«Нові обставини»

Пройшло два тижні після нападу на Джинні Візлі. Рон і Гаррі нарешті отримали дозвіл відвідувати бібліотеку Міністерства Магії. Там вони проводять ось уже третій день. Дамблдор дозволив їм тимчасово не ходити на уроки, щоб вони змогли найти необхідну інформацію. Герміона також не сиділа склавши руки. Дівчина також перерила весь інтернет, в пошуках вирішення проблеми з Драко. Його здоров’я кілька днів тому дуже погіршилось. Він став виглядати гірше, ніж шкільні привиди. Хлопець майже не виходив з кімнати. Постійно лежав в ліжку. Йому мадам Помфрі приносила різні настоянки, щоб підняти йому імунітет, але вони майже не допомагали. Недавно Блейз передав Ґрейнджер одну книгу, яку знайшов в домашній бібліотеці. Там написано, що через певні символи чи тату на тілі людини можна впливати на її стан здоров’я з допомогою певних ритуалів. Достеменно, яких саме, в книзі не було зазначено, тому дівчина вмовила Поттера і Візлі взяти її з собою в Міністерство.

-І так, що ми знайшли,-ввечері, в вітальні Ґриффіндора, вирішив підсумувати Гаррі.- Ми знайшли рецепт зілля, яке може врятувати Джинні, але є одна проблема. Я дивився в інтернеті, основний інгредієнт для нього росте в Африці. Але його дістати можна тільки на «чорному ринку». Легально його не продають, оскільки рослина надзвичайно рідкісна.

-То що тепер робити?,-засмученим тоном спитав Рон,-нас в Африку ніхто не відпустить, травички чарівної нарвати.

-Звичайно, що ні,-відповів Гаррі,-тому я хочу звернутись до людини, яка може мати в цій країні зв’язки. Я думаю, Рон, ти здогадується, про кого я кажу.

-Ні,-похитав головою Візлі,-він хоч і готував підтримуюче зілля для моєї сестри, та сумніваюсь, що погодиться нам допомогти, ризикуючи власною репутацією.

-Тоді я звернусь до Дабмлдора,-вигукнув Поттер,-бо іншого виходу я не бачу, чи ти хочеш, щоб Джинні….,-в Гаррі язик не повернувся сказати це слово.

-Вона виживе,-рішуче сказав Рон.-Гаразд, ходімо до Снейпа. Може він і погодиться.

Хлопці бігли коридорами школи, мало не збиваючи інших учнів. Вони підбігли до кабінету вчителя. Вони сперлись до стіни, щоб трохи віддихатись після бігу. Рон, попри страх перед професором, а він завжди страшенно боявся Снейпа, першим підійшов до дверей і почав стукати. Вони простояли хвилин десять, але ніхто не відчинив.

-Ну і де його шукати?,-звернувся Візлі до друга,-чому коли він потрібен, його нема?

-Рон, досить,-Гаррі з докором поглянув на друга,-зараз я подивлюсь розклад, можливо професор на уроці.

Поттер відкрив розклад на телефоні і почав листати. Але він нічого не знайшов. Потім він відкрив карту Мародерів, яку він з допомогою однієї програми оцифрував і тепер має на телефоні. Проглянувши карту – він побачив професора в кабінеті Дамблдора. Але одне прізвище, яке він побачив, насторожило його. Це був Абраксас Мелфой, дідусь Драко. Гаррі, як і решта учнів школи бачили батьків Мелфоя, але діда – ніколи. Поттер прослідкував за іменами Снейпа і Мелфоя, і зрозумів, що вони вже йдуть до підземелля. Хлопець показав карту Рону.

-Ого, то ми зараз побачимо ще одного Мелфоя,-прошепотів Візлі, бо вже було чутно кроки,-мені аж цікаво.

До них наближались двоє- їхній вчитель, і високий статний чоловік, з довгим платиновим волоссям, як у всіх чоловіків в його родині. Обличчя овальне, трохи зморшкувате. Його сірі очі зосереджено дивились на хлопців. Також на обличчі Абраксас мав довгі акуратні білі вуса, і невеличку бороду, яка закривала його шию.

-Можу я поцікавитись, що ви двоє тут забули?,-як завжди зверхнім холодним тоном звернувся професор.

-Ми хотіли поговорити з Вами, це дуже важливо,-взявши себе в руки, відповів Візлі.

-Ви, якщо я не помиляюсь,-подав голос Мелфой,-містер Поттер, а ви,-він звернувся до Рона,-містер Візлі?

-Саме так,-сер, відповів Гаррі.

-Мені дуже приємно познайомитись з вами,-на обличчі дідуся з’явилась легка посмішка і він простягнув руку хлопцям, яка ввела хлопців в легких ступор.

-Нам також,-Гаррі і Рон по черзі потиснули її.

-Ходімо в мій кабінет,-Снейп відчинив двері і жестом руки запросив увійти.

Професор змахнув паличкою і навпроти його робочого столу, з’явився чорний шкіряний диван. Гості сіли на нього.

-І так, про що ви хотіли поговорити?,-Северус звернувся до учнів.

-Ми знайшли в міністерській бібліотеці інформацію про те, як можна допомогти сестрі Рона,-Гаррі дістав з кишені пергамент з рецептом зілля і ритуалом до нього.

Снейп проглянув написане. Зілля досить складне і готувати його доведеться тиждень Основний інгридієнт дістати не легко, але можливо. Щодо ритуалу, то його потрібно проводити коли буде повний місяць. А він буде за півтора тижні.

-То що вам потрібно від мене?, вигнувши брову,-професор поглянув на учнів.

-Дозвіл на користування однією з лабораторій,-рішуче сказав Поттер,-ми хочемо зготувати це зілля.

-Справді?,-вдавано здивовано спитав професор,-а як же основна складова зілля? Таке вам в не продадуть ні на Алеї Діаґон, ні в Гоґсміті.

-Тому ми вирішили звернутись до Вас,-професоре, з надією в голосі звернувся Візлі.

-А про яку саме рослину йде мова?,-втрутився в розмову містер Мелфой, котрий уважно слухав розмову.

Зіллєвар простягнув йому список. Абраксас уважно прочитав його.

-Що ж, є в мене деякі зв’язки на «чорному ринку», адже саме там можна дістати квіти Молі,-серйозним тоном сказав Мелфой.-Я так зрозумів, що вам потрібно всього три квітки. Це дістати буде не важко.

-Дякуємо,0містере Мелфой,-хлопці з вдячністю поглянули на Абраксаса.

-Дозвіл на використання моїх лабораторій, я вам дати не можу,-зітхнув Снейп,-тому, що за школою слідкують аврори. А зілля, яке ви зібрались готувати, не зовсім легальне. Тому є тільки однин вихід у Вас-це Кімната-На-Вимогу. Але, щоб ви не наварили чогось не того, я особисто буду контролювати процес.

Хлопці попрощались з дідусем Драко і професором, та вийшли з кабінету. Вони були раді, що в них все вийшло. Та перед тим, як готувати зілля, потрібно було сходити в Гоґсміт і на Алею Діаґон. Гаррі з Роном вирішили обговорити план, як їм придбати інгредієнти, аби не привертати увагу, як почули шум. Хтось стогнав. Вони завернули за поворот і побачили, як біля стіни сидить Драко, тримаючись за живіт, а біля нього присіла перелякана Герміона, яка намагалась з’ясувати, що з ним.

-Герміона,-крикнув Гаррі і хлопці підбігли до неї,-що з Мелфоєм?

-Я незнаю, ми йшли на старостат, як йому раптом стало зле і він схопився за живіт,- голос дівчини тремтів

-Давайте відведемо його до мадам Помфрі,-Рон підійшов до Драко зліва, Гаррі справа, і вони закинули його руки собі на плечі. Вони помаленьку попрямували до Лікарняного Крила. Герміона пішла з ними.

Коли вони прийшли, Мадам Помфрі відразу взялась обстежувати слизаринця.

-Нічого не розумію,-непокоїлась лікарка,-діагностика показує, що з ним все гаразд.

Лікарка дала Драко обезболюючі і розслаблюючі настоянки. Ґриффіндорці ще кілька хвилин посиділи біля Мелфоя. Ґрейнджер попрямувала до підземелля на старостат. Та проводити його в неї бажання не було. Їй потрібен був Забіні.

