до самого ранку.

     

    0 Коментарів