Ніл

— Розплата, я вважаю? — промовив Ендрю. Він нахилив голову у бік Нілових рук, що були засунуті у кишені. Його обличчя було порожнім.

 

Ніл чекав за дверима стільки, скільки міг витримати, рахуючи переривчасте дихання, вдихи та видихи, поки його розум не занімів. Гнів лише слабо пульсував у власних очах, а горло саднило. Ендрю знову сидів на дивані, телефон лежав біля його порожньої чашки.

 

Ніл спробував сховати розпухлі кісточки пальців у кишені, але було вже пізно.

 

Джостен опустив очі на свої джоггери, стиснув пальці в кулак, а потім грубо висмикнув руку. Він розсунув пальці правої руки, відчуваючи біль у кістках, і провів великим пальцем по кісточках, ніби намагаючись стерти фіолетовий колір, потемнілий на шкірі.

 

— Ми квити, — сказав він з недоброю посмішкою, провівши по волоссю рукою, на якій тепер хизуються гематоми.

Очі Ендрю звузилися, і він непереконливо хмикнув, не погоджуючись і не заперечуючи. Ніл нерішуче притиснув руку до порізу на губі і глузливо підняв брови.

— Я так думаю.

 

Ендрю нахилив голову, піднявши руку, щоб стукати по губах, дзеркально відображаючи Ніл. Він доторкнувся один раз і сказав:

 

— Гострий язик, — його слова сповнювались тим, що, як знав Ніл, було насмішкою.

 

— Йому було що сказати про тебе, — заперечив Ніл, палаючи від залишків гніву.

 

— Мені не потрібно, щоб ти мене захищав, — відповів Ендрю. Його тон був різким.

 

— Він придурок, і мені набридло, що всі поводяться так, ніби те, що він каже, є нормальним, — сказав Ніл, стискаючи губи у тонку лінію.

 

— Його слова не мають сенсу, — сказав Міньярд, — вони мене не чіпають.

 

Ніл ледь не розсміявся, протистоячи сильному бажанню закотати очі на слова свого партнера.

 

— Мені плювати на те, що він говорить, — повторив Ендрю.

 

Очі Ніла вспалахнули.

 

— О, та облиш ти, — він майже заричав.

 

Брови Ендрю смикнулись.

 

— Ніле, — попередив він.

 

— Тож ти не сердишся, коли він щось говорить про тебе, але як тільки він нападає на мене … — почав Ніл.

 

— Мені не подобається, коли інші люди торкаються того, що їм не належить, — чітко сказав Ендрю.

 

— Я вдарив його, — відповів Ніл.

 

Очі Ендрю звузилися ще більше.

 

— Це інше, — видушив він крізь зліплені зуби.

 

— Хіба? – жорстоко сказав Ніл, вдавлюючи пальці в синці.

 

— Ти не зробив нічого, щоб заслужити це. Він просто змусив тебе стікати кров’ю, — сказав Ендрю в рідкісний момент, коли він вирішив не бути важким.

 

— В мене вже стріляли.

 

М’язи щелепи Ендрю напружилися.

 

— Аарон – не та людина, яка може завдати мені болю, — сказав Джостен.

 

Ендрю вибухнув майже жорстоким сміхом.

 

— Ти боровся з більш жахливими монстрами, чи не так, Ніле? — пробурмотів білявий.

 

— Однак він, — провадив Ніл, не звертаючи уваги на невдалу спробу іншого відштовхнути його, — завдає болю тобі.

 

Хлопець відвернувся від нього, насупившись. Він дістав ключі з кишені і, штовхаючи Ніла, попрямував до вхідних дверей. Рудий пішов за ним, коли Ендрю залишив двері відчиненими.

 

Ніл пішов за ним до стоянки і зупинився біля машини. Ендрю взявся за ручку дверей, але коли Ніл пішов відкрити дверцю зі сторони пасажира, машина виявилась замкненою.

 

Він підняв очі з ручки і дивився через дах авто на порожнє обличчя Ендрю, яке вже дивилося на нього.

 

Міньярд швидко розблокував машину і ковзнув на водійське сидіння.

