Нові знайомі і дивні гості

Ніхто не знав, кого ще приведе це зеркало і яку загрозу могли нести ті особи. 

Василина нервово закусила губу, але очі видавали її з головою. В тих синіх очах кружляли іскри цікавості і нетерплячості. Та невідомість майже її не лякала, навпаки, цікавила, манила своєю невидимою рукою, ніби запрошуючи дівчину за собою.

Вона навіть ступила малий крок вперед, аби побачити нових гостей однією з перших, але тихий шепіт Льошки, що пролунав занадто голосно в навколишній тиші, на секунду спинив її.

– Може краще стояти подалі?

Василина бачила який знервований друг. Вона лише вперто хитнула головою, і порівняшись з Фешем, склала руки разом.

– По – моєму, тобі краще послухати остальця. -хмикнув він, невідривно дивлячися на дзеркало.

Василина обурено видихнула.

– Сховай свою думку куди подалі, вона мене не цікавить.

Але насправді, їй було неприємно. Всі чомусь вважали її слабкою і не здатною себе захистити. Ну так відібрали в неї ключ, і? Це ще не привід! Вона всього недавно на Єфларі! Навчиться, і покаже всім, що вона може.

Задоволена своїми думками, вона обернулась назад до дзеркала, як раз коли в ньому було помітно окремі постаті і злісні вигуки. За секунду  дзеркало вишвирнуло двох осіб. За ними більш спокійною ходою вийшов ще один. І в кінці дзеркало майже виплюнуло ще двох гостей.

Василина здивовано оглядала нових відвідувачів. Всі вони були приблизно її віку, деякі можливо трохи старше чи менше.

Першим був світловолосий хлопець. Середній на зріст, з яскраво – зеленими очима, в яких палахкотів вогонь невдоволення і роздратування. Одягнутий в білу сорочку, чорні штани і сандалі.

Біля нього стояла дівчина. Її карі очі, дуже схожі на Нікові, горіли знущальними вогниками, а губи були складені в задоволену усмішку. Два високі хвостики колихалися туди-сюди, лоскочучи шию незнайомки.

Позаду неї засунувши руки в кармани стояв темноволосий хлопець. Темно – сірі очі майже не виказували ніяких ємоцій. Його обличчя було блідим, і Василина навіть не знала з ким його краще порівнювати чи з батько, чи з столітнім вампіром.

Василина перевела погляд вліво. Хлопець був в звичайному комбінезоні, трохи вимазане в мастило.  А за ним тихесенько стояла … дитина.

Чорноключниця уважніше до неї придивилася. Від сили її було років  шість – сім. Світло – русяве волосся було заплетене в дві тоненькі коси, а очі насторожено оглядали кожного присутнього. Найуважніше вона дивилася на Нортона – старшого, і близнюків. Її майже невагома біла сукня розвіювалася на вітру.

” – А вони ще хто такі?”

– Хто ви такі? – загрозливо прошипіла Олена, стискуючи руку на стрілі.

– Невже пані Мортинова, може напасти на дітей? – спитала Діара – Як Вас з таким характером назначили на посаду директора?

– Я б попросив би вас заспокоїтися! – втрутився Міракл. – Зайві сварки вам ніяк не допоможуть віриши проблему.

Як би Василина не любила батька, але його друг видавався її нормальною людиною. Ну або тою, що просто не хоче її вбити, покалічити чи залякати.

– І не треба погрожувати дітям, не розібравшися хто їх наставник! – хмикнула Чорна Королева – Маар, підійди будь ласка.

Світловолосий хлопець відділився від групи, і підійшов до жінки: – Маар Броннер, мій учень, минулий кандидат на ЧорноКлюч.

Василина одразу повернула голову назад: ,, Минулий кандидат?”

Ця думка не вкладалася в її голові. Хоча якщо подумати, то до запуску готувалися дуже довго, і ясна річ, що хтось претендував на її ключ.

,, – Мабуть він мене ненавидить, як і більшість в цій залі”

– А по – моєму просто біловолосий вискочка. – хмикнула дівчина з двума хвостиками.

– Ну, а Ви хто юна леді? – ввічливо спитав Астаріус.

