Нормальний

Дана робота є перекладом іншомовного твору, здійсненим за наявності дозволу від автора. Оригінал.

Джон завжди вважав Генріка гарним. А хто — ні? Він мав гарне волосся, великі милі очі, сильні руки та злегка вигнуту витончену фігуру, яку будь-хто в здоровому глузді хотів би взяти в свої руки.

Він просто робив те, що робила б на його місці будь-яка здорова людина, яка занадто довго задивлялася б на Генріка.

Якщо він і зафантазувався трохи, щож, то геть не з власної волі. Не тоді, коли Генрік сидів прямо перед ним, задумливо тримаючи палець на нижній губі, відтягуючи її донизу і оголюючи один зі своїх гострих різців. Уява будь-якої нормальної людини розгулялася б від думки про ці зуби на своїй шкірі чи ці губи довкола своїх пальців. Будь-хто, хто хоч раз чув його надзвичайно ніжний голос, звісно ж уявляв би, як він звучав б стогнучи чи кінчаючи, чи як його обличчя виглядало б під час оргазму. Він був певен: кожен торкався себе, уявляючи, як він вимовлятиме їхнє ім’я, задихаючись і хриплячи, доки його трахатимуть, поки в його маленькій миленькій голівці нічого-

— Джон?

Генрік похитав рукою перед його обличчям. Джон висмикнувся зі своїх думок, знову зосередивши свій погляд на Генрікові. Він посміхався, а тьмяне світло бару відблискувало в його до біса гарних очах.

— Про що ти думаєш?

— Уявляє, як цілується з тобою, — пожартував Тім з іншого боку столу.

Певно, всі уявляли, як цілували б Генріка. Джон вже навіть спланував, як це має статись: він прибирає Генрікове волосся з його обличчя і чекає, доки його очі відповідять на мовчазне запитання між ними. Тоді він поцілує його, ніжно, ледь торкаючись губами. І, якщо йому пощастить, Генрік притягне його ближче і цілуватиме грубіше й відчайдушніше. Він лише вичікував слушного часу, як, на його думку, будь-хто інший.

— Саме так, — відповів він.— Увесь час.

Це було сказано з сарказмом, і всі за столом посміялися, однак Джон не сказав би, що збрехав.