Ніж під серцем
від КратейяДень весілля настав дуже швидко. Наречений наполегливо не збирався чекати, і приготування йшли з шаленою швидкістю. Ледве вінчальну сукню дошили, а гінець доставив із Віковаро сімейну реліквію – обручку, все почалося.
Морріган не мала багато подружок, допомагала збиратися їй тільки Францеска. Коли сукня була надіта, волосся укладено, а на голову помістили вінок із тендітних білих квітів, у двері постукав посланець від нареченого, що приніс перлинні намисто та сережки.
Мачуха прийняла подарунок та надягла прикраси на вихованку.
-Перли до сліз, – сказала спокійно, поправляючи намисто на прийомній дочці.
-Упередження, – фиркнула Морріган.
-А може і ні. – посміхнулася ельфка. – Морріган, я ростила тебе, я знаю яка ти. Твій хід із командувачем прекрасний, шкода я спочатку цього не зрозуміла. – Пробач мене, дівчинко. – Жінка, як дитя, погладила її по голові. Він не любить наш народ, і ніколи не полюбить. – Вона взяла зі столу тоненький невеликий кинджал і відтягнувши пальцем корсет сукні нареченої, сховала туди зброю. – Вбий його сьогодні вночі, інакше життя нам з ним не бачити. Як тільки справа буде зроблена, відкривай портал та йди. Я звільняю тебе від обіцянок та обов’язку. Вбий командувача, та призначення, для якого ти народилася, буде виконано. Ти станеш вільною.
-Францеска … – Заїкнулася дівчина.
-Ч-ш-ш. Я в тебе вірю, ти все зробиш правильно.
Францеска з усмішкою до вух відвела її під вінець до командувача. Перев’язала їх руки стрічкою і сказала “Тепер вона твоя.” Кагир світився від радості, Морріган теж як могла зображувала ту саму емоцію. Командувач на все життя запам’ятав момент, коли відкинув напівпрозору тканину фати, що приховує обличчя коханої жінки. Врізалися йому в пам’ять усі деталі, кожна біленька квіточка в її чорному волоссі, кожна перлина на шиї та у вухах, і кожна ниточка мережива в розкішній і водночас легкій вінчальній сукні. Він дивився на неї, як на істоту вищу, неземну, зіткану з ранкового туману, створену з кришталю, тендітну й прекрасну. Таких у світі немає і не буде. Кажуть, що найпрекрасніша з жінок – її мачуха Францеска, але щоразу кидаючи погляд на свою наречену, Кагир переконувався, що це брехня. Якби краса мала живе обличчя, то це була б саме Морріган. А він лише щасливець, якому вдалося одружитися з нею. Чоловік надів старовинну обручку на її тонкий пальчик і шепнув на вухо:
-Дружина.
-Чоловік.- ледве чутно ворухнула губами ельфка.
Під вигуки гостей молодята нарешті повноправно поцілувалися у всіх на очах.
Після офіційної частини на всіх чекав банкет, де наречений і наречена зайняли почесні місця на чолі столу. Тут були всі шановні ельфи, генерали, деякі придворні, Фрінгілья та інші.
Весь вечір за звичаєм молодим подавали вино з медом і перший тост підняв наречений.
У своєму розкішному камзолі чоловік встав, тримаючи келих у руках і зажадавши тиші почав:
-Я піднімаю цей келих за мою прекрасну дружину Морріган Маур Дифін Аеп Кеаллах – промовив з гордістю, підкреслюючи, що вона тепер носить його благородне прізвище і титул. Хай цей шлю принесе їй лише щастя та радість, нехай не торкнуться хвороби та біди, а я своєю чергою зроблю все, щоб це було саме так. Слово дворянина.
Лицар відсалютував присутнім келихом і випив до дна.
Випили всі. Наступний тост сказала наречена на честь свого чоловіка, але на нього відреагували не так радісно, як на тост Кагира, даючи зрозуміти, що вона все ще чужа. Це не засмутило ельфку, їй було про що хвилюватися окрім думки нільфгаардських генералів. У неї під серцем свого часу чекало гостре лезо, що весь вечір не давало забути про себе.
Потім заграла весела музика. Кагир потягнув її танцювати. Морріган не відмовилася, всіляко намагаючись не видати хвилювання, віддавалася кожному танцю та мелодії. Руки лицаря то вели її, то підхоплювали, і щоразу дивлячись на нього, на радісного і абсолютно щасливого, той самий кинджал під сукнею, здавалося б врізався в саме серце, повертаючись і колупаючи і без того болячу плоть.
-Я кохаю тебе. – абсолютно щиро шепнув він їй на ходу.
Вона лише розсміялася, легко цілуючи його і відводячи назад до танцю.
Коли до ночі народ уже втомився і захмелів, генерали почали співати якусь пісню і стукати по столу.