– Моя двоюрідна сестра… – одразу відповів Феш.

Василина здивовано звела руді брови. У Феша є сестра? Ця думка спочатку її дуже здивувала, але потім вона сама зрозуміла, що багато мають братів або сестер. Але чому ніхто з друзів ні разу про неї не згадував? А може вона просто не живе на Ефларі?

Дівчина одразу повернула голову до нього, а потім зістрибнувши з трубуни, і підійшовши до Феша, одразу дала йому легкого шигля.

– Я переживала за тебе. – а потім обернувшись до решти сказала – Захарра Драгоцій, прошу любити і захоплюватися.

– Хто ще тут вискочка! – буркнув Маар.

Діана з Василиною одночасно переглянулися. Вони обидві нічого не знали про Захарру, і обох переповнювала цікавість. Василина уважно примружила очі, коли подумала, що це мабуть вони і сперечалися всю дорогу по той бік дзеркала. Їй вже Захарра видавалась позивною і веселою людиною, тому причини на неї сердитися дівчина поки що не знайшла.

Драгоцій одразу влізла між братом і Василиною, більше дивлячись на останню.

– Руде волосся, ЧорноКлюч… – Василина Огнева? – прошептала та, поки Олена кричала на Чорну Королеву, а потім ще й Білу.

– А звідки ти…? – Огнева так і не договорила питання, бо Захарра її випередила.

– Феш писав. – знизила плечима Драгоцій.

Руді Василинині брови стрімко піднялися вгору. Вона нахилила голову, здивовано дивлячись на СрібноКлючника.

Той в свою чергу невдоволено глянув на сестру, а потім тяжко зітхнувши буркнув: – Я писав її про все, що відбувалося. От і розповів про … – він на секунду замовк, але одразу й продовжив – про тебе.

– Точніше про якусь малявку, яка жахливо тебе бісить? – люб’язно підказала Захарра.

Феш ще раз метнув на неї повний образи і злоби погляд. Так він дивився на Василину, коли та тільки потрапила на Ефлару. Дівчині стало трохи прикро від цих слів, і ці ємоції чудово відображилися на її обличчі.

– Я так казав до того як зрозумів, що ти не шпигунка. – буркнув він, і відвернувши голову, дав зрозуміти що розмову завершино.

Від його надутого обличчя дівчини одразу тихо пирхнули. Тим часом навколо відбувалися не менш цікаві події. Зараз Астаріус розбирався вже з іншими особа. Маленькою дівчинкою і хлопцем в робочому комбінезоні. Василина могла поклястися, що він точно майстер часових справ. Але при цьому її здивувало куди подівся блідолиций хлопець.

Вона уважно роздивилася залу і знайшла його біля Олени в компаніїї Марку. Він так само мовчав, і ніякі ємоції типу страху, занепокоєння, не відбивалися на його обличчі.

,, – Тоді він мабуть учень Олени, якщо знає Маришку з Марком” – міркувала Василина.

Тим часом виявилося, що нових гостей звуть Данило і Ніколь. Обоє сироти, яких старший Лазарев забрав до себе. Нік з Фешем одразу їм кивнули, коли тих відпустив Астаріус. Данило виглядав невдоволеним, а Ніколь навпаки трохи зляканою.

Після цього, дзеркало ніби за командою когось невідомого одразу зникло. Точніше розчинилися в сірій димці, не залишивши по собі ні сліду.

– Ну що тоді ті хто організували цей бардак повинні бути тут! – сказала Олена, і її очі перестрибували з Чорної на Білу Повелительку.

– По – моєму, це просто якийсь парадокс. – висунув теорію Міракл.

Василина думала, що від всіх цих нових знайомих в неї зірветься мозок, і розсипиться по залі маленькими шматочками.

– І ви повністю праві, Олено! – почувся з кінця зали, невідомий молодий жіночий голос.