Хлопець саме йшов в сторону кабінету, коли побачив Герміону, що мало не бігла йому на зустріч. Блейз відразу напружився, тому, що судячи з виразу обличчя дівчини, сталось щось жахливе.

-Дуже добре, що я тебе зустріла,-захекано сказала ґриффіндорка,-з Драко почало відбуватись те, чого ми так боялись – на нього йде магічний вплив. Судячи з інформації з книги, що ти мені дав, Відомо-Хто шкодить Драко через Темну Мітку.

Мулат зарився пальцями в волосся і прикрив очі.

-Ну чому всі проблеми навалюються усі разом і відразу?,-про стогнав хлопець.

-Зараз Мелфой під наглядом мадам Помфрі, вона дає йому розслаблюючі і обезболюючі зілля,-почала розповідати останні новини Герміона,-але від них йому навряд чи буде легше.

-Цього в книзі немає,-сказав Блейз і дістав невеличку чорну флешку,-тут є інформація про один ритуал з очищення душі від темної магії, але він надзвичайно небезпечний. І в нас з тобою зовсім не має досвіду для його проведення.

-Ніколи про таке не чула,-ґриффіндорка взяла флешку і сховала в кишеню мантії, нам би когось, хто допоміг би нам з цим.

– Я проговорю зі Снейпом з цього приводу,-слизаринець поглянув на Герміону.-Якщо він нічого не порадить, звернусь безпосередньо до Дамблдора.

-Гаразд,-зітхнула Ґрейнджер,-ходімо на старостат, хоч на кілька хвилин відволічемось від всього цього, бо в мене вже нерви здають, а потім сходжу, провідаю Мелфоя.

В кабінеті старостату, крім старост були і двоє аврорів. Це трохи насторожило Герміону. Дівчина сіла за свій стіл і розпочала нараду. Обговорювались в основному графіки патрулювань, незначні порушення на кожному з факультетів. Коли староста дівчат закінчила нараду і сіла за стіл, збирати речі, слово взяв один з аврорів. Він був не дуже високим, з темним коричневим волоссям і блакитними очима. На вигляд, йому біля п’ятдесяти років. Він вийшов на середину класу і окинув поглядом кожного з присутніх. Прокашлявшись, він заговорив.

-Доброго вечора, шановні учні, мене звуть Джон Доліш, я маю для вас повідомлення від нашого глави. Було запропоновано навчити вас, старост кожного з факультетів одного складного заклинання, яке допоможе вам захиститись від армії Відомо-Кого. Воно походить з древньої магії. А ще, для нього не потрібна паличка. Я покажу вам, які рухи руками потрібно виконати, для того, щоб застосувати його. Потім спробуєте ви. Аврор показав рухи руками і в повітрі з’явилась складна, темно-фіолетового кольору руна. Цей мінні-урок відбувався хвилин сорок, і Доліш сказав, що протягом двох тижнів кожного вечора буде проходити саме в цьому класі. Раптом в клас зайшов директор школи. Професор Дамблдор був в чудовому настрої, а на його обличчі була посмішка.

-Доброго вечора,-привітався професор,-в мене для вас чудові новини. Бал на Хеловін таки відбудеться. Також родичі ваші зможуть вас в цей день відвідати. На вхід в школу буде застосовано спеціальні чари. Якщо хтось захоче під будь-яким Оборотним зіллям проникнути в школу, заклинання засвітиться синім і не пропустить в середину. Також в цей день прибудуть закордонні гості – аврори з інших країн. Декани факультетів дадуть вам більш детальну інформацію, щодо підготовки. Тому, в школі буде безпечно і цього разу ворог сюди не проникне. Директор закінчив промову і вийшов разом з аврорами та іншими учнями з класу. В кабінеті залишились Блейз і Греміона.

-Отже, бал таки буде,-першим заговорив Забіні, і знаєш, що я подумав, що це добре. Тому, що прийде моя мама, а вона дуже добре розбирається в таких речах, як ритуали.

-А чому ти раніше не поговорив про це з нею?,-схрестивши руки на грудях спитала ґриффіндорка.

-Вона була у від’їзді, коли я був вдома, в ту суботу,-стримано відповів слизаринець.

-Ясно,-зітхнула дівчина,-але нам все таки треба почати готуватись самостійно, щоб не втрачати час. До Хеловіна ще тиждень, а за цей час Драко може стати ще гірше.

-Згоден,-кивнув хлопець,-тоді давай візьмем на себе найпростішу частину. Потрібно спершу придбати атрибути для цього. Так, що там у нас?

Герміона дістала з сумки телефон. Вона знайшла фото списку, і показала Забіні. Вони поділили між собою все, що потрібно купити.

-Але постає проблема в тому, як потрапити в Гоґсміт чи на Алею Діаґон?,-зуважив слизаринець.

-В цьому, якраз ніяких проблем,-хитро усміхнулась ґриффіндорка,-в мене є одна ідея.

-Справді?,-вигнувши брову, скептично спитав Блейз, ну гаразд.

-Давай зустрінемось завтра, біля гобелену на другому поверсі, після уроків. Там є прохід в Гоґсміт, а звідти можна трансгресувати на Алею Діаґон.

-Гаразд, погодився слизаринець, та все одно він не зовсім вірив в план Ґрейнджер

Наступного дня, після уроків, Герміона вирішила попросити в Гаррі мантію-невидимку.

-Ну будь-ласка,-ось уже хвилин п’ятнадцять дівчина випрошувала мантію в друга,- мені для дуже важливої справи треба.

-Послухай, Герміона,-Гаррі намагався не зірватись, щоб не розпочати скандал,-я можу її дати, але якщо тебе спіймають аврори, вони ж відберуть її. Мені не шкода, я просто не хочу її втратити, це ж єдина річ, що дісталась від мого батька.

-Гаррі, не переживай, я зроблю все, щоб повернути мантію тобі цілою і неушкодженою.

Поттер ще хвилин п’ять щось обдумував, та врешті-решт здався.

-Добре, я дам тобі мантію, але за однієї умови,-хлопець кинув суровий погляд на подругу,-ти мені розкажеш, для чого ти її брала. Я не кажу зараз, а коли буде можливість. Але обов’язково розкажеш і тільки правду.

-Обов’язково все розкажу,-із вдячністю в голосі сказала Герміона, і взяла з рук Поттера мантію.

Блейз якраз наблизився до гобелену, про який йому сказала ґриффіндорка. Він думав про те, як саме Ґрейнджер зібралась обманути аврорів. Вони їх відразу розкриють. З-за повороту показалась копиця густого кучерявого волосся, за яким не було видно радісного обличчя Герміони.

-Привіт,-привіталась ґриффіндорка, слизаринець у відповідь кивнув, на знак привітання,-можем йти. Дівчина відсунула гобелен і ввійшла в тунель, що вів до Гоґсміта.Слизаринець пішов за нею. Герміона запалила на кінчику палички Люмос, щоб було видно дорогу.

-Нас же помітять,-обурювався Забіні,-я так і знав, що твій план жахливий.

-Та заспокійся,-шикнула Ґрейнджер,-я все продумала. Дівчина дістала з сумки тканину, схожу на рідку ртуть. Слизаринец був шокований.

– Це ще що таке?,-витріщивши очі, запитав хлопець.

Дівчина хитро посміхнулась і відповіла:

-Це мантія-неведимка, не скажу чия, але під нею нас ніхто не помітить.

-Ну гаразд,-зітхнув Блейз і Герміона накинула на них мантію. Коли вони вийшли з тунелю, їм пощастило, що не було біля нього дементорів. Коли учні опинились в Гоґсміті, гриффіндорка пішла в місцевий магазин, а слизаринець трансгресував на Алею Діаґон.

Поки Герміона і Забіні бігали по магазинах, в пошуках інгредієнтів, Драко розплющив очі. Голова крутилась, в очах все плавало. Болю в животі не було. Це помітила мадам Помфрі і дала йому нову порцію зілля. Він насилу проковтнув його.  Тіло було ватним. Сил не було зовсім. Але думки всеодно лізли в голову. Він хоч якось намагався зрозуміти, чому з ним це сталось? Звідки взагалі взявся цей біль. Раптом двері Лікарняного Крила відчинились впускаючи в приміщення ледве впізнавану постать. Драко ледве розгледів відвідувача. Судячи з того, що гість був весь в чорному, це був Снейп. За кілька хвилин зілля подіяло і різкість в очах знову з’явилась.

