Нічні зорі

Совиний дім спав, огорнутий чорнотою нічного неба. Угух тихо хропів. Його сопіння зі свистінням були колисковою подвір’я, трава та квіти якого колихалося від дихання сови. Тим часом, у будинку лише одне віконце пропускало жовте світло настільної лампи. Сидячи на кріслі, Луз гортала сторінки свого щоденника. Її очі завмерли на символі по котрому дбайливо провели подушечки пальців.

Еміті: Ніхто не чув про такий вид магії. На початку, мені це здавалося дурницею… Та зараз… Я усвідомлюю, що вкінці цієї історії абсолютно всі використовували твій спосіб, Луз.

Долоня відьми ніжно лягла на плече людини, що ледь усміхнулася.

Луз: Так… Я дійсно рада, що допомогла. Для мене це честь. Але… — вона обернулася і її обличчя потонуло в тканині на животі відьми. — Я втратила це, Еміті. Втратила…

Луз відчула, як… Їй необхідно зараз забути про все те пережите. Наче не було жодного досвіду в магії і тієї боротьби. Єдине, що вона у ту мить залишила в голові — це думки про Еміті. Ця дівчина завжди була поряд. Підтримувала. Обіймала і цілувала дозволяючи розчинитися в задурмаенні. Відьма накрила однією долонею шатенове врлосся а другою обійняла за шию

Еміті: Луз… Це, частково, берехня. — її пальчики обережно підвели дівоче обличчя, на щоках якого блукало світло лампи від котрого сльози нагадали діаманти. Еміті опустила вуста ловлячи ними солоні краплі і Луз прикрила повіки. — Адже Король володіє магією знаків. Звісно, не на всю потугу, як ти але все ж… Зовсім скоро, він присвоїться до своїх сил і все те чого ти навчилася — вмітимеш знову.

І тоді, Луз міцно обійняла Еміті. Шатенка тихо заплакала не випускаючи свою дівчину з рук. Її кисень… Її легені… Її серце та душа… Усе вмістилося в одній особі…

Луз: Еміті… Дякую, що ти тут. Я так кохаю тебе…

Еміті: Yo también te amo Luz…
( Іспанською: Я теж кохаю тебе, Луз… )

Усмішка розквітала на губах відьми і та повільно опустилася сідаючи передом на стегна дівчини, що миттю почервоніла від такого вчинку.

Луз: Те, як ти це сказала… — її долоня ковзнула на талії Блайт зовсім повільно наче розтягуючи секунду. — Це так красиво…

Еміті посунула тулуб вперед.

Еміті: Ти можеш чути це хоч усю ніч… — усміхнені вуста торкнулися вуха Носеди… Так лагідно… І ті слова, вимовлені з подібною пестливістю… — Іда з Королем в академії дикої магії тож… Ми самі.

Місяць зазирнув у вікно бачачи наступні картини. У них, дівчина, з волоссям кольору цукрової вати, високо сиділа на колінах коханої. Нотега вражено дивилися на неї відкривши рота від подиву. Адже Еміті казала усе так впевнено… Шатенка обережно посунула руки з талії вверх — попід груди.

Луз: А ти, як я розумію, не хочеш просто поспати з обіймами?

Грайлива усмішка Луз змусила відьму знітитися. Але вона вкотре підсунулася ближче. Тісно сплетені тіла, вуста між котрими знаходилися сантиметри. І погляди… Очі закоханих розпізнаються будь-де

Еміті: Це відбудеться пізніше… А можемо узагалі не заплющувати очей. Адже, я не проти усю ніч дивитися на тебе.

Вони перешіптувалися. Так, щоб зірки не чули, що вічно зиркають у вікна.

Луз: Ох, Еміті… В чотирнадцять я потрапила до Кістяєва… З того часу минуло два роки.