Всі одразу обернулися на звук, і побачили дівчину. На вигляд її було не більше двадцяти років.  Її світло-русяве волосся було до плечей, а перші прядки  заколені позаду гребінцем. В темних блакитно-сіріх очах на всю плясали  вогники нетерплячості, страху і знервованості. На дівчині була зелена сукня з довгими рукавами, які закривали лише плечі, а далі розходилися дозволяючи рукам відчувати на собі прохолодний вітерець. При цьому сукня не мала бантів, блискіток і інших, на думку Василини, непотрібних прикрас. Сукня доходила до коліна спереду, а ззаду продовжула йти аж до щиколоток. На ногах світло зелені балетки з чорними візерунками. На шиї висів один-єдиний кулон, що тримався на тоненькому ланцюжку. За спиною два великих, і два менших крила. Крила мали яскраво помаранчевий відтінок, чимось схожий на колір Василининого волосся. Верхні, так само як і нижні крила мали чорні полоски, що йшли вертикально, ніби були начертані під лінійку. На правій руці золота стріла, що міцно обплітала світлу шкіру дівчини.

Василина не могла зрозуміти. Якщо вона стояла там весь час, то тоді чому її ніхто не помітив. Незнайомка ж рухала крилами то вперед, то назад ніби розминала їх.

– Розумно, було сховатися під крилами. – шернула Захарра, а Василина так і не зрозуміла, то було звернення до неї чи до Феша.

– ТИ! – вскрикнула Олена, і швидко підбігши до неї, випустила стрілу, ледве не торкаючися нею шиї дівчини – Це ти все влаштувала? Кажи, дівчисько!

Дорослі здивовано переглянулися, але не заважали Олені.

В очах дівчини промайнула така ненависть, таке злоба, що Василина подумала чи не вб’є та часовщицу. Але дівчина лише скривила губи, і обійшовши Мортинову ніби якийсь камінь на дорозі повернулися обличчям до зібравшися в залі.

– Хто Ви? – одразу королівським тоном спитала Біла Королева.

– Кейт Лущанська, людина, що витратила половину часової енергії аби зупинити час, для нашої невеликої бесіди. – відповіла Кейт.

– Прошу не забувати, що я тобі теж допомагав.

З того самого кутка вийшов хлопець. Він мав рожеве волосся, що явно було дивиною на Ефларі. І буршитоні очі, що впевнено дивилися на Кейт. Біла сорочка, фіолетова жилетка, чорне взуття, що загострене на кінцях. І чотири темно синіх крил позаду. Часову стрілу Василина не знайшла, бо та скоріше за все була під рукавом.

– Кай Святов. – він зробив низький поклон, трохи насмішкувато усміхаючися.

– Я так розумію, ви молодий чоловіче, теж влаштували це неподобство! – трохи раздратовано гарикнув Нортон Огнев.

– Я щиро дивуюся вашій проникливості, пане Огнев. – і далі нахабно усміхаючися мовив Кай.

– Та як ви смієте в такому тоні розмовляти зі мною, юначе? – заслона байдужості, що найчастніше була присутньою в очах батька не могла сховати гніву, що зростав в душі Нортона.

– Сварками ми нічого не вірішемо. – спробував все залагодити Лазарев-старший.

– Тебе точно ніхто не буде питати реміснику. – проричала Олена.

– Да ви ніби діти малі! Самі все життя мені казали тримай спокій,  навчися дипломатії і приховуй ємоції в собі! А тепер гляньте на себе! – вигукнула Кейт, і Василині на секунду здалося, що її очі ніби й справді потемнішила від гніву.

– Хіба ви знайомі, чи Норт вже кудись встряв поки мене не було? – здивовано спитав Міракл.

– Зараз ще ні. Але роки через два ми будемо знайомі. – відгукнувся Кай. – А ти Драгоцій, не дивись на мене так. Нічого поганого я робити не збираюсь.

Василина тільки тепер зрозуміла, що Феш і справді весь час дивився то на Кейт, то на Кая. Ніби і їх підозрював в шпигунцтві.

– В майбутньому ми станемо особистими учнями і помічниками Астаріуса. – одразу продовжила Кет, не хочучи нових сварок.

– Значить все таки пан Астаріус завертів це все. – хмикнула Чорна Королева, подумки аж ніяк цьому не дивуючися.