– Я говорив з мадам Помфрі,-тихо заговорив Северус,-тебе випишуть за тиждень. Я маю в запасах зілля, яке тобі допоможе. Також скоро прийдуть твої батьки.

-Професоре,-хриплим слабим голосом заговорив Мелфой,в його очах з’явились сльози,-від чого це, звідки всі ці болі?

-Поговоримо про це пізніше,-відповів хрещений,-я обов’язково тобі все розповім, а зараз відпочивай. Снейп пішов готувати зілля.

Драко залишився знову сам. Він думав. Дуже хотів побачити її. Хоча б на кілька секунд. І тут Мелфой зловив себе на думці, що думає про бруднокровку Ґрейнджер.

Так, як не було чим зайнятись, вирішив проаналізувати своє ставлення до Герміони. По-суті, вона йому нічого поганого не зробила, але його всі ці роки бісило і бісить, що вона дружить з Обраним Поттером і рудим непорозумінням Візелом. Що вони завжди крутяться біля неї, тому вона, так би мовити, потрапляла під “гарячу руку”. Та той день, коли він її назвав бруднокровкою, викарбувався в його пам’яті назавжди. Мелфой, коли згадує про це, відчуває огиду до самого себе. Як він посмів її так назвати? Вона вже тоді почала йому подобатись, але такі думки його лякали. Та коли він коли він побачив її на балу в честь Тричаклунського турніру, коли вона ввійшла у Велику Залу, в нього серце пропустило удар. Настільки Герміона його зачарувала. Саме в той день він зрозумів, що закохався в Ґрейнджер по самі вуха. Яка ж вона була гарна. Але коли танцювала з Крумом, хотілось запустити в нього якимсь заклинанням, щоб він не смів навіть торкатись до неї. Але не посмів. Драко – нащадок древнього роду, чистокровний чарівник. Між ними надто велика прірва. З цими думками, слизаринець заснув.

За цей час, Забіні і Ґрейнджер придбали усе необхідне. Але Герміона чисто випадково помітила, що в списку є ще одна і досить важлива річ-кров єдинорога. Але її дістати надзвичайно важко. А брати з живого єдинорога протизаконо.

Дівчина стояла біля входу в тунель, що вів в школу, як раптом з’явився Блейз.

-Фух, я купив усе, що потрібно,-сказав трохи захеканий хлопець. Він помітив, що ґриффіндорка вдивляється в телефон, вирішив спитати:

-Щось сталось?

-А?,-трохи розгубилась Герміона, але вчасно взяла себе в руки,-так, я в списку знайшла річ, яку дістати легально просто не можливо-це кров єдинорога.

-Ого,-слизаринець був дуже здивований,-але я думаю, моя мати зможе це дістати, в неї всюди багато зв’язків. Сподіваюсь, що вона нам допоможе.

-Гаразд,-зітхнула Ґрейнджер, і накинула на них мантію,-пора повертатись в школу.

Ввійшовши туди, вони розійшлись. Герміона вирішила відвідати свого сусіда по вежі. Відчинивши двері Лікарняного Крила, вона була в шоці. Він був блідий, як папір, під очима з’явились темні кола. Він спав. Вона тихенько підійшла і сіла біля нього. В душі коти шкребли. Їй хотілось його обійняти, поцілувати, вберегти від усіх бід. Раптом вона відчула, що її обличчя стало вологим. Виявилось, що вона плаче. Ґриффіндока подумала, що ще на кілька годин притримає мантію Гаррі, бо вирішила побути з ним по довше. Мадам Помфрі не було, вона бачила її в Гоґсміті, вона щось купувала в місцевій аптеці. Дівчина в цей час дивилась на Драко. Вона з першого курсу, як вперше його зустріла, закохалась в нього. Їй захотілось його поцілувати. Але дівчина себе стримала, тільки простягнула руку і легенько прибрала з очей волосся, що завжди спадало йому на чоло. Герміона сиділа і любувалась ним. Який же він красивий. В слизаринця гарні довгі чорні вії, красиві риси обличчя, а очі, як два сріблястих озера, в яких вона тонула завжди, коли дивилась в них. І хоча ці очі завжди зі злобою дивляться на неї, все одно, для неї вони найпрекрасніші у світі. Потім вона вирішила ще раз звіритись зі список речей для ритуалу, чи часом чогось не забула. Поки вона переглядала їх, прокинувся Драко. Почував він себе набагато краще, ніж коли його відвідав декан. Він поглянув на неї, а Герміона в цей час щось зосереджено переглядала на телефоні, і на його обличчі з’явилась слабка посмішка. На душі стало приємно від того, що ґриффіндорка все таки прийшла. Хлопець відчув, що в горлі в нього страшенно пересохло і він закашляв. Дівчина відразу відклала телефон, налила в стакан води. Вона допомогла йому сісти, тому що самостійно це зробити, в нього сил не було. Напившись води, Драко віддав стакан Герміоні, ліг на ліжко.

-Як почуваєшся?,-тихо і невпевнено заговорила дівчина.

-Жахливо,-сівшим голосом сказав Драко, в нього навіть сил не було сказати їй якусь гидоту,-ніби я в вакуумі.

-Мені потрібно тобі дещо розповісти, тільки пообіцяй, що не будеш гніватись?,-з благаннням в очах поглянула на нього Герміона.

Драко кивнув. І вона йому розповіла про свою розмову з лікарем Джонсоном і про те, як вона разом з Забіні шукали причину того, що він себе так почуває. З кожним словом, очі Драко збільшувались в розмірах. Він навіть уявити собі не міг, наскільки все погано.

-Тобто, щоб позбутись мітки, потрібно провести ритуал? Але чому на інших вона так не впливає, за стільки років всі смертежери мали б вимерти?,-все ще  захриплим голосом запитав хлопець,-чому саме на мене вона так впливає?

-Цього я не знаю,-похитала головою Герміона,-ми з Блейзом намагаємось знайти бодай якусь інформацію про це. Через те що, сталось з Джинні, серце дівчини закололо від згадки про подругу, Гаррі і Рон отримали дозвіл на відвідування міністерської бібліотеки. Я вмовила їх взяти мене з собою. Сподіваюсь знайти щось там.

-І як ти туди потрапиш?,-здивовано вигнув брову слизаринець,-адже дозвіл лише на їх імена.

-Мене там ніхто не помітить,-хитро посміхнулась ґриффіндорка,-я позичила ось цю прекрасну річ,-вона витягнула з сумки сріблясту тканину.

-Що це?,-ще більше здивувався Драко,-ніколи такого не бачив, схоже на рідке срібло.

-Це мантія-невидимка,-дівчина встала і накинула на себе, зникаючи, вона добре розгледіла вираз обличчя Малфоя, як в нього щелепа відпала.

-Клас, мені б таку мантію,-слабо усміхнувся слизаринець,-а чия вона, мені просто цікаво.

-Не моя так точно,-відповіла дівчина, і на її обличчі з’явилась сумна посмішка, а з очей скотилась сльоза,-звідки в мене могла б взятись така річ? В мене ж батьки маґли, і я не чистокровна, а маґлороджена, чи як ти колись сказав – бруднокровка. І дівчина закривши обличчя руками, заплакала.

Драко зібрав останні сили, сів на ліжку. Дихати йому було важко, губи були пересохлі і потріскані. Він потягнувся до склянки з водою, що була на приліжковій тумбочці, випив її. Потім поставив стакан на місце. Він потягнувся і забрав одну її руку від заплаканого обличчя, легенько стиснув в своїй. Ґриффіндорка завмерла, тільки тихо схлипувала. Вона підняла на нього погляд своїх заплаканих карих очей. Їй на обличчя спало кілька пасем волосся, яке стало вологим від сліз. Драко легенько смикнув її за руку, щоб вона підійшла ближче. Дівчина, здивовано дивлячись на слизаринця,  встала з крісла і сіла біля нього на ліжко. Після цього сталось те, чого вона очікувала найменше. Мелфой не кажучи ні слова, трішки нахилився, обійняв її. Герміона не знала, що сказати. Він мовчки гладив її по спині. Від Драко йшло тепло, його сильні руки притискали дівчину до себе. Ґриффіндока поклала голову йому на плече, вдихала його запах. Раптом вона відчула, як його плечі затремтіли, і вона почула схлипування. Дівчина зрозуміла, що тепер плаче він.

