Новий професор?

Поступово, ти став сенсом мого життя…

Звичайний робочий день.
Хтось сидить на роботі, інший спізнюється на пари чи уроки, ще хтось біжить до лікарні, а наш герой сидить на нудній лекції та уважно слухає професора.. ну або старанно робить вигляд, мріючи про щось своє та часто дивлячись у вікно, на засніжений білим пухом двір університета.
Техьон- звичайний студент економічного університету. Не дуже соціалізований та не любитель великих та гамірних компаній.
Юнак повільно та плинно переводить погляд з вікна на аудиторію та починає роздивлюватися всіх, кого бачить перед собою.
-так, ну це Чоєн- в думках проговорює хлопчина, – ми навчалися з нею у школі, але ніколи тісного спілкування не мали..
Далі його погляд впав на одного брюнета з м’яким,гарним та довгим волоссям, що зачаровували Техьона кожного разу, як він їх випадково торкався.
-що ж, це Гункьон. Музикант, грає в якійсь групі.. Я що, більше нічого про нього не знаю? Треба буде якось попитати трохи більше про нього..
Так поглядом юнак довго бігав по аудиторії, адже він сидів на самому останньому ряду, тому бачив всіх одногрупників, які виявили сміливість показатися на парі у, доволі бридкого, професора.
-так, от і черга професора.. Містер Конвол.. Викладач філософії, економічної теорії та історії. Бридкий чолов’яга. Ставить оцінки дівчаткам за гарні очі та коротенькі спідниці, а хлопцям за роботу по аудиторії. Мда. Мерзенний чоловік, з купою порно на ком’ютері.
Трохи скрививши губи та поморщивши ніс Те знову перевів свій погляд у вікно, спостерігаючи, як важкі та пухкі пластівці снігу опускалися на землю, вибілюючи все, що тільки можна.
Аж раптом, погляд хлопця припав на якогось юнака, що біг з одного корпуса в інший, прикривши голову курткою, але не одягнувши її.
-от дурний- подумав Техьон, – між корпусами доволі велика дистанція, захворіє ж.
Хлопець закотив очі та тихо цокнув язиком, продовжуючи спостерігати за незнайомцем. Раптом той незнайомець зупиняється та підіймає голову до неба, та Техьону відкривається вид на його світле обличчя, гострі скули та червоні губи. На каштанове волосся, пасма якого спадали на обличчя та мокли від снігу. І очі. Чорні, немов космос. Техьон ніби провалився у них, як у чорну діру, аж рота відкрив.
У той же час юнак з курткою на голові повернуася у початкове положення, мабуть згадав, що кудись поспішав, та направився до старого корпусу, залишивши Техьона із калатаючим серцем.
Наш головний герой до кінця пари згадував чорні, як смолу, очі незнайомця. Він уявляв собі, як його випадково зустріне та познайомиться з ним. Як буде гуляти з ним, та подібне.. Цей хлопчина змусив його серце битися частіше. Він не виходив з його голови.
Ось і довгожданий дзвінок, сповіщаючий про закінчення нудної пари. Техьон хапає вже давно зібрані речі, забирає куртку, що поклав на парту позаду та стрімко направляється до виходу, аби скоріше добратися до старого корпусу та віднайти чарівного юнака. Аж раптом, йому приходить повідомлення, що необхідно прийти в аудиторію куратора
-що ж там таке, бляха.- прошипів через зуби хлопець та поплівся до 112 аудиторії.
Зайшов він туди на словах куратора “ваша викладачка померла, тому наступна пара у вас вже буде з новим професором”
У Техьона земля з-під ніг пішла. Він дуже любив ту жіночку, мабуть як і всі у кого вона викладала.
Юнак міцно стиснув руки настільки сильно, що нігті почали різати шкіру долонь. Йому зле, дуже зле. Він вибігає з аудиторії та направляється на вулицю, туди, де ніколи нікого немає. Гаражі університету. Зараз початок дня, сніжно, механіків немає, бо зараз не час для практики, електрики аналогічно. Він тут один. Він тут у сховку.
Техьон заходить до одного з гаражів та сідає на широку лавку, опускаючи голову на руки, та ховаючи мокре лице у долонях. Як же образливо та боляче..
Юнак загубив нитку часу, він не пам’ятає коли сюди прийшов та скільки тут сидів. Діставши телефон із карману, він дивиться на годинник. 12:28
-чорт! – голосно виразився юнак та стиснув щелепу до болю в голові.
Зараз саме була б пара у померлої викладачки..
– То це ж тепер новий викладач буде.. А я на першу ж пару запізнююсь.. Раптом він мене не полюбить.. А як потім на стипендію тягнути? – усі ці думки метушилися в голові у хлопця, тому він взяв рюкзак та швидко побіг до старого корпусу, аби якомога швидше опинитися на парі.