– Але це для вашого ж добра. – не дав нікому влізти Кай. – Одного дня пан вчитель подорожував по часовим паралелям і знайшов там цікаві книги. Вони розповідали про цвітіння Пурпурового Квіту, розкриття секретів Розколотоно Замку. І більшість радників РадоСвіту вірішили, що треба перенистися в минуле, аби все точно пішло по плану і перевірити чи ніхто не хоче заважати часовому циклу.

– Кхм, цікаво. – нарешті хочь щось сказав Астаріус. – Ну якщо це вірішив я з майбутнього, то я повністю погоджуюся на цю пропозицію. А у вас дуже сильна часова аура. – під кінець сказав він уважно оглядаючи Кейт і Кая.

,, – Що таке часова аура?” – подумки спитала сама в себе Василина, трохи соромлячися спитати вголос. Знову будуть обзивати фейрою.

– Але ж якщо ми повністю знатимемо майбутне, це може призвести до певних ускладнень і ще ключники повинні дістатися Пурпурового Квіту! Скоро наступить час цвітіння! – вийшла наперед Біла Королева, знервовано кусаючи губу.

– Вперше і востаннє погоджуюся з вами. – приєднався до Лісси Нортон.

Олена скривилася. Так хоча вона й сама не раділа такій пропозиції, але тільки від однієї думки про те аби погодитися з цією рудою Міс брехливість її вивертало.

Міракл з Константином також кивнули. Одна Чорна Королева ще нічого не сказала.

– А я пристаю на цю пропозицію. Як і всі мої підопічні. – вказуючи на Василину, Маара та Льошку.

” – Підопічні? ” Василина то думала, що сама зможе вірішувати, що їй робити, що Чорна Королева не буде вірішувати за неї. Сама ж їй таке казала.

– А що як я незгодна? – спитала ЧорноКлючниця.

– В будь-якому випадку ти повинна будеш присутня. Ти доросліша дала свою чи то пак твою згоду. –  сказав Кай із явним співчуттям в голосі.

Василина обурено видихнула. Вона хотіла зачасувати себе дорослу. Яке вона має право вірішувати? Але потім зрозуміла, що просто злиться сама на себе, тому лиш скривилась, чимось в цей момент стаючи схожою на свого батька. Але лють в її серці нікуди не ділася, вона так і залишалася кипіти там ніби лава чекаючи слушної нагоди виплеснутися на довколишній світ.

– А по вашим словам Ваша Білосніжна Величність, то ми все продумали. Під кінець читання кожен вип’є трохи еліксиру, що трохи підчистить вашу пам’ять. – відповів Кай.

– Це втручання в особисте життя людей! – обурено вскрикнула Маришка.

– Вирішувати вам. – пожала плечима Кейт, показуючи спокій, але лише Кай міг хоч приблизно уявити, що зараз вона насправді відчуває.

Дорослі переглянулися. Підлітки люто шепотілися. Кейт і Кай спокійно чекали, майже не виказуючи хвилювання.

– Я згоден. – відгукнувся Нортон Огнев – Як і всі мої діти. – на слові ,, всі” він особливо наголосив.

– Я теж. І мої вихованці. – Олена зробила це неохоче, але вона не залишила б Норта одного.

Міракл барився. Як для зодчого, людини, що повинна найменше змінювати минуле цей задум здавався йому небезпечним. Як для звичайного часівника його серце тягнуло дізнатися майбутне, зрозуміти всі дивні речі, що відбувалися навколо. Мозок розривало на дві частини. Одна вірна частина кричала відмовитися, а друга навпаки погодитися бо інші ті, що дали згоду все одно будуть читати.

– Я пристаю на вашу пропозицію. – схилив голову Міракл, ніби цим рішення він перекреслив все своє життя.

Константин теж доволі швидко погодився. І Ніку, Данилу і Ніколь не залишалося вибору, як також послухати цих людей.

Біла Королева з Діарою радилися довгенько. Їхні серця розривали схожі сумніви, щодо тих які відчував Міракл. Останньою крапкою в рішенні стала думка Лісси, що вона зможе провести більше часу з донькою і виправдати себе перед нею. Бо вона була впенена, що Норт розповів про неї неймовірну кількість гидоти, більшість якої виявилося б неправдою. Тому феї теж погодилися, хоча і хвилювалися по цьому приводу.