Еміті: Так. І я рада, що ти тут. — вона поцілувала її чоло, потім, обидві щоки та ніс а далі, мовила: — Por favor Luz. Pasemos esta noche como nunca antes. Deseo tanto tu calidez, amor y… Tú. Quiero verte Luz.
( Іспанською: Прошу, Луз. Проведімо цю ніч так, як ніколи до цього. Я так хочу твого тепла, кохання і… Тебе. Хочу бачити тебе, Луз. )

Луз: Oh Titán… me enamoré de nuevo…
( Іспанською: О Титане… Я знову закохалася… )

Карі очі вирячилися на відьму, що хутко поцілувала Нотегу. Луз прикрила повіки відчуваючи тісні обійми, нестачу повітря та пестощі… Вона підвелася долонями охопивши сідниці Еміті, що тихо засміялися і щойно вони впали на тонкий матрац то Блайт усміхнено мовила бачачи над собою обличчя Луз:

Еміті: Вау… Ти спортивна.

Луз: А ти дуже легенька.

Вони наново поцілувалися не в змозі відчути усього. Раніше, одного дотику губ вистачало аби утамувати бажанн

я любові а зараз… Спрага долала думки. Луз обережно зняла з вуха дівчини сережку, що раніше належало їй. Еміті акуратно розтібнула ланцюжок кулону в вигляді місяця і він, колись, був її. Щойно в Кістяєві запанувала злагода Луз майже одразу довелося повернутися на Землю і вона рідко прибувала до Совиного дому оскільки навчання у школі забирало майже увесь вільний час. Тому, дівчата і подарували одна одній прикраси аби хоча б крихтою душі знаходитися поряд. Та зараз, ті пам’ятки обережно лягли на тумбу. Адже тієї миті обоє знаходилися поряд… Близько. Луз обережно потягнула лямку комбінезону дівчини. Замки та зачіпки розходилися звільняючи тіло. Еміті акуратно стягнула з плечей Нотеги фіолетову вітрівку. Мало-помалу, дії вели до однієї мети. Наче танець заради феєричного кінця.

Еміті: Нарешті, ти зняла той комбінезон.

Відьма потягнулася вверх вкотре цілуючи вихованцю Іди. Тим часом, Луз охопила пальцями бузкове волосся зав’язане в хвіст і потягнула резинку вниз і пасма фіолетовим водограєм полилося по її плечах.

Луз: У тебе вже відростає коріння.

Еміті: Мгм. — вона знітилася бачачи, що дівчина завмерла на довгі секунди. — Чого ти так дивишся?

Обличчя Луз стало… Таким вразливо красивим… Радісним. Банально, добрим.

Луз: Мені так подобається… В тебе натуральний колір теж красивий — темнорусий…

Вуста дівчини торкнулися маківки відьми, щоки якої палали. Її волосся пахло… Пригодами. Наче вона увесь світ обійшла. Подолала стільки кілометрів на літаючому кораблі… Тремтячими, від очікувань та деякого сорому, пальці Еміті потягнулися до футболки Нотеги. Тканина хутко і безпроблемно лягла на комбінезон, що знаходився на підлозі. Долоні Луз впиралися у матрац. Її тінь розмито накрила Блайт, що так знічено підвела золоті очі дивлячись на свою дівчину.

Еміті: Мені подобається, коли ти… Так… Наді мною…

Її долоньки ніжно торкнулася оголеної таліїї. Пальчики обвели лінії напруженого живота. Ліва рука торкнулася попереку а правця зависла на потилиці. Луз підчепила краї чорної сорочки і вона купкою лягла біля інших вбрань. Щоки дівчини спалахнули.

Луз: О Титане…

Еміті відвела погляд не взмозі бачити захоплення на вічах коханої.

Еміті: Ти соромиш мене, Луз…

Вуста шатенки опустилися до низу тулуба.

Луз: Тоді, я буду так дивитися на тебе протягом нашого життя.