-Пробач мені за все,-схлипуючи тихенько прошепотів слизаринець,-я більше ніколи тебе так не назву, обіцяю.

-Все гаразд,-так само прошепотіла Герміона, і  у відповідь теж обійняла його,-давай назавжди про це забудемо. Нехай залишиться в минулому.

Після цього він відсторонився від неї, поглянув на неї своїми заплаканими очима. Він зробив те, що ввело в шоковий стан їх обох. Мелфой знову нахилився і поцілував її. Поцілунок з кожною секундою був впевненішим і глибшим. В Герміони аж табун приємних мурашок по спині пробіг. Це було щось неймовірне. Здалось, ніби час зупинився і є тільки вони двоє. Губи Драко були сухі і потріскані, але зараз це не мало значення. Всі думки полетіли кудись в сторону космосу. Слизаринець першим розірвав поцілунок і знову обійняв її.

-Я тобі присягаюсь, що більше ніколи не завдам тобі болю, я не хочу, щоб ти плакала через мене. Я не достойний жодної твоєї сльозинки,-він знову зашепотів, а його гаряче дихання обпалювало їй вухо. Він нарешті випустив її зі своїх обіймів, і ліг назад в ліжко. Його почало клонити в сон.

-Я напевно піду,-невпевнено заговорила Герміона, соромлячись подивитись на нього, вона опустила голову, хоча її обличчя було видно між волоссям і воно було червоне, як помідор, що викликало в Драко посмішку,-а ти відпочивай. Вона схопила свою сумку і кулею вилетіла з Лікарняного Крила.

Мелфой лежав в ліжку, і думав над тим, що він зробив. І зовсім не шкодував про це. Він хотів цього давно. Цікаво буде поглягути на її реакцію, коли його випишуть. Але його насторожило дещо. Герміона не чинила опір. Його як струмом вдарило. Він їй теж не байдужий. Від цієї думки йому стало тепло на душі. Потім його відвідали батьки. Люціус був надзвичайно розлючений, але намагався це не показувати сину, тому що, Волдеморт і далі його шантажує. Щоб вберегти Драко, він повинен триматись. Нарциса була бліда, як крейда, коли побачила, в якому стані її дитина. Вони посиділи годину біля сина, але змушені були піти, тому, що Волдеморт викликав Люціуса. За кілька днів Драко виписали. Але попередили, як тільки він відчує хоч мінімальний біль, відразу звернеться до Мадам Помфрі. А Снейп зварив йому тижневий запас зілля і наказав приймати по одному флакону перед сном.

Після цього випадку пройшло чотири дні. Драко якраз виписали. Коли слизаринець йшов до вітальні Слизарину, щоб побачитись з Блейзом, тому що було про що поговорити, він зустрів її. Вона спершу йшла, про щось задумавшись, слухала музику. Його губи мимоволі зігнулись в посмішці. Він підійшов до найближчої стіни і сперся на неї. Він весь світився від щастя. Коли Герміона його побачила, то завмерла, вирячивши очі. Її щоки покрились рум’янцем. Вона відразу відвела погляд. Драко підійшов неї, і обійняв. Ґриффіндорка була натягнута як струна.

– Ей, усміхаючись,-Драко випустив її з обіймів, і поглянув їй в очі,-ти чого така напружена? Чи ти думаєш, що те, що сталось в Лікарняному Крилі було не серйозно?, -його голос став серйозним,-гаразд,-Мелфой взяв її за руку і повів в найближчий клас. Він наклав заглушаючі заклинання на вхід. В цей час Ґрейнджер підійшла до найближчої парти, і сіла на неї, розглядаючи свої нігті, бо боялась глянути на свого сусіда по вежі. Прочистивши горло, першим заговорив Драко.

-Скажи мені, ти справді сумніваєшся в моїй щирості?, Думаєш, я так себе поводжу, щоб насміхатись над тобою?,-в його голосі були образа і біль

-Я вже не знаю, чому вірити,-похитала головою ґриффіндорка,-я не можу повірити, що ти змінив своє ставлення до мене. Мені потрібен час. Я не можу отак зразу повірити в щирість твоїх слів.

-Ти думаєш, я змінився за той час, поки лежав в Лікарняному Крилі? Ні, це сталось давно. Це сталось на святковому балі, присвяченому Тричаклунському Турніру. Коли ти з’явилась там в тій прекрасній сукні,-його голос був цілком спокійним,-тоді я хотів підійти до Крума і врізати йому, щоб не смів навіть підходити до тебе. Та я боявся того, що подумають про мене мої однокурсники, батьки. А зараз, мені абсолютно байдуже, тому що я хочу жити так, як я цього бажаю. І бути з тією дівчиною, до котрої маю почуття, а не з тою, що оберуть мені батьки. Я готовий на все заради неї. Зрозумій мене, я справді змінився,-в його очах, що переливались сріблом від сонячного світла, що лилось з вікон, блищали сльози і його голос трохи затремтів, думаєш, що все це пусті слова?

-І про яку ж ти дівчину говориш?,-ґриффіндорка ще не до кінця вірила його словам, її серце хотіло вискочити з грудей. Вона хотіла, і в той же час не хотіла почути відповідь.

Хлопець зітхнув, і підійшов до неї ближче, взяв її долоні в свої. Драко поглянув на неї і в його погляді була рішучість.

-Це ти Герміоно,-сумно усміхнувся Драко, а обличчя Ґрейнджер вкрив рум’янець,-це ж очевидно.

-І як ти собі все це увляєш?,-дівчина кинула на нього здивований погляд,-це ж нонсенс, щоб ми почали зустрічатись. Якась бруднокровка Ґрейнджер і чистокровний слизаринський принц, за яким бігає більша половина дівчат школи, Мелфой, нащадок древнього роду і безмежно багатий. Ти хоч сам собі віриш?

-Ясно, дарма я витрачаю час,-зітхнув Драко і з його очей скотилась сльоза,-ти мені не віриш, і навряд чи колись повіриш. Він розвернувшись, рванув на вихід. Йому було настільки погано на душі, що хотілось сховатись від всього світу, кудись подалі. Провалитись крізь землю, зникнути. Пощастило, що в коридорах було мало учнів, і ніхто не бачив, як сльози градом ллються з очей. Він добіг до портрету Жовтої Дами, і та занепокоєно поглянула на нього. Без зайвих запитань, вона пропустила хлопця у вежу. Він забіг до себе в кімнату, захлопнувши двері він сповз по них на підлогу. Драко ніколи не вважав себе скиглею, але емоції зашкалювали, йому було дуже боляче чути слова Ґрейнджер. Він був готовий заради неї зірку з неба дістати. А своїми словами вона його без ножа різала.

Герміона зайшла до вежі за хвилину після нього. Вона чула його схлипи, як він плаче. Серце дівчини стиснулось. Ґриффіндорка прекрасно розуміла, що йому боляче буде чути її слова, але вона ще морально не готова настільки кардинально міняти своє життя. Раптом плач перервався. Він вийшов з кімнати, з червоними заплаканими очима і поглянув на неї. Нічого не сказавши, Драко зайшов в ванну. Хлопець вмився, вийшов з ванни. Все ще трохи схлипуючи він зійшов вниз і сів на передостанню сходинку.

-Драко,-він почув тихий невпевнений голос Герміони, і сіла біля нього,-пробач, та я не готова до таких кардинальних змін. Я боюсь реакції друзів, інших учнів, вчителів. Я намагаюсь тобі повірити, просто минуле ніяк не відпускає. І я не знаю, що з тим робити. Той поцілунок в Лікарняному крилі багато означає для мене. Та я думаю, нам потрібно спершу хоча б просто, як колеги по старостату спілкуватись, а потім переходити на інший етап. І хочу, щоб ти дещо знав, вона глибоко вдихнула і видихнула, ти мені не байдужий вже багато років, тому давай не будемо поспішати.