Єдиними хто мовчав були Феш з Захаррою. Так Феш був ключником Білої Королеви, але та вірішила, що нехай він сам обирає. Захарра ж зовсім майже нікого тут не знала, і мала право вірішувати сама.

– Я згоден – буркнув Феш невдоволено суплячи брови.

– Ну я просто не можу залишити тебе одного. – хмикнула Захарра.

В якийсь момент Василині стало якось неприємно. Вона відчула ревнощі. Бо хоча Захарра з Фешем були двоюрідними родичами, вони все одно чудово ладнали. Що аж ніяк не можна сказати про її відносни з братами і сестрою. І ще вона знала. Феш аж ніяк не хотів читати чи щось подібне. Ще з подорожі до Королівства Фей, Огнева зрозуміла той ненавидів чекати. Але залишився заради Ніка, плюс Астаріус навряд чи його відпустив. Ну або Кай знову сказав, що не можна, ти доросліший дав дозвіл.

– Тоді рушаймо. – полегшено видихнуло Кейт, і тривожність з її очей зникла.

– А ми що не будемо читати тут? – спитала Діана.
– Де на підлозі? – у відповідь спитав Кай.

– Ми знайшли один трохи заброшений замок, дещо в ньому змінили і вийшло прекрасне житло, на деякий час. – пояснила Кейт, а потім злегка махнула рукою і дзеркало знову з’явилося в залі.

– Йдіть за мною! – гукнула Кейт і одразу зникла в переході.

Неохоче, трохи вяло і без особливого бажання і дорослі, і діти, пішли за нею. Галасливу процесію замикав Кай, що під кінець, ще раз уважно оглянув залу аби впевненитися, що ніхто не передумав.

***

Василина провалювалася в сон, але картинки насиченого дня так і зринали в її молодій голові.

Переход, яскраво освітленна зала, уточнення нюансів, невелика перепалка між Діарою і Чорною Королевою. Кейт з Каєм одноголосно сказали, що всім треба відпочити і нормально виспатися, а вже завтра на чисту голову починати читати.

Єдине, що не влаштовувало Василину це те, що книги будуть вестися від її лиця. При одній згадці про це вона кривилася. От чому саме вона? Невже не можна було знайти когось іншого? Тепер кожен буде знати, що вона думала, відчувала, як жила раніше. Але її це не влаштовувало. Можливо старшій Василині було байдуже  – не їй же соромитися і червоніти, а мені.

Ну і ще компанія Олени зовсім її не заспокоювала. Як відчувати себе затишно і спокійно коли поряд буде сидіти твій ворог? При чому скоріш за все не один. Та сон  взяв над дівчиною гору, і вона провалилася в димку снів.

***

Феш лежав в ліжку дивлячися на білу стелю. Ці гості ніяк не давали йому спокою. Занадто гладко і просто в них все було. Знайшли, вирішили й прийшли.

Феш відчував, що не може бути все так легко. Повинна існувати якась вагома причина, аби вони переміщувалися в минуле. Щось дуже важливе. Але що? Що могло змусити РадоСвіт на такий необережний крок?

Він перевернувся на ліву сторону, дивлячися тепер в стіну. Хлопець не був певен, що зможе заснути.

***

Захарра сиділа на ліжку з пензликом в руках. Боже, ну сказали ті Кейт і Кай спати. Ну як тут спати, коли ти розумієш, що в тих книгах немає малюнків.

Ж-О-Д-Н-О-Г-О! Тому поставивши перед собою мольберт, що завжли знаходився в її часолисті, вона озброївшися декільками видами пензликів, олівців, пером і баночками з фарбою, почала вперто малювати. Спочатку намалює всіх тих хто знаходився в залі, однією купкою, тобто коли вони сперечалися. Потім залу, де будуть проводитися читання. І наостанок, портрет Кая і Кейт, окремо, ясна річ.

Роботи багато, ніч коротка, натхнення купа.

Вирішальна мить і перший штрих було нанесено на білосніжне полотно.

