новий портрет на проведена разом ніч

Уночі він погано спав, а коли у вікно зазирнув сивим поглядом вологий ранок, сон нарешті почав бороти його і з цим викликав роздратування. взявши пачку улюблених цигарок з кишені штанів, молодик пішов на балкон. Спершись на холодні металеві прутні, Євген черконув запальничкою, запаливши тютюнову паличку. Столиця поступово прокидалася, звільнюючись від кайданів сну. Сонячний диск повільно підіймався над містом, укутуючи його ранковим літнім теплом. Видихаючи сизий дим, Янович спостерігав, як на вулиці відчиняються невеликі крамнички та пекарні, машин на дорогах стає все більше.

з того моменту, пройшло декілька тижнів. Спілкування чоловіків майже не змінилось. Брюнет хотів підняти цю тему та розібратися в усьому, але підходящих моментів ніяк не було. Коли вони ули віч на віч Женя не бажав псувати моменти, бо розумів, що розмова стати не приємною.
Суббота теж думав щодо тої ситуації, але якихось роз’яснень, що саме між ними, не потребував.
на зніманнях подкастів на кухні або з аудиторією ніяковості чи напруги не було, лише тонкі натяки та жарти з приводу того моменту, але вони швидко забувались. Бо після них були наукові терміни та поняття.

Сьогодні вихідний, справ ніяких нема, зустрічей не заплановано. Самий час ізолювати себе від людей та відпочити.

На підлозі безліч пом’ятих аркушів паперу з різними начерками. На фоні грає одна з улюблених платівок брюнета, а у повітрі  запах цигарок, який просочився в одяг та можливо навіть меблі. Молодик замислено випускаючи молочний дим, малював чужий портрет. З вікна доносилися звуки звичайного, літнього, столичного життя.

мотори, звуки автівок
замивають співи платівок

Іноді звуки вулиці та музики могло перебити деренчання повідомлень, які приходили на телефон, що десь загубився між понівеченими спробами щось намалювати.

Брюнет упрямо ігнорував гаджет. У нього нарешті є яскраве натхнення, яке допомагає творити своє мистецтво, зрозуміле не всім.За улюбленою справою день проходить швидко і зрозумів це Євген лише коли на його обличчя потрапити яскраві промінчики вечірнього світла, а яскравий сонячний диск повільно сідав за горизонт. На підвіконні лежала вже пуста пачка від «тютюнової отрути».

І як він викурив пів пачки?

Невдоволено видихнувши, Женя поплентався на кухню, він досі нічого не їв, а організм конче потребував їжі. В холодильнику теж пусто. Тому брюнет пішов збиратися в магазин за продуктами. Знайшовши свій смартфон, брюнет вийшов з квартири.

На вулиці досі було спекотно, людей ставало більше. Тому бажання швидше опинитися вдома ставало сильнішим. На щастя, в супермаркеті було прохолодно, тому актор бродив по залі в пошуках потрібних продуктів. Обравши потрібні продукти, молодик розплатився на касі та швидко попрямував додому. Розклавши продукти, він почав готувати свою вечерю. Єдина страва, яку міг готувати Євген з часів свого студентського життя – це яєчня з овочами, але і цим він був задоволений.

на екрані телефону з’явився знайомий номер, номер Спартака.

– Слухаю. – мовив Янович, нарізаючи овочі.
– довго ігнорувати збираєшся? – голос по ту сторону був трохи роздратований.

– ти писав чи звонив? не бачив твоїх повідомлень та пропущених. Я малював, мабуть в творчому безладі не чув, зараз тільки з магазину повернувся, вибач.
– знов цигарки скінчились? – з насмішкою запитав товариш. Він ніколи не дорікав за пагубну звичку брюнету, але час від часу насмішки пролітали.

–не тільки, продуктів майже не було, замалювався щось.

– ну, як звичайно. окей, я чого телефонував. Хотів запропонувати разом повечеряти, ти як на це дивишся?

– я не проти, але вже сам собі вечерю готую. Приходь, якщо не боїшся отруїтись. – посміхнувшись, відповів Янович, завершив виклик.

Усмішка з’явилася і на обличчі блондина, який стояв біля свого офісу, після закінчення робочого дня. Розблокувавши автівку, Суббота поїхав до товариша.

Вечірній Київ, як завжди прекрасний. На набережних яскраво переливалися вивіски кафе та барів з терасами з виходом до Дніпра. Людей ставало все більше, хтось просто прогулювався вуличками, мостом, пляжем чи набережною, хтось вигулював домашніх улюбленців чи фотографувався. Життя не зупинялось ні на хвильку. Тому на дорозі, як зазвичай були затори. Але Спартаку вдалось дістатись домівки Яновича, перед цим заїхавши до себе додому та взявши приставку.

на порозі блондина зустрів Женя у кулінарному фартуху. На кухні царював безлад, а на плиті готувалася яєчня з овочами. Поки брюнет метушився біля плити Суббота сидів за столом спостерігаючи за діями товариша. Тему про ігнорування ніхто не піднімав, блондин розумів, що можливо Яновичу був потрібен відпочинок, тому не бачив сенсу докопуватись до нього, сам актор просто не знав, що йому говорити з приводу цього
після вечері, поки Євген прибирав посуд, Спартак пішов у вітальню. Його увагу привернуло полотно, на якому був його портрет. Портрет був чорно-білий, але все такий же прекрасний, все було чітко промальовано; кожен контур кожна тінь та кожна найменша деталь. Він думав, що Женя давно його не малює, бо портретів було вже більше ніж 5.

– як тобі? Взагалі, хотів зробити невеличкий подарунок, але забув сховати.

– це прекрасно, ще й в чорно-білий. Мені дуже подобається, але навіщо?

– навіщо, що?

– навіщо ти малюєш мої портрети? Навколо стільки всього гарного.

– іноді сам не розумію. – перевівши погляд, Євген замовчав. Він хотів додати, але не знав, як на це відреагує Спартак.

Суббота дивився на брюнета, не проронивши й слова, навіть з тої відстані були помітні незрозумілі зблиски в блакитних очах з відтінком металу. блондин миттю скоротив відстань в кілька метрів,швидко опинившись біля молодика, який не розуміючи дивився на нього. нутро палає, коктейль відчуттів з’являється десь в грудній клітці. рука психолога опинилась на чужій талії, притягуючи гаряче тіло хлопця ближче,майже втискаючи, ніжно проходячись пальцями пальцями по розпеченій шкірі, яка скрита під хлопковою тканиною. Інша рука опинилась на підборідді, змушуючи Яновича,підняти ті каро-зелені очі, в яких досі був невидимий знак питання. Суббота не поспішав припадати до чужих губ, мов питаючи чи можна це зробити. невтримавшись, брюнет сам потягнувся, цілуючи солодкаві вуста,що манили та вабили,як той райський плід в салу Адама і Єви. Янович цілував ніжно, проте жадібно, ніби боявся,що це сон і зараз він прокинеться.

Психолог охоче відповідав, перейнявши ініціативу на себе. підхопивши за міцні стегна, блондин втиснув актора в холодну стінку, створюючи контраст відчуттів між гарячим тілом та стіною. коханці, мов божевільні, віддалися почуттям, забувши про навколишній світ
Вони нестримно віддавались палким, бурхливим, солодким, мов та карамель – любощам, шепчучи на вухо все, що виринало на язику. був там натяк на любов, незрозуміло.

Можливо, то просто момент пристрасті.