Ноутбук

За вікном вже сутеніє. Сергій сидить на кухні з ноутбуком. Не зважаючи на те, що робосий день вже закінчився чоловік хотів встигнути ще дещо зробити. Не те, щоб це було чимось терміновим, але все одно варто було встигнути закінчити до ранку.

Він переходить по черговому покликанню і починає читати статтю, коли зі спини до нього підходить Володимир і нахилившись кладе підборіддя на його плече. Теж дивиться на екран, читає. А потім запитує:

—Ти йдеш спати?

Сергій заводить праву руку за спину і знаходить чужу долоню. Тягне собі на живіт та гладить ніжно. Але продовжує дивитися в ноутбук.

—В мене ще є робота. Ти йди лягай, а я прийду як закінчу.

Володимир розчаровано видихає. Засинати одному на великому ліжку йому не хотілося. Бо так холодно і потрібно було більше часу, щоб зігрітися та вмоститися. Хотілося, щоб Сергій був поряд. Теплий… Щоб його обійняти, притисли спиною до гарячих грудей і дали це відчуття захищеності.

Але якось же він спав без Іванова стільки років. Коли він спав в одному ліжку з дружиною — це було скоріше незручно. Тому він часто спав окремо. Так само і з партнерками до того — йому просто не подобалося і він вважав, що спільний сон просто не його. Бо інша людина може розкинутися на все ліжко обмежуючи його в просторі або навпаки може притиснутися усі сні і міцно обійняти. Так, що потім розумієш, що відлежав собі руку у цій позі. Особливо його нервувало чуже дихання на вухо, адже це заважало спати.

Але з Сергієм усе інакше. З ним зручно, добре, тепло… І схоже, що на цей комфорт він підсів, бо вже не хотів засинати наодинці. Навіщо, коли можна підлізти під чужу важку руку і дозволити обійняти себе. Або закинути на партнера ногу і заховати обличчя в чужій шиї.

— Може ти вже в ліжку все доробиш, м ? — пропонує компроміс. Це його остання надія.

— Я буду заважати тобі світлом — каже Іванов і відривається від роботи. Розвертається до Володимира трохи і лагідно посміхається.

— Не будеш. Ну, будь ласка. Я не хочу сам — Володимир тицяється лобом у чужу скроню, а потім зазирає у чужі тьмяні очі прохально.

— Ну добре — видихає Сергій і цілує чоловіка в кінчик носа — Йди, я зараз прийду.

Володимир задоволено усміхається і треться об чужу щоку своєю, як той кіт. А потім босоніж йде у спальню. Вимикає лампу зі своєї сторони і пірнає під ковдру.

Скоро в кімнату заходить Сергій. Він обережно ступає по паркету притримуючи відкритий ноутбук і блокнот. За вухом у нього ручка, а на ньому лише футболка і боксери. Петров ковзає поглядом по його ногах і не стримує усмішки від власних думок.

Помітивши це Сергій зупиняється і оглядає себе.

— Що? — питає спантеличено. Все з ним ніби нормально і з одягом теж. Та і якби була якась дірка на носку, то навряд чи вона призвела б до такої реакції.

— Нічого — посміхається Володимира стає лише ширше. Він хитає головою і промовляє — Хто б мене кілька років тому сказав, що я буду лежати в ліжку і чекати такого красивого напівголого чоловіка — я б не повірив.

Сергій прискає:

— Та ти ще б пригрозив би цій людині чимось, якщо б не в морду дав за такі слова.

Сергій сідає на ліжко і кладе речі на ковдру. Сідає зручно, накривається по пояс і підсовує під спину подушку.

— Ти про мене настільки поганої думки? — жартома дивується Володимир і театрально притуляє долоню до грудей. Сергій не витримує і сміється.

— Ні — тягне награно, а в голосі у нього веселість — З чого ти взяв?

Вони дивляться один на одного і посміхаються. Сергій кладе ноутбук собі на коліна. Кімнату освітлює лише невеличка лампа і холодне світло з екрану ноутбука. Володимир перевертається на живіт, сунеться трохи до чоловіка ближче і вмощує голову на подушці поряд з чужим стегном.  Одну руку перекидає через живіт чоловіка та обіймає. Ховає носа у тканині чужої футболки та вдихає такий рідний запах.

Сергій кладе свою важку долоню йому на маківку і чухає легенько. А іншою прогортує статтю на ноутбуці далі. Ця вага приємна, а Сергій поряд теплий і ніжний. Володимир обіймає його трохи міцніше і видихає тихе:

— Добраніч.

— Спокійної ночі — промовляє Сергій і посміхається йому. Так Володимир і засинає: при світлі, чуючи клацання клавіатури, але поряд з коханою людиною.