***

Діана сиділа на ліжку, обпершися спиною на подушку. На колінах в неї знаходився блокнотик блакитного кольору, в руках перо. Прядки короткого волосся заправлені за вуха.

День був насичений, тому Діана як її з дитинства навчала наставниця, записувала всі найголовніші події в блокнот. Так вона з малих літ готувалася до своєї майбутньої важливої ролі в Королівстві Фей. Нічник, що стояв біля ліжка на тумбочці, оствітлював сторінки щоденника де виднілися каліграфічним почерком написані слова, що складалися в довгі речення.

,, Сьогіднішний  день був хвилюючим і дивним. Саме сьогодні мав статися такий довгоочікуваний запуск Часового Кола. Але вже з самого ранку все пішло шкереберть…” 

***

Нік був ,мабуть, єдиним хто спав.

Хлопець тихо посапував, інколи здригаючися. Він обіймав край ковдри, і бачив вже п’ятий сон, поки інші займалися своїми справами. Він думав, що не засне в найближчі години, але як тільки його голова торкнулася подушки, а тіло прийняло для себе зручну позу, він одразу віддався в обійми Морфея.

***

Маар сидів на підвіконні.  Одягнений в піжаму, трохи з заплутаним волоссям, але не спав.

Дивився на зорі, обдумуючи події. Бачити свій ключ в іншої людини було неприємно, але в цьому був й плюс. Він не помре від прокляття ЧорноКлюча. Але вперше зловивши себе на такій думці хлопець зненавидів себе. Він ніби бажав смерті дитині, яка навряд-чи знає про загрозу.

Його зелені очі уважно дивилися на зорі. Подумки він згадував назву кожної, це було заспокійливим для нього. Звичайно, крім гоміну клокерів по замку.

***

Льошка не міг повірити. Він лежав в ліжку, тіло його було розслабленим, а мозок навпаки, працював на всю.

Чарівний світ, магія, справжні чарівники! Він блаженно посміхався. Льошка мріяв про те, що колись зможе стати чарівником, і теж подорожувати в часі.

Блаженні мрії, змінилися різнокольоровими снами і Льошка Рознев заснув.

***

Данило невдоволено зітхав.

Він вперто не розумів, чому деякі цьому аж так раділи. Майстр не любив, не любить і не любитиме часодійство. Тому сидячи за столом, що Слава Часу, був в його кімнаті, він обдумував свій проєкт. Він не знав наскільки затягнеться його робота, але навіть якщо він засне о четвертій ранку, буде привід не йти на ті дурні читання.

Зрадівши таким думкам Данило взяв лінійку, олівець і задумливо почав креслити якусь машину.

***

Ніколь уважно оглядала вміст своєї шафи.

Три доволі прості сукні блакитного, бузкового і світло – жовтого кольору. Також декілька сорочок. До них дві спідниці : чорної і темно – синьої барви. Знизу пара балеток з  кросівками. В двух інших шухлядах: шкарпетки  та інші потрібні речі. Ніколь хмикнула. Вона звикла до своєї сукні, бо таку носили більшість тінід. Але інколи можна й змінити гардероб. Нічна сорочка з широкими рукавами не висіла, як все інше, а навпаки лежала перев’язна червоною стрічкою на ліжку.  Переодягнувшись, і розплівши дві косички Ніколь залізла під ковдру.

Її голова плавно опустилася на подушку, але Ніколь відчула під нею щось м’яке. Світлі брови нахмурилися, а в очах майнуло здивування. Дитина обережно підняла подушку і в темряві, яку освітлював лише Місяць і зорі за вікном, побачила… тонкорога. Подушка відлетіла в сторону, злегка гепнувшись об стіну. Ніколь схватила тонкорога, притискуючи його до себе. М’який із запахом лаванди, і милою вишитою посмішкою. На правому задньому копиті була записка ,, Від Василини з майбутнього =)”. 

Щаслива, така рідкісна посмішка освітила обличчя Ніколь. Вона ще раз притиснула тонкорога до себе, повернула подушку на місце і натягнула ковдру до самого підборіддя. Зараз вона не хотіла думати про дивних Кейт і Кая, про можливі ускладнення в часі. Зараз Ніколь була просто радісною дитиною, яка змогла відчути тепло і любов в свою сторону.