Малфою стало трохи легше на душі від її слів. Він сам зрозумів, що не потрібно було так поспішати.

-Гаразд,-впевнено сказав Драко,-ти маєш рацію, до речі,-він кинув погляд на відчиненні двері в її кімнату,-схоже хтось знову прислав тобі букет. Дівчина здивовано вигнула брову.

-Мелфой, може досить?,-спитала вона,-це твоїх рук справа?

-Ні,-чесно відповів слизаринець,-я до нашої зустрічі біля кабінету рун був на уроці числомагії.

-Цікаво,-протягнула Герміона,-йду перевірю, хто ж це такий розумний. Вона стиснула руки в кулаки, піднялась до себе в спальню.

На ліжку лежав величезний букет квітів, тільки цього разу це були білі лілії. Герміоні подобались ці квіти, але було дивно, від кого вони. Троянди були сто відсотків від Драко, хоча він так і не зізнався в цьому. Дівчина обережно підійшла до квітів. Витягнула паличку і сказала заклинання. З’явилось зелене світло і душа ґриффіндорки пішла в п’ятки.

-Драко!,-вона покликала свого сусіда по вежі, і він одразу ж зайшов до неї в кімнату.

-Щось сталось?,-занепокоєно спитав Мелфой.

-Поглянь,-Герміона вказала на букет,-він світиться зеленим. На ньому чорна магія.

-Серед квітів якась записка, заглядаючи між квітів,-сказав слизаринець. Він заклинанням приманив листок до себе. Це був невеличкий шматок паперу, складений вдвоє. Коли Драко прочитав текст, мороз пробіг по шкірі.

«Я знаю, на скільки дорогі тобі твої батьки маґли . Якщо хочеш, щоб вони залишились живими, приходь до мене. Мені всього на всього потрібна твоя магія і більше нічого. Темний Лорд дотримується свого слова. За три дні чекаю на тебе. Ось адреса місця зустрічі. Будь слухняною дівчинкою, і милостивий Лорд Волдеморт збереже життя твоїм батькам»

-От виродок,-зашипів Мелфой,-щоб він живцем в пеклі горів.

-Що там?, Герміона була налякана.

Її сусід по вежі простягнув їй записку. Коли вона прочитала її, в очах почало темніти.

-То мої батьки в полоні? Їх схопив Відомо-Хто?,-дівчина сперлась рукою на комод, щоб не впасти. Драко підійшов і обійняв її.

-Я не знаю, чи це правда, сказав він, я ще не отримав листа…,-та не встиг Мелфой договорити, як в вікно почав стукати дзьобом ворон. Він був більший, за інших птахів свого виду, його чорні очі з цікавістю спостерігали за всім. Слизаринець тремтячими руками відчинив вікно і забрав конверт. На печатці був малюнок схожий на Темну Мітку. Драко здогадувався, що там написано. Він боявся це прочитати. Все ж слизаринець розкрив листа.

Почерк був гарний, акуратний, кожна буква виведена. Записку для Герміони написав не Той, хто йому, а хтось із його посіпак. Хлопець знав, що саме Він написав цього листа. Раптом в Драко прокинулась сильна лють. Він пробіг очима по рядках.

«Мій любий хлопчику! Прийшов час виконати своє завдання і я не сумніваюсь, що ти з ним впораєшся. Зроби все, щоб ця дівчинка, Герміона Ґрейнджер прийшла до мене на зустріч. Я, Темний Лорд, дуже милостивий, і обіцяю, якщо вона не прийде, її батьки-маґли складуть компанію батькам її друга Поттера, на тому світі. Мій хлопчику, не розчаруй мене, інакше твої батьки також дуже розчаруються в тобі.

Великий Темний Лорд.»

-Та щоб ти здох, ящіроголовий виродок,-викрикнув Мелфой, що Герміона аж підскочила.

-Пробач, що налякав,-він знову обійняв дівчину та почав гладити її по спині,-Темний Лорд хоче, щоб я тебе привів до нього, за будь-яку ціну, він мене шантажує моїми батьками.

-Нам потрібен план,-прошепотіла ґриффіндорка,-тільки мені цікаво,-вона поглянула на свій кулон, що завжди носила на шиї,-чому ж не спрацював, він ж мав засвітитись, коли до батьків дістались смертежери.

-Герміона,-зітхнув Драко,-поплічники того, Кого-Не-Можна-Назвивати, надзвичайно хитрі. Думаю, вони нейтралізували кулони.

-Добре,-дівчина звільнилась з обіймів Мелфоя,-я прийду на зустріч, але я віддам свою магію на моїх умовах.

-Ти таки не полишила думку стати однією з них?,-хлопець починав дратуватись.

-Ні,-гордо піднявши підборіддя, сказала Герміона, в її очах вже горів вогонь азарту.

-Отже, зустріч буде за тиждень після Хеловіна,-підсумував Мелфой,-але нам треба це повідомити Снейпу, тому, що він теж входить в коло поплічників Відомо-Кого, і може знати більше.

Драко і Герміона вийшли з вежі і швидким кроком пішли до підземелля. Вони постукали в двері.

-Ну й кого там знову принесло,-почулось бурчання професора, і двері відчинились.

-Професоре,-затараторив Мелфой,-нам дуже потрібно поговорити з Вами.

Снейп тільки здивовано поглянув на учнів. Він жестом руки запросив їх до себе в кабінет.

Драко відразу показав Северусу записку і лист від Волдеморта.

З кожним прочитаним словом, обличчя Снейпа ставало все бліднішим. Коли він дочитав, то відклав записку і лист в сторону, потер долонями обличчя, відкинувся на спинку крісла і закрив очі. Настала тиша. Драко і Герміона боялись і слово сказати. Пройшло хвилин п’ять, як професор заговорив.

-Міс Ґрейнджер,-Снейп сів рівно і поглянув на свою ученицю,-з приводу того, що Драко має привести Вас до Темного Лорда, я знаю, а ще те, що ви задумали надзвичайну дурницю. Ви хочете стати однією з поплічників Відомо-Кого. Дівчина зло зиркнула на Малфоя, а той лише пожав плечами.

-Так, професоре,-зітхнула ґриффіндорка,-я вважаю, що Темному Лорду буде вигідно мати мене в своєму оточенні, якщо можна так сказати, не зважаючи на те, що я маґлороджена. Адже мене вважають найсильнішою відьмою серед однолітків.

-Ви хоч трохи розумієте, куди зібрались влізти?,-з докором спитав Снейп,-так, йому потрібна не тільки магічна, але й життєва сила. Ви хочете, отримати Темну Мітку, але так як Відомо-Хто слабкий, і не може поставити її Вам, це може зробити хтось із наближеного кола, а я сумніваюсь, що хтось з смертежерів погодиться на це.

-Як би там не було, професоре, але я готова зробити все, щоб врятувати свою родину і друзів,-гордо заявила Ґрейджер.

Знову настала тиша. Кожен думав про своє. Вчитель думав про нерозсудливість своєї учениці, хоча він знає, що вона смілива і розумна, а ще сильніша, ніж вважає. Драко весь цей час боявся слово сказати. Ну чому вона настільки вперта? Для чого наражати себе на небезпеку? Все ж можна зробити по-іншому, але це ж Ґрейнджер. Серце хлопця розривалось. Він боявся її втратити. Він вирішив знову поговорити з нею, коли вийдуть з кабінету професора.

-Я так зрозумів,-Снейп потер двома пальцями переносицю, і поглянув на Ґрейнджер,- ви не зміните свого рішення, які б аргументи я не наводив?,-дівчина кивнула.-Гаразд, я зустрінусь з Повелителем, поговорю з ним з цього приводу і дам Вам знати, яке рішення він прийняв.

Учні попрощались і вийшли з кабінету. Драко вирішив не відкладати розмову на довго, тому він взяв дівчину за руку і повів в порожній клас. Наклавши заглушаючі заклинання на двері, він зітхнув, зібрався з думками, почав розмову.

-Поки ми були в Снейпа, я багато думав,-почав слизаринець,-що життя надто коротке, щоб витрачати його на всілякі дурниці.

-До чого все це?,-здивувалась Ґрейджер спершись на одну з парт,-що ти хочеш цим сказати?

