Нічне купання

Задоволено посміхнувшись, Мерлін заліз у ванну, попередньо підігрівши воду з допомогою магії. Була пізня ніч. Камелот спав. Ванна Артура у його розпорядженні як мінімум на кілька годин. Не тільки принц любить ніжитися в теплій воді. Мерлін давно хотів скупатися у цій ванні. Полежати, ліниво перебираючи пальцями у воді, розслабитися, відпочити, наче принц. О, яке це блаженство – слухати нічну тишу, сповнену віддаленими звуками за межами замку, і нікуди не квапитися.

Тепла вода приємно омивала шкіру. Чарівник на кілька секунд занурився, вигулькнув і широко всміхнувся. Треба було поцупити мило з кімнати Артура. Принц точно біднішим не стане.

Мерлін лежав у ванні, час від часу розбризкуючи воду. Юнак і забув, де знаходиться, бо від раптового дотику аж підстрибнув.

– Так, так, – почувся над вухом зловісний шепіт молодого Пендраґона. Мерлін подумки провалився крізь землю від сорому. Як він міг не почути Артура? – І що це ми тут робимо?

– Я… – чарівник геть розгубився, коли руки Артура стиснули його кістляві плечі. – Я… вирішив ванну помити, щоб була готова до світання. Як бачите, я працюю.

– Працюєш? – принц схилився так низько до вуха чарівника, що той відчув тепле дихання на шкірі. І здригнувся. А ще згадав, що сидить у ванні голий. Стало ніяково, і чарівник втиснув голову в плечі, радіючи, що у приміщенні темно. Артур навряд чи помітить рум’янець на блідих щоках. – Я бачу, як ти працюєш, Мерліне! Ти вліз у мою ванну і лежиш, наче король! Геть знахабнів?

– Артуре, відпустіть, я більше не буду, – чарівник марно намагався звільнитися з чіпкої хватки. Його охопило дивне хвилювання від того, що принц бачить його голим.

– Звісно, ти не будеш, – Пендраґон досі зловтішався, – та я маю покарати тебе за таку поведінку.

– Артуре, не… – Мерлін смикнувся, коли принц ні з сього ні з того став його лоскотати. Чарівник боявся лоскотки, хоч виявив це нещодавно, коли його вирішила розсмішити Морґана. Тоді юнак утік. – Артуре, припиніть! – задихався від сміху Мерлін, вовтузячись у воді. Пендраґон стиха хихотів, насолоджуючись помстою. Його руки були трохи шершавими від вправлянь зі зброєю, широкими й міцними. Принц лоскотав худі ребра слуги і впустив момент, коли той, скориставшись магією, зробив так, що вода хлюпнула Артуру в обличчя.

Той на якийсь час відскочив, випльовуючи воду з рота. А Мерлін вибрався з ванни і потупцяв повз принца, сподіваючись, що той ще довго витиратиме воду з очей. Аж тут Пендраґон схопив чарівника за руку. Мить – і Мерлін притиснутий до стіни. Артур посміхнувся.

– Ми продовжимо? – долоні знову лягли на ребра чарівника. Слуга мимоволі захихотів і здригнувся. Надто вже приємними були дотики принца. Він хотів повернутись і проклясти принца, та розумів: гляне в ті лукаві блакитні очі – і не зможе навіть слова вимовити.

– Артуре… Артуре, прошу, – крізь сміх говорив Мерлін. – Дайте хоч одягнуся. Мені ж холодно.

Лоскотання припинилося. Принц ніби зараз усвідомив, що притискає голого слугу. Від Мерліна пахло якимись травами, а з мокрого волосся скрапувала вода. Краплі стікали по блідій шкірі вниз, і Пендраґон по ній пальцем. Мерлін затих. Тільки важко дихав і навіть не рухався. Артур поклав долоню на його спину, обережно провів униз. І почув щось схоже на тихе зітхання, що вирвалося з вуст слуги.

А ще принц усвідомив, що не проти торкнутися цього прохолодного плеча губами.

І в ту ж мить звідкілясь згори на Артура вилилася вода. Він відскочив і почав гарячково озиратися, шукаючи жартівника. Поки Пендраґон був зайнятий, схвильований Мерлін тихцем утік.

Бо відчувати дотики Артура і лишатися спокійним добіса важко.

Та, лежачи у своїй кімнатці, чарівник у глибині душі шкодував, що не лишився. Хтозна, чим могла закінчитися ця ніч.