Губи торкнулися одного кубика пресу. Потім, другого. Ті дотики повторювали лінії красивих м’язів живота… Подихи на шкірі відчувалися дуже чітко і навіть гостро та холодно. Пальці Луз повільно торкнулися спіднього.

Еміті: Прошу, не соромся. Я ж скажу, якщо щось відчую неприємно.

Еміті вдихнула крізь зуби відчуваючи дотики повітря на чутливій шкірі. Кисень здавався морозом, що інієм накривав оголені ділянки… Права рука Блайт опустилася з шиї Луз до бюстгальтера. Пальці хутко впоралися з зачіпками. А ліва рука опустила одразу ввесь одяг. Нотега завмерла а потім тихо засміялася.

Луз: О… В тебе такі швидкі пальчики.

Еміті густо почервоніла. Потім, відчула на вустах поцілунок під час якого, її долоні стягнули лямки ліфа. Очі, кольору скарбів, сяйнули побачивши оголені груди. Руки відьми увіп’ялися в Лузові лопатки опускаючи тулуб дівчини. Вуста Еміті миттю охопили ореоли. Нотега тихо пискнула не очікуючи такого пориву. Еміті відсунулася, питаючи:

Еміті: Вибач… Тобі було не приємно?

Луз спокійно засміялася цілуючи відьму в чоло.

Луз: Ні. Навпаки. Я не сподівалася…

Вона обійняла Блайт долонями за плечі. Еміті видихнула огортаючи коліньми стегна Луз. Відчуваючи приємне тепло, що ковзнуло нижче живота. Відьма вхопився вустами за повітря відчуваючи, як повільно і ніжно дівчина забирає з грудей бюстгальтер. Еміті дещо витягнула лебедину шию відчуваючи дотики вуст. Вони бігали по шкірі, як написані ноти в рядках. Так, ці тихі подихи були музикою. Такою солодкою і вона медом лилася по шкірі. Несподівано, Еміті розвернулася таким способом, що опинилася над враженою Луз, яка миттю тому опускала долоню по внутрішній стороні стегна Блайт.

Еміті: Луз, я… — вона лобом полинула до красивої ключиці дівчини. — Мені ніяково…

Нотега захоплено глянула

на її густо червоні щоки.

Луз: Me enamoré de tu rubor… ( Іспанською: я закохалася у твій рум’янець. ) — дівочі вуста поцілували вилиці. — Еміті, тобі страшно?..

Еміті: З тобою — ні. Просто… Я наче уся палаю… У мене такого майже не було узагалі. Ти ж знаєш, яка моя мама… Під її наглядом я не мала шансів на якість стосунки.

Її пальчики потонули у густому красивому шатеновому волоссі Луз. Дівочі чола зіткнулися у невагомому дотику.

Луз: Еміті… Я тебе розумію. — вона поцілувала її носик від чого той миттю побагрянів. Сміючись та закочуючи очі, повела: — У мене з цим теж були проблеми. Ніхто ж не хоче водитися з дурною на усю голову дівчину, яка читає книжки про відьом, на виставі під час виступу витягнує з сукні сосиски роблячи вигляд, що це внутрішні органи і… Нормальні підлітки… Нормальні. А я — ні.

Еміті усміхнулася вкотре усвідомлюючи те, що мовила миттю тому:

Еміті: Я так сильно кохаю тебе, Луз… І я хочу тобі це ще й показувати зараз… І ти теж роби це.

І Луз виконала це прохання. Вона поцілувала дівочі вуста. Такі м’які… Тоді, шатенка охопила руками стегна Еміті. Нотега хутко ковзнула тілом вниз таким чином, що її губи опинилися на рівні відьминого лона. Від несподіванки, руки Блайт вперлися у матрац.

Еміті: Титане…

Її погляд опустився вниз і вона бачила лишень карі очі…

Луз: Ти ж не проти аби було ось так?..