-Я хочу сказати тобі дещо важливе,-Драко глибоко вдихнув,-ти не просто мені подобаєшся, я кохаю тебе. І я дуже боюсь втратити тебе.

-Мені приємно, що ти вирішив відкрити мені свої почуття,-дівчина відчула, як її обличчя починає горіти, вкрившись рум’янцем,-але ми ж домовились не поспішати, і… ,-він не дав їй договорити, просто підійшов і поцілував її. Це було щось неймовірне. Поцілунок був дуже ніжним. Коли Герміона зарилась пальцями в його волосся, в Мелфоя аж мурашки від задоволення побігли. Все навколо ніби кудись щезло, були тільки вони двоє. Серце Драко хотіло пробити грудну клітку і вискочити кудись. Слизаринець навіть забув про те, що хотів навідати друзів, поговорити з Блейзом, тому що всі думки кудись зникли. Була тільки вона. Така ніжна, красива. Йому хотілося, щоб цей поцілунок тривав вічно.

Герміона не могла повірити, що це знову сталось. Тільки не тоді, коли він був хворий, і майже марив, а насправді. Вона обійняла його. Їй хотілось стати з ним одним цілим, розчинитись в ньому, в його коханні, в його ніжності. Дівчина відчула його руки на своїй спині. Їй було надзвичайно затишно знаходитись в його обіймах. Вони цілувались приблизно годину. Драко першим розірвав поцілунок. Губи Герміони трохи спухли, а погляд був затуманений. Мелфой не міг налюбуватись нею. Він тонув в її красивих шоколадних очах. Вони затягували його в свої глибини, і йому зовсім не хотілось опиратись цьому. Драко взяв її за руку і хотів вийти, та Ґрейнджер не зробила ні кроку. Мелфой глянув на неї, вигнувши брову.

– А якщо нас побачуть твої чи мої друзі,-трохи захриплим голосом спитала дівчина,-ти не боїшся, що про нас дізнаються твої батьки, а особливо твій батько?

-Ні, Герміона,-він підійшов, взяв її обличчя в свої долоні і поглянув їй в очі,-я вже казав тобі, мені абсолютно байдуже на думку інших. Це моє життя. Герміона, мені набридло ховатись по кутках, щоб хоч на секунду побачити тебе. Я хочу бути з тобою. Цілувати тебе, не ховаючись в котромусь із класів. Я хочу, щоб всі знали, що моє серце належить тобі.

– А моє тобі,-прошепотіла Герміона посміхнувшись, легенько поцілувала його в губи. Вони привели себе в порядок і вийшли тримаючись за руки.

В коридорах було досить багато учнів, які побачивши їх щасливими і радісними, впадали в ступор. Новина про те, що Драко Мелфой, спадкоємець древнього роду зустрічається з маґлородженою найрозумнішою відьмою школи Герміоною Ґрейнджер розлетілась повсюди. Про це гуділи всі шкільні чати. Навіть хтось сфотографував їх, і виклав на основній сторінці.

За тиждень після цього, новину роздули ще більше. Кожного дня, Герміона і Драко разом, сміючись і тримаючись за руки ходили на уроки. Якщо розклад не співпадав, то Драко цілував Герміону в губи при всіх, і вони розходились кожен на свій урок. Одного разу Герміона йшла на урок по рунах і її перестрів в одному з коридорів Рон.

– Герміона, чесно кажучи, я такого не очікував. Він ж наш ворог, як ти можеш зустрічатись з ним?,-Візлі аж кипів від злості,-ти забула, як він разом з Амбридж хотів нас здати Відомо-Кому і як його божевільна тітка катувала тебе в Мелфой-Менорі?

-Послухай,-дівчина намагалась говорити спокійно,-він в цьому не винен. Будь-хто може піддатись впливу та примусу і саме це і сталось з Драко.

-Чому ти захищаєш його?,-бурчав Рон,-скільки разів ми через нього були на волосок від смерті?

-Я все сказала,-відрізала Герміона та поспішила на урок рун. Коли заняття закінчилось, прямо біля дверей класу її чекав Драко. Він аж світився, на його обличчі була хитра посмішка. Вони пішли в сторону вежі.

– Привіт,-він чмокнув її в щоку,-як пройшов урок?

-Досить цікаво,-ґриффіндорка поглянула на нього і посміхнувшись, грайливо заговорила,-що ж це за така хитра посмішка, містер Мелфой, щось задумали?

-Містер Мелфой- все ще усміхаючись сказав Драко,-має намір запросити Вас, міс Ґрейнджер на бал, що буде на Хеловін. То, ти підеш зі мною на бал?

Дівчина поглянула йому в очі, і зробила вигляд ніби сумнівається, ніби задумалась.

– Ну раз містер Мелфой так наполягають,-її губи зігнулись в хитрій усмішці,-гаразд, піду.

Вони саме підійшли до портрету Жовтої Дами. Як Драко зупинився, підійшов до ґриффіндорки і ніжно її поцілував.

– Я дуже радий, що ми разом підемо на бал,-розірвавши поцілунок прощепотів Мелфой,-я буду найщасливішим у світі.

Вони сказали пароль і ввійшли у вітальню. На дивані лежали якісь коробочки. Всі вони були перев’язані стрічками.

-Що це?, здивувалась Герміона, і підійшла до них, дивно, але тут зазначено моє ім’я. Ти не знаєш, від кого вони?

-Ні,-вдавши, що не знає, про що мова, стенув плечами слизаринець, він підійшов ближче,-мені самому цікаво. Дівчина розв’язала червоний бант на першій, найбільшій і охнула. В коробці лежала шовкова сукня. Вона була смарагдового кольору. Пряме, довге, аж до підлоги. Справа був розріз, що починався від бедра. Зверху декольте було прикрашене смарагдами і рубінами. Також сукня була без рукавів і брительок.

-Яка краса,-прошепотіла Герміона з захопленням розглядаючи сукню,-шкода, що до балу цілий тиждень, бо я вже хочу одягнути її. Драко стояв позаду Герміони. Він підійшов ближче та з-заду обійняв її.

-Ти будеш в ній найгарнішою в школі,-прошепопіт Мелфой,-всі дівчата луснуть від заздрощів, в Герміони аж приємні мурашки по спині побігли від цього.

-Цікаво, що в інших коробках,-дівчина взялась розпаковувати і їх.

В другій були красиві туфлі на шпильках. Вони були червоні, судячи зі шкіри, дівчина припустила, що це драконяча. Вона одного разу бачила сумочку з неї в магазині мадам Малкін. В третій була сумочка-клатч в тон до сукні. Ще була накидка з каптуром з темно-смарагдового шовку, що зав’язувалась на шиї. Також була серед речей чорна мережевна маска.

Коли Герміона все розпакувала, Драко розвернув її до себе і поцілував. В дівчини аж голова закрутись від ніжності цього поцілунку. Раптом камін у вітальні загудів, трохи збільшився. В ньому загорівся зелений вогонь і в вежі з’явився високий чоловік з вусами і акуратною борідкою до шиї, а також довгим сивим волоссям до плечей. Він був одягнений в строгу чорну шовкову мантію, чорний костюм і білу сорочку. В руках він тримав тростину з червоного дерева із золотим набалдажником, на якому був герб Малфоїв. На обличчі чоловіка була грайлива посмішка, а а його сірих очах були веселі вогники.

-Привіт, дідусю,-Драко випустив Ґрейнджер з обіймів і підійшов до Абраксаса,-ти як тут опинився?

-Привіт онучку,-старий поплескав Драко по плечу, і кинув погляд на Герміону, що знітившись, спостерігала за ними,-а ви хто, юна леді?

-Мене звуть Герміона Ґрейнджер,-сер, дівчина в знак поваги, вклонилась,-я, як і ваш онук, староста школи.

-Нічого собі, оце тобі Драко пощастило, з такою красунею жити в одній вежі,-весело заговорив дідусь,-я чув про вас від Драко, ви найрозумніша учениця Гоґвордсу.

В Герміони з’явились рум’янці на щоках. Вона взяла себе в руки і запропонувала гостю сісти. Містер Мелфой сів на крісло, Драко і Герміона на диван. Хлопець при обійняв її за плечі.

