Ніхто з нас не цукор

Ворог не той, хто завдає образи,

але той, хто робить це навмисно

Техьон сидить, ховаючи голову в руках, так і ридає, вже й голова болить, а він не може зупинитися, почуваючись жалюгідним і слабким. Так боляче, він вже й забув про нього, а сьогодні. Він чує, як відчиняються двері, потім кроки, знає, що то Чонгук. Стає трохи страшно, все ж таки у нього не десять життів, треба було думати головою, навіть якщо дають сказати. Ось той і прийшов повідомити, щоб завтра і духу його тут не було, ну так, тут будь-хто розлютується, після почутого на свою адресу подібного.

— Я, — починає Чонгук, а Техьон аж здригається, — шкодую, що так все вийшло, вибач, — Чон сідає перед Техьоном, щоб хоча б говорити на одному рівні, а той не вірить у почуте. Ага шкодує, вже повірив. — Можеш засуджувати мене. Але я просто так і не зміг здати тих людей, яких бачив, лише казав собі, що це не моя справа і проходив далі. Тебе я теж не видав і надалі, будь впевнений на всі можливі відсотки, не видам. Це може і не підходящий момент, проте ще в першу зустріч ти мені сподобався, вибач… але закохуємося ми тільки раз, і я витратив цей один раз на тебе, я не можу пояснити навіть собі чому ти. Після нашої розмови я багато думав, як позбавиться цього, але не можу нічого придумати. У мене серце не на місці, у нас дуже хороша чутка… — Чонгук раптом замовкає, але потім вирішує продовжити, — але все одно не чуйний сон: ми не чуємо тихих кроків, скрипів, коли спимо. Я не хотів цього говорити, бо ти міг уночі мене… не має значення. Це одна з моїх слабкостей. Знаєш я не вірив у долю, але я втратив сили регенерації всього за пару днів до твоєї появи, зате з’явилися вміння накладати захисні поля, щоб не можна було відчути мене чи когось іншого, кого я захочу сховати. Також у ніч знайомства я не міг заснути, у нас на роботі були проблеми, тому шукав рішення. Якби я тоді спав, то не почув би тебе, отже, не наклав захист і тебе зловили б. Через такі почергові збіги ти вижив, а я… — «закохався в тебе» так і не прозвучало, — я захищатиму тебе, будь ласка, дозволь мені. Я не можу викреслити все, що сталося з тобою, не можу виправити минуле, дозволь же змінити твоє майбутнє, — Чонгук говорить тихо, намагається пояснити свої почуття, але Техьон у запереченні тихо хитає головою, не вірить йому, не вірить в почуття з першого погляду, у щиру любов. — Я зможу тебе захистити, і ти житимеш.

— Я не хочу бути єдиною людиною, що вижила. Поки всіх моїх знищуватимуть, я ховатимусь за спиною цього самого ворога, так ти пропонуєш? Ти уяви мене на своєму місці… Ти дозволив, щоб усіх ваших знищили?

— Я не ворог тобі, — він намагається обійти поставлене запитання, — я дозволив би себе вбити, щоб ти помстився, щоб тобі стало трохи легше. Але тоді ти залишишся без захисту, я не можу цього допустити.

— Я не хочу стати вбивцею… І мене не треба було б захищати, якби ваші забралися раз і назавжди, і ти разом із ними. Кажеш, шкодуєш. Як мені це допоможе? Може твоя жалість поверне до життя моїх рідних та близьких? Ні, якщо так, тоді, будь ласка, шкодуй. А щодо того, що людей ти не здавав, то я тобі не вірю, проте ж уявімо, що це була б правда. Навіть якби ти не повідомляв про людей, то ти все одно співучасник геноциду всього людства. Байдуже спостерігати за вбивством ще гірше, ніж бути вбивцею. Як там говорилося в одній із книг, яку я прочитав… — Техьон замислюється буквально на секунду, а Чонгуку навіть уявити складно, що може сказати хлопець, ось тільки впевнений, що сказане йому, точно не сподобається. — А, згадав: «У тебе немає гордості. Тобі пропонують на вибір дві ролі: безневинної жертви чи вбивці, а ти обираєш роль третього зайвого».

— Як це стосується мене.

— Ти не жертва, і з твоїх слів, явно не вбивця, то виходить ти хочеш бути третім зайвим. То може мені теж тебе пожаліти?