***

Ярис лежав животом на ліжку, гортаючи сторінки книги.

Не те щоб він злився на дорослих чи можливо на дивних людей з майбутнього. Ні… Просто він був невдоволений тим що дорослі вірішили все самі, не спитавши їх. А те, що тепер він повинен слухатися Мортинову піднесеного настрою не дарувало. Зітхнувши, хлопець закрив книгу, розуміючи, що сенс книги долітає до нього, але не цікавить так як раніше. Книга була покладена на тумбочку з темного дерева, поряд із вічнолампою, що світилась блакитим кольором.

Ярис підвівся і відкрив вікно. Прохолодний вітерець приємно обвіював обличчя і так і залишивши його відкритим, Ярис укутався в ковдру.

– Добраніч. – побажав він сам собі.

Потім закривши очі почав повільно рахувати годинники, аби швидше заснути.

***

Марк злився.

Він не міг повірити, що запуск Часового Кола була зіпсовано! Пані Олена з тим зазнайкою Огневим розробили чудовий план, але тепер… По-перше, приперлась та руда, а вона плутала карти багатьом. По-друге, якісь майбутні помічники Астаріуса. Від їхнього вигляду Марк готов був блювати. Вони і помічники? Їхні прізвища він вперше чув, а це значить, що вони не з високого становиша. Ну тоді навіщо їх брати? Хоча, лиш згадай логіку того старого діда і все одразу стане зрозуміло.

Марк роздратовано видихнув, стискаючи кулаки. Це на людях він майже не показує агресію, а ось на самоті… Він схопив подушку і з усієї сили жбурнув її в стіну. Підняв, жбурнув, підняв, кинув… Перевірений спосіб заспокоювання від Маркуса Ляхтича.

Пройшло декілька хвилин. Лють відпустила, і навалилася втома. Ліниво, без ніякого натяку на недавного дикого звіра він повалився на ліжко, і поклавши подушку під голову заснув. Ковдра майже впала на підлогу, але Марк вже спав.

***

Маришка сиділа перед дзеркалом.

Вона вже хвилин двадцять розплітала свою замудренну до найскладнішої загадки зачіску. На підлозі в спеціальній корзині лежало близько п’ятнадцяти невидимок і це тільки половина. Густе світле волосся, звільнене від невидимок звисало на плечах. Неймовірна кількість лаку, накладена на них, давала про себе знати. Кинувши останні невидимки, Маришка взяла гребінець, обережно проводячи по локонам.

Її думки поверталися до дивних гостей. І звичайно, до фейри. Вона то думала, вона не зможе потрапити на Часове Коло! Але ця курка змогла вибратися! Маришка вдихнула, видихнула.

– Спокійно. – сказала вона сама собі. – Так а ось ті гості. Вони точно щось приховують. Не зпроста Астаріус сказав про сильне часодійство, що вони мають. Значить в них є потенціал, але при цьому вони точно не з давнього роду.  – міркувати в голос було зручно, чи то просто Маришка звикла до цього. – Хоча яка мені повинна бути різниця? Хай дорослі з ними розбираються, а я нікуди лізти не буду.

Відділивши нову прядку Резникова продовжила розчісувати волосся, тихо підспівуючи якусь ефларську пісню.

***

Як би дивно не звучало це, але Норт – молодший і Дейла робили одне й те саме.

Обоє сиділи на своїх ліжках, склавши ноги в позі лотоса. І один, і друга спокійно поїдала цукерки.

Все таки близнюки, що тут поробиш.

***

Нортон і Міракл сиділи в кімнаті першого.

Вони не діти, і слухатися нікого ясна річ не збиралися. На столі, що розділяв двух друзів  стояла пляшка коньяку, дві чашки чорної кави і декілька пончиків.

– Ти розумієш, як це може вплинути на події? – знервовано питав Міракл.

– Я чудово знаю закони Часу, Міракл. Але ти хоч розумієш, що ми можемо дізнатися про ТОЙ САМИЙ МОМЕНТ, хто стане Часом …

– І після цього все забудемо. – хмикнув Міракл.