-Я прибув сюди дізнатись, як твоє здоров’я,-Абраксас звернувся до свого онука, а погляд його став трохи занепокоєним,-тобі вже краще?

-Так, дідусю, професор Снейп варить для мене зілля і я його приймаю щодня. Принаймні поки що зі мною все гаразд,-спокійним голосом говорив Драко.

-Це чудово,-зрадів старий, він кинув погляд на коробки, що лежали біля Герміони,-а це, я так розумію, підготовка до Хеловіну?

-Це ваш онук постарався,-засоромилась дівчина.

-Молодець Драко, ти справжній джентльмен,-засміявся дідусь.

-Ем…Містере Мелфой,-трохи невпевнено поглянула на старого Герміона,-я думаю, ви знаєте, що мої батьки маґли і я не чистокровна відьма. Хіба ви не підтримуєте ваші сімейні традиції?

-Та перестань,-сміючись, махнув рукою Абраксас,-звичайно, що я знаю все про тебе, завдяки Драко. А те, що ти маґлороджена, це не має абсолютно ніякого значення, головне, щоб мій єдиний онук був щасливий.

-Справді?,-дівчина зщурившись, з хитрою посмішкою поглянула на Малфоя, поставила руки в боки,-і що ж ти про мене дідусеві розповів?

-Що ти найкрасивіша і найрозумніша відьма нашої школи,-і всі засміялись

Вони поговорили ще кілька хвилин, як камін знову загудів. З’явилось зелене полум’я і в вежі з’явився той, кого Ґрейнджер найбільше боялась побачити найближчим часом. Це був Люціус Мелфой власною персоною. Він вийшов з каміну і окинув всіх присутніх холодним льодяним поглядом. Судячи з його виразу обличчя він аж кипів від люті. Він відразу накинувся на свого сина.

-Як це розуміти, Драко, як ти міг докотитись до того, щоб почати зустрічатись з цією особою, зашипів він, ти ганьбиш наш рід. Сподіваюсь, ти одумаєшся, і зрозумієш, що вона тобі не рівня. Вона, як бруд під нашими нога…,-та не встиг він договорити, як Абраксас різко встав і заїхав кулаком своєму сину в обличчя. Всі були шоковані, в Герміони в горлі стояв комок, а сльози хотіли политись. Драко побачив її реакцію, відразу обійняв її і зло поглянув на батька.

-Як ти смієш ображати цю юну леді!,-гаркнув дідусь Драко,-це ти Люціус, ганьба нашого роду, раз так себе поводиш. Ще раз, я почую, що ти когось принижуєш, через те, що хтось не чистокровний, чи ще щось, я позбавлю тебе всіх твоїх привілеїв і статусів. А тепер, забирайся звідси, якщо в тебе ще залишились хоч якісь крихти гідності!

Батько Драко стояв і вирячивши очі дивився на Абраксаса, який кипів від люті. Він приклав долоню до місця удару, воно палало. Він не знав що сказати, тільки хапав ротом повітря, як риба, яку викинуло на берег.

-Тато, чому ти захищаєш цю дівку?,-все ж подав голос Люціус,-як ти можеш?

-Що тобі не зрозуміло з того, що я сказав?,-заричав Мелфой старший,-сказано, забирайся!

Люціус зайшов в камін, зачерпнув летючого пороху.

-Розмову не закінчено,-зло кинув він і зник в зеленому полум’ї.

-От же ж кретин,-бурчав дідусь, і сів назад на крісло,-виховав на свою голову телепня. Хоч Люціус вже старшого віку, зате розуму  не додалось. Мелфой-старший перевів погляд на Драко. Той досі обіймав перелякану Герміону.

-Дівчинко,-його голос став лагідним і добрим,-не бійся, він нічого тобі не зробить, тільки язиком молоти вміє. Я ще не настільки старий, я ще можу Люціуса приструнити. Мені пора додому. Старий попрощався і теж зник у зеленому полум’ї каміна.

-Думаєш, твоєму дідусеві вдасться поговорити з твоїм батьком?,-тихо спитала ґриффіндорка.

-Дуже на це сподіваюсь,-все ще обіймаючи її, відповів Драко.

Після того злощасного дня пройшов тиждень. Завтра Хеловін. Герміона страшенно переживала. Звичайно, що вся школа вже давно знала, що вона і Мелфой тепер пара. Але бал це зовсім інше. За три дні до свята, її і Драко попередив Дамблдор, що вони, як старости, будуть відкривати торжество. Поки Мелфой вчив Герміону, як правильно ходити на підборах, танцювати, тому що він побував на стількох балах, що збився з рахунку і знав, як має ходити на підборах юна леді, Гаррі з Роном варили зілля для Джинні. Якраз був повний місяць. Минулого тижня їм прислали квіти Молі, і вони змогли взятись за справу. До цього, Гаррі і Рон, отримавши дозвіл на відвідини Гоґсміта і Алеї Діаґон, купили все необхідне для зілля. Все ж мантія-невидимка не знадобилась. Щоб вчасно приготувати все, вставати доводилось дуже рано, і засиджуватись допізна. Снейп все контролював, кожного дня він чекав хлопців біля Кімнати-На-Вимогу о сьомій ранку.

-І так,-професор сидів в кріслі і спостерігав за роботою учнів, схрестивши руки на грудях, за кілька днів Хеловін,-тому завтра потрібно буде додати квіти Молі в зілля. І доведеться нам тут просидіти до ранку, тому що зілля потрібно буде помішувати щогодини.

-Хоч би воно подіяло,-позіхнув Гаррі,-щоб Джинні теж змогла прийти на бал.

-Все не так просто, Поттере,-сказав Северус,-воно діє не відразу. Його потрібно буде давати їй пити протягом місяця певними пропорціями. Я вже розрахував для міс Візлі дози. Рон в цей час дрімав на одному з диванів. На годиннику була третя година ночі. В Гаррі вже в очах двоїлось. Він сидів над котлом і клював носом.

-Так, досить, сказав професор,-Поттере, йди собі приляж,-я сам прослідкую за зіллям.

Ґриффіндорець кивнув і теж приліг на другий диван. Северус звик засиджуватись допізна, тому вирішив дати хлопцям трохи по спати. В сьомій ранку підйом, але з дозволу Дамблдора, хлопці мали право ходити не на всі уроки. Деколи за зіллям слідкував сам Северус, коли не мав уроків, а хлопцям потрібно було вчитись, інколи вони, коли професор мав заняття. Коли на годиннику була сьома ранку, Снейп допивав третю чашку кави, яку йому приніс один з ельфів. Квіти Молі були нарізані, і він додав в зілля один. Наступні дві, за кілька годин.

-Доброго ранку, професоре,-першим прокинувся Візлі, Снейп тільки кивнув. За Роном ледве відкривши очі, прокинувся і Гаррі. Шкільні домовики принесли сніданок прямо у Кімнату-На-Вимогу.

-Я додав одну з квіток,-заговорив Северус,-зілля вже змінило колір на синій. Потім воно має стати фіолетовим, а в кінці червоним. Сьогодні у вас двох є якісь заняття?

-Є, професоре,-відповів Гаррі, гербалогія о десятій годині, потім о першій годині урок польотів у Мадам Гуч.

-Гаразд,-зітхнув Снейп, в мене ввечері буде урок із Захисту від Темних Мистецтв, тому до обіду тут буду я,-а потім, після уроків заміните мене.

Всі поснідали. Ельфи прибрали брудний посуд. Зілля собі кипіло, його потрібно було перемішати аж через годину, тому ґриффіндорці займались доповіддю по Захисту від Темних Мистецтв, яку мають здати за тиждень, після Хеловіну. Кімната надала їм всі підручники, які є в бібліотеці. Професор все таки вирішив залишити учнів самих, оскільки безсонна ніч дала своє. Раптом у вікно кімнати хтось постукав, ще й так не очікувано, що хлопці попідскакували на місці.

-В мене чуть серце не зупинилось,-Рон поклав долоню на ліву сторону грудей,-невже знову лист?

-Схоже на це,-Гаррі піднявся з дивану і підійшов до вікна. Сова була йому не знайома. Листи від Лестрандж завжди приносить одна й та сама сова, з сірим пір’ям, а ця була схожа на Гедвіґу, тільки на грудці мала чорну цяточку.