Тремтіння від очікування смикало кожен дюйм тіла. Еміті ледь вистачило сил кивнути. Луз розсунула вуста торкаючись язиком лобку. Ковзаючи вверх, вниз… Червоніючи, палаючи від подібних відвертих доторків, відьма стисла лівою долонею край ковдри. Нотега повільно потягла свою руку до правиці дівчини і пальці у тісному дотику заплуталися. Груди Еміті хутким темпом здіймалися. Вона випросила спину примружуючи очі і широко розсуваючи губи аби ковтнути бодай крихти повітря, що відчувалося розпеченим. Луз зігнула ноги в колінах намагаючись ними сягнути дівочої шкіри аби бути ближче. Тісніше… Луз, на мить, вражено завмерла помітивши, як Еміті відводить праве плече назад. Красива витончена кисть потягнулися вниз. Долоня обережно торкнулася коліна. Пальці ковзнули вниз по нозі — до стегон. Подушечки акуратно торкнулися лобку і Нотега обпалила низ живота Еміті стогоном, щойно відьма торкнулася волого лона дівчини.

Еміті: Тобі приємно?

Вона опустила очі униз бачачи глибокі великі зіниці. У відповідь, Луз полинула вперед ковзаючи щільніше, сильніше. Еміті скрикнула усвідомлюючи, що таким чином лунає прохання… Усмішка зі стогоном полилися по вустах і Блайт продовжила, спершу несміливі, дії. Її середній і безіменний пальці опускалися верх-вниз. Долали міліметри таких вразливих ділянок від чого Луз, час від часу, завмирала. Бувало, коліна на клаптики часу зводили судоми. Обоє чахнули від таких пестощів. Обоє вже не мали сил рухатися далі. І обоє не мали сил зупинятися. Смакувати ті крихти відведеної ночі стало сенсом того часу. Здавалося замість крові у жилах тече магма. Вона захопила усі вені. Еміті скрикнула а потім тихо засміялася відчувши на стані спітнілі долоні, що відтягнули її на бік. Вона жадібно прикувалася до Луз ногою огортаючи красиве тонке стегно. Блайт руками схопила пальці дівчини цілуючи ці. Охоплюючи губами подушечки. Хапаючи язиком бісеринки поту присмаку шкіри. Брови Нотеги зійшлися дашком утворюючи такий лагідний вираз обличчя…

Луз: Ти така… Така…

Вона проковтнула слова розуміючи що… Сенс існування слів не полягає в тому, щоб їх казати. Їх можна висловити діями, що опишуть усе кольоровіше, яскравіше, красивіше… Луз вустами торкнулася Емітевої шиї. Губи тонули у шкірі залишивши по собі червону пляму. Потім іншу, далі ще одну. І під час цього, Блайт увесь час пальцями хапалася долонями за кожен сантиметр тіла дівчини: плечей, грудей, талії, жишок, ляшок… Як же мало. Уьсого так мало. Так не вистачає. Так хочеться більше. Еміті знову ногами обійняла Лузовий стан притуляючись животом і вигинаючи впину відчуваючи, як ореоли від натиску вуст ніби витягуються. Неодноразово, вони котилися по ліжку щойно одна опинялася зверху а потім, навпаки. Обоє підходили до краю усього на але не пірнали розтягуючи мить, мучачи…

Еміті: Луз… Прошу, давай уже…

Вони лежали на боках дивлячись одна на одну. Будучи так близько..І тоді, Нотега кивнула цілуючи вуста. Її пальці повільно опустилися униз. Еміті трохи відсунулася роблячи глибокий подих. Вона не відчувала абсолютно жодного болю. Бувало, їй розповідали колишні подруги про те… Що під час таких дій тіло пізнає мало не катування але зараз… Ні. Ніколи у світі й нізащо… Не з цією людиною. Не з коханою.

Луз: Усе чудово?

