Нові відкриття та довгоочікуваний лист

Літо – осінь 1990 року.
Поллукс Блек повідомив Фредеріку Нотту про необхідність навчити Бетельгейзе хоча б основам зіллєваріння – навіть він боявся порушувати плани Вальбурги. Тому Енід Паркінсон, котра підозріло часто приходила до Нотта додому, погодилася трохи повчити Бетельгейзе, Драко та Пенсі в будинку Фредеріка.

– Драко, пам’ятаєш як позаминулої зими тітка Цисі зачаклувала сніжки і вони летіли прямо тобі в пику? – захоплено проторохкотів Бетельгейзе, коли Луціус привів сина на заняття до будинку Нотта – вони з Драко бачилися лише раз в рік, тому що Абраксас не терпів бастарда роду Блек, котрий ще й був винним у смерті його дружини. – Давай цієї зими влаштуємо нову битву?

– Тед, не говори дурниць, не личить чистокровним юним чарівникам так розмовляти, – ліниво промовив білявий та манерний Луціус Мелфой.

Бетельгейзе тільки знітився і почервонів – в розкішному Мелфой-менорі Луціус іноді розмовляв так, що очі на лоба лізли, а одного разу навіть вдарив Вінсента Кребба-старшого, котрий прийшов погостювати разом з дружиною.

Окрім того, Драко називав його Бет, а Луціус Тед – на слух важко розрізнити, так що ніхто і не зрозуміє чи він Бетельгейзе чи Теодор.

У перервах між заняттями зіллєварінням Драко постійно шепотівся та хихотів з Пенсі, вони часто обговорювали як цієї зими з Вінсентом та Грегорі влаштують перегони на мітлах прямо в Мелфой-менорі.

-Головне, щоб ми не розбили люстру у Великій Залі, а то мій старий розіб’є нам голови, – зі сміхом мовив Драко. – Нічого, Добі полагодить, ми з ним дуже дружні.

Бетельгейзе не знав хто такі Вінсент та Грегорі, тому просто мовчав і повертався думками до свої улюблених книг, Лоли, Мімі, Геркулеса та Астора.

Літо 1991 року.
Бетельгейзе вирішив цілу зиму провести у домі Фредеріка Нотта, а весну та літо на площі Гримо 12 – все таки цього року він йшов до Гогвортсу і хотів побути в домі, де пройшли перші роки його життя.

Знову приїхала Кассіопея Блек, довкола були улюблені звірята та книги – що ще потрібно для повного щастя?

Одного травневого дня у них гостювала Друелла Розьє, котра перед своїм від’їздом з загадковою усмішкою непомітно вручила Бетельгейзе записку та пакунок. Подарунок був від Дори, котра вже навчалася на курсах аврорів та присилала троюрідному брату в подарунок шкільний щоденник, котрий жартівливо нагадував про той чи інший предмет.

– Що вона тобі дала, любий? А, щоденник, – Кассіопея, на щастя, не побачила записку і від кого був подарунок.- Дивна вона, ця Друелла. Завжди відмовчується, дивиться таким туманним поглядом, що аж страшно. Воно й не дивно, враховуючи, що носить-то вона материне прізвище і я знаю, ХТО її батько.

– Сестро, досить молоти дурниці, – обірвав її Поллукс, затягуючись сигаретою. – В жилах Друелли Розьє тече ТАКА кров, що нам аж заздрити треба.

Бетельгейзе не цікавило походження Друелли Розьє, він тільки відчув тепло та радість на серці від думки, що у її особі він знайшов надійну таємну спільницю.Проте,  на жаль, вона вже була бабусею Драко.

В липні 1991 року Поллукс та Кассіопея вирушили в гості до Мелфоїв на кілька днів, залишивши Бетельгейзе на Крічера. Хлопчик вирішив нарешті дослідити цей таємничий дім – він вкрав ключі з комірчини ельфа та став приміряти їх до різних замків.

Величезний важкий ключ був від комори під сходами – Бетельгейзе знав це, тому що коли Вальбурга була ще живою, то часто відкривала ним відповідні двері на його очах. Комірчина була заставлена численними елегантними баночками з зіллями, котрі переливалися різними кольорами. Всі вони були підписані, хлопчик розгледів серед них не тільки знайомі йому перцеву настійку, мазь від чиряків та антиопіковий еліксир, але й етикетки з написами: «фелікс-феліціс», «жовч броненосця (від Горбіна і Беркса)», «льодяне зілля», «мандрагорова отрута», «дурманова настійка». Бетельгейзе тільки здивувався та зачинив двері.