-Що вони роблять? – Запитала пошепки наречена у нареченого.
Він усміхнувся.
-Випроводжують нас у спальню.
-Що?
-Традиція. Вони залишаються бенкетувати до ранку, а ми віддаляємося в покої щоб приступити до першої шлюбної ночі. – Сказав і підхопив її на руки.
Під скандування військових Кагир проніс її на руках через натовп гостей і вніс аж до самої спальні. Поставив на підлогу і роздивився заворожено, перед тим як зняти з неї вінок, фату та прикраси, позбавляючи ролі нареченої і вводячи в роль дружини остаточно. Коли чоловічі руки торкнулися її сукні, дівчина відсахнулася.
-Спочатку ти. У мене ще є плани на цю сукню. Тобі сподобається.
Лицар усміхнувся.
-Як побажає моя радість.- Він швидко роздягнувся, залишаючись лише в легкій білій сорочці.
“Помовч. Мовчи, будь ласка!” – думала вона. Кожне його слово змушувало руки тремтіти.
-Лягай на ліжко і закривай очі. – шепнула йому на вушко, злегка штовхаючи груди.
Чоловік беззастережно виконав вимогу жінки. Уклав голову на подушки і з абсолютною довірою заплющив очі. Почув як вона підібрала спідниці, відчув як залізла на нього. Шумно зітхнув зпередчуттям, що йому подарують бажаний поцілунок.
І ось через секунду-другу вона схиляється та цілує. Цілує і…
Холод металу торкається горла. Кагир не одразу розуміє, що це. У його голові й думки не могло бути про щось погане. Але минає момент і він розуміє. Лезо.
Морріган приставивши кинджал до шиї чоловіка ніяк не наважувалася натиснути, у паніці розуміючи, що час іде. Командувач розплющив очі і подивився на неї, як тоді. Як уперше. Відчайдушно і з живою надією. З її власних очей капали гіркі сльози, а кожен м’яз на обличчі напружився.
-У тебе тремтять руки.- сказав напівголосно, не відриваючи від неї блакитного погляду.
-Ні. – процідила крізь гірку грудку в горлі.
-Якщо вирішила вбити когось, не треба зволікати, а тремтіння в руках абсолютно неприпустиме. – каже тихо і спокійно. – Ріж. З розмаху. А ще краще один удар сюди. – Він м’яко обхопив її долоні своїми і не зустрівши опору переніс жіночі руки з кинжалом прямо до серця.
-Ні. Боже … – Морріган злізла з чоловіка і відклавши ніж сіла на край ліжка.
Закрила обличчя руками та заплакала. Кілька секунд Кагир пролежав у тій самій позі, приходячи до тями. Потім зітхнувши теж сів на ліжку. Взяв ніж. Наречена обернулася, дивлячись на нього та на клинок у його руці. Кивнула без страху, розуміючи, що їй кінець. Вона заслужила. Нині її смерть цілком виправдана. Це нормальна реакція – вбити того, хто намагається вбити тебе.
Але командувач лише полоснув собі по долоні, і витер кров об ліжко. Зустрівся з її повним сліз та запитанням поглядом.
-Вранці можуть вимагати простирадла на доказ твоєї цнотливості. Я не хочу, щоб твоя репутація постраждала, – сказав зовсім тихо і розгублено.
Він не знав, що робити ще, і це дійство здавалось йому досить логічним.
Морріган в істериці засміялася, давлячись сльозами.
-Я щойно мало не вбила тебе, а ти хвилюєшся про мою репутацію?
В його очах з’явилися сльози, він кивнув. В вухах гуло, в голові жодної думки.
Ельфка розплакалася ще дужче і кинулася до чоловіка.
– Пробач … пробач мене будь ласка. – бурмотіла, обіймаючи його як востаннє. – Я так люблю тебе!
-Я знаю. Знаю, моя люба. Я вірю. – шепотів їй на вухо, укладаючи її поруч із собою на подушки.
Її дотик вивів його з ступору.
-Після цього ти не можеш мені вірити… господи, що я наробила…
-Можу. У тебе тремтіли руки. – Чоловік цілує її в лоб, ховаючи власні сльози. – Ти б не вбила мене. Ти не хотіла. Я знаю тебе, і знаю, що того б не сталося.
-Не знаєш.- бурмотить ледве розбірливо.
-Ти дівчинка яка просто заплуталася, моя люба Морріган. Адже тобі обіцяли свободу замість мого життя?
Вона лише кивнула.
-Залишся зі мною до ранку. А вранці якщо забажаєш, йди через портал. Я не шукатиму тебе. Будь нарешті вільна, моя пташко. Тільки йди, доки я не прокинувся, інакше я не зможу з тобою попрощатися як чоловік, без сліз.
0 Коментарів