Вона, насолоджуючись, пильно дивилася на Блайт, що не могла відповісти відчуваючи настільки тісний дотик. Еміті повела стегнами вперед. Намагаючись показати тілом те, чого воно хоче. Луз безпроблемно підлаштовувалася. Її пальці ковзали уже швидше. Зрештою, Еміті накрила долонею живіт Нотеги. Рука повільно долала міліметри. Відьма дуже ніжно торкнулася подушечками лона. Вона обережно вела дії постійно дивлячись на Луз, що на такі миті, бувало, збивалася з темпу який утворила. Золоті очі сяйнули.

Еміті: Тобі добре ось так… — Її великий палець натиснув на викоку точку і мить судоми блискавкою майнула у ногах. — І таким чином теж.

Вказівні і середні пальці теж ковзнули вниз від чого Луз широко розплющила очі до цього примружуючи їх.

Луз: Oh Poderoso Titán… Emith, me matarás ahora sin la ayuda de la magia!
( Іспанською: О Могутній Титане… Еміті, ти зараз уб’єш мене без допомоги магії! )

У відповідь, Луз теж виконала подібний рух змушуючи відьму пискнути. І так ввесь час… Вони по черзі вели одна одна одну до виступу високої скелі, по котрій вони підіймалися увесь час.

Еміті: Луз…

Луз: Еміті?..

Вони хотіли щось сказати але сил вистачало лише на те, щоби вимовити ім’я… Ті літери торкалися губ та шкіри. Усе сипалося у повітрі загубленими у просторі думками. Волосся на приставало до вологих шік та ший. Очі ніби втратили пігмент і стали прозорими від усього, що відбувалося усі ті хвилини а може й годину. Всі дюйми тіла боліли. Скільки ж уже бачили зірки? Що почула та кімната? І що ж відчував матрац? Вони не скажуть, не тому що не сдатні говорити… А тому що про таке не кажуть… Це не можна описати тим, хто подібне засуджує. Те кохання не усвідомить той, хто зневажає любов, що не є сірою. Усі почуття переливаються у нескінченних кількостях кольрів та відтінків. Як багато усього заховано від очей… Так. Дві дівчини покохали одна одну. Можна висловити огиду щодо цього але це буде найбезглуздішою дією у двох світах. Адже абсолютно не важливе бачення інших, якщо серце струшує пульсація а замість думок самі імена… Луз. Еміті.

Еміті: Я… Мені здається… Наче зараз… Я уся вибухну!..

Вона пальцями потонула у каштановому волоссі Луз. М’язи на тілі, особливо на животі, закам’яніли. Еміті ніби скрутилася. Але пропри те, що надходило вона продовжила пальцями ковзали по Лузовому лоні і зрештою, Блайт почула:

Луз: Еміті!

Усе сталося миттю. Обоє міцно заплющили очі відчувши як однією потужно хвилею усе розчинилося. Наче вони увесь час знаходилися на дні моря і його тиск сковував усі рухи і лишень зараз вони одночасно, подолавши кілометри у висоту, дісталися кордону кисню. Луз ледве-ледве розсунула повіки відчуваючи, наскільки тіло змарніло і блаженна легкість піднесла усі м’язи. Блайт усміхнулася побачивши, як Еміті лягла на спину широко відкривши рота і при цьому глибоко дихаючи. Шатенка відверто милувалася цими червоними щоками, спітнілими скронями і бузковими, з темнонорусими, пасмами які тоненькими лініями прилипли до чола.

Еміті: О Титане…

Луз повільно підсунулася ближче рукою обіймаючи Блайт за талію.

Луз: Еміті… Ти така красива…

Відьма усміхнулася прикривши очі. Потім, її пальці ковзнули по Лузовій щоці.

Еміті: Ти теж… Настільки, що я знову!..

Луз: О ні! — вона хутко поцілувала Блайт у губи цією печаткою перериваючи речення. — Лише не зараз! Я не витримаю!