— Я не третій зайвий. Так, ти можеш мати рацію, що бездіяльність свого роду участь, але не всі наші такі жахливі, як тобі здається. І не всі ваші такі хороші. Стільки війн минуло, коли ви самі із собою воювали. Сюаньгейці за всю історію свого існування ніколи не воювали один проти одного.

— Поки що я бачу тільки ваших загарбників, окупантів, руйнівників, тиранів, убивць, жодного доброго я не спостерігав, а на слово вірити ворогові не можу, інакше це буде максимально безглуздо з мого боку.

— Я ж допоміг тобі, — розгублено промовляє Чонгук, трохи хмурячи брови. Техьон ясно вимовив «не одного хорошого», отже продовжує вважати своїм ворогом, як би він не намагався довести протилежне.

У голові не вкладається все сказане Кімом. Адже вони прийшли із миром, мали свої плани як допомогти розвивати людство, навіть як припинити всі війни, як прибрати тероризм, бідність. А замість радісного вітання їх прийняли як загарбників, хоча спочатку уряд деяких країн був за співпрацю. Сюаньгейці, знаючи, що можуть допомогти, розпочали мирну місію, будучи впевненими, що люди після цього будуть безмежно вдячно. Вони почали прибирати всіх, хто, на їхню думку, псує картину благополуччя. Почали з нижчих верст населення, тому спочатку ніхто навіть особливої ​​уваги не звернув.

Схаменувся уряд країн після мітингів, коли вбивства стали надто явними. Тільки ніхто не намагався домовитися мирно із прибульцями, чужинцями. Лідерами було ухвалено рішення про оголошення військового стану. Чужі в свою чергу прийняли людей, як тих, хто несе тільки зло і не заслуговує на життя. Люди також взяли зброю, щоб захистити себе. Почалася відкрита війна.

— Я вже не раз казав, якби не ви, то мені не потрібна була допомога. Я жив чудово: працював, подорожував, у вихідні ходив у кіно з друзями, — раніше Техьон шукав сенс життя, а тепер ні, адже вже давно зрозумів, що сенс життя у простих речах: у спокої, у ранковій каві, у міцних обіймах близьких та друзів, у затишку, у планах на завтра, у мріях та почуттях, у подорожах та зустрічах.

— З початком вашої мирної місії, — продовжує Кім, — все круто змінилося. Сів на дієту, тому що через вас їжа в обмеженні та її складно дістати. Став займатися спортом: бігав із квартири у сховище, а тепер бігаю із сховища за одягом та їжею. Перестав слухати музику – натомість прислухався до виття сирен, до звуків пострілів, до криків і плачу дітей, тепер до найменшого шарудіння. Перестав дивитися фільми – я спостерігаю апокаліпсис у реальному часі. Не планую відпочинок на морі – я давно живу одним днем. — Техьон дивиться впритул, а Чонгук мовчить, бо бачив все по-іншому. Їм розповідали та показували інші кадри. — Чого мовчиш? Сказати нема чого? Чи не хочеш повторяться, говорячи, що тобі шкода?

— Потрібно трохи потерпіти, ось побачиш…

— Потерпіти? — Техьону здається чи його і справді не почули? — Гаразд. Скільки? Рік, два, десять? Ти що зовсім з головою розфрендився? Я прожив день і це вже досягнення. Я не впевнений навіть у завтрашньому дні, — і це правда.

— Залишайся зі мною, я зможу тебе захистити, потім війна закінчиться…

— Я не хочу бути єдиним, хто вижив, і жити щодня зі своїм боягузтвом, чекаючи, коли ваші й до мене доберуться, зробивши експонатом під табличкою «особливо небезпечний».

— Можна змінити колір волосся, носити лінзи…

— Ні до кого не торкатися, — перебиваючи, продовжує Техьон, а потім різко замовкає. — Ти що зовсім мене не слухав?

— І все ж подумай…

— Іди до біса, — шепотом звучить, але при цьому ненависть у голосі чується чітко.

І Чонгука справді зачіпають слова, він до нього з усім серцем, тільки ось воно не потрібне Кіму. Знову йому гидко на душі від усього почутого. Все, що сказав Техьон, відкладається важким вантажем. Йому не зрозуміти всього того, що пережив Техьон, але від цього не легше, йому погано від того, що Техьону довелося пройти через колосальний біль, але він все ж таки намагається жити, хоч і одним днем.

Ось і сьогодні, як попередні два дні, Кім дивиться новини, коли Чон вкотре пішов з дому. Він намагався зрозуміти, де ще лишилися люди. Йому потрібно знайти своїх, щоб приєднатися до них.

— Навіщо дивишся цей канал? — звучить голос, на який Техьон повільно повертає незацікавлений погляд, потім піднімається з дивана, проходить повз Чона, прямуючи до своєї кімнати.

Усі їхні розмови за стандартом переходять у чергову сварку, кожен упевнений у своїй правоті, бо правда у кожного своя. Техьон же зараз взагалі не зацікавлений у спробах розплющувати очі, приводити до тями чи слухати марення Чона про якийсь там порятунок і таке інше. Він так сподівався хоч щось зрозуміти з екрану, аж голова пухне. Справа в тому, що всі сюаньгейці говорять своєю мовою, люди поки що не навчилися її розуміти, хоча може є ті, хто освоїв, але все-таки це мало ймовірно.

— Чому ти не відповідаєш? — цікавиться Чонгук з порога, зайшовши за Техьоном у кімнату.

— Іди, — звучить без найменшої агресії, а Те виглядає якимось пониклим, це Чонгук помітив, коли хлопець обернувся, по обличчю одразу видно, що в якомусь діалозі він не зацікавлений, Чонгуку такий стан його ведеться дивним.

— Якщо ти сподіваєшся знайти своїх і до них приєднаєшся, то в тебе нічого не вийде.

— Вийде.

— Так, авжеж. Я розумію, що тобі хочеться возз’єднатися зі своїми, але ж ти не думаєш, що вони тебе приймуть з розкритими обіймами, тільки тому, що ти людина. Вони можуть взагалі не повірити тобі, прийняти тебе за шпигуна, наприклад. Тоді як ти доведеш, що ти не на нашому боці, м? — логічне припущення висунув Чонгук, а Кім тільки сильніше хмуриться.

— Я не шпигун, — крізь зуби видає Те. Його це дуже зачепило. Та щоб він і шпигун, як Чонгук взагалі може так порівнювати.

— Це знаю я, але тільки ваші зараз і своїм не довіряють. — Чонгук вірно припустив, що людям насправді зараз важко вірити, не кажучи про тих, кого вони бачать вперше. Проте Чон сказав про це Техьону лише тому, що хоче, щоб той залишився тут, з ним.

— Навіщо ти мені це кажеш? Тобі ж вигідно, щоб я пішов, хоча вже і не впевнений у цьому, — Техьон видихає і сідає на ковдру.

— Я хочу, щоб ти лишився. Я не завдам тобі шкоди, ти ж мені подобаєшся…

Ось знову про це заговорив. Техьон вже і сердиться на це не може.

— То тобі точно ще подобається мій характер, після всього?

— Я казав: мені подобаєшся ти цілком і повністю. Твій характер не проблема, ніхто з нас не цукор, у відносинах ми можемо знаходити компроміс та…

— Що ти сказав? Які до біса стосунки, компроміс і… і подобаюся? Ні, ну в тебе з головою точно не порядок! — Техьон уже не раз чув, що подобається, але про які стосунки це він каже? Підіграти він був готовий, але лише словами. Відносини взагалі трохи (багато) не в те русло, він не був готовий почути таке своїми вухами.

— Щоб ти знав, я не планував у тебе закохуватися, — у Техьона щелепа десь на підлозі, здається. Ну чому ж цей інопланетний такий прямолінійний? І що за “закохуватися”? — Мої почуття до тебе з’явилися відразу після першої зустрічі.

— А ти раптом не хочеш розлюбити? Я ж тебе не лю…

— Не говори! — різко перебиває Чонгук, — не кажи цього.

— Не люблю я тебе, — тараторить ще чіткіше і голосніше Техьон, а Чонгук сильно жмуриться, йому чи не приємно, чи… боляче?

Чонгук іде без слів. Техьон у шоці: начебто нічого не сказав, а у того ніби світ звалився.

— І чого цей інопланетний втік? — проноситься в голові, — як дівка, яку кинули. Ще й мене так називав, а сам, сам же такий».

Весь день Чонгук на очі Техьону зовсім не траплявся. Начебто має намір уникати, може й ні, але хлопець став відчувати свою провину. Ну сподобався йому хлопець, та й що. Техьон ніколи не був за гомосексуальність, але й не був проти, йому взагалі все одно хто з ким і як, поки справа не торкнулася його особисто.

Страшить те, що Техьон десь у вісімнадцять років став помічати за собою, що іноді оцінює хлопців, дивиться довше ніж необхідно, а про одного хлопця навіть думав часто, поки той не став його підколювати, що нібито Техьон гей, але ж він не такий. Тоді він став зустрічатися з дівчиною, щоб довести, що у нього все нормально з орієнтацією, потім – з іншою, і теж не сталося. Почуттів не те щоб високих, зовсім ніяких не було від слова зовсім, також не було бажання цілуватись. Власне, до розставання саме через це доходило. Кому потрібні не до стосунки.

Думки плавно перетікають від одних до інших. Може, тих дівчат уже й немає в живих, тепер скрізь чужинці. А потім згадав і за Чонгука. Він міг знайти собі когось іншого, не Техьона з його проблемами. Ну ось чому саме він?

Кіму здається, що, може, не варто було так на відріз. Але для людей це нормально, може, для цих ні. Тому Чонгук просив зупинитися. Він акуратно встає і думає сходить у кімнату, але не встигає вийти, як чує дзвінок у двері, а потім різко завмирає, треба щось робити.

У пригніченому настрої Чонгук проводить вечір, слова Техьона сидять глибоко в душі, він не може витримати такої явної відмови, він ненавидіти починає цю особливість. Таке почуття ніби серце вирвали, він знає, що у людей теж бувають болючі розставання, але тільки якщо ті довго були у стосунках, а у них із цим хлопцем їх зовсім не було.

Від безсилля навіть рухатися не хочеться, але він чує дзвінок у двері і підривається з місця, заходить до кімнати до Техьона і бачить відчинене вікно, він згортає ковдру, закидаючи в шафу, паніка вже душить, він не може його знову втратити, навіщо взагалі про стосунки так рано заговорив, ось хто його просив? Іде відчиняти двері, щоб швидше ті все оглянули і забралися, адже він Техьона не відчуває, а отже той справді знову пішов, а йому терміново треба думати, що робити.

Після звичайної перевірки Чонгук зачиняє двері, наближається до вікна, нікого немає. Він хапається за волосся, думаючи, що робити.

Техьон поспішно вирішує забратися з того будинку. Знову перевірка, може це знак, що він засидівся? А може Чонгук здав із-за відмови? Взагалі йому має бути байдуже, але чомусь не так. Нічого, зараз знайде людей, він же бачив по телевізору ймовірні райони, знає тепер. де шукати.

Шукав він майже всю ніч цих людей, сильно змерз і зголоднів. І нарешті Кіму щастить, він натрапив на двох людей, які погодилися взяти його до себе, нагодували, дали поспати аж до вечора. Потім із ним розмовляли, дізнавалися всі до дрібниць, хто він, звідки, де ховався, що з його групою?

Потім він знову ліг спати, його попередили, що о першій ночі вони знову виходять по дві-три людини, а зараз він може ще три години спати. Сама ж група збиралася поговорити в окремому місці.

— Ви серйозно вірите цьому новенькому? Ось зовсім не викликає довіри. Може якось його перевірити?

— Не знаю, мені він сподобався.

— У мене пропозиція: здамо його та отримаємо їжі у нашого.

Звичайно ж у людей із серцем ніколи навіть на думку не спало здавати своїх за їжу. Але в усі часи були мерзенні люди, які брудно грали на дві сторони, перетягуючи все на себе.

— Ходімо за цим планом, — кидає лідер, — гарненький надто, придатний лише для ліжка. Так що скинемо прибульцям, що хочуть нехай і роблять. Головне, щоб їжі цього разу побільше дав, бо цей в нас поїв. Нічого більше заробимо.

Було якось дивно спілкуватися, але Техьон списав це на те, що давно не спілкувався з людьми, тільки з Чонгуком… знову цей Чонгук. Він навіть знову себе лаяв за те, що з голови його не викине ніяк і ще й його почуття, та що ж таке.