Один з ключів підійшов до кімнати на верхньому поверсі, на дверях якої висіла табличка «Сіріус». Хлопчик зайшов всередину і на нього війнула хвиля пилюки. Він прокашлявся і широко відкрив від здивування очі – все в кімнаті було в червоних тонах, а стіни прикрашали яскраві маглівські постери з мотоциклами та напівголими дівчатами. В кутку лежала червона електрогітара в формі зірки та стосик маглівських журналів про спорт і музику. Бетельгейзе вирішив забрати їх собі – почитати на дозвіллі, поки нема старших.

Ще один ключ підійшов до замка кімнати, котра належала його батькові – це було зрозуміло з таблички на дверях. А ця кімната була повністю у смарагдових та сріблястих тонах тонах, напевно Регулус, як і Вальбурга, недолюблював червоні кольори та золото. Над ліжком висів величезний герб родини Блек – детальний розбір всіх елементів гербу Кассіопея Блек записала в маленький блокнотик та віддала Бетельгейзе, проте хлопчик швидко забув де його залишив.

На приліжковій тумбочці лежав тонкий фотоальбом. Бетельгейзе відчув як швидко забилося його серце, коли він відкрив першу сторінку. З магічних фото до нього посміхалися маленькі брати Блек; високомірно дивилися Оріон та Вальбурга; пронизували поглядом Поллукс та Ірма Кребб; задумливо погладжував вуса Арктурус Блек, котрого Бетельгейзе давно хотів побачити, але знав тільки з фото. На наступних сторінках були кілька фотографій квідичної команди, в складі якої Бетельгейзе впізав і свого тата. Більш пізні фото були моторошні – велика зала з величезною кількістю похмурих людей, холодні погляди котрих, здавалося, стежили за кожних рухом очей хлопчика.  Останнє фото вразило наповал – на ній Кора поклала голову на плече Регулуса, час від часу помахуючи долонею в камеру, Регулус  беземоційно дивився в об’єктив з якимось острахом в очах.

Бетельгейзе відчув як до горла підступив клубок і тому, вхопивши альбом, хутко кинувся геть, ледь не забувши замкнути двері. Одне фото з зображенням квідичної команди вилетіло з альбому і залишилося лежати на ліжку.

Хлопчика душили сльози і він так заглибився в думки, що навіть не помітив, що в вікно його  кімнати, куди він забіг, щоб сховати альбом, стукає красива біла сова. Бетельгейзе швидко відчинив шибку і забрав два листи, не забувши погладити сову по голові – але вона тільки щипнула його в палець.

Хлопчик розпечатав першого листа і взявся читати:

ГОҐВОРТСЬКА ШКОЛА ЧАРІВ І ЧАКЛУНСТВА

Директор школи: Албус Дамблдор

(Орден Мерліна, Перша Категорія, Великий Ворож., Гол. Чаклун,

Верховний Маг, Міжнародна Конфед. Чарівників)

Дорогий містере Нотт!

З приємністю повідомляємо, що Вас зараховано до Гоґвортської школи чарів і чаклунства. Будь ласка, прогляньте доданий список необхідної літератури і знарядь.

Початок навчання — 1-го вересня.

З повагою

Мінерва Макґонеґел, заступниця директора

Інший лист був значно коротшим:
Теодоре!
Ця сова принесла сьогодні листа у наш дім, я спрямував її в дім Блеків, тому що вона приносила листа ще твоєму батькові і його братові і знає адресу. Наступного понеділка ми з тобою йдемо на алею Діагон і купуємо все необхідне. Пам’ятай – якщо питатимуть про Бетельгейзе  Блека – його відвезли до Франції і віддали в Бобатон.
З найкращими побажаннями, Фредерік Нотт.

Отже він йде до Гогвортсу. Хлопчик трохи заспокоївся, проте всередині все ще панували сумніви – як його приймуть в школі, він же доволі нетовариський? Чи достатньо добре він вчитиметься? Чи не залишиться він нікчемою та відлюдькуватим диваком? Чи не дізнаються про його справжнє ім’я та походження, яке він чомусь змушений приховувати? Чи не дізнаються, що він ненавмисне вбив місіс Мелфой?  Чи знайде він друзів? А як бути з Драко, котрий не дуже хоче з ним спілкуватися,  і з цим загадковим Гаррі Поттером? Чи виправдає він сподівання бабусі Вальбурги і прийомного батька Фредеріка? Чи будуть там нечистокровні діти? Як з ними поводитися? А чи всі вони такі слабаки – от Дора дуже навіть приємна, напевно бабуся говорила неправду і не всі люди з маглівською кров’ю погані та винні у всіх бідах світу?

За годину Бетельгейзе вже сидів на кухні в компанії своїх улюбленців і пив улюблений гарбузовий сік, котрий Крічер люб’язно налив молодому паничу з такої нагоди. Хлопчик вирішив, що він піде до Гогвортсу під іменем Теодор Нотт і обов’язково стане хорошим чарівником та магозоологом. А все решта, включаючи чистокровні ідеали, котрі йому так втокмачували – що ж, життя покаже.