-Хм…Хто ж це може бути,-пробурмотав собі під ніс Поттер. Сова тримала конверт в дзьобі і сама віддала його хлопцеві в руки. Тільки він забрав його, птаха одразу полетіла. Щось було з цим листом не те, щось в ньому насторожувало. Хлопець поклав його на стіл, витягнув паличку, щоб перевірити на наявність темної магії. Конверт засвітився зеленим, тобто інтуїція не підвела. Але світло було надзвичайно слабким. Гаррі почав читати його в голос:

Гаррі! Волдеморт щось задумав! Це не тільки повернення йому магічної сили, але й ще щось. Наскільки я знаю, твоя дівчина, Джинні зараз знаходиться в лікарні святого Мунґо. Цей виродок викачує з неї магічну і життєву силу, хоча думаю, ти вже про це знаєш. В конверті є кулон, який я зачарувала спеціально для неї. Він на деякий час заблокує потік магії до Волдеморта. Не переживай, я не маю наміру нашкодити їй. Мені довелось змінити сову, щоб відвернути від себе увагу і тебе не наражати на небезпеку. Бережи себе! Ще трішечки, і ми зустрінемось. Мені є що розповісти тобі. Б.Л. Настала тиша. Гаррі дістав з конверту срібний ланцюжок з невеличким кулончиком у формі літери «Д».

-Як думаєш,-припустив Рон,-цей кулон не нашкодить Джинні?

-Зараз перевіримо,-позіхаючи відповів Гаррі і навів на прикрасу паличку. Зеленого світла не було.

-Як бачиш,-Поттер сховав прикрасу в кишеню мантії,-він безпечний.

-Все одно,-похитав головою Візлі,-я ніяк не можу второпати, чому Лестрандж нам допомагає, і про що вона хоче поговорити?

-Якби ж я знав, Рон,-посміхнувся Гаррі і поглянув на годинник на телефоні,-скоро урок гербалогії почнеться, ходімо, нам ще до теплиць дійти треба. Але перед цим, потрібно ще зілля помішати.

Хлопці вийшли з Кімнати-На-Вимогу, і попрямували до виходу зі школи. Вийшовши на вулицю, ґриффіндорці відчули, наскільки змучені, від чистого повітря клонило в сон. На вулиці було багато учнів. Урок в Ґриффіндора сьогодні був разом зі Слизарином. Через головний вхід раптом вийшли Герміона і Драко, тримаючись за руки і хіхікаючи. Їх разом учні бачили не один раз, та все одно це кидало в ступор.

-Я напевно ніколи не звикну до цього,-бурчав Рон, кинувши на парочку погляд,-не розумію, як ми могли не помітити, що між ними щось є?

-Знаєш, Рон,-усміхнувся Гаррі,-я цю хімію між ними вже давно помітив, точніше, як Герміона кидала закохані погляди на Малфоя, як він аж кипів, коли вона з Крамом танцювала. В Малфоя мало пара з вух не пішла від ревнощів.

-Гаразд,-зітхнув Візлі,-побачимо, що буде далі.

Вже виднілись теплиці професорки Спраут. В приміщенні було тепло. Урок пройшов спокійно, але без підколок від слизаринців не обійшлось. Після уроку, Гаррі і Рон попросили в Макґонаґал  дозвіл на відвідини Джинні в лікарні через камін. Хлопці опинились в кабінеті лікуючого лікаря дівчини містера Коулза. Вийшовши з кабінету, їх зустріли батьки Рона.

-Вона така бліда,-зі сльозами на очах сказала місіс Візлі,-бідна моя дівчинка.

-Все буде гаразд,-Артур легенько поплескав дружину по плечі,-обов’язково буде.

-А ми можемо зайти до неї?,-тихо запитав батьків Рон.

-Звичайно,-Артур відчинив двері в палату.

Хлопці зайшли до Джинні. Кімната була світла, з білими стінами і світлим паркетом. Навпроти дверей було вікно. Посеред палати стояло ліжко, на якому спала Джинні. Біля ліжка була тумбочка, на якій стояв стакан і глечик з водою. Зліва стояла шафа для одягу. Біля ліжка також стояли два крісла – справа і зліва. Хлопці сіли біля дівчини. Джинні лежала на ліжку бліда, як папір. Під очима в неї були чорні кола. Губи були бліді і потріскані. Дихання було дуже слабким, ледь помітним. Рон взяв руку сестри в свою і легенько погладжував тильну сторону долоні великим пальцем.

-Як думаєш, вона знає, що ми тут?,-Гаррі поглянув на друга, в Рона очі блистіли від сліз.

-Думаю так,-сумно посміхнувся Візлі,-давай спробуємо одягнути той кулон на Джинні.

Рон відпустив руку сестри, встав і припідняв її голову, поки Гаррі одягав їй на шию прикрасу. Вони трохи почекали і шкіра обличчя ґриффіндорки почала повертати собі здоровий колір. На щоках з’явився легкий рум’янець. Дихання стало глибшим і впевненішим. Раптом вона відкрила очі.

-Джинні!,-радісно гукнув Гаррі, а з його очей полились сльози,-нарешті ти прокинулась.

-Привіт сестричко,-зі сльозами на очах привітався Рон, на його обличчі була радісна посмішка.

Моллі і Артур почули їхні голоси і ввійшли в палату. Вони аж ахнули. Містер Візлі вирішив покликати лікаря, повідомити, що Джинні отямилась.

-Донечко моя,-кинулась до доньки місіс Візлі, цілуючи її щоки,-я така рада. Як ти себе почуваєш?

– Все гаразд мамо,-трохи захриплим голосом сказала Джинні і закашлялась. Поттер відразу подав їй стакан води. В палату ввійшов лікар і Артур.

-Як таке можливо?,-містер Коулз аж сплеснув руками,-цілителі стільки часу не могли нічого зробити.

Гаррі все ж вирішив розповісти про кулон від Лестрандж. Місіс Візлі спершу не повірила, що це від Беллатриси прекраса, але Поттер мав з собою листа від неї. В палату викликали одного із закордонних цілителів, щоб він провів діагностику організму Джинні спеціальним заклинанням. Той в свою чергу сказав неочікуване, що вона видужує. Але досі не відома причина такого стану дівчини і заклинання, яке її вдарило. Коли лікарі вийшли, Рон вирішив розказати батькам інформацію про заклинання та його дію.

-Отже, ти хочеш сказати, що Той-Кого-Не-Можна-Називати хоче вбити нашу Джинні,-підсумував містер Візлі, щоб викачати з неї магію і життя. От же ж виродок.

-Мерлін, цей божевільний геть з глузду з’їхав,-місіс Візлі аж побіліла від розповіді сина.

-А що цей кулон робить?,-подала голос Джинні,-схоже на ньому темної магії нема, але це я досі не можу повірити, що його прислала Лестрандж.

-Він блокує потік магії від тебе до Сама-Знаєш-Кого,-відповів їй Гаррі,-вона написала, що ми скоро зустрінемось і вона мені багато чого розповість.

Сімейство Візлі і Гаррі ще трохи поспілкувались з дівчиною. Потім прийшов лікар і сказав, що їй треба відпочивати. Гаррі і Рон повернулись в школу через камін Макґонаґал. Декану хлопці розповіли, що Джинні стало краще, і розповіли про прикрасу. Професор це також дуже здивувало, що Беллатриса вирішила допомогти бідолашній дівчині.

Хлопці повернулись до Кімнати-На-Вимогу. Зілля, котре вони варили вже стало червоним. Снейп саме розливав його по пляшечках. В кожній була різна кількість зілля. Також він чітко розписав графік і дози, як його приймати. Але попросив, якщо щось буде не так, щоб дівчина обов’язково йому повідомила. Джинні старанно приймала його, побічних ефектів не було. І вона навіть про це розповідала зіллєвару. За варіння нової партії Северус взявся самостійно. Тому, що Поттеру і Візлі потрібен був відпочинок. Наближався бал Хеловіну. Вчителі разом зі старостами школи – Драко і Герміоною займались прикрашанням Великого Залу. На головний вхід наклали заклинання, щоб виявляти смертежерів. Також прибули аврори з-за кордону. Та ніхто не підозрював, що в школу таки проникнуть сторонні. І ніхто не виявить цих «гостей».