– О Великий Час, Міракле. Ти здаєшся дорослою, розсудливою людиною невже не можна не випити той еліксир, навести оману, відмотати час. Існує тисячі варіантів, що можна вчинити.

– Так, але тебе не напружує тот факт, що Олена яка хотіла вбити твою доньку, буде майже 24/7 з нею поряд?

– Я зможу захистити свою доньку. – сказав Нортон, закидаючи голову на спинку крісла. – Але бачу ти зовсім, не радий тому на що погодився. – підсумував він.

– Невже це так помітно? – зіронізував зодчий, а потім підвівся – Піду подумаю, ще над деякими паралелями.

Нортон махнув рукою, прощаючися з другом. Але лише коли двері зачинилися, Огнев помітив одну річ. Із тарілки зникло більшість пончиків, а залишився всього один.

– Міракл. – прошипів Нортон, невдоволено дивлячися на майже пусту тарілку. – А ще ж Олена повинна прийти. – скривився він.

***

Діара нервово ходила по кімнаті. Компанію їй створював Константин.

Біла Королева сказала, що вона повинна розібратися в можливих гілках майбутнього, а вже потім з ними поговорити.

– Уявляю, як їй буде тяжко терпіти Огнева. – заламала руки Делш.

– Я впевнений, йому буде не легше. – відповів Лазарев.

– Сподіваюсь, Астаріус знав що робить. – продовжувала хвилюватися радниця.

– В більшості випадках він прав. – пожав плечима майстер часових справ.

– Дуже вмієте Ви заспокоїти! – Діара демонстративно відвернулася.

Через декілька хвилин мовчання в кімнату зайшла Лісса. Бліда, чимось схожа на примару тільки з вогнем на голові. Перегляд майбутнього втомив Королеву.

– Ліссо, що там таке? – злякано спитала Діара.

– Занадто багато можливостей. Найчастіше, вони розбігаються в фразах і маленьких подіях. – тяжко дихаючи сказала Лісса, відпиваючи ковток води поданий Константином.

– Тобто точно встановленого майбутнього не має? – нахмурив світлі брови Лазарев.

– Його ніколи не має, Костя. – понуро зітхнула Лісса.

***

Чорна Королева прискіпливо оглядала свою кімнату.

– Звичайно, не така розкішна, як в Чорнолюті, але що поробиш. – Нерейва відкинула вуаль, поклавши капелюшок на дубовий стіл.

Дзеркало в якому відображалося обличчя Королеви, висіло над столом. Шрам через всю щоку, аж ніяк не додавав краси.

– Чи може сходити втгості? – задумалась вона, проводячи пальцем по столу. – Хоча нащо мені це? Знову дивитися на їхні скривлені обличчя?

Через декілька хвилин Нерейва в темно – синій рубашці сиділа за столом, гортаючи часолист. Ця звичка з’явилася коли вона стала Королевою. Деякі безсоромні радники могли надіслати лист о другій годині ранку, не задумуючися про сон людини. Ось чому Нерейва не часто відвідувала їхні збори.

***

Астаріус, чи то краще сказати Родіун Огнев відпочивав.

Він сидів в кріслі, закинувши ногу на ногу попиваючи “Чаролад” і поїдаючи “Ефларські пряники”. Його улюблений напій домомагав прояснити мозок, і викинути непотреб з голови.

Кейт і Кай були сильними часівниками. Родіун знав, що ці двоє не просто його учні, аж ніяк. Тому про них треба обов’язково дізнатися більше, бо Астраіус був певен, що їхні імена не справжні. А псевдоніми, які гарно скривали їхні справжні обличчя і особистості.

– Розумний хід, розумний. – хмикнув Родіун, і відкусивши шматок печива блаженно закрив очі.

Далі буде… 

---

Від автора:

Можливо вийшло трохи сплутано, то поясню. Люди з майбутнього зупинили час, і по наказу РадоСвіту відправилися в минуле  читати книги, аби все пішло в правильне русло.

Сподіваюсь, вам сподобався цей розділ і які виникли думки про Кейт і Кая?

Дякую, що читаєте=)