Засміявшись, Еміті скронею полинула до плеча Нотеги відчуваючи як шатенка дрібно тремтить.

Еміті: Холодно?

Луз: Хіба що трохи.

Блайт повільно підвелася. Карі очі ковзнули по тонких плечах, рівній спині і круглих сідницях від чого Луз вражено згадала те, що знала, здавалося, усе життя: її дівчина — найпрекрасніша відьма в магічно світі. Еміті відтягнула ковдру таким чином, що дівчата обоє накрилися.

Еміті: Краще?

Шатенка усміхнулася.

Луз: Так. — її долоня огорнула відьмову талію. — Беззаперечно.

Еміті усміхнулася і поцілувала дівчину у губи а після цього… На її очах майнула сльоза. Луз хутко обійняла Блайт ловлячи вустами солону краплю.

Еміті: Луз… Я щаслива… Я така щаслива…

Вони міцно притиснулися одна до одної обіймами… Тієї ночі, кохання лунало кожної миті. Воно так довго звучало… Зрештою, ніч заснула з ними обома. А наступного ранку…

Король: Луз! — крихітний титан підбіг до дівчини, що мить тому обіймалася на подвір’ї Совиного дому з Еміті. — Я дещо зрозумів!

Шатенка збентежено глянула на друга.

Луз: Що саме?

Король: Дай мені свою руку!

Він був надзвичайно схвильований і радісний водночас. Шатенка глянула на Блайт, що потішно кивнула підбаьоруюючи дівчину. Лівицею, Луз сплела пальці з відьминими у замок а праву долоню простягнула Королю, що зосереджено прокреслив кігтем знайомий знак…

Луз: Це ж… Світло…

Луз відчула, як очі застеляють сльози… Її перша магія почалася саме з цього…

Король: Саме так! — він накрив її долоню своєю лапкою і крізь шкіру дівчини просочила жовта куля… — Зроби це сама!

Луз відчула як солоні краплі витерли кохані вуста.

Еміті: Ну ж бо, Луз!..

Шатенка твердо кивнула і, тремтячим вказвним пальцем лівої руки, намалювала на долоні знак… Протягом цієї хвилини, Еміті міцно обіймала дівчину за лікоть. Тоді, Луз легенько плеснула в долоні і… Шар світла вирвався з рук. Дівчина вражено глянула на Короля, що усміхався.

Король: Тепер, ти можеш креслити цей знак будь яким чином!

Він підбіг міцно обіймаючи її. Луз завмерла. Потім, повторила цей знак намалювавши його у повітрі але масштабніше і світло утворилося перед нею…

Еміті: Луз, це ж чудово!

Відьма міцно обійняла вражену дівчину, що чула подальші слова Короля:

Король: Також, я прокреслю на твоїй руці усі знаки, які ти віднайшла і ти знову користуватимешся магією!

Луз аж впала на коліна тихо плачучи. Вона міцно, мало не поваливши на землю, обійняла Еміті, що я сіла поряд. Магія була з Луз… І вона відтворювалася не тільки завдяки знакам. Магія стукотіла у серці, щойно Блайт поцілувала дівчину…

Луз: Королю… Дякую тобі…

Вона міцно притисла його до себе а потім… Потім, вона плакала відчуваючи на щоках турботливі цілунки…

Еміті: Я така рада, Луз… Я так кохаю тебе.

Шатенка полинула ближче.

Луз: Я також кохаю тебе, Еміті… Кохаю!

 

Післямова
Я щиро дякую тим, хто прочитав цей фанфік. Зараз 23:08. І я рада, що усе написала… Я щиро люблю “Совиний дім” адже цей мультсеріал зрозумів мене… І я надіюся, що бодай трішки мені вдалося передати усе тепло і кохання, що є між Луз та Еміті. Нащо ті Ромео та Джульєтта якщо є ці дві дівчини? Всіх люблю!