-вибачте, будь ласка. – задихавшись промовляв Техьон не підіймаючи очей, забігши до аудиторії. – вибачте за запізнення, цього більше не повториться.
Юнак повільно підіймає погляд на викладача та зустрічає очі, які вже бачив сьогодні. Його очі. Чорні та пронизливі.
У хлопця аж ноги підкосилися.
-кхм, заходь. Я так розумію, ти Кім Техьон? -поправляючи окуляри промовив молодий викладач. – я Чон Чонгук, тепер буду викладати вам, замість Місіс Займи. Можеш залишитися після пари, якщо хочеш, я розповім тобі те, що розповідав твоїм одногрупникам, поки тебе не було. А зараз продовжимо лекцію. – містер Чон повернувся до юнака широкою спиною та почав щось записувати на дошці.- перепишіть формулу моди та медіани. Вони нам знадобляться для виконання практичних робіт та різних розрахунків.
Те пробігся поглядом по спині викладача та закусив шоку. Той був високий, статний, у неперевершеній формі. Ніби накачаний тестостероном. Юнак оговтався від думок та попрямував на останню парту, аби його менше роздивлювалися.
Хоча, насправді, до Техьона нікому не було особливого діла. Ходить і ходить хлопець, навчається з нами і все. Але для юнака це було не так. Йому завжди здавалося, що всі дивляться саме на нього, що у його зовнішності щось не так. Або, що він не достатньо розумний. Але насправді, це всього лише уява хлопця.
Пара минула достатньо швидко. Те щось записував, малював на полях зошита та роздивлявся нового викладача. Аж раптом дзвінок, всі стрімко пішли з аудиторії, а Те так і залишився сидіти, дивлячись у вікно.
– ти все-таки вирішив дізнатися про мене більше, чи просто завтикав? – подав голос Чонгук.
Те аж перелякався. Насправді, він дійсно завтикав трошки, спостерігаючи за пухким снігом, але й дізнатися більше про нового викладача йому кортіло.
– я хочу дізнатися трошки про вас, містер Чон. – юнак не швидко повернув голову та подивився на старшого. Все-таки, він неймовірної краси чоловік.
– що ж, мені 29 років, я закінчив педагогічний інститут, та наразі захищаю докторську ступінь. Скоріше за все, у вас я на довго, тому май на увазі.- Чон облизнув пересохлі губи та продовжив, – я дивився по оцінками, ти тягнеш на червоний диплом. Але чому сьогодні запізнився на мою пару?- старший підійняв одну брів та оглянув хлопця.
-а.. я.. кхм, перед самою парою я дізнався про нашу місіс Займи, а я її дуже цінував та поважав.. кхм, коротше, я бігав плакати, бо емоції взяли вверх, і я збився з рахунку часу. – юнак опустив голову, ховаючи очі у пасмах волосся.
-добре, я все розумію, але більше не запізнюйся, будь ласка. Або попереджай мене. Домовилися?
-угу. – тихо промовив юнак та стиснув губи у тонку лінію. – я вже піду, до побачення.
Техьон взяв рюкзак та вибіг з аудиторії, а потім так же швидко покинув корпус. Це була остання пара на сьогодні, тому він вирішив прогулятися. Першою міткою на карті прогулянки був невеличкий магазин, біля університету. Там він, як завжди, купляє невеличку банку редбула, пачку Вінстона та м’ятну жуйку. Йому подобалося їсти саме м’ятні жуйки взимку, бо це відчуття холоду його захоплювало.
Наступною міткою було озеро. Зараз лише пів на другу, всі ще бігають по своїм справам, до того ж зараз зима, тому тут зовсім безлюдно. Те дістає одну цигарку та робить першу затяжку, що одразу трохи дає по голові та змушує все перед очима трохи пливти. Він сідає на лаву та прикриває очі, роблячи другу тягу. Йому не холодно, йому не самотньо, йому не.. кого він обманює. Зараз йому жахливо самотньо та сумно. Але нічого, він сильний, він переживе це. Так, переживе з порізами, гарячим душем та цигарками, але переживе. Все нормально.
Юнак важко видихає та підіймається з місця. Залишивши рюкзак на лаві, а залишок цигарки викинувши у найближчий смітник, він неспішно йде до води. Обережно стає на лід, перевіряючи чи достатньо товстий він. Упевнившись, що він витримає хлопця, Те робить неспішні кроки далі й далі. Він насолоджується видами. Десь там, трохи лівіше видно поля, які вкрив сніг. Прямо перед ним, острів посеред озера, що виглядає немов зіниця ока. Позаду будинки людей, які зараз зайняті власним життям. А прямо тут, він. Стоїть посеред озера та жадібно вдихає повітря, намагаючись заспокоїтися він нової хвилин спогадів про вчительку.
Походивши ще трохи, він направився до дому, адже ще купа дз чекає на нього.