 

Ніл очікував, що двигун заведеться, перш ніж він встиг закрити за собою двері, але, коли замок клацнув, знайомий гуркіт під ним не з’явився. Навіть коли він примостився на пасажирському сидінні, повернувши голову, щоб спостерігати за нерухомими руками Ендрю.

 

Минуло декілька хвилин, і Ендрю, здавалося, щось вирішив, кинувши ключі на приладову панель, їхні вм’ятини пофарбували його долоню в червоний колір.

 

Між ними настала тиша. Ендрю дивився на напівпорожній паркінг, Ніл вивчав напружені м’язи його плечей, а потім і зовсім відвернувся від нього і став дивитись у вікно поруч, притискаючи чоло до холодного скла.

 

Між ними пройшли хвилини чи години мовчання, Ніл не був впевнений. Його очі давно втратили свою увагу на темному гравії зовні.

 

— Ти не він, — проговорив Ендрю в тишу машини, все ще з цікавістю дивлячись на лобове скло.

 

Ніл відвернувся від вікна дверей автомобіля, кілька разів моргнув, перш ніж сперся ліктем на середню консоль. Він вивчив профіль Ендрю, очі окреслювали м’які краї його рис, простежуючи брови, занурюючись у перенісся і піднімаючись з кінчика носа, а потім нависаючи над вигином губ.

 

— Ти не один з них, — сказав він апатично, і Ніл спостерігав, як його губи рухаються і прилягають до зубів.

 

— Я не хочу, щоб ти просто дозволив мені, — відповів Ніл так само тихо, напружена тиша між ними ще не була порушена, його голос був низьким.

 

У Ендрю повисла щелепа.

 

— триста відсотків, — видушив він із себе. Білявий обернувся, щоб подивитися на хлопця. — Тобі потрібно поповнити свій словниковий запас.

 

Ніл усміхнуся б від цього, якби це було в будь-який інший час. Змагався б з цією усмішкою на своєму обличчі, і коли йому це, безперечно, не вдалось, він би сховав її в теплі шиї Ендрю.

 

Але натомість Ніл підняв брови і просунувся на своєму сидінні. Його груди відкрилася для хлопця поруч.

 

— Я буду казати це стільки, скільки тобі потрібно, я буду повторювати своє «так» і слухати твоє «ні» до тих пір, поки ти будеш зі мною. Я не буду ними, я не хочу, щоб ти просто дозволяв мені, Ендрю.

 

У зелено-коричневих очах Ендрю спалахнув вогник.

 

— Я хочу тебе. — прохрипів Ендрю.

 

— І я твій, — просто підтвердив Ніл, відкривши очі.

 

Рука Ендрю піднядась між ними, повільно і підкреслено обережно. В тому, як тремтіли його пальці, було питання. Ніл м‘ягко кивнув, і спостерігав за рисами обличчя Ендрю, коли молодий чоловік підійшов ближче і притиснув непевні пальці до місця, де, як він знав, на тілі Нілу було кульове поранення, — дотик був знайомий і бажаний.

 

Ніл видихнув. Його вії затремтіли, коли великий палець Ендрю сильніше притиснувся до тканини, натягнутої на зіщулену плоть.

 

— Я живий, — зітхнув рудий.

 

З горла Ендрю вирвався звук, його очі прикуті до обличчя Ніла.

 

І тиша була порушена, зв’язок був розірваний звуком, який Ендрю не міг придушити, емоції, які так і не з’явилися, розірвали повітря в машині. Легені Ніла наповнились, розширивши груди та давлячи на руку, котру Ендрю все ще притискав до нього.

 

Ніл подивився на Ендрю, і його язик став важким. Серце його повільно билося під кінчиками пальців.

 

Очі Ендрю зустрілись з його очами. Брови хлопця м’яко вигнулися, а Ніл кивнув, вуста розтулилися на видиху. Слова, які Ніл не міг вимовити, слова, які він ніколи не говорив, піднялися з язика і вирвались разом з цим вдихом.

 

— Я знаю, — важко пробурмотів Ендрю.

 

І звичайно, він знав ці три слова, десять букв і шість складів були найстрашнішим секретом, який Ніл коли